Постанова

від 21.01.2020 по справі 522/22734/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.01.2020 року м. Одеса

справа №522/22734/18

провадження № 22-ц/813/2415/20

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Колеснікова Г.Я.,

суддів: Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря Сороколет Ю.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2019 року у складі судді Пучкової І.М.,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача (зміст позовних вимог)

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Одеської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю Район Успішний (далі - ТОВ Район Успішний , товариство) про визнання рішень Одеської міської ради незаконними та укладених на їх підставі договорів оренди недійсними (т.1 а.с.1-18).

Позовна заява мотивована тим, щоОдеською міською радою були прийняті рішення:

- 26 квітня 2017 року за № 2100-VII Про затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки, площею 1,4409 га, за адресою: АДРЕСА_1 , та надання її в оренду ТОВ Район Успішний ;

- 14 червня 2017 року за № 2209-VII Про затвердження проекту землеустрою відведення земельної ділянки, площею 1,2038 га, за адресою: АДРЕСА_2 , та надання її в оренду ТОВ Район Успішний .

На підставі вказаних рішень 05 липня 2017 року між Одеською міською радою та ТОВ Район Успішний укладено договори оренди вказаних земельних ділянок за № 1373 та 1374, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю.

Позивач вказав, що він, як громадян України, член територіальної громади м. Одеси та особа, яка в статусі фізичної особи-підприємця здійснює свою діяльність на території, що передана в оренду ТОВ Район Успішний , вважає зазначені рішення Одеської міської ради незаконними, а укладені на їх підставі договори оренди недійсними. При цьому, позивач зазначав, що Одеською міською радою не дотримано вимог:

- Законів України Про місцеве самоврядування України та Про доступ до публічної інформації щодо завчасного, за 20 робочих днів до дня прийняття, опублікування проектів оскаржуваних рішень;

- Земельного кодексу України щодо необхідності проведення земельних торгів на право оренди земельної ділянки.

Посилаючись на те, що рішення Одеської міської ради прийняті з порушенням встановленої законом процедури, з огляду на положення ст.215 ЦК України, позивач вважав, що договори оренди повинні бути визнані недійсними.

Позивач, обґрунтовуючи порушення свого права та законного інтересу, за захистом яких він звернувся до суду, послався на те, що:

- питання щодо земельних ділянок під авторинком Успіх становлять значний суспільний інтерес як для нього, так і для інших осіб;

- він був позбавлений права на доступ до публічної інформації та права бути заслуханим з огляду на те, що відповідні проекти оскаржуваних рішень не були опубліковані Одеською міською радою;

- порушений його законний інтерес щодо розпорядження комунальним майном на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та в інтересах територіальної громади, від їх імені та в їхніх інтересах повноважень щодо розпорядження майном комунальної власності;

- порушено його законний інтерес щодо дотримання принципу законності в діяльності органу місцевого самоврядування;

- наявність в нього права на звернення до суду за захистом, зокрема гарантоване конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На підставі наведеного, позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року за № 2100-VII та від 14 червня 2017 року за № 2209-VII;

- визнати недійсними договори оренди землі, укладені між Одеською міською радою та ТОВ Район Успішний , від 05 липня 2017 року реєстраційний номер 1373 та від 05 липня 2017 року реєстраційний номер 1374.

Стислий виклад заперечень відповідачів

Представник Родоус С.М. в інтересах ТОВ Район Успішний проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що у позовній заяві не зазначено, які саме персоніфіковані суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача порушені рішеннями Одеської міської ради №2100-VII та № 2209-VII та товариством; в чому безпосередньо полягає таке порушення та в чому воно виражається; які конкретні негативні наслідки настали для позивача внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та якими доказами у справі це підтверджується, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі (т.1 а.с.84-91).

Представник Юраш В.В. в інтересах Одеської міської ради проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки з боку Одеської міської ради дотримано вимоги діючих норми законодавства під час винесення рішень за №№ 2100-VII, 2209-VII та надання земельних ділянок в довгострокову оренду ТОВ Район Успішний . Оскаржувані рішення не стосуються прав та обов`язків позивача. Позивачем не зазначено, які саме його права, свободи чи інтереси були порушені та не надано жодного належного доказу на підтвердження цього. Діючим законодавством не передбачена можливість одноособового вирішення питань місцевого значення, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі. При цьому, представник Юраш В.В. зазначив, що оскаржувані рішення Одеської міської ради за своєю правовою природою є актами індивідуальної дії та стосуються ТОВ Район Успішний , створюють правові наслідки лише для даного товариства та Одеської міської ради (т.1 а.с.102-125).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2019 року у задоволенні позову відмовлено (т.1 а.с.219, 223-225).

Рішення мотивовано тим, що:

- надання земельних ділянок Одеською міською радою в довгострокову оренду ТОВ Район Успішний відбулося на законних підставах;

-позивачемне обґрунтовано, яким чином Одеська міська рада при розпорядженні земельними ділянками комунальної власності порушила його права та законні інтереси, та не зазначено, які саме його персоніфіковані суб`єктивні права або охоронювані законом інтереси порушені рішеннями Одеської міської ради №2100-VII та № 2209-VII, в чому безпосередньо полягає таке порушення та в чому воно виражається, які конкретні негативні наслідки настали для нього внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та якими доказами у справі це підтверджується;

- позивачем не доведено, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування стосувались його інтересів в момент прийняття, що він має право користування або право власності на тій самій земельній ділянці, яке підлягає захисту, або він є суб`єктом правовідносин, у яких будуть застосовані ці рішення.

Доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на протиправність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення його позову (т.1 а.с.229-239).

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення не врахував:

?порушення Одеською міською радою при прийнятті оскаржуваних рішень вимог низки актів чинного законодавства, зокрема:

-не оприлюднено проекти оскаржуваних рішень за 20 робочих днів до дня їх розгляду;

-не було проведено земельні торги щодо прав оренди земельних ділянок;

-не враховано, що виділено земельні ділянки загальною площею 15 273,6 кв.м під об`єкти нерухомого майна площею лише 11 173,4 кв.м, що в два рази менше загальної площі виділених земельних ділянок - 2,6447 га ;

-порушено вимоги ч.2 ст.19 Конституції України, ч.5 ст.16, ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та Статуту м.Одеси щодо розпорядження комунальним майном в інтересах членів територіальної громади, та порушено принцип правової визначеності ;

?наявність обставин, що передували прийняттю оскаржуваних рішень міської ради, а саме: оспорювання Одеською міською радою та органами прокуратури Одеської області правовстановлюючих документів і статусу нерухомості щодо майна, яке знаходилося на території авторинку Успіх ; висловлення офіційної позиції вищими посадовими особами Одеської міської ради та депутатами Одеської міської ради щодо необхідності створення комунального підприємства (комунального ринку), проголошення низької орендної плати, прийняття рішення № 934-VII Про створення комунального підприємства Ринок Успіх-Авто Одеської міської ради ;

?обґрунтування позивачем порушення його прав та інтересів Одеською міською радою, наявність для позивача негативних наслідків, а також стосунку оскаржуваних рішень та укладених на їх підставі договорів до його прав та інтересів. Так, у позовній заяві чітко визначено, що відповідачем порушено права та інтереси позивача, зокрема:

-права на доступ до публічної інформації, права бути заслуханим , у наслідок чого позивач був позбавлений можливості набути у користування частину земельної ділянки, на якій здійснював підприємницьку діяльність;

-законний інтерес щодо розпорядження комунальним майном на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України та в інтересах територіальної громади, у наслідок чого порушено право та законний інтересів позивача як члена територіальної громади міста Одеси та особи, яка здійснює підприємницьку діяльність на авторинку Успіх , що розташований на спірних ділянках, щодо здійснення повноважень відносно розпорядження майном комунальної власності;

-законний інтерес щодо дотримання принципу законності в діяльності органу місцевого самоврядування, унаслідок чого право та законний інтерес позивача щодо належного здійснення Одеською міською радою повноважень, прийняття рішень від його імені, як члена територіальної громади м.Одеси, є таким, що підлягає судовому захисту.

Відзиви відповідачів на апеляційну скаргу

Представник Ільченко А.О. в інтересах ТОВ Район Успішний у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , а рішення суду - без змін. Відзив обґрунтовано тим, щосудом першої інстанції була надана належна правова оцінка кожному доводу позивача; позивачем не доведено факт порушення його прав чи охоронюваних законом інтересів з боку Одеської міської ради внаслідок прийняття оскаржуваних рішень; у позові не зазначено, які саме права або охоронювані законом інтереси позивача порушені товариством, в чому безпосередньо полягає таке порушення, не надано відповідних доказів. Спірні рішення Одеської міської ради є актами індивідуальної дії, стосуються ТОВ Район Успішний та створюють правові наслідки лише для товариства. Доводи апелянта відносно того, що позивач є учасником правовідносин на спірних земельних ділянка, є безпідставними, оскільки позивач звернувся до суду з позовом за захистом особистих інтересів, а не інтересів пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності. Оренда земельних ділянок оформлена у встановленому законом порядку (т.2 а.с.84-91).

У відзиві Одеської міської ради ставиться питання про залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 , а рішення суду - без змін. При цьому представник посилається на те, що рішення суду є законним та обґрунтованим, прийняте на підставі всебічно з`ясованих обставин справи, наданням належних оцінок доказам по справі з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянта про порушення з боку Одеської міської ради вимог земельного законодавства України ґрунтуються лише на власних домислах і припущеннях та тлумаченні норм земельного законодавства на власний розсуд, оскільки за нормами діючого законодавства не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі розташування на них об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб. ТОВ Район Успішний на праві власності належать об`єкти нерухомості, що розташовані на спірних земельних ділянках. Чинне законодавство не передбачає проведення громадських обговорень та/або громадських слухань з питань стосовно затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачі їх в оренду, подання зауважень та пропозицій до проектів рішень, тому доводи апелянта щодо порушення вимог Закону України Про доступ до публічної інформації є необґрунтованими. Договори оренди земельних ділянок є реальними, вчинені у встановленій формі та не суперечать вимогам цивільного законодавства, інтересам держави та суспільства й моральним засадам, містять усі істотні умови договору. Позивач взагалі не зазначив які саме його права та законні інтереси порушені. Діючим законодавством не передбачена можливість особи одноособово вирішувати питання місцевого значення. Оскаржувані рішення міської ради є актами індивідуальної дії та стосуються ТОВ Район Успішний , створюють правові наслідки лише для даного товариства та Одеської міської ради (т.2 а.с. 51-74).

Позиція апеляційного суду

Належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи на 21 січня 2020 року на 15.30 год. сторони в судове засідання не з`явились (т.2 а.с.95,96). Від позивача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі; апеляційну скаргу підтримав і наполягав на її задоволенні (т.2 а.с.97). Представник Ільченко А.О. в інтересах ТОВ Район Успішний надав суду клопотання про відкладення судового засідання на іншу дату, у зв`язку з зайнятістю у якості представника відповідача в іншій справі, розгляд якої призначений в Одеському апеляційному суді на 21 січня 2020 року на 15.00 год. (т.2 а.с.98,99). Зазначені причини неявки представника ОСОБА_5 в судове засідання, судом визнані неповажними, з огляду на те, що обидві справи призначенні до слухання в одному суді та на різний час.

Відповідно до правил ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належних чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Обставини справи

Судом встановлено, що ТОВ Район Успішний на праві приватної власності належать об`єкти нерухомості:

- нежитлові будівлі магазину з мийкою та адміністративно-побутовими приміщеннями, загальною площею 9524,4 м?, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на які зареєстровано 06 березня 2017 р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.99);

- нежитлові будівлі магазину з мийкою та адміністративно-побутовими приміщеннями, загальною площею 1639 м?, які розташовані за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на які зареєстровано 06 березня 2017 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.99а).

Рішеннями Одеської міської ради від 15 березня 2017 року:

- № 1825-VII ТОВ Район Успішний було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,4409 га за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративних та торгових будівель, приміщень, інших об`єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території;

- № 1826-VII ТОВ Район Успішний надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,4000 га за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, вид використання - для експлуатації та обслуговування адміністративних та торгових будівель, приміщень, інших об`єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території.

Зазначені рішення Одеської міської ради були оскаржені до суду, серед співпозивачів яких був позивач у даній справі ОСОБА_2 (справа №522/18588/17). Постановою П`ятого апеляційного суду від 21 листопада 2018 року у задоволені позову у справі №522/18588/17 про визнання незаконними та скасування рішень Одеської міської ради від 15 березня 2017 року за №№ 1825-VII, 1826-VII відмовлено в повному обсязі (т.1 а.с.92-98). Постановою Верховного Суду від 05 серпня 2019 року зазначена постанова змінена в мотивувальній частині, в іншій частині залишена без змін (т.2 а.с.32-36).

Рішенням Одеської міської ради від 26 квітня 2017 року за №2100-VII у пунктах 1,2,3 вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:52:001:0027), площею 1,4409 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_1 ;

- надати ТОВ Район Успішний земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду терміном на 15 років, до початку реалізації планувальних рішень території, для експлуатації та обслуговування адміністративних та торгових будівель, приміщень, інших об`єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території (цільове призначення: В.03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі);

- затвердити проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ТОВ Район Успішний (т.1 а.с.25).

Рішенням Одеської міської ради від 14 червня 2017 року №2209-VII у пунктах 1,2,3 вирішено:

- затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки (кадастровий номер 5110136900:52:001:0131), площею 1,2038 га (категорія земель за основним цільовим призначенням землі житлової та громадської забудови), за адресою: АДРЕСА_2 ;

- надати ТОВ Район Успішний земельну ділянку, вказану в пункті 1 цього рішення, в оренду терміном на 20 років для експлуатації та обслуговування адміністративних та торгових будівель, приміщень, інших об`єктів обслуговування населення та благоустрою прилеглої території (цільове призначення: В.03.07 - для будівництва та обслуговування будівель торгівлі);

- затвердити проект договору оренди землі між Одеською міською радою та ТОВ Район Успішний (т.1 а.с.26).

05 липня 2017 року між ТОВ Район Успішний та Одеською міською радою укладено договори оренди землі, посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю., зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номерами:

- 1373, за умовами якого товариству передано в оренду земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_3 , площею 1,4409 га для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, строком до 05 липня 2032 року (т.1 а.с.30-32,34);

- 1374, за умовами якого товариству передано в оренду земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , площею 1,2038 га, для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури, строком до 05 липня 2037 року (т.1 а.с.27-29,33).

Вважаючи зазначені рішення Одеської міської ради незаконними та укладені на їх основі договорів оренди землі недійсними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінка апеляційного суду

Суд першої інстанції не встановив порушень прав чи законних інтересів позивача з боку відповідачів внаслідок прийняття міською радою оскаржуваних рішень та укладення договорів оренди землі, а тому відмовив у задоволенні позову.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.

Оспорювання рішення органу державної влади як суб`єкту владних повноважень поглинається спором щодо правомірності надання в оренду спірних земельних ділянок, тобто про речове, приватне право, яке виникло на підставі оспорюваних рішень міської ради та укладених договорів оренди земельних ділянок, захист якого відбувається у порядку цивільного судочинства у спосіб, характерний для приватноправових відносин.

Для правильного вирішення даного спору суд мав встановити наявність чи відсутність у спірних правовідносинах порушень прав та інтересів позивача у зв`язку з прийняттям Одеською міською радою оскаржуваних рішень та укладення на їх підставі договорів оренди.

У відповідності до вимог ст.16 Закону України Про місцеве самоврядування органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч.1 ст.10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

До виключної компетенції сільських, селищних, міських рад відноситься вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п.34 ч.1 ст.26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

У сенсі ч.1 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні територіальним громадам міст належить право комунальної власності на землю.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч.5 ст.60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

До повноважень міських рад у галузі земельних відносин на території міст належить: розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до ЗК України (ч.1 ст.12 ЗК України).

Міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч.1 ст.122 ЗК України).

Відповідно до ч.4 ст.11 ЦК України у випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до п.10 ч.2 ст.16 ЦК України до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У позовній заяві позивач вказав, що він, як громадян України, член територіальної громади м. Одеси та особа, яка в статусі фізичної особи-підприємця здійснює свою діяльність на території, що передана в оренду ТОВ Район Успішний , вважає оскаржені рішення Одеської міської ради незаконними, а укладені на їх підставі договори оренди недійсними.

При цьому, з матеріалів справи вбачається, що позивач вів торгівлю на території ринку Успіх , яка частково співпадає з межами земельних ділянок, які передані в оренду ТОВ Район Успішний . За наявними в матеріалах справи договорами оренди, позивач на праві оренди користувався певним приміщенням з винятковою метою - для здійснення господарської діяльності на зазначених земельних ділянках (т.1 а.с.22-24,157-160). Доказів того, що позивач звертався до Одеської міської ради з заявами про надання йому спірної земельної ділянки у користування, права оренди або права власності позивачем суду не надано. Тому жодних правових підстав для користування даними земельними ділянками у позивача не має. Отже, позивач не має прав, які б порушувалися оскаржуваними рішеннями Одеської міської ради.

При цьому, об`єктом правового захисту в цивільному судочинстві є не лише права, але й законні інтереси.

Так, за нормами ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Поняття законного (охоронюваного законом) інтересу міститься в рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року у справі № 1-10/2004, згідно з яким охоронюваний законом інтерес - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного права і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У структурі законного інтересу виділяють два елемента: 1) прагнення суб`єкта користуватися конкретним соціальним благом; 2) звернення в деяких випадках за захистом до компетентних органів. При цьому, інтерес являє собою своєрідну спонукальну потребу, яка змушує потенційного учасника відповідних правовідносин діяти певним чином задля фактичної реалізації свого прагнення отримати конкретне благо, що у разі порушення, невизнання чи оспорювання призводить до можливості вдаватися до судової форми захисту у порядку цивільного судочинства.

Правова позиція щодо тлумачення поняття законний інтерес викладена ще й у постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі №522/3665/17, в якій зазначено, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.

Під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав чи інтересів позивача з боку відповідачів, внаслідок прийняття оскаржуваних рішень та укладення оскаржуваних договорів оренди.

Оскільки позивач правомірно здійснював торгівлю на території земельних ділянок, то надання їх іншій особі, яка не має наміру зберігати фактичний режим використання земельних ділянок, значною мірою впливає на інтереси позивача, як фізичної особи підприємця, і є достатнім для того, щоб визнати за ними право на звернення до господарського суду.

Зазначений правовий висновок витікає з постанови Верховного Суду від 05 серпня 2019 року у справі № 522/18588/17.

Підставою позову позивач зазначив порушення процедури прийняття спірних рішень (не забезпечення радою доступу до публічної інформації та не проведення земельних торгів), що тягне за собою недійсність укладених договорів оренди землі.

Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території (ст.144 Конституції України).

Місцева рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень (ч.1 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ).

До нормативно-правових актів відносяться прийняті уповноваженими органами акти, які встановлюють, змінюють норми права, носять загальний чи локальний характер, розраховані на невизначене коло осіб та застосовується неодноразово.

Ненормативним (індивідуальним) правовим актам притаманні наступні ознаки: а) спрямовуються на врегулювання конкретних (одиничних) актів соціальної поведінки; б) поширюються лише на персонально визначених суб`єктів; в) містять індивідуальні приписи (веління, дозволи), розраховані на врегулювання лише окремої, конкретної життєвої ситуації, тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією; г) не передбачають повторного застосування одних і тих самих юридичних засобів; д) не мають зворотної дії в часі.

Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені широким колом осіб (фізичних та юридичних), яких вони стосуються. Індивідуальні ж акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.

Рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства , якщо за результатами реалізації рішення у відповідної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст.16 ЦК України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права, що виникло у певного суб`єкта в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб`єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

У зв`язку з тим, що оскаржувані рішення є правовими актами індивідуальної дії, тому їх оприлюднення не було необхідним. Крім того, не оприлюднення інформації відповідно до ст.15 Закону України Про доступ до публічної інформації не є підставою для скасування рішення. Спірні рішення стосуються ТОВ Район Успішний та створюють правові наслідки лише для Товариства. Вони вичерпали свою дію фактом затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу ділянок товариству в оренду, право оренди зареєстровано у встановленому законом порядку.

Колегія суддів прийшла до переконання, що, обґрунтовуючи позов порушенням земельного законодавства та законодавства, що регулює доступ до публічної інформації, позивач намагається захистити свій особистий майновий інтерес здійснювати торгівлю на земельних ділянках, щодо яких Одеською міською радою прийняті оскаржувані рішення.

Так, в апеляційній скарзі представник позивача зазначив, що ОСОБА_2 був позбавлений можливості набути у користування частину земельної ділянки, на якій він здійснював підприємницьку діяльність, що він безпосередньо на собі відчуває наслідки прийнятих рішень та укладених договорів, а також є учасником правовідносин на спірних земельних ділянках, оскільки внаслідок діяльності Одеської міської ради позивач, який тривалий час здійснював підприємницьку діяльність на території авторинку Успіх , який розташований на зазначених земельних ділянках, був вимушений змінити контрагента в орендних правовідносинах та позбавлений можливості здійснювати підприємницьку діяльність на авторинку Успіх (т.1 а.с.236,237).

Отже істинною метою позову є захист майнових інтересів позивача, зокрема - право продовжувати господарську діяльність на спірних ділянках, а не права на участь у місцевому самоврядуванні.

Такий спосіб захисту не є релеватним до інтересу, за захистом якого звернувся позивач. Спосіб захисту права повинен відповідати характеру порушення. Обрання способу захисту, який не може захистити порушене право, тобто невірного способу захисту, є підставою для відмови у задоволенні позову.

Оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування прийняті щодо ТОВ Район Успішний . Позивач, вважаючи, що це рішення порушує його права чи інтереси щодо земельних ділянок як підприємця, має право звернутися до суду з позовною заявою до ТОВ Район Успішний в порядку господарського судочинства із обґрунтуванням у чому саме полягає порушення його права чи інтересу.

Відносно доводів апеляційної скарги про те, що члени територіальної громади міста Одеси мають право реалізувати свої права на участь у вирішенні питань місцевого значення, то колегія суддів погоджується з доводами представника Одеської міської ради про те, що члени територіальної громади виключно в межах законодавства та визначених ним форм участі мають право реалізувати свої права на участь у вирішенні питань місцевого значення, що не дозволяє їм впливати на діяльність органів місцевого самоврядування поза межами процедур, встановлених законом.

Відсутність порушеного права, встановленого при розгляді справи по суті, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Також слід зазначити, що згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25 листопада 1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25 грудня 1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14 грудня 2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч.2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує кожному захист своїх прав , які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч.ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Таким чином, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен був довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідачів, внаслідок прийняття оскаржуваних рішень або укладених договорів оренди.

Однак, позивачем не доведено і не надано доказів, що оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування стосувались його інтересів в момент прийняття, що він має право користування або право власності на тій самій земельній ділянці, яке підлягає захисту, або він є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт, тому враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення Одеської міської ради не порушують законних прав, свобод та інтересів позивача, що унеможливлює задоволення позову.

Право на звернення до суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у ст.4 ЦПК України. Саме по собі звернення до суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені, невизнані або оспорені відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові. Обставини, на які посилається позивач, не свідчать про порушення з боку відповідачів його прав чи інтересів.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення діючого законодавства під час прийняття Одеською міською радою рішень від 26 квітня 2017 року за №2100-VII та від 14 червня 2017 року №2209-VII та укладених на їх основі договорів оренди землі не ґрунтуються на законі.

Так, за вимогами ч. 1-2 ст.124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст.122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2,3 ст.134 цього Кодексу.

За положеннями ст.134 ЗК України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених ч.2 цієї статті, яка передбачає, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі : розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб .

У даному випадку ТОВ Район Успішний на праві приватної власності належать об`єкти нерухомості, які розташовані за адресами: АДРЕСА_5 . Права власності на зазначені об`єкти нерухомості зареєстровані у встановленому законом порядку та не скасовано у встановленому законом порядку (т.1 а.с.99, 99а). Право власності є непорушним.

Одеська міська рада дотрималась вимог законодавства під час винесення спірних рішень, тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що надання земельних ділянок ТОВ Район Успішний відбулось на законних підставах.

Інших доводів, які б спростували висновки суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить і правового значення вони не мають.

Європейський суд з прав людини вказав, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії , §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі Хірвісаарі проти Фінляндії ).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст.13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Суд першої інстанції розглянув справу у відповідності до норм ст.13 ЦПК України: за зверненням фізичної особи, в межах заявлених нею вимог та на підставі наданих нею доказів. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,381-384 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м.Одеси від 16 квітня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 23 січня 2020 року.

Головуючий

Судді :