Постанова

від 29.04.2020 по справі 906/655/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2020 року

м. Київ

Справа № 906/655/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Кондратова І.Д., Ткач І.В.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.;

за участю представників:

позивача - Величка Д.В.,

відповідача - 1 - не з`явився,

- 2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду Житомирської області

(суддя - Тимошенко О.М.)

від 09.10.2019

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Грязнов В.В., судді - Мельник О.В., Розізнана І.В.)

від 15.01.2020,

у справі за позовом ОСОБА_1 ,

до ОСОБА_2 , ОСОБА_3

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів - Товариство з обмеженою відповідальністю Вітал-Інтер

про розірвання договору, скасування і поновлення запису щодо відомостей про учасника товариства

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до Господарського суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015 та про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 як засновника ТОВ Вітал-Інтер та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1 як засновника ТОВ Вітал-Інтер з часткою у статутному капіталі в розмірі 99 % вартістю 6 930 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015 ОСОБА_1 продала відповідачу-1 свою частку в статутному капіталі товариства, однак покупець з нею не розрахувався, істотно порушивши умови договору. Внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань обґрунтовано необхідністю ефективного захисту порушених прав позивача.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 відмовлено у задоволенні позову.

Приймаючи рішення, господарський суд дійшов висновку, що вимоги про розірвання договору та про повернення товару є різними способами захисту з різним предметом доказування та різними наслідками. Задоволення вимоги про розірвання договору унеможливлює задоволення вимоги про повернення майна в порядку ч. 4 ст. 694 ЦК України. Вимога про повернення частки в ТОВ Вітал-Інтер не може бути задоволена, оскільки на момент подачі позову відповідач-1 цієї частки не мав. Вимога про повернення частки до відповідача-2 є безпідставною, оскільки до спірних правовідносин не підлягає застосування ст. 388 ЦК України, яка врегульовує витребування майна у добросовісного набувача.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 рішення Господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 скасовано в частині відмови у розірванні договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , укладеного 10.02.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено.

Розірвано договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , укладеного 10.02.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 09.10.2019 залишено без змін.

Судове рішення обґрунтоване встановленими обставинами щодо порушення ОСОБА_2 істотних умов договору купівлі-продажу щодо оплати придбаної частки в статутному капіталі товариства.

У лютому 2020 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані рішення в частині відмови у задоволенні позову і прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Підставами для скасування судових рішень позивач зазначає неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судами першої та апеляційної інстанції. Стверджує, що судом не було враховано висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду України від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17. Також вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи і перевіривши матеріали справи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з таких підстав.

Як встановлено господарськими судами, 17.04.2008 ОСОБА_4 звернувся до загальних зборів ТОВ Вітал-Інтер з нотаріально посвідченою заявою, в якій повідомив про відступлення своєї частки у ТОВ Вітал-Інтер , яка складає 99% у статутному капіталі ОСОБА_1

На загальних зборах учасників ТОВ Вітал-Інтер 22.04.2008 вирішено прийняти до учасників товариства ОСОБА_1 та визначити її частку в статутному капіталі товариства в розмірі 99%, що в грошовому еквіваленті становить 6 930 000 грн. Відповідні зміни внести до статуту товариства.

10.02.2015 ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , за умовами пункту 1.1 якого продавець відступає шляхом продажу всю належну йому частку в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , а покупець приймає частку та зобов`язується її оплатити за ціною та в порядку, що встановлені та погоджені відповідно до положень цього договору.

Частка в статутному капіталі товариства, що відчужується за цим договором, складає 99% статутного капіталу товариства, що у грошовому еквіваленті становить 6 930 000 грн (п. 1.2 договору).

Пунктами 2.1, 2.2 договору сторони погодили, що загальна договірна вартість частки в статутному капіталі товариства, що відчужується за цим договором становить 1 000 000 грн. Вартість частки в статутному капіталі товариства, сплачується покупцем продавцю у термін не пізніше 01 серпня 2015 року шляхом перерахування безготівкових коштів на поточний рахунок за вказівкою продавця.

Продавець передає право власності на частку в статутному капіталі товариства в момент укладення цього договору. З набуттям права власності на частку в статутному капіталі товариства покупець набуває прав та обов`язків учасника товариства відповідно до статуту товариства і чинного законодавства України. Після набуття чинності договором будь-яка передача та/або розпорядження, та/або обтяження продавцем будь-яких прав на частку в статутному капіталі без письмової згоди покупця, а саме: продаж, дарування, обмін, застава чи інший законний та/або незаконний спосіб відчуження, здійснений всупереч цьому договору, вважаються недійсними, і не мають юридичної сили (п. п. 3.1, 3.2 договору).

Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами зобов`язань за цим договором (п. 5.1 договору).

19.02.2015 ОСОБА_1 подала загальним зборам товариства нотаріально посвідчену заяву, в якій повідомила про відступлення своє частки у ТОВ Вітал-Інтер , яка складає 99% у статутному капіталі, ОСОБА_2

Рішенням загальних зборів 19.02.2015 ТОВ Вітал-Інтер , оформлених протоколом №4 затверджено продаж учасником ОСОБА_1 своє частки у розмірі 6 930 000 грн, що становить 99% статутного капіталу товариства на користь ОСОБА_2 Прийнято ОСОБА_2 до складу учасників товариства, виведено зі складу учасників товариства ОСОБА_1 , затверджено новий склад учасників товариства та внесено зміни до статуту.

02.03.2015 зареєстровано нову редакцію статуту ТОВ Вітал-Інтер , відповідно до якої учасниками є ОСОБА_2 з розміром частки 99%, що в гривневому еквіваленті становить 6 930 000 грн та ОСОБА_5 , з розміром частки 1%, що в гривневому еквіваленті становить 70 000 грн.

21.12.2016 ОСОБА_2 підписано та нотаріально посвідчено заяву, в якій остання підтверджує факт відступлення шляхом продажу своєї частки в товаристві в розмірі 99% статутного капіталу на користь ОСОБА_3

Згідно з договором купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 24.01.2017 ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 (продавець) передала у власність ОСОБА_3 свою частку в статутному капіталі товариства, а покупець зобов`язався в порядку та на умовах визначених у цьому договорі прийняти та оплатити частку розміром 99% в статутному капіталі товариства, що становить 6 930 000 грн. Ціна частки 2 600 грн.

Договір підписаний представником продавця ОСОБА_2 та покупцем - ОСОБА_3 .

На загальних зборах учасників товариства 24.01.2017, оформлених протоколом №5, вирішено, зокрема, затвердити продаж частки учасника ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 та затвердити нову редакцію статуту.

Відповідно до нової редакції статуту товариства, затвердженої 24.01.2017 рішенням загальних зборів, учасником товариства є ОСОБА_3 з часткою у статутному капіталі 99%, що становить 6 930 000 грн та ОСОБА_5 з розміром частки 1%, що становить 70 000 грн.

Предметом спору у цій справі є розірвання договору купівлі-продажу від 10.02.2015, а також вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 як засновника ТОВ Вітал-Інтер та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1

Постанова Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 в частині задоволення позову про розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , укладеного 10.02.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не оскаржується, а тому відповідно до ст. 300 ГПК України судове рішення в цій частині не є предметом касаційного перегляду.

Апеляційний суд встановив факт істотного порушення договору ОСОБА_2 , що полягає в невиконанні нею як покупцем умов договору про оплату ОСОБА_1 вартості частки в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер . Вказав, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015 є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 694 ЦК України.

Відмовляючи в задоволенні вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1 як засновника ТОВ Вітал-Інтер , апеляційний суд зазначив, що внесення відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо набуття частки в статутному капіталі ОСОБА_2 здійснено на підставі рішення загальних зборів ТОВ Вітал-Інтер , оформлених протоколом №4 від 19.02.2015.

ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 належну їй частку в розмірі 99% за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 24.01.2017. Рішенням загальних зборів ТОВ Вітал-Інтер від 24.01.2017, оформлених протоколом №5 затверджено продаж частки ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3

На підставі рішень загальних зборів ТОВ Вітал-Інтер від 24.01.2017 внесено відомості відносно ОСОБА_3 як учасника товариства з часткою в розмірі 99% до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач не заявив вимог про визнання недійсними рішень загальних зборів ТОВ Вітал-Інтер від 19.02.2015 та 24.01.2017, договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 24.01.2017. Матеріали справи не містять доказів визнання недійсними рішень цих загальних зборів та договору в судовому порядку, що за висновком апеляційного суду, зумовлює безпідставність вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей відносно ОСОБА_3 як учасника ТОВ Вітал-Інтер .

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК України, та згідно з компетенцією, визначеною законом, Верховний Суд в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на те, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015 передбачає відстрочення платежу, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками апеляційного суду, що вказаний договір є договором купівлі-продажу в кредит з відстроченням платежу, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 694 ЦК України.

Загальне правило про наслідок прострочення виконання покупцем обов`язку оплатити товар встановлюється частиною 3 статті 692 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України при продажу товарів у кредит продавець має право вимагати повернення неоплаченого товару, якщо покупець прострочив оплату товару.

Водночас, частиною 6 статті 694 Цивільного кодексу України унормовано, що з моменту передання товару, проданого в кредит, і до його оплати продавцю належить право застави на цей товар.

Враховуючи те, що договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015 є розірваним та судом встановлено факт несплати вартості такої частки, а продавець має право вимагати повернення йому його частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер на підставі ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України, яка була ним передана у власність покупцю, то виникає питання яким чином можливо реалізувати передбачені законом наслідки несплати вартості товару (частки).

Позивач обрав спосіб захисту своїх прав шляхом пред`явлення позову до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з вимогою про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1 як засновника ТОВ Вітал-Інтер .

Вважає таку вимогу належним та ефективним способом захисту своїх корпоративних прав з застосуванням правового механізму віндикації. При цьому стверджував, що ОСОБА_3 , як власник частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер на момент розгляду справи, не є добросовісним набувачем частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер , оскільки він не проявив належної обачності при придбанні частки у ОСОБА_2 , не перевірив підстав набуття цієї частки продавцем - ОСОБА_2 , сплату нею коштів. Також, позивач зазначав, що ОСОБА_2 не мала права відчужувати частку без згоди позивача, оскільки в силу ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України ОСОБА_1 належало право застави на частку у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер як товар проданий в кредит.

Відповідно до ст. ст. 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Враховуючи приписи ч. 6 ст. 694 Цивільного кодексу України, Верховний Суд погоджується з аргументами ОСОБА_1 , що їй належало право застави на частку у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер в розмірі 99%, яке виникло в силу закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про заставу" застава - це спосіб забезпечення зобов`язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 3 названого Закону України "Про заставу" заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Статтею 17 Закону України "Про заставу" унормовано, що заставодавець зберігає право розпорядження заставленим майном, якщо інше не передбачено законом чи договором. Заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про заставу" передбачено, що застава рухомого майна може бути зареєстрована відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про заставу" реєстрація застави не пов`язується з моментом виникнення права застави та не впливає на чинність договору застави. Право застави виникає з моменту укладення договору застави, а в разі, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню - з моменту нотаріального посвідчення цього договору.

За змістом ч. 1 ст. 27 Закону України "Про заставу" застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи.

Разом з цим, вищенаведені норми закону застосовуються з урахуванням положень Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов`язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна. Відповідно до обтяження в обтяжувача і боржника виникають права і обов`язки, встановлені законом та/або договором.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" предмет обтяження, право власності на який належить боржнику, може бути відчужений останнім, якщо інше не встановлено законом або договором. Якщо законом або договором передбачена згода обтяжувача на відчуження боржником рухомого майна, яке є предметом обтяження, така згода не вимагається в разі переходу права власності на рухоме майно в порядку спадкування, правонаступництва або виділення частки у спільному майні.

За умовами ч. 3 ст. 9 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

Згідно зі ст. 11 названого Закону обтяження рухомого майна реєструються в Державному реєстрі в порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 12 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" унормовано, що взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Водночас, за змістом ч. 1 ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Якщо майно за відплатним договором придбано в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, передбачених частиною 1 статті 388 ЦК України, зокрема якщо майно вибуло із володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (було загублено, викрадено, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Матеріали справи не містять доказів того, що в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були наявні відомості про заборону відчуження частки у розмірі 99% статутного капіталу ТОВ Вітал-Інтер , що складає 6 930 000 грн, а тому ОСОБА_3 набув право власності на частку без обтяжень.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Одним із основних способів захисту права власності є віндикаційний позов, який визначають як позов про повернення свого майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Під час розгляду вимог про витребування майна у його набувача мають бути враховані всі умови, передбачені ст. 388 ЦК України, а саме: 1) власник чи титульний володілець не повинен мати можливості здійснювати фактичне володіння над річчю; 2) майно, яке хоче повернути колишній власник чи титульний володілець, збереглося в натурі та перебувало у фактичному володінні іншої особи; 3) майно, яке підлягає віндикації, має бути індивідуально визначеним; 4) віндикаційний позов має недоговірний характер та спрямований на захист речових прав; 5) між позивачем і відповідачем мають бути відсутні договірні відносини, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка володіє цим майном, (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача. Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Для застосування приписів ст. 388 ЦК України необхідною умовою є доведення позивачем, насамперед, того факту, що позивач є власником майна. Тобто, особа яка звертається до суду з вимогою про витребування майна з незаконного володіння, як у добросовісного так і у недобросовісного набувача, повинна довести своє право власності на майно, що перебуває у володінні відповідача. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № Б-24/27-02.

Тобто, до предмету доказування у віндикаційному позові входять факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, факт вибуття майна з володіння позивача, наявність майна в натурі у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майно.

Як вбачається з матеріалів справи та з огляду на приписи ст. 10 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" та ст. 388 ЦК України, ОСОБА_1 не доведено того факту, що частка статутного капіталу ТОВ Вітал-Інтер у розмірі 99%, що складає 6 930 000 грн перебуває у неправомірному володінні іншої особи, а саме ОСОБА_3

Не доведено позивачкою і наявність обставин, що надають їй право витребування майна у добросовісного набувача, що передбачені ч. 1 ст. 388 ЦК України.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 756/13683/16-ц та від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14-ц.

Діюче законодавство не пов`язує можливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу договорів договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Отже, для правильного застосування п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України в цьому випадку необхідно встановити, яким саме шляхом вибуло спірне майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, і що це вибуття вказаним шляхом сталося саме не з волі зазначених осіб, тобто необхідна оцінка з відповідними наслідками саме першого у ланцюгу правочину.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України у справах №3-1515гс16 від 15 березня 2017 року, №3-1533гс16 від 25 січня 2017 року, №3-1058гс16 від 23 листопада 2016 року, №3-604гс16 від 5 жовтня 2016 року.

Договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від 10.02.2015, який у спірних правовідносинах є першим у ланцюгу правочином, укладений ОСОБА_1 з її волі. Матеріали справи не містять доказів зворотного. При цьому, пункт 3.1 вказаного договору передбачає, що продавець ( ОСОБА_1 ) передає право власності на частку в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер в момент укладення договору.

Вищевикладені обставини виключають можливість задоволення позову про витребування майна від набувача на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України шляхом вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1 як учасника ТОВ Вітал-Інтер .

Законодавцем не передбачено майнової відповідальності третьої особи за наслідком розірвання договору, укладеного сторонами, з підстав порушення сторонами умов його виконання, а вибуття спірного майна від однієї із сторін розірваного договору у передбаченому законом порядку до третьої особи не належить до правових підстав, за яких допускається віндикація майна від добросовісного набувача за статтею 388 ЦК України (правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 908/439/18).

Встановленні судом обставини продажу ОСОБА_2 належної їй частки в розмірі 99% статутного капіталу за договором купівлі-продажу частки в статутному капіталі ТОВ Вітал-Інтер від ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , чинність такого правочину також позбавляють суд можливості задовольнити позов про повернення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неоплаченої частки як товару проданого в кредит з застосуванням правового механізму передбаченого ч. 4 ст. 694 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Внаслідок придбання ОСОБА_2 за договором від 10.02.2015 частки в розмірі 99% статутного капіталу ТОВ Вітал-Інтер у ОСОБА_1 , ОСОБА_2 стала власником 99% статутного капіталу товариства та в подальшому відчужила таку частку в статутному капіталі товариства на користь ОСОБА_3 , тобто відбувся перехід 99% статутного капіталу товариства до ОСОБА_3

Звертаючись за захистом свого порушеного права у зв`язку з невиконанням ОСОБА_2 зобов`язань за договором від 10.02.2015 щодо оплати придбаної нею частки товариства, позивачка прагне відновити склад учасників (свій статус учасника товариства), який існував до порушення її прав шляхом внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про виключення відомостей про учасника - відповідача-2 та включення відомостей про учасника - позивача.

Разом з тим, Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" були внесені зміни до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", у тому числі статтю 17 останнього доповнено новою частиною п`ятою, яка містить, серед іншого, вказівку на спеціальні способи захисту.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, сформульованого в постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" (в редакції, чинній на момент звернення позивачем за захистом свої прав до суду), норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт "е" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт "д" пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часткок у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Вказана правова позиція підтримана також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі № 927/97/19.

Позов про внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо виключення відомостей про учасника відповідача-2 та включення відомостей про учасника позивача не є за своєю суттю визначенням розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, а задоволення зазначеної позовної вимоги не передбачає витребування з володіння відповідача-2 на користь позивача відповідної частки в статутному капіталі товариства, а натомість, передбачає припис внести зміни до відомостей про товариство у реєстрі, тобто вчинити дії, які відповідачі, яким пред`явлена позовна вимога, безпосередньо не уповноважені вчиняти. Тоді як жодна особа, уповноважена на вчинення відповідних дій, до участі в справі не залучена.

Відтак, висновок суду першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позовної вимоги про вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно ОСОБА_3 та поновлення відомостей щодо ОСОБА_1 як учасника ТОВ Вітал-Інтер є правомірним.

Верховний Суд зазначає, що позивачка не позбавлена можливості скористатись правом на відшкодування збитків, за їх наявності, на підставі частини 5 статті 653 ЦК України, яка передбачає, що якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Посилання ОСОБА_1 у касаційній скарзі на правові позиції Великої Палати Верховного Суду України від 19.11.2019 у справі № 911/3677/17, від 14.11.2018 у справі №183/1617/16, від 21.08.2019 у справі №911/3681/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 не можуть бути підставою для задоволення вимог скаржника через різні фактичні обставини та правовідносини у цих справах.

У справі, що розглядається правовідносини стосуються розірвання договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з підстав його істотного порушення за ст. 651 ЦК України, вимога про повернення неоплаченої частки, проданої в кредит, що врегульовано ст. 694 ЦК України, яка на момент розгляду справи перебуває у володінні третьої особи та в момент її продажу третій особі перебувала у заставі в силу закону, поновлення корпоративних прав особи з застосуванням правового механізму віндикації на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України шляхом вилучення з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей стосовно осіб як учасників товариства з обмеженою відповідальністю. У Верховного Суду відсутній висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Колегія суддів відхиляє аргументи скаржника про порушення місцевим судом норм процесуального закону, тому що відзив відповідача-2 та додані до нього докази безпідставно прийняті судом до уваги, оскільки були подані з порушенням строку, встановленого судом першої інстанції.

Відповідно до частини 2 статті 311 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За результатами перегляду цієї справи Верховним Судом не було виявлено порушення норм процесуального права судами попередніх інстанцій, наслідком чого могло б бути скасування рішення апеляційного господарського суду.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстав для її зміни чи скасування немає.

З огляду на те, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, згідно з ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 у справі за № 906/655/18 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Кондратова

І. Ткач