Постанова

від 23.01.2020 по справі 140/2436/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2020 рокуСправа № 140/2436/19 пров. № 857/13515/19 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді-доповідача - Качмара В.Я.,

суддів - Большакової О.О., Старунського Д.М.,

при секретарі судового засідання - Пильо І.І.

розглянувши у відкритому судовому в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №140/2436/19 (суддя Денисюк Р.С., м.Луцьк, повний текст складено 11 листопада 2019 року) за її позовом до Старовижівської районної державної адміністрації Волинської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_2 , про визнання незаконним та скасування розпорядження, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Старовижівської районної державної адміністрації Волинської області (далі - РДА) про визнання незаконним та скасування розпорядження відповідача Про внесення змін в розпорядження голови райдержадміністрації від 10.05.2002 №147 від 23.12.2009 №297 (далі - Розпорядження №297, Розпорядження №147 відповідно).

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржила позивач, яка із покликанням на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги з покликанням на окремі обставини справи, вказує, що вона є власником земельної ділянки кадастровий номер: 0725080500:05:000:9996. Відповідно до генерального плану Буцинської сільської ради Старовижівського району Волинської області (далі - Сільська рада) та кадастрового плану, земельна ділянка відмічена як землі Сільської ради та є землею загального користування. На думку позивача, оскаржуване Розпорядження, №297 прийняте з порушенням абзацу 2 статті 19, частини другої статті 144 Конституції України, статті 36 Закону України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності та частини третьої статті 24 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Відповідач та третя особа, кожен у своїх відзивах на апеляційну скаргу, заперечують вимоги такої, вважають рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просять залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Учасники справи, в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому, апеляційний суд, відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи, без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вказав, що позивачем не доведено обставини та не надано доказів того, що Розпорядженням №297 порушено її права, свободи чи охоронювані законом інтереси, і що вказаний акт до неї застосовувався та що в неї виникло право на звернення до суду за захистом.

Такі висновки суду першої інстанції щодо суті спору є помилковими, з огляду на таке.

Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Розпорядженням №297 затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки ОСОБА_2 в оренду для обслуговування існуючого будинку відпочинку в межах Сільської ради та внесено зміни в Розпорядження №147 такого змісту: пункт 10 списку фізичних та юридичних осіб, яким надаються в оренду земельні ділянки викласти в редакції: ОСОБА_2 , під забудовою 178 кв.м, для обслуговування 127 кв.м, під базою 51 кв.м, ставка орендної плати - 1,59 грн. за м.кв та орендна плата - 283,02 грн (а.с.6).

Крім того, 15.03.2010 на підставі Розпоряджень №№147 та 297 між РДА та ОСОБА_2 укладено договір оренди земельної ділянки, за яким орендар приймає від орендодавця у строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування існуючого будинку відпочинку, розміщену на землях рекреаційного призначення на території Сільської ради (земельна ділянка площею 0,0178 га (в тому числі: під проїздами, проходами та площадками - 0,0127 га, будинок відпочинку - 0,0051 га). На земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна: будинок відпочинку (а.с.45-47).

З матеріалів справи, змісту позову та апеляційної скарги видно, що підставою звернення ОСОБА_1 стало те, що протягом 2018-2019 років вона через свого представника зверталась до Сільської ради, Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (далі - Головне управління) із зверненнями, заявами в яких вказувала, що на базі відпочинку Пісочне , що знаходиться на території Сільської ради невідомими особами перегороджений заїзд до будинку № 74/1 , який належить ОСОБА_1 . Землі, які належать Сільській раді і використовуються для заїзду до будинку відпочинку загородженні парканами і унеможливлюють проїзд (а.с.11-12).

На вказані звернення позивача у відповіді від 13.03.2019 Головне управління вказало, що за результатами перевірки порушень вимог земельного законодавства не виявлено, про що складено відповідний акт (а.с.10).

Відповідно до заяви позивача про уточнення позовних вимог відповідачем по справі порушено право приватної власності та право на належне користування земельної ділянки з кадастровим номером: 0725080500:05:000:9996, яка належить ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору дарування від 18.08.2015 №1139 (а.с.13-15).

Розглядаючи цю справу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір є публічно-правовим і повинен вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria та у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Згідно з частиною першою статті 2 КАС (в редакції, чинній на час звернення для суду з позовом та на час ухвалення оскаржуваного рішення суду) та завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За визначенням пункту 2 частини першої статті 4 цього ж Кодексу публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Вказане узгоджується із правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, що викладена у постанові від 30 травня 2019 року №11-1532апп18.

Відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Як встановлено вище, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом про визнання незаконним та скасування Розпорядження №297 РДА, якими третій особі - ОСОБА_2 . затверджено проект землеустрою відведення земельної ділянки в оренду для обслуговування існуючого будинку (будинок відпочинку), а ця ділянка межує із земельною ділянкою позивача.

За позицією скаржника, оскаржуваним Розпорядженням №297 порушені її інтереси, оскільки земельна ділянка, що передана в оренду третій особі для обслуговування існуючого будинку та паркани, що на ній облаштовані, перекривають проїзд до будинку № 74/1 , який належить ОСОБА_1 .

Тобто позивач, захищаючи своє право користування частиною земельної ділянки, яка слугувала проїздом до її будинку, фактично оскаржує право користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, проект землеустрою щодо відведення якої затверджено відповідним Розпорядження №297 та щодо якої укладено договір оренди земельної ділянки.

Таким чином, спір у справі, що розглядається, регулюються нормами цивільного права.

Такі висновки узгоджуються із правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року, що викладені у постанові по справі №363/2449/14-а (провадження №11-98апп18).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому частина перша статті 319 КАС визначає, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

Такі обставини є безсумнівною підставою для скасування рішення суду першої інстанції та прийняття постанови про закриття провадження у цій справі.

Керуючись статтями 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2019 року, скасувати та закрити провадження у цій справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. Я. Качмар судді О. О. Большакова Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 27 січня 2020 року.