Рішення

від 27.01.2020 по справі 905/1662/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

27.01.2020 Справа № 905/1662/19

Господарський суд Донецької області у складі судді Левшиної Я.О., при секретарі судового засідання Биковій Я.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвестпроект» , м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Арпроектбуд» , м.Бахмут, Донецька область

про стягнення 266622,70грн. з яких 203958,00грн. - основна заборгованість, 50525,70грн. - пеня, 7848,94грн. - інфляційні втрати, 4291,00грн. - 3% річних За участю представників сторін:

від позивача: Крат Ю.М. (адвокат на підставі ордеру ВІ№1005088 від 03.12.2019);

від відповідача: не з`явився

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Техноінвестпроект» , м.Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арпроектбуд» , м.Бахмут, Донецька область про стягнення 266622,70грн., з яких 203958,00грн. - основна заборгованість, 50525,70грн. - пеня, 7848,94грн. - інфляційні втрати, 4291,00грн. - 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №905/1662/19 передано на розгляд судді Левшиній Я.О.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 з оплати поставленої продукції, внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 509, 525, 526, 625, 692 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 265 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018; специфікацію №1 від 07.11.2018; видаткові накладні: №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018; рахунок на оплату №15 від 14.11.2018; лист ПП Арппроектбуд б/н б/д; банківська виписка; платіжні доручення.

Ухвалою суду від 16.09.2019 відкрито провадження у справі 905/1662/19; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

08.10.2019 на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому останній проти позову заперечив, просив відмовити у його задоволенні. Так, у відзиві на позовну заяву позивач визнав факт поставки товару за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018 на загальну суму 520200,00грн., однак заперечив факт поставки товару за видатковими накладними №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 у загальному розмірі 132600,00грн. Також, просив суд не брати до уваги лист директора ПП Арпроектбуд , в якому він визнає заборгованість перед позивачем в розмірі 155602,00грн. з урахуванням переплати в розмірі 81000,00грн. за договором №08/10-ПФ від 09.10.2018 та заборгованості з оплати продукції, поставленої за видатковою накладною №1 від 23.10.2018 на суму 122958,00грн., оскільки вказаний лист написано директором відповідача помилково, без перевірки первинних бухгалтерських документів, на підставі яких повинна бути підтверджена поставка позивачем відповідного товару. За відповідачем рахувалась заборгованість в сумі 71152,00грн., проте і ця заборгованість не визнається останнім з огляду на проведення заліку зустрічних однорідних вимог на суму 71152,00грн. (за зустрічним зобов`язанням в рахунок погашення заборгованості за усним договором поставки). До відзиву надав: проект договору поставки продукції, видаткову накладну №1 від 23.10.2018, товарно-транспортну накладну, рахунок на оплату №23 від 22.10.2018, заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2019

Ухвалою суду від 10.10.2019 справу №905/1662/19 вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження у справі.

20.11.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 08.01.2020.

Ухвалою суду від 03.12.2019 встановлено позивачу та відповідачу строк для подання додаткових доказів по справі суду до 11.12.2019.

09.12.2019 від позивача через канцелярію суду надійшло клопотання від 09.12.2019 про долучення доказів по справі. До клопотання надані документи згідно переліку. Суд задовольнив клопотання та долучив документи до матеріалів справи.

09.12.2019 від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог від 09.12.2019, в якій останній просив визнати недійсною заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2019 на суму 71152,00грн., стягнути заборгованість у розмірі 266622,70грн. з яких 203958,00грн. - основна заборгованість, 50525,70грн. - пеня, 7848,94грн. - інфляційні втрати, 4291,00грн. - 3% річних.

11.12.2019 відповідач надав належним чином засвідчені документи, додані до відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 11.12.2019 відмовлено у прийнятті заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвестпроект» , м.Київ про збільшення позовних вимог від 09.12.2019, закрито підготовче провадження у справі №905/1662/19, призначено справу №905/1662/19 до судового розгляду по суті на 27.12.2019.

27.12.2019 у судовому засіданні оголошувалась перерва до 27.01.2020.

У судове засідання 27.01.2020 представник позивача з`явився, позовні вимоги підтримав.

У судове засідання 27.01.2020 представник відповідача не з`явився, про розгляд справи повідомлений належним чином.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши представника позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.11.2018 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладений договір №9/11-ПФ (далі договір), згідно п.п. 1.1 якого постачальник зобов`язався передати у власність покупцю продукцію, визначену у п. 1.2 цього договору (далі - продукція), а покупець - прийняти та оплатити продукцію.

Найменування, одиниці виміру та загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, її часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура), визначаються в специфікації (далі - специфікація), яка є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.2 договору).

Сума за цим договором становить 750000,00грн., у т.ч. ПДВ 125000,00грн. (п. 4.1 договору).

Згідно п. 4.2 договору оплата продукції здійснюється протягом 15 календарних днів після поставки партії продукції. Остаточний розрахунок за весь поставлений обсяг продукції повинен бути проведений не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Умови поставки EXW (склад постачальника) - самовивіз (п. 4.3 договору).

За умовами п. 4.4. договору разом з продукцією постачальник надає оригінали наступних документів: товарно-транспортна накладна, видаткова накладна, рахунок-фактура.

Згідно п. 5.2 договору остаточні розрахунки за поставлену продукцію між постачальником і покупцем здійснюються не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Відповідно до п. 5.3 договору датою оплати вартості продукції (або її частини) вважається дата надходження грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

За прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою постачальника виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу (п. 6.4 договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін (у разі наявності) . Строк дії цього договору починається з моменту виконання п. 9.1 цього договору та закінчується 31.12.2018. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від повного виконання обов`язків за цим договором (п.п. 9.1-9.3 договору).

07.11.2018 сторони підписали специфікацію №1, якою узгодили поставку продукції - плити фасадної на базальті Клінкер 600х500х100мм у кількості 1500м.кв. загальною вартістю 750000,00грн. (з ПДВ).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018, специфікації №1 від 07.11.2018 позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 на загальну суму 652800,00грн.

Відповідач здійснив оплату продукції частково у розмірі 293240,00грн., внаслідок чого позивач звернувся до відповідача з претензією №10 від 11.06.2019 з вимогою сплатити заборгованість за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 у розмірі 359560,00грн.

У відповідь відповідач направив лист позивачу, у якому визнав наявність заборгованості за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 у розмірі 359560,00грн., та посилаючись на наявність заборгованості позивача перед відповідачем за договором №08/10-ПФ від 09.10.2018 у розмірі 203958,00грн., зазначив, що заборгованість (різниця) у розмірі 155602,00грн. буде сплачена до 01.09.2019.

Відповідач 20.06.2019, 03.07.2019 та 05.07.2019 здійснив часткові оплати в рахунок сплати заборгованості за поставлену продукцію у загальному розмірі 155602,00грн.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між учасниками договору, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України та умовами укладеного договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Беручи до уваги правову природу укладеного договору, кореспондуючі права та обов`язки його сторін, оцінка правомірності заявлених вимог має здійснюватися судом з урахуванням приписів законодавства, які регламентують правовідносини з поставки.

Як встановлено ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за поставлену продукцію покупець зобов`язаний сплатити постачальнику певну грошову суму. В силу приписів ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч.2 ст.712 Цивільного кодексу України до правовідносин постачання застосовуються норми Цивільного кодексу України про купівлю-продаж, які (ст.655, ч.1 ст.691) також передбачають обов`язок покупця сплатити за придбаний товар певну суму грошових коштів.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 692 цього Кодексу визначено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або законодавством не встановлений інший строк оплати товару. Як було встановлено судом, сторони визначили у договорі поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 строк оплати, у який покупець зобов`язаний сплатити суму за продукцію, а саме не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Дослідивши надані позивачем докази, судом встановлено, що на виконання умов договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 позивач поставив відповідачу продукцію за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018 на суму 102000,00грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00грн. на загальну суму 652800,00грн.

Прийняття відповідачем продукції за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018 не заперечується останнім.

Стосовно заперечень відповідача щодо поставки продукції за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102000,00грн. та №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00грн. суд зазначає наступне:

Так, дійсно видаткові накладні №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 відповідачем не підписані та не містять відтиску його печатки.

В матеріалах справи містяться акти звіряння взаємних розрахунків, складені та підписані відповідачем, а також скріплені його печаткою, складені станом на 13.096.2019 та 01.08.2019, у яких відображена поставка продукції за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102000,00грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00грн.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо.

У листі №60 від 25.04.2019 (а.с. 106) директор відповідача визнав наявність заборгованості перед позивачем станом на 25.04.2019 у розмірі 328560,00грн.

У листі б/н б/д (а.с. 23), направленому у відповідь на претензію від 11.06.2019, відповідач визнав факт поставки плит фасадних на базальті Клінкер у кількості 1305,6 кв.м на загальну суму 652800,00грн. (тобто за всіма наданими позивачем накладними, в тому числі і за №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018). Вказаний лист був підписаний директором ПП Арпроектбуд Полухіним Д.І.

Крім того, позивачем на підтвердження факту здійснення поставки відповідачу продукції за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102000,00грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00грн. були надані податкові накладні №30 від 28.411.2018, №31 від 05.12.2018 та квитанції про їх реєстрацію у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Пунктом 201.10 ст. 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

В силу п. 201.7 ст. 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про доведеність здійснення поставки спірної продукції відповідачу за видатковими накладними №29 від 28.11.2018 на суму 102000,00грн., №30 від 05.12.2018 на суму 30600,00грн.

Відповідач здійснив часткову оплату продукції в загальній сумі 448842,00грн., що підтверджується банківською випискою та платіжними дорученнями.

Решта в сумі 203958,00грн. залишилась несплаченою.

Таке неналежне виконання грошових зобов`язань кваліфікується судом як їх порушення у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Після відкриття провадження у даній справі, а саме 01.10.2019 відповідач направив на адресу позивача лист від 01.10.2019 разом з заявою про залік однорідних зустрічних вимог (про зарахування боргу у розмірі 71152,00грн. в рахунок погашення заборгованості позивача в розмірі 122958,00грн. за договором поставки продукції від 16.10.2018).

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на досягнення між сторонами усної домовленості щодо укладення договору поставки товару (плити мінераловатні Техноблок Стандарт 500х500х50 мм) на загальну суму 122958,00грн., на виконання якої відповідач поставив позивачу товар на суму 122958,00грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 23.10.2018 та товарно-транспортною накладною №Р27 від 23.10.2018.

09.12.2019 позивач направив відповідачу заперечення на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 01.10.2019, в яких посилався на нікчемність останньої (заяви) та зазначив, що вимоги не є зустрічними, а зобов`язання за договором поставки №09/11-ПФ не є припиненими з огляду на наявність спору щодо змісту, характеру та розміру зобов`язань за цими правовідносинами.

У вказаних запереченнях відповідач посилається на існування між сторонами усної домовленості, за умовами якої ТОВ «Арпроектбуд» у якості замовника доручає, а ТОВ «Техноінвестпроект» у якості виконавця приймає на себе зобов`язання виготовити з наданої замовником сировини (плити мінераловатні) продукцію шляхом нанесення на такі плити захисного шару (цементно-піщаної суміші), а замовник зобов`язується прийняти таку продукцію й оплатити вартість виконаних робіт. Доставка та вивезення сировини зі складу виконавця мало відбуватись силами замовника. Сторони погодили, що вартість такої продукції буде складати 510грн./м кв. В подальшому виконавцем із переданої сировини відповідно до досягнутих домовленостей було виготовлено продукцію, про що було повідомлено відповідача, однак останнім не було вчинено дій, направлених на вивезення продукції зі складу виконавця. Директором було повідомлено про відмову від попередніх домовленостей, оскільки господарські відносини, для яких замовник замовляв виготовлення у виконавця продукції, припинилися, а тому вказана продукція для замовника втрати актуальність. У зв`язку з невиконанням замовником взятих на себе зобов`язань ТОВ «Техноінвестпроект» не отримало розрахунки за виконану роботу та понесло збитки у вигляді витрат на зберігання продукції на складі виконавця. Тобто, за твердженням позивача, у господарських відносинах, які оформлені видатковою накладною №1 від 23.10.2018 ТОВ «Техноінвестпроект» є кредитором у грошовому зобов`язанні щодо розрахунку за виготовлення продукції з давальницької сировини, відповідно вимоги не є зустрічними.

Суд критично ставиться до тверджень позивача про те, що між сторонами існувала усна домовленість щодо виготовлення продукції з давальницької сировини, за якою позивач є кредитором, а не щодо поставки продукції, за якою останній є боржником.

Так, 22.10.2018 відповідачем був виписаний рахунок №23 від 22.10.2018 на оплату плит мінераловатних Техноблок Стандарт 500х500х50мм у кількості 660 кв. м на суму 122958,00грн. (з ПДВ), у якому відповідача визначено як постачальника, а позивача - як покупця.

Відповідач поставив позивачу продукцію (плити мінераловатні Техноблок Стандарт 500х500х50мм у кількості 660 кв. м) на суму 122958,00грн., що підтверджується видатковою накладною №1 від 23.10.2018. Продукція була прийнята позивачем, що не заперечується останнім. У вказаній видатковій накладній відповідач визначений постачальником, а позивач - одержувачем, також зазначено умову продажу - без замовлення.

Отже, враховуючи, що видаткова накладна №1 від 23.10.2018 була підписана позивачем, а також зазначені у ній відомості, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини з купівлі-продажу.

З аналізу статті 601 ЦК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному з яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо).

Отже, вимоги позивача щодо заборгованості за поставку продукції за договором поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 та вимоги відповідача щодо заборгованості за поставку продукції за усною домовленістю згідно видаткової накладної №1 від 23.10.2018 та рахунку №23 від 22.10.2018 є зустрічними та однорідними, строк виконання щодо яких, враховуючи умови договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 та приписи ст. 692 Цивільного кодексу України, настав.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням.

Враховуючи, що суму 71152,00грн., яку просить стягнути позивач, зараховано відповідачем в рахунок погашення боргу за поставлену продукцію, а матеріалами справи підтверджується здійснення відповідачем поставки згідно накладної №1 від 23.10.2018 на суму 122958,00грн., оплата за поставлену продукцію не здійснена, а тому сума 71152,00грн. підлягає зарахуванню як зустрічні однорідні вимоги та зобов`язання припинено відповідно до ч. 3 ст. 202, ст. 601 Цивільного кодексу України.

Згідно п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 71152,00грн. після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №905/1662/19 на підставі п.2 ч.1 ст.231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 71152,00грн.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник у разі прострочення виконання грошового зобов`язання має на вимогу кредитора сплатити заборгованість.

З урахуванням наведених вище висновків суду та положень діючого законодавства, позовні вимоги про стягнення суми основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 132806,00грн.

Позивачем також нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 50525,70грн., інфляційні втрати у розмірі 7848,94грн., 3% річних у розмірі 4291,00грн.

Відповідно до приписів ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

За умовами п. 6.4 договору за прострочення здійснення розрахунку за продукцію покупець зобов`язаний за вимогою постачальника виплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожний день прострочення платежу.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу 3% річних з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд враховує, що умовами договору поставки №09/11-ПФ від 07.11.2018 сторони встановили строк оплати, у який покупець зобов`язаний сплатити суму за продукцію, а саме не пізніше 20.12.2018 незалежно від дати відвантаження останньої партії продукції.

Таким чином, право вимоги сплати боргу за видатковими накладними №26 від 09.11.2018, №27 від 12.11.2018, №28 від 14.11.2018, №29 від 28.11.2018, №30 від 05.12.2018 виникло 21.12.2018.

Перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, правові підстави, період та порядок їх нарахування, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення 50314,53грн., 4291грн. та 5537,56грн. відповідно.

Часткове задоволення позовних вимог в цій частині обумовлено тим, що позивач безпідставно визначив початкову дату періодів їх нарахування 20.12.2018, оскільки за умовами договору 20.12.2018 був останній день строку для остаточних розрахунків за поставлену продукцію.

Судові витрати (витрати з оплати судового збору) у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвестпроект» , м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Арпроектбуд» , м.Бахмут, Донецька область про стягнення 266622,70грн. з яких 203958,00грн. - основна заборгованість, 50525,70грн. - пеня, 7848,94грн. - інфляційні втрати, 4291,00грн. - 3% річних задовольнити частково.

Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу у розмірі 71152,00грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Арпроектбуд» (84500, Донецька область, м. Бахмут, вул. Ковальська, буд. 9; ЄДРПОУ 36407720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінвестпроект» (02160, м.Київ, пр.Соборності, будинок 15, офіс 704; ЄДРПОУ 40339662) заборгованість у розмірі 132806,00грн., пеню у розмірі 50314,53грн., 3% річних у розмірі 4291,00грн., інфляційні втрати у розмірі 5537,56грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 2894,23грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

В судовому засіданні 27.01.2020 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення підписано 27.01.2020.

Суддя Я.О. Левшина