Постанова

від 31.07.2007 по справі 41/230(11/253-06)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

41/230(11/253-06)

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

31 липня 2007 р.                                                                                   № 41/230(11/253-06)  

             Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого, судді                    Кузьменка М.В.,

судді                                        Васищака І.М.,

судді                                        Палій В.М.,

розглянувши  касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю

                         промислово-комерційної компанії "Мітрідат"

на                     постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду

                        від  12.04.2007р.                        

у справі          №41/230(11/253-06)

за позовом           Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційної

                         компанії "Мітрідат"

до                        1) Товариства з обмеженою відповідальністю  "Енергометалсервіс";

                     2) Товариства з обмеженою відповідальністю індустріально-виробничої

                             об'єднаної компанії "Експлерент"

про                        стягнення 168 814,73  грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Бордаченко О.В. (довіреність №1 від 01.04.06),

від відповідача 1: не з'явився,

від відповідача 2: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю промислово-комерційна компанія "Мітрідат" звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергометалсервіс" та Товариства з обмеженою відповідальністю індустріально-виробничої об'єднаної компанії "Експлерент" та просило суд стягнути з останніх як солідарних боржників 144 504,30 грн. заборгованості за поставлений товар, пеню у розмірі 14 585,21 грн., штраф у розмірі 9 725,22 грн., всього 168 814,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем 1 своїх зобов'язань за договором №14 від 28.03.2005р. щодо оплати поставленої позивачем продукції та порушенням відповідачем 2 свого зобов'язання щодо оплати боргу відповідача 1 як його поручителя згідно договору поруки №01 від 28.03.2005р.

Також позивач просить суд на підставі ст.83 ГПК України визнати недійсним договір міни 4 векселів, укладання якого між позивачем та відповідачем 1 підтверджується актом їх приймання-передачі від 06.09.2005р., як такий, що вчинений юридичними особами, які не мали права його укладати. Зокрема, позивач стверджує, що вказаний договір міни є бартерною операцією, за якою позивач отримав від відповідача 1 в рахунок погашення боргу за договором №14 від 28.03.2005р. 4 векселі на суму 144 000,0 грн., емітовані відповідачем 2. На думку позивача, вказані векселі не були видані йому як первісному набувачу, як це передбачено пунктом 4.1. договору №14 від 28.03.2005р., а були передані за індосаментом, тому векселі при такій операції не можна вважати розрахунковим документом із відстрочкою платежу за отримані за договором №14 від 28.03.2005р. товари, оскільки вони, на думку позивача, є товаром. Таким чином, позивач вважає, що передаючи йому векселі в рахунок заборгованості відповідача 1, сторони здійснили бартерну операцію, а отже уклали договір міни, за яким в рахунок поставлених позивачем товарів на суму 144 504,30 грн. відповідачем 1 були передані інші товари –4 векселі на суму 144 000,0 грн., про що був підписаний акт їх приймання-передачі. В обґрунтування недійсності вказаного договору міни позивач посилається на відсутність у нього та відповідача 1 ліцензій на здійснення комерційної або комісійної діяльності на ринку цінних паперів при укладанні вказаного договору.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 10.01.2007р., з урахуванням ухвали від 30.01.2007р. про виправлення описки (суддя Орєшкіна Е.В.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з ТОВ "Енергометалсервіс"  504,30 грн. боргу. В решті позову відмовлено.

Рішення мотивовано припиненням поруки у відповідності до п.4 ст.559 ЦК України у зв'язку із спливом встановленого шестимісячного строку для пред'явлення вимоги до поручителя; наявністю у відповідача 1 на момент розгляду справи заборгованості лише у сумі 504,30 грн.; спливом строку позовної давності для стягнення пені та штрафу. Відмовляючи у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору міни, суд першої інстанції послався на відсутність факту укладання позивачем та відповідачем 1 саме такого договору, оскільки позивач отримав від відповідача 1 векселі саме на виконання зобов'язань за договором №14 від 28.03.2005р., умовами якого передбачена форма розрахунків шляхом видачі простого векселя, про що зазначено в акті приймання-передачі цих векселів від 06.09.2005р.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р. (головуючий, суддя Лотоцька Л.О., судді Бахмар Р.М., Євстигнеєва О.С.) рішення суду першої інстанції, з урахуванням ухвали від 30.01.2007р., змінено. Відповідно до постанови присуджено до стягнення з ТОВ "Енергометалсервіс" 504,30 грн. боргу, 4 387,22 грн. пені. В решті позову відмовлено. В позові до ТОВ індустріально-виробничої об'єднаної компанії "Експлерент" відмовлено.

Погодившись з висновками суду першої інстанції, викладеними у рішенні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про  наявність підстав для стягнення з ТОВ "Енергометалсервіс" (відповідача 1) пені, нарахованої за період з 07.07.2005р. по 06.09.2005р. з суми боргу 144 504,30 грн. у розмірі 4 362,29 грн. та пені, нарахованої за період з 07.09.2005р. по 11.12.2005р. з суми боргу 504,30 грн., у розмірі 24,93 грн., всього пені у розмірі 4 387,22 грн.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції,  позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд її скасувати частково як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове  рішення про визнання договору міни від 06.09.2004р. недійсним та стягнення з відповідачів як солідарних боржників 144 000,0 грн. заборгованості, пені у розмірі 10 197,99 грн. та штрафу у розмірі 9 725,22 грн., а разом 163 923,21 грн. В іншій частині постанову залишити без змін.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права  при ухваленні оскаржуваного судового акта, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає  задоволенню з таких підстав.

Судами двох інстанцій встановлено, що між позивачем та відповідачем 1 укладено договір №14 від 28.03.2005р. за умовами якого позивач зобов'язався відвантажити та продати, а відповідач –прийняти та оплатити запасні частини згідно специфікації (додаток №1) на суму 171 774,0 грн. Відповідно до п.9.1 договору строк його дії встановлений до 31.12.2005р.

28.03.2005р. між позивачем та відповідачами укладено договір поруки №01, предметом якого є зобов'язання поручителя (відповідача 2) перед продавцем (позивачем) солідарно відповідати за виконання покупцем (відповідачем 1) своїх зобов'язань перед продавцем за договором №14 від 28.03.2005р., як існуючих у даний час, так і тих, що можуть виникнути у майбутньому.

У подальшому між позивачем та відповідачем 1 укладалися додаткові угоди, якими вносилися зміни до договору №14 від 28.02.2005р., а саме додаткова угода від 31.03.2005р., додаткова угода №2 від 28.04.2005р., додаткова угода №3 від 02.09.2005р., відповідно до яких загальна сума договору складає 480 342,40 грн., форма оплати –безготівкова або шляхом видачі простого векселя.

У зв'язку з чим до договору поруки №01від 28.03.2005р. також вносилися зміни шляхом укладання сторонами додаткових угод від 31.03.2005р.,  від 28.04.2005р. №2, відповідно до яких розмір оплати за отриманий відповідачем 1 товар, визначений у сумі 480 342,40 грн.

На виконання умов договору №14 від 28.03.2005р., з урахуванням укладених сторонами додаткових угод, позивач поставив відповідачу 1 товар на загальну суму 480 342,40 грн., який останній оплатив грошовими коштами на суму 335 838,10 грн.

06.09.2005р. за актом приймання-передачі векселів відповідач 1 передав, а позивач прийняв на виконання умов договору №14 від 28.03.2005р. чотири прості векселі номінальною вартістю по 36 000,0 грн. кожний, а всього на 144 000,0 грн.

Вказані векселі емітовані 06.09.2005р. відповідачем 2 –поручителем за договором поруки №01 від 28.03.2005р. на користь відповідача 1 –боржника.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського нотаріального округу Ярмолюк М.М. 29.11.2005р. здійснено протест вказаних векселів про їх несплату.

Як вбачається з матеріалів справи позивач оспорює здійснену між ним та відповідачем 1 операцію щодо передачі векселів, вважаючи, що фактично між  сторонами відбулася міна, що суперечить законодавству з огляду на відсутність у сторін відповідної ліцензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів, а тому просить стягнути з відповідачів як солідарних боржників заборгованість за поставлений товар у сумі 144 504,30 грн., пеню у розмірі 14 585,21 грн. та штраф у сумі 9 725,22 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками судів двох інстанцій про відсутність підстав для визнання вчинених сторонами дій щодо передачі векселів, такими, що породжують права та обов'язки з міни,  у зв'язку відсутністю фактів,  що підтверджують виникнення між сторонами саме таких правовідносин.

Так, відповідно до ст.715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність, повне господарське відання чи оперативне управління певний товар в обмін на інший товар. Сторона договору вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін.

Акт приймання-передачі чотирьох векселів від 06.09.2005р., з підписанням якого скаржник вважає, що між сторонами виникли правовідносини з міни, не містить обов'язку сторін щодо передачі одного товару в обмін на інший, не містить відомостей щодо товару, на який здійснюється обмін, тому суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про те, що  вказаний акт не породжує для сторін прав та обов'язків, які виникають з договору міни.

Окрім того, як встановлено судами вказані векселі були передані відповідачем 1 позивачу шляхом вчинення на них індосаменту, а не шляхом укладання сторонами окремої цивільно-правової угоди, предметом якої є такі векселі, внаслідок чого вказані векселі набули б значення боргового документу.

Безпідставними є доводи скаржника відносно того, що для вчинення сторонами дій щодо передачі векселів необхідно мати ліцензію на здійснення комерційної або комісійної діяльності на ринку цінних паперів.

Так, відповідно до ст.26 Закону України "Про цінні папери та фондову біржу", чинного на час передачі векселів, діяльністю по випуску та обігу цінних паперів, відповідно до цього Закону, визнається посередницька діяльність по випуску та обігу цінних паперів, здійснювана банками, а також акціонерними товариствами, статутний фонд яких сформовано за рахунок виключно іменних акцій, та іншими товариствами, для яких операції з цінними паперами становлять виключний вид їх діяльності.

Згідно ст.27 названого Закону, здійснення діяльності по випуску та обігу цінних паперів як виключної діяльності допускається на підставі ліцензії, що видається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

У рішенні Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку "Про визначення операцій, що не відносяться до торгівлі цінними паперами як виду професійної діяльності" від 29.10.2002р. №321 зазначено, що не відносяться до торгівлі цінними паперами, як виду професійної діяльності операції про проведенню суб'єктами господарської діяльності розрахунків з використанням векселів, а саме видача (передача) векселя за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що здійснення відповідачем 1 розрахунків за поставлені товари шляхом передачі векселів, не є торгівлею цінними паперами як виду професійної діяльності, що потребує відповідної ліцензії, оскільки передаючи векселі на виконання умов договору №14 від 28.03.2005р., про що зазначено безпосередньо в акті приймання-передачі вказаних векселів від 06.09.2005р., відповідач 1 не здійснював діяльності по обігу цінних паперів.

Відповідно до ст.4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. На момент  видачі  переказного  векселя  особа,  зазначена  у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед  трасантом  та/або  особою,  якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж,  зобов'язання,  сума  якого  має  бути  не меншою, ніж сума платежу за векселем. Умова щодо  проведення  розрахунків із застосуванням векселів обов'язково   відображається   у   відповідному   договорі,   який укладається  в  письмовій  формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно  до  договору  припиняються  грошові  зобов'язання щодо платежу  за  цим  договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу  за  векселем.  

Відповідно до п.4.1. договору №14 від 28.03.2005р., з урахуванням змін, внесених додатковою угодою №3 від 02.09.2005р., форма оплати –безготівкова або шляхом видачі простого векселя. При цьому, умови вказаного пункту не містять застережень відносно того, що оплата має бути здійснена лише тим векселем, який емітований безпосередньо боржником (відповідачем 1), а не іншою особою.

В силу ст.203 ГК України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Оскільки позивач прийняв виконання відповідачем 1 зобов'язання по оплаті поставленого товару шляхом прийняття за актом приймання-передачі від 06.09.2005р. чотирьох простих векселів на загальну суму 144 000,0 грн., емітованих відповідачем 2, із здісненням на кожному векселі індосаменту на користь позивача, а також із зазначенням у вказаному акті того, що векселі позивач отримав саме за договором №14 від 28.03.2005р., то суди двох інстанцій вірно встановили, що з урахуванням приписів ст.203 ГК України грошове зобов'язання відповідача 1 за договором №14 від 28.03.2005р. на суму 144 00,0 грн. припинилося 06.09.2005р. внаслідок прийняття позивачем цього виконання.

Доказів того, що позивач відмовлявся від прийняття саме такого виконання зобов'язання відповідачем 1, а саме від прийняття векселів, емітованих відповідачем 2 (поручителем), а не відповідачем 1 (боржником), матеріали справи не містять.

Натомість, як встановлено судом апеляційної інстанції, факт прийняття позивачем виконання зобов'язання відповідачем 1 в цій частині підтверджується також вчиненням приватним нотаріусом 29.11.2005р. та 07.12.2005р. протесту в неплатежі зазначених векселів, отримання позивачем 05.12.2005р. та 27.12.2005р. виконавчих написів нотаріуса та пред'явлення їх до виконання Державній виконавчій службі 05.12.2005р. та 27.12.2005р. (а.с.87 т.1).

В силу ст.8 Закону України "Про обіг векселів в Україні"  вексель,  опротестований  нотаріусом  (виконавчий напис нотаріуса) у встановленому  законом  порядку,  є  виконавчим документом.

Спростовуються матеріалами справи й твердження скаржника відносно неправильного обрахування судом апеляційної інстанції строків позовної давності для стягнення пені та штрафу.

Так, в силу ст.4 названого Закону у разі видачі (передачі) векселя відповідно  до  договору  припиняються  грошові  зобов'язання щодо платежу  за  цим  договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу  за  векселем.  

Таким чином, підписання 06.09.2005р. відповідачем 1 акта приймання-передачі векселів не перериває строку позовної давності для стягнення штрафних санкцій, як помилково вважає скаржник, а свідчить про виконання ним  свого грошового зобов'язання за договором щодо оплати товару, а не про визнання свого боргу.

Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування  оскаржуваної постанови немає.

Інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю промислово-комерційної компанії "Мітрідат" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 12.04.2007р.  у справі №41/230(11/253-06)  - без змін.

Головуючий, суддя                                                            М.В.Кузьменко

Суддя                                                                                І.М.Васищак

Суддя                                                                                В.М.Палій