Окрема думка

від 15.01.2020 по справі 906/655/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОКРЕМА ДУМКА

"15" січня 2020 р. Справа № 906/655/18

Судді Північно-західного апеляційного господарського суду Розізнаної І.В.

На постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі № 906/655/18, що прийнята за результатами розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер" про розірвання договору та скасування і поновлення запису щодо відомостей про учасника товариства.

Позивач - ОСОБА_1 01.08.2018р. звернулась до господарського суду Житомирської області з позовом, в якому просить розірвати договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", який укладений нею з ОСОБА_2 10.02.2015р. та вилучити з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості відносно ОСОБА_3 як засновника ТзОВ "Вітал-Інтер" (код ЄДРПОУ: 34460630), якому належить частка у статному капіталі в розмірі 99% вартістю 6 930 000 грн. та поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомості відносно ОСОБА_1 як засновника ТзОВ "Вітал-Інтер" (код ЄДРПОУ: 34460630), якій належить частка у статному капіталі в розмірі 99% вартістю 6 930 000.00 грн.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.10.2019р. у справі №906/655/18 відмовлено у задоволенні позову в повному обсязі. Рішення вмотивоване тим, що вимоги про розірвання договору та про повернення товару є різними способами захисту з різним предметом доказування та різними наслідками. Задоволення вимоги про розірвання договору унеможливлює задоволення вимоги про повернення майна (в порядку ч.4 ст.694 ЦК України) і навпаки. Вимога про повернення частки в Товаристві на підставі ст.694 ЦК України до Відповідача-1 не може бути задоволена, оскільки на момент подачі позову він цієї частки не мав. Така ж вимога, з таким же обґрунтуванням до Відповідача-2 є безпідставною, оскільки по відношенню до Позивача останній не є покупцем.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення господарського суду Житомирської області від 09.10.2019р. у справі №906/655/18 задоволено частково. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.10.2019р. у справі №906/655/18 скасовано в частині відмови у розірванні договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", укладеного 10.02.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено. Розірвано договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", укладений 10.02.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В решті рішення господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 року у справі №906/655/18 залишено без змін.

Відповідно до ст.34 ГПК України, питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.

При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті.

Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

При винесенні постанови я, як суддя Північно-західного апеляційного господарського суду, учасник колегії суддів у справі №906/655/18, залишилась у меншості і вважаю за необхідне, керуючись частиною третьою статті 34 Господарського процесуального кодексу України, висловити окрему думку щодо прийнятої постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 року у справі №906/655/18, в частині задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", укладеного 10.02.2015р. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та скасування в цій частині рішення господарського суду Житомирської області, виходячи з наступного.

Матеріали справи свідчать, що 10.02.2015р. ОСОБА_1 -продавець та ОСОБА_2 -покупець уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", за умовами пункту 1.1 якого продавець відступає шляхом продажу всю належну йому частку в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", а покупець приймає частку та зобов`язується її оплатити за ціною та в порядку, що встановлені та погоджені відповідно до положень цього Договору.

Частка в статутному капіталі Товариства, що відчужується за цим договором, складає 99% статутного капіталу Товариства, що у грошовому еквіваленті становить 6 930 000 грн.(п.1.2 Договору). Разом з тим, пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що загальна договірна вартість частки в статутному капіталі Товариства, що відчужується за цим договором становить 1 000 000 грн. Вартість частки в статутному капіталі Товариства, сплачується покупцем продавцю у термін не пізніше 01 серпня 2015 року шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок за вказівкою продавця.

Продавець передає право власності на частку в статутному капіталі Товариства в момент укладення цього договору. З набуттям права власності на частку в статутному капіталі Товариства покупець набуває прав та обов`язків учасника Товариства відповідно до Статуту Товариства і чинного законодавства України. Після набуття чинності договором будь-яка передача та/або розпорядження, та/або обтяження продавцем будь-яких прав на частку в статутному капіталі без письмової згоди покупця, а саме: продаж, дарування, обмін, застава чи інший законний та/або незаконний спосіб відчуження, здійснений всупереч цьому договору, вважаються недійсними, і не мають юридичної сили (п.п.3.1, 3.2 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п.5.1 Договору).

Договір підписано ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на кожній сторінці договору та в розділі "Підписи сторін".

Як вбачається з матеріалів справи, 19.02.2015р. ОСОБА_1 подала загальним зборам Товариства нотаріально посвідчену заяву, в якій повідомила про відступлення своє частки у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", яка складає 99% у статутному капіталі - ОСОБА_2 .

Рішенням загальних зборів 19.02.2015р. ТзОВ "Вітал-Інтер", оформлених протоколом №4 вирішено, зокрема, затвердити продаж учасником ОСОБА_1 своє частки у розмірі 6 930 000 грн., що становить 99% статутного капіталу Товариства на користь ОСОБА_2 , прийняти ОСОБА_2 до складу учасників Товариства, вивести зі складу учасників Товариства ОСОБА_1 , затвердити новий склад учасників Товариства та внести зміни до Статуту.

З матеріалів справи вбачається, що 02.03.2015р. зареєстровано нову редакцію Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітал-Інтер", де учасниками є ОСОБА_2 з розміром частки 99%, що в гривневому еквіваленті становить 6 930 000 грн. та ОСОБА_4 , з розміром частки 1%, що в гривневому еквіваленті становить 70 000 грн.

На час звернення з позовом до суду Відповідач-1 не провела розрахунок за придбану частку.

Зазначена вище обставина стала підставою для звернення Позивача до суду з позовом, зокрема про розірвання договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ "Вітал-Інтер", укладеного 10.02.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною 2 статті 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ч.2 ст.656 ЦК України предметом договору купівлі - продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі - продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Істотними умовами договору купівлі-продажу є умови про предмет та ціну. Ціна товару - це грошова сума, яка підлягає сплаті покупцем за одержану від продавця річ.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

При цьому якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, то продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (частина 3 статті 692 Цивільного кодексу України). За приписами статті 694 ЦК України, договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу. Якщо покупець прострочив оплату товару, проданого в кредит, продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару.

Тому, підсумовуючи вищевикладене, якщо покупець не виконує свого обов`язку щодо оплати переданого йому товару в установлений договором купівлі-продажу строк, то продавець набуває право вимоги такої оплати та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України); право вимагати повернення неоплаченого товару (ч.4 ст.694 Цивільного кодексу України) або право на розірвання договору з підстав, передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 188 Господарського кодексу України та статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст.611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, в т.ч. розірвання договору.

Судом встановлено, що сторонами в договорі купівлі-продажу від 10.02.2015 не погоджені умови за якими можливе розірвання договору та повернення переданої частки продавцю.

Відтак, вважаю, що судом мають бути застосовані загальні правила, закріплені у статті 651 Цивільного кодексу України щодо розірвання договору.

Так, відповідно до ч.2 ст.651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору.

Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору.

Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.

Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона.

В кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Необхідно встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати.

Відповідні висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2018 у справі №910/23976/16, від 10.10.2018 №910/319/18, від 20.11.2018 №910/1768/18, від 02.07.2019 № 906/829/18, від 02.07.2019 № 906/827/18.

При цьому, принцип справедливості вимагає, щоб було враховано при оцінці істотності порушення також і саму поведінку боржника, що порушив договір; яким чином ним було порушено вказаний договір; наскільки його дії чи бездіяльність розходяться з цілями, які ставила перед собою сторона у момент укладання договору.

Водночас, слід зазначити, що істотним є таке порушення умов договору, в результаті якого сторони не досягають цілей, обумовлених самим договором.

Згідно умов договору купівлі-продажу від 10.02.2015 вартість частки в статутному капіталі Товариства, що відчужується за цим договором становить 1000000 грн. Вартість частки сплачується покупцем продавцю у термін не пізніше 01.08.2015 шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок за вказівкою продавця. Тобто договором передбачені дві умови за сукупності яких у відповідача -1 виникає обов`язок провести розрахунок: 1) настання строку оплати - 01.08.2015 та 2) інформування продавцем покупця про банківські реквізити для проведення безготівкового розрахунку.

З матеріалів справи вбачається, що дані умови в сукупності настали після надіслання Позивачем претензії від 19.07.2018 Відповідачу-1 (20.07.2018 (а.с. 76 т.1)) в якій зазначені банківські реквізити для перерахування коштів. Інших доказів, які б підтверджували інформування покупця про дані для перерахування коштів матеріали справи не містять. В свою чергу Позивач звернувся з позовом до суду 06.08.2018 (вх.№ 716 канцелярії ГС Житомирської області) з вимогою, зокрема розірвати договір на підставі ч.2 ст.651 ЦК України.

Погоджуюся із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову про розірвання договору. Вважаю, що Позивачем не доведенні обставини, які окремо чи в сукупності можуть свідчити про наявність достатніх підстав для розірвання в судовому порядку договору на підставі положень ч.2 ст.651 ЦК України з наведених Позивачем мотивів. Вважаю, що Позивачем під час розгляду справи не доведено наявність шкоди, завданої йому внаслідок порушення Відповідачем-1 умов договору (у вигляді реальних збитків чи упущеної вигоди), розмір якої не дозволив отримати Позивачу очікуване при укладенні договору (прострочка в оплаті склала не більше 10 днів). Також не доведено Позивачем наявність істотної різниці між тим, на що мав право розраховувати Позивач, укладаючи договір, і тим, що в дійсності він отримає.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 10.02.2015 вбачається, що останній не містить умов, які надавали б можливість Позивачеві повернути продану частку статутного капіталу. За загальним правилом, встановленим статтею 692 ЦК України, продавець має право вимагати лише оплати проданого і переданого покупцеві товару, а право продавця при несплаті покупцем у встановлений строк товару, проданого в кредит, вимагати повернення неоплаченого товару, передбачене нормою ч.4 ст.694 ЦК України в сукупності зі ст. 697 ЦК України, може бути реалізоване лише до тієї частини товару, який залишився неоплаченим, і за умови, якщо договором купівлі-продажу передбачено залишення за продавцем права власності на товар до моменту його повної оплати. Однак, згідно п. 3.1 договору від 10.02.2015 продавець передає право власності на частку в статутному капіталі Товариства в момент укладення цього договору.

Погоджуюсь з висновком суду першої інстанції про неможливість одночасного застосування ст.ст. 651 та 694 ЦК України, оскільки як передбачено ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановленні договором або законом, зокрема, припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом , або розірвання договору. Тому вимога про розірвання договору та про повернення товару (як наслідок односторонньої відмови від договору) є різними способами захисту з різним предметом доказування, об`єктом дослідження та різними правовими наслідками.

Доводи позивача з приводу того, що ціна договору є істотною умовою договору купівлі-продажу, а обов`язок з оплати товару є основним обов`язком покупця, тому порушення даного обов`язку є істотним порушенням договору, що автоматично надає право суду застосовувати норми ст.651 ЦК України, на мою думку не можуть бути прийняті до уваги з огляду на наступне.

Норми чинного цивільного законодавства розрізняють поняття істотне порушення умов договору (ст.651 ЦК України) і порушення істотних умов договору (ст.611 ЦК України "Правові наслідки порушення зобов`язання").

Враховуючи дефініцію даних юридичних понять різниця в їх застосуванні полягає у підставах виникнення та об`єктах доказування. Умовами договору купівлі-продажу від 10.02. 2015 не передбачені наслідки несвоєчасного проведення розрахунку за придбану частку; в свою чергу несвоєчасний розрахунок не є автоматичною підставою для розірвання договору, використовуючи ст.651 ЦК України у судовому порядку без доведення позивачем наявності підстав для розірвання, які описані вище і які умовно можна поділити на дві групи: 1) істотне порушення договору стороною та 2) інші випадки встановлені договором або законом.

Позивачем не доведено суду наявність жодної підстави із цих груп, що надають право розірвати договір.

Не є також можливим для вирішення даного спору застосування ч.4 ст.694 ЦК України, оскільки 1) право власності на відчужену частку не збережене за умовами договору за позивачем, 2) з 2017 року власником даної частки є ОСОБА_3 , яке набуте ним за умовами іншого договору (Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТзОВ "Вітал-Інтер" від 27.01.2017р. з якого вбачається, що ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 (продавець) передає у власність ОСОБА_3 свою частку в статутному капіталі Товариства, а покупець зобов`язується в порядку та на умовах визначених у цьому Договорі прийняти та оплатити частку розміром 99% в статутному капіталі Товариства, що становить 6930000 грн. Ціна частки 2 600 грн. Договір підписаний представником продавця- ОСОБА_2 та покупцем- ОСОБА_3 ).

За таких обставин, вважаю посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними та документально необґрунтованими. Суд першої інстанції повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права судом першої інстанції на мою думку не вбачається, тому рішення Господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 у справі №906/655/18 необхідно було залишити без змін.

Суддя Розізнана І.В.