Постанова

від 19.12.2019 по справі 626/602/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 626/602/19 Головуючий суддя І інстанції Гусар П. І.

Провадження № 22-ц/818/5747/19 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: що виникають з договорів оренди

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2019 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Яцини В.Б.

суддів: -Кіся П.В., Хорошевського О.М.,

за участю секретаря : Брулевича В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Приватного аграрно орендного підприємства Промінь - адвоката Кадуна Петра Вікторовичана рішення Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року, ухвалене у складі головуючого судді Гусара П.І, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного аграрно орендного підприємства Промінь про визнання договору оренди землі недійсним та скасування запису про державну реєстрацію права оренди ПАОП Промінь на вказану земельну ділянку,

встановив:

05 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір оренди №561 від 01.11.2006 року належної йому на праві приватної власності земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035, укладений між ним і Приватним аграрно-орендним підприємством Промінь та скасувати запис про державну реєстрацію права оренди ПАОП Промінь на вказану земельну ділянку.

01.11.2006 року між ним та ПАОП Промінь був укладений договір оренди землі на 12 років. Після закінчення цього строку оренди він направив до ПАП Промінь лист з вимогою про повернення йому земельної ділянки, оскільки він не мав наміру її продовжувати. Він звернувся до Красноградського відділу Держгеокадастру та отримав витяг, в якому зазначено, що вищевказаний договір оренди укладений строком на 25 років. Зазначив, що він підписував договір оренди строком не на 25, а на 12 років, повноважень на підписання такого договору нікому не надавав. Про існування договору оренди землі №561 від 01.11.2006 року строком на 25 років він дізнався лише з інформації, наданої з Реєстру прав на нерухоме майно. За таких обставин просив визнати договір оренди № 561 від 01.11.2006 року земельної ділянки недійсним.

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь про визнання договору оренди землі недійсним - задоволено.

Визнано недійсним договір оренди №561 від 01.11.2006 року земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035, укладений між ОСОБА_1 і Приватним аграрно-орендним підприємством Промінь , який зареєстрований 23.03.2007 року за №040769800195 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах .

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відшкодовані судові витрати.

В апеляційній скарзі відповідач - ПАОП Промінь просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове, яким позов залишити без задоволення.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом процесуального закону, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, оскільки суд не прийняв у відповідача докази, не дав оцінки його доводам, надав явну перевагу доводам позивача, та к і матеріального закону, ст.ст. 257, 258, ч. 4 ст. 267 ЦК України.

Зазначено, що суд не звернув уваги, що позивач не надав до суду примірник спірного договору, що позивач отримує орендну плату та з 2013 року підписує додаткові угоди до договору № 561 щодо підвищення орендної плати та погодження з іншими років про що достовірно відомо позивачу, та проти чого позивач не заперечував.

Вказано, що така поведінка позивача, який з 2006 року (з моменту початку отримання орендної плати та підписання інших документів) погоджувався з умовами спірного договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 561, ніяких дій щодо невизнання договору не вчиняв, протягом одного місяця після закінчення строку оренди не заперечував проти його продовження, внаслідок чого цей договір поновив свою дію, лише 05.03.2019 він подав позов про визнання договору оренди землі недійсним, що суперечить його попередній поведінці (отриманню плати, підписання додаткових угод до договору № 561 за користування земельною ділянкою) і тому така його суперечлива поведінка є недобросовісною.

Також зазначено, що на день звернення до суду з цим позовом вже сплив строк позовної давності, який розпочався з 2007 року, тобто з моменту коли Позивач почав отримувати орендну плату за договором № 561 та підписувати додаткові угоди до вказаного договору з 2013 року.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить рішення першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Посилається на те, що про наявність спірного договору в редакції зі строком його дії 25 років він дізнався лише з інформації з Державного реєстру прав на нерухоме майно, після спливу 12 років його дії та сільськогосподарського 2018 року, коли звернувся до відповідача з письмовою заявою про повернення земельної ділянки, що підтверджується копією відповідного листа.

Зазначив, що відповідачем при розгляді справи у суді першої інстанції не було подано відзиву на позов. Відповідач не вправі посилатися у доводах скарги на додаткові угоди, оскільки ці докази він за відсутності поважних причин та всупереч положенням ст.ст. 174, 178 вчасно не надав до суду першої інстанції разом з відзивом на позовну заяву. Згідно ч. 4 ст. 12 ЦПК України відповідач несе ризик настання негативних наслідків, пов`язаних з такою процесуальною поведінкою. Тому відповідач у доводах скарги не вправі посилатися на нові докази - додаткові угоди.

Наполягав на тому, що факт не підписання позивачем договору оренди на строк 25 років встановлений висновком судової почеркознавчої експертизи, що свідчить про відсутність у нього вільного волевиявлення на укладення такого договору.

Доводи скарги щодо спливу позовної давності з посиланням на те, що з 2007 року позивач отримував орендну плату за договором оренди землі та лише у грудні 2018 року ним подано позов про визнання договору недійсним, - спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, які свідчить про те, що порушення свого права позивач дізнався вже після укладення спірного договору.

Виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними ).

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи.

Представник відповідача - адвокат Кадун П.В. подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю прибути на судове засідання, оскільки він буде знаходитися поза межами області.

Згідно ч. 1 ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

У ч.ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У даному випадку відсутність представника відповідача поза межами області без зазначення поважних причин такої відсутності, не можна вважати поважною причиною відсутності у судовому засіданні, тому колегія суддів з урахуванням принципу пропорційності, передбаченому ст. 11 ЦПК України, з метою у розумні строки вирішити визначене у ст. 2 ЦПК України завдання цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі, - не вбачає законних підстав для відкладення розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, за відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, що відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи,суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що доведеним є факт того, що позивач не підписував договір оренди землі від № 561 від 01.11.2006, що підтверджено висновками експертизи.

Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду, які відповідач не спростував належними, допустимим, достовірними і достатніми доказами у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України.

Відповідно до ч.1ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Матеріалами справи встановлено, що відповідно до копії Державного акту на право приватної власності на землю ІІ-ХР №059891 від 22.08.2001 року ОСОБА_1 на лежить на праві власності земельна ділянка площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035 (а.с.16).

З договору оренди земельної ділянки №561 від 01.11.2006 року вбачається, що між ОСОБА_1 та ПАОП Промінь укладено договір оренди земельної ділянки, строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстрований 23.03.2007 року за №040769800195 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах (а.с.11-13).

25.01.2018 року ОСОБА_1 надіслав до ПАОП Промінь заяву про надання йому оригіналу вказаного договору оренди землі, оскільки він не підписував договір оренди строком на 25 років і нікого на його підписання не уповноважував (а.с.7).

Відповідно до копії заяви від 30.01.2018 року ОСОБА_1 звертався з проханням до ПАОП Промінь повернути йому земельну ділянку після закінчення строку дії договору в 2018 році (а.с.8)

З висновку судово-почеркознавчої експертизи №7673 Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса від 17.05.2019 року вбачається, що підпис від імені ОСОБА_1 в договорі оренди земельної ділянки № 561, укладеного між ОСОБА_1 та ПАОП Промінь , зареєстрованому у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23.03.2007 за № 040769800195, розташований на зворотному боці третього аркуша документа, у графі Орендодавець ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. а.с. 55-58).

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦКУкраїни).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України Про оренду землі передбачена письмова форма договору оренди землі.

Правочин вважається таким, що вчинено в письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами (частина друга статті 207 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відсутність волевиявлення ОСОБА_1 на укладення оспорюваного договору оренди землі зі строком дії 25 років підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи.

Такий висновок узгоджується з діями ОСОБА_1 щодо повернення земельної ділянки з оренди у досудовому порядку. Відповідно до копії заяви від 30.01.2018 року ОСОБА_1 звертався з проханням до ПАОП Промінь повернути йому земельну ділянку після закінчення строку дії договору в 2018 році (а.с.8). Крім того, 25.01.2018 року ОСОБА_1 надіслав до ПАОП Промінь заяву про надання йому оригіналу вказаного договору оренди землі, оскільки він не підписував договір оренди строком на 25 років і нікого на його підписання не уповноважував (а.с.7).

Відповідач надав до суду першої інстанції підписані сторонами додаткові угоди від 10.06.2013, 01.12.2013, 01.12.2015, від 01.12.2016 про зміни до договору оренди земельної ділянки № 561 від 01.11.2006, зареєстрованого 23.03.2007 (а.с. 76-79).

При цьому у спрямованих 08.08.2019 до суду першої інстанції письмових поясненнях фінансовий директор ПАОП Промінь ОСОБА_2 вказала, що спірний договір № 561 був підписаний сином позивача, ОСОБА_3 , у присутності позивача строком на 25, а не на 12 років. Починаючи з 2013 року позивач або його син ОСОБА_3 за дорученням, підписували додаткові угоди до спірного договору щодо підвищення орендної плати, а інші умови договору залишаються незмінними і сторони підтвердили по них зобов`язання. Також вона зазначила, що поведінка позивача, який з 10.06.2013 (з моменту підписання додаткової угоди та отримання по ній орендної плати) погоджувався з умовами договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 561, отримував орендну плату, ніяких дій щодо ініціювання розірвання договору не вчиняв, а згодом у березні 2019 року подав про визнання договору оренди землі не дійсним, суперечить його попередній поведінці (отримання плати за користування земельною ділянкою) і є недобросовісною (а.с. 74-75).

Однак, всупереч передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов`язку довести ті обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, відповідач не надав до суду першої інстанції належних, допустимих, достатніх доказів про те, що при укладенні додаткових договорів позивач усвідомлював, що спірний первинний договір № 561 від 01.11.2016 був укладений на 25 років. У тексті додаткових договорів, укладених між сторонами пізніше, відсутні відомості про строк дії договору оренди (а.с. 76-79). Відповідач не надав до суду доказів на підтвердження того, що позивач отримував орендну плату поза межами 12-річного строку після укладення спірного договору у 2016 році. У справі відсутні належні письмові докази того, що після державної реєстрації спірного договору 23 березня 2017 року один примірник договору було надано позивачу.

Таким чином наведені з цього приводу доводи скарги є безпідставними, оскільки ці обставини не спростовують висновки судової почеркознавчої експертизи про те, що позивач не підписував спірний договір оренди на 25 років, або що він у подальшому дізнався про цю істотну умову договору, без якої договір оренди землі по суті не є укладений. Як безспірно встановлено по справі, перед закінченням 12-річного строку після укладення спірного договору позивач звернувся до відповідача з вимогами про повернення орендованої земельної ділянки у зв`язку із закінченням строку оренди. Доводи скарги щодо недобросовісної поведінки позивача належним чином не доведені.

Тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність того факту, що позивач не підписував договір оренди землі від №561 від 01.11.2006 року строком на 25 років, внаслідок чого суд дійшов правильного висновку про відсутність у нього волі на укладення такого договору оренди.

При цьому суд першої інстанції обґрунтовано відхилив заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Положеннями ч.1 ст. 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч. 3. ч. 4 ст. 267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач у 2018 році дізнався про порушення свого права, що спірний договір був укладено у березні 2007 році не на 12, а на 25 років, лише з інформації з Державного земельного кадастру щодо строку дії зареєстрованого відповідачем договору оренди, копію якого йому відповідач не передавав. При цьому наприкінці 2018 року, коли спливав 12-річний строк дії договору, позивач звернувся до відповідача із вимогою про повернення земельної ділянки (а.с. 7-9).

Оскільки позивач не підписував (не укладав) договір оренди земельної ділянки на 25 років, то він був позбавлений можливості дізнатися про порушення свого права внаслідок укладення такого договору у 2007 році, оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, оскільки про порушення свого права позивач дізнався лише у 2018 році, трирічний строк позовної давності на день звернення до суду не сплив, суд першої інстанції правильно його застосував, а наведені з цього приводу доводи скарги є необґрунтованими.

Доводи відповідача про те, що подальші після укладення договору дії позивача свідчать про наступне схвалення ним договору оренди - також не доведені.

Виконання чи невиконання сторонами зобов`язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним (пункт 7 постанови Пленумом Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними ).

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і зібраним по справі доказам, доводи апеляційної скарги, матеріали справи, зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які передбачені ЦПК України як підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому суд апеляційної інстанції відповідно до ст. 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

В контексті правил ст. 141 ЦПК України відсутні підстави для перерозподілу судових витрат.

Керуючись 268, 367, 368, п. 1 ч.1 ст. 374, ст.ст.375, 381-384, 388,389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

постановив:

Апеляційну скаргупредставника Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь - адвоката Кадуна Петра Вікторовича- залишити без задоволення.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 23 грудня 2019 року.

Головуючий В.Б. Яцина.

Судді П.В.Кісь.

О.М.Хорошевський.