Постанова

від 09.12.2020 по справі 626/602/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

09 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 626/602/19

провадження № 61-2002св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне аграрно-орендне підприємство Промінь ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь на рішення Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року у складі судді Гасара П. І. та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Кіся П. В., Хорошевського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь (далі - ПрАОП Промінь ), у якому просив визнати недійсним договір оренди від 01 листопада 2006 року № 561 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035, укладений між ним та ПрАОП Промінь , та скасувати запис про державну реєстрацію права оренди ПрАОП Промінь на зазначену земельну ділянку.

На обґрунтування позову посилався на таке. На підставі державного акта на право приватної власності на землю від 22 серпня 2001 року серія ІІ-ХР № 059891, йому на праві власності належить земельна ділянка, площею 5,19 га, кадастровий №6323381200:14:000:0035. 01 листопада 2006 року між ним та ПрАОП Промінь укладений договір оренди землі на 12 років. Після закінчення цього строку оренди він направив до ПрАОП Промінь лист з вимогою про повернення йому земельної ділянки, оскільки він не мав наміру продовжувати строк дії договору оренди землі. Він звернувся до Красноградського відділу Держгеокадастру та отримав витяг, у якому зазначено, що оспорюваний договір оренди укладений строком на 25 років. Зазначав, що він підписував договір оренди строком не на 25, а на 12 років, повноважень на підписання такого договору нікому не надавав. Про існування договору оренди землі від 01 листопада 2006 року № 561 строком на 25 років він дізнався лише з інформації, наданої з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З урахуванням наведеного просив визнати договір оренди від 01 листопада 2006 року № 561 земельної ділянки недійсним та скасувати запис про державну реєстрацію права оренди за ПрАОП Промінь .

Рішенням Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року позов задоволено частково. Визнано недійсним договір оренди від 01 листопада 2006 року № 561 земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035, укладений між ОСОБА_1 та ПрАОП Промінь , який зареєстрований 23 березня 2007 року за № 040769800195 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах . У іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції посилався на відсутність вільного волевиявлення орендодавця на укладення оспорюваного договору оренди землі, оскільки ОСОБА_1 оспорюваний договір не підписував, що підтверджується висновком судової почеркознавчої експертизи від 17 травня 2019 року № 7673, а тому наявні визначені частиною першою статті 215 ЦК України підстави для визнання його недійсним. Відмовляючи у задоволенні вимог у частині скасування запису про державну реєстрацію права оренди ПрАОП Промінь на спірну земельну ділянку, суд першої інстанції зазначив, що рішення суду про визнання недійсним договору оренди землі є самостійною підставою для скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі та при отриманні державним реєстратором рішення суду, що набрало законної сили, він зобов`язаний скасувати відповідний запис про державну реєстрацію прав.

Постановою Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки позивач не підписував договір оренди землі від 01 листопада 2006 року № 561 строком на 25 років, то суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність волі у позивача на укладення зазначеного договору, що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, суд першої інстанції правильно не застосував позовну давність до спірних правовідносин, оскільки позивач не підписував оспорюваний договір оренди землі, а тому був позбавлений можливості дізнатися про порушення свого права внаслідок укладення такого договору. Оскільки про порушення свого права позивач дізнався у 2018 році, то він звернувся до суду у 2019 році у межах позовної давності.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У січні 2020 року ПрАОП Промінь звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули уваги на те, що позивач з 2006 року (підписання договору оренди землі) отримував орендну плату та з 2013 року підписував додаткові угоди до договору оренди землі від 01 листопада 2006 року № 561 щодо підвищення орендної плати та погодження з іншими умовами договору. Отже, позивач з 2006 року погоджувався з умовами оспорюваного договору оренди земельної ділянки та додатковими умовами до нього. Жодних дій щодо визнання зазначеного договору недійсним позивач у період з 2006 до 2018 років не вчиняв. Проте у 2019 році звернувся до суду з цим позовом, що свідчить про недобросовісну поведінку позивача.

У квітні 2020 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ОСОБА_1 просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 лютого 2020 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у січні 2020 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 22 серпня 2001 року серії ІІ-ХР № 059891 ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 5,19 га, кадастровий номер 6323381200:14:000:0035 (а. с. 16).

Відповідно до умов договору оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 561 між ОСОБА_1 та ПрАОП Промінь укладений договір оренди земельної ділянки строком на 25 років, починаючи з дати його реєстрації. Договір зареєстрований 23 березня 2007 року за № 040769800195 у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах (а. с. 11-13).

25 січня 2018 року ОСОБА_1 надіслав до ПрАОП Промінь заяву про надання йому оригіналу вказаного договору оренди землі, оскільки він не підписував договір оренди строком на 25 років і нікого на його підписання не уповноважував (а. с. 7).

Відповідно до заяви від 30 січня 2018 року ОСОБА_1 звертався з проханням до ПрАОП Промінь повернути йому земельну ділянку після закінчення строку дії договору у 2018 році (а. с. 8)

Згідно з висновком судової почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса від 17 травня 2019 року № 7673, підпис від імені ОСОБА_1 у договорі оренди земельної ділянки № НОМЕР_1 , укладеному між ОСОБА_1 та ПрАОП Промінь , зареєстрованому у Красноградському районному відділі Харківської регіональної філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах , про що у книзі державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 23 березня 2007 року за № 040769800195, розташований на зворотному боці третього аркуша документа, у графі Орендодавець ОСОБА_1 виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а. с. 55-58).

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), проте сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає у згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).У двосторонньому правочині волевиявлення має бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним відповідно до припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення: під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

Відповідно до частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

За частиною першою статті 14 Закону України Про оренду землі договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною першою статті 15 Закону України Про оренду землі істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина друга цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим, у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) висловила висновок про те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Враховуючи наведене, оспорюваний договір оренди земельної ділянки від 01 листопада 2006 року № 561 є неукладеними, тому у задоволенні позову в частині визнання його недійсним необхідно відмовити саме з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту, оскільки неможливо визнати неукладений правочин недійсним.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного (неналежного) способу захисту не позбавляє позивача права заявити негаторний позов про повернення земельної ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, другою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

У зв`язку з наведеним, зважаючи на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне вийти за межі доводів та вимог касаційної скарги на підставі частини третьої статті 400 ЦПК України, рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовної вимоги про визнання недійсним договору оренди землі від 01 листопада 2006 року № 561 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити з наведених вище підстав.

В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не переглядаються.

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржувані судові рішення в частині вимог про визнання недійсним договору оренди землі підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову в цій частині, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 2 689,40 грн (1 152,60 грн + 1 536,80 грн).

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь задовольнити частково.

Рішення Красноградського районного суду Харківської області від 19 вересня 2019 року та постанову Харківського апеляційного суду від 19 грудня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного аграрно-орендного підприємства Промінь 2 689,40 грн - витрати зі сплати судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко