Ухвала

від 27.01.2020 по справі 923/530/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

27 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 923/530/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.

розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.09.2019

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком"

до Управління соціального захисту населення Генічеської районної державної адміністрації

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

30.12.2019 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось із касаційною скаргою на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.09.2019 до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. До касаційної скарги додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

Розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі №923/530/19 виходячи з наступного.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

За змістом пункту 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Згідно із частиною п`ятою статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до частини 7 зазначеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2019 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2019 встановлено у розмірі 1 921,00 грн.

Пунктом 1 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Враховуючи, що положення статті 12 Господарського процесуального кодексу України в структурі законодавчого акту розташовані серед Загальних положень цього Кодексу, Суд вправі відносити справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду. При цьому, за змістом частини 5 статті 12 цього Кодексу справи, на які поширюється дія цих положень, є малозначними в силу наведених положень пункту 1 частини 5 статті 12 цього Кодексу, виходячи із ціни предмету позову без необхідності ухвалення окремого судового рішення щодо віднесення зазначених справ до відповідної категорії.

Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості у розмірі 101 344,47 грн, що є менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921,00 грн х 100 = 192 100,00 грн. станом на 2019 рік), тому у розумінні положень Господарського процесуального кодексу України ця справа є малозначною.

У поданій касаційній скарзі заявник вказує на необхідність оскарження рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій у малозначній справі №923/530/19 з підстав, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В обґрунтування цих підстав заявник зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики та має значний суспільний інтерес і виняткове значення для позивача, оскільки у господарській справі №923/563/19 між тими ж сторонами, з того ж самого предмету, з тих самих підстав та аналогічних доказів Господарським судом Херсонської області позовні вимоги задоволено у повному обсязі, а у даній справі у задоволенні позову відмовлено, а отже фактично склалась різна практика, що потребує роз`яснення питань права у даних правовідносинах. Крім того, правильне вирішення цього спору становить значний суспільний інтерес, адже стосується пільг незахищених верств населення та вирішення питання їх соціального забезпечення відповідно до гарантій встановлених законодавством України, при цьому невідшкодування у повному обсязі витрат від надання послуг зв`язку пільговим категоріям громадян має виняткове значення для позивача, оскільки призводить до збитковості, зменшення обігових коштів, неможливості оновлення матеріально-технічної бази, а отже створює напругу між отримувачами послуг та їх надавачами.

Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, беруться до уваги такі чинники: 1) існування "глибоких та довгострокових розходжень" у відповідній судовій практиці національних судів; 2) наявність у національному законодавстві механізмів подолання таких розбіжностей; 3) фактичне запровадження механізмів подолання розбіжностей і, якщо так, то 4) ефективність таких механізмів.

Розглянувши доводи, викладені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що заявником не наведено аргументів, які б свідчили про фундаментальне значення цих доводів для формування єдиної правозастосовчої практики. Саме лише посилання заявника на рішення суду першої інстанції у іншій справі №923/563/19 не дає правових підстав вважати, що у даній справі касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, таке посилання само по собі вказує на бажання заявника здійснити касаційний перегляд судових рішень, що не передбачено положеннями підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Також, наведені заявником у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа становить значний суспільний інтерес, оскільки ним не наведено об`єктивних даних щодо такого суспільного інтересу. Суб`єктивне ж ставлення заявника щодо такого суспільного інтересу не підпадає за вказаних обставин під таке поняття, наведене у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, тому не може бути підставою для відкриття касаційного провадження.

Разом з тим, всі доводи та аргументи заявника, які викладені у касаційній скарзі, зводяться до необхідності перегляду та переоцінки доказів, досліджених судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

При цьому незгода із рішеннями судів попередньої інстанції не свідчить про їх незаконність і про винятковість справи для заявника, оскільки створює негативні наслідки для останнього, враховуючи те, що настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача є звичайним передбаченим законом процесом.

Отже, подана касаційна скарга не містить обґрунтувань, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За встановленого, Суд вважає, що підстави для відкриття касаційного провадження у малозначній справі за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком", відсутні.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішень Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" та від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема, й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Також, Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.

В контексті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також брав до уваги наявність або відсутність питання щодо справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак у справі тією мірою, в якій заявниця ставила питання щодо справедливості провадження в судах першої і другої інстанцій, ЄСПЛ не визнав, що мали місце порушення процесуальних гарантій пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, наведені норми закону надають Верховному Суду право застосовувати критерій малозначності справи, закріплений положеннями статті 12 Господарського процесуального кодексу України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Враховуючи викладене, Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до процесу правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини, та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.

З огляду на викладене, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.09.2019 згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до положень частини шостої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.

Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Херсонської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" на постанову Південно-Західного апеляційного господарського суду від 02.12.2019 та на рішення Господарського суду Херсонської області від 16.09.2019 у справі №923/530/19.

2. Копію цієї ухвали та касаційну скаргу разом з доданими до скарги матеріалами направити заявникові.

3. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

Є.В. Краснов