Рішення

від 30.01.2020 по справі 420/7349/19

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/7349/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, у порядку письмового провадження, адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання протиправним наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулась ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, про:

визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, яким відмовлено від надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області;

зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області.

Адміністративний позов мотивовано наступним.

Виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України і законодавство не передбачає права суб`єкта владних повноважень при розгляді питання надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність відступати від положень вказаної норми.

Разом з тим, на думку ОСОБА_1 , Головне управління Держгеокадастру в Одеській області у своєму наказі про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не зазначило, яким саме вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законодавством порядку, не відповідає місце розташування земельної ділянки, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 .

Як зазначає ОСОБА_1 , на законодавчому рівні не закріплено такої підстави відмови, як не віднесення бажаної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності та відсутність документів, що підтверджують повноваження представника.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2019 року, вищезгадану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження по справі, без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

У встановлений судом строк, відповідач надав відзив (вх.№885/20 від 09.01.2020р. на позовну заяву (а.с.27-29).

Відзив обґрунтований наступним .

За інформацією Відділу у Белградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, бажана ОСОБА_1 до відведення земельна ділянка відноситься до земель колективної власності КСП Світанок . У Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю наявна інформація про реєстрацію та видачу на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської ради народних депутатів №2-ХХІІ від 26.06.1995 року державного акту КСП Світанок серії ОД №10 від 15.02.1996 року.

Крім того, Одеським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою була розроблена схема поділу земель колективної власності схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП Світанок , згідно якої надавались сертифікати на земельну частку (пай) членам і колишнього КСП. Зазначені земельні ділянки сформовано до 2004 року, кадастрові номери не присвоєно, заяв про державну реєстрацію даних земельних ділянок до державного кадастрового реєстратора не надходило. У зв`язку з чим, відомості у Державному земельному кадастрі відсутні.

З дня набрання чинності Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні від 01.01.2019 року, землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Відповідно до п. 4 ст. 13 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у разі якщо до 1 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки. Така невитребувана земельна частка (пай) після формування її у земельну ділянку за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (у разі необхідності формування) за заявою відповідної ради на підставі рішення суду передається у комунальну власність територіальної громади, на території якої вона розташована, у порядку визнання майна безхазяйним.

На думку Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, воно не розпоряджається бажаною ОСОБА_1 , до відведення земельною ділянкою, а тому позивачу надано обґрунтовану відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.

У відповіді на відзив (вх.№ЕП/198/20 від 11.01.2020р.) ОСОБА_1 зазначила, що зверталась з запитом на отримання публічної інформації до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області стосовно категорії земель бажаної земельної ділянки та її цільового призначення. З отриманої відповіді вбачається, що бажана ОСОБА_1 , земельна ділянка все ж таки відноситься до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Тобто, у наданому на запит листі міститься інформація яка суперечить виданому відповідачем наказу №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року.

Крім того, представник позивача звернувся і до Дмитрівської сільської ради з запитом на отримання публічної інформації стосовно того, чи перебуває бажана ОСОБА_1 , земельна ділянка у комунальній власності громади, на що була отримана відповідь, що дана земельна ділянка у комунальній власності не перебуває, земля не розпайовувалась, державний акт не оформлювався (а.с.40-43).

Станом на 30 січня 2020 року, інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

23 вересня 2019 року, ОСОБА_1 , через свого представника, звернулась до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області або мотивованої відмови у наданні вказаного дозволу (а.с.12).

До вищевказаного клопотання представником ОСОБА_1 було надано: копію паспорта та ідентифікаційного номеру заявника, графічний матеріал на бажану земельну ділянку із позначенням місця її розташування, копію свідоцтва та ордеру на представництво інтересів (а.с.12-13).

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області Наказом Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: згідно із наявними у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області матеріалами, бажана до відведення земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, також, відсутні документи, що підтверджують повноваження представника (а.с.14).

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства протиправною, а своє право на безоплатну приватизацію земель - порушеним, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до ст.14 Конституції України та ст. 373 Цивільного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України №2768-III від 25.10.2001 року (далі - Земельний кодекс України), а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 25 Закону України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 року, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Згідно з частиною 1 статті 50 Закону України Про землеустрій №858-IV від 22.05.2003 року, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із частиною 1 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Пунктом а частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом. Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Статтею 118 Земельного кодексу України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини 6 статті Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Отже, із системного аналізу вказаних норм вбачається, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність або користування земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства.

Нормами Земельного кодексу України також чітко визначені підстави, за наявності яких заявнику може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме: невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Даний перелік є вичерпним.

Як вбачається з оскаржуваного наказу Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, Головне управління Держгеокадастру в Одеській області відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області (за межами населених пунктів), орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства з таких підстав: згідно із наявними у Головному управлінні Держгеокадастру в Одеській області матеріалами, бажана до відведення земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, також, відсутні документи, що підтверджують повноваження представника.

Оцінуючи вищевказану підставу відмови на предмет правомірності через призму верховенства права, суд зазначає наступне.

Підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність або користування, які зазначені в абзаці 1 частини 7 статті 118 ЗК України не підлягають розширеному тлумаченню, визначений нею перелік підстав для відмови є вичерпним, що зокрема слідує зі слова лише .

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву зазначає, що підставою для відмови ОСОБА_1 , у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки у власність, слугувало те, що за інформацією Відділу у Белградському районі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, бажана ОСОБА_1 до відведення земельна ділянка відноситься до земель колективної власності КСП Світанок . У Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю наявна інформація про реєстрацію та видачу на підставі рішення сесії Дмитрівської сільської ради народних депутатів №2-ХХІІ від 26.06.1995 року державного акту КСП Світанок серії ОД №10 від 15.02.1996 року (а.с.34-38).

Крім того, Одеським науково-дослідним та проектним інститутом землеустрою була розроблена схема поділу земель колективної власності схема поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) КСП Світанок , згідно якої надавались сертифікати на земельну частку (пай) членам і колишнього КСП.

Однак, на переконання суду, така позиція відповідача суперечить положенням Земельного кодексу України, які не містять зазначеної підстави для відмови у наданні дозволу на складання проекту відведення земельної ділянки.

Частиною 5 статті 224 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, Верховний Суду у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а дійшов висновку, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови, у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. При цьому, Верховним Судом зазначено, що відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.

Оцінюючи підстави ненадання дозволу, які наведені у оскаржуваному наказі Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, суд не погоджується з доводами відповідача про наявність вмотивованої відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, оскільки невідповідність місця розташування земельної ділянки (у нашому випадку належність земельної ділянки до земель колективної власності КСП Світанок ) має бути пояснена вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, тощо.

У наказі Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, було посилання на те, що бажана до відведення земельна ділянка не відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а посилань, що земельна ділянка відноситься до земель колективної власності КСП Світанок наказ не містить.

Суд звертає увагу, що адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.

Такий висновок суду також узгоджується із правовою позицією, викладеною у вищевказаній постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року по справі №509/4156/15-а.

Крім того, суд критично ставиться до тверджень Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в оскаржуваному наказі №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року на відсутність документів, що підтверджують повноваження представника, оскільки як вбачається з матеріалів справи, представником позивача під час звернення з клопотанням було надано копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2228 (а.с.33 зворотній бік) та ордер серії ОД№ 299413 (а.с.33).

За таких обставин, суд вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, прийнятий з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному наказі не наведено.

Аналізуючи матеріали адміністративної справи у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що підстави для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у користування позивачу, зазначені відповідачем в оскарженому наказі, не є належними підставами відповідно до норм Земельного кодексу України для такої відмови, а отже відповідач діяв всупереч положень частини 2 статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, представник позивача звертався до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області з запитом про отримання публічної інформації щодо бажаної ОСОБА_1 , земельної ділянки. З отриманої відповіді Про надання інформації №ПІ-462/0-442/0/63-19 від 30.09.2019 року, вбачається, що запитувані земельні ділянки все ж таки відносяться до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.15).

Звернувшись з клопотанням до Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області, щодо отримання інформації про бажану земельну ділянку, листом №458 від 14.11.2019 року, представника позивача було повідомлено, що запитувана земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, проте даною ділянкою розпоряджається Болградська районна державна адміністрація та вона перебуває в оренді ООО Агрофірма Дмитрівка (а.с.18).

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма Дмитрівка листом від 21.11.2019 року Про надання відповіді повідомила, що запитувана земельна ділянка не перебуває в оренді чи будь-якій іншій формі власності ТОВ Агрофірма Дмитрівка (а.с.19).

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а згідно частини 2 цієї статті Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідачем не доведено суду правомірність прийняття оскаржуваного позивачем наказу про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, натомість останній довів суду його протиправність, а тому, суд вважає позовну вимогу позивача про визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України і дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №2340/2921/18 та справі №520/8576/18 від 26 грудня 2019 року.

Аналіз зазначених норм, у їх взаємозв`язку зі статтями 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України, свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені. Зміст вимог адміністративного позову, як і, відповідно, зміст постанови, має виходити з потреби захисту саме порушених прав, свобод та інтересів у цій сфері.

Однак, як і будь-який інших спосіб захисту, зобов`язання відповідача прийняти рішення може бути застосовано судом за наявності необхідних та достатніх для цього підстав.

У спірних правовідносинах відповідач не навів належних обставин, що слугували підставою для відмови у наданні позивачу дозволу на виготовлення проекту землеустрою.

З урахуванням наведеного, з метою захисту порушеного права позивача ефективним та належним, за встановлених обставин, є такий спосіб захисту порушених прав, як зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про видачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що при прийнятті рішення відповідачем щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній адміністративний розсуд, оскільки розсуд передбачає повноваження обирати у конкретній ситуації з правомірних альтернатив відповідний правомірний варіант поведінки/рішення. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слів може , або .

У випадку, коли повноваження суб`єкта владних повноважень сформульовані через формулу дихотомії задовольнити-відмовити , а фактично законодавство не передбачає альтернативи рішення при зверненні особи у разі виконання нею вимог закону, будь-які дискусії про дискреційні повноваження стають безпредметними. Встановити наявність чи відсутність умов дії норми не можна відносити до адміністративного розсуду.

Згідно ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Так, у п.29 Рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994р. Справа РуїзТоріха проти Іспанії (серія А, №303А) Суд повторює, що згідно з його установленою практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтованості рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Таким чином, на підставі ст. 8 КАС України, згідно якої усі учасники адміністративного процесу є рівними та ст. 9 КАС України, згідно якої розгляд і вирішення справ у адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, з`ясувавши обставини у справі, перевіривши всі доводи і заперечення сторін та надавши правову оцінку наданим доказам, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що принцип пропорційності при стягненні судового збору у разі часткового задоволення позову щодо позовних вимог немайнового характеру не застосовується.

Судом встановлено, що під час подання позовної заяви ОСОБА_1 , сплачено судовий збір у розмірі 768,40 гривень, згідно квитанції №52108 від 05 грудня 2019 року, який підлягає відшкодуванню.

Крім того, у прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 , звернулась з вимогою про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Частинами 1, 2, 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частинами 4, 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися в акті приймання-передачі послуг за договором.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат на правову допомогу повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо).

На підтвердження витрат на правову допомогу позивачем надано: оригінал ордеру №298413 та опис юридичних послуг адвоката Ковальчука Олега Миколайовича клієнту ОСОБА_2 Василівні.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем не надано до суду договору про надання професійної правничої допомоги, що передбачено нормами чинного законодавства та не надано доказів сплати витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, оскільки позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження витрат на професійну правову допомогу, суд дійшов висновку, що зазначені позивачем відшкодування витрат на правову допомогу є необґрунтованими та відшкодуванню не підлягають.

Крім того, суд зауважує, що в описі юридичних послуг адвокатом Кавальчуком О.М., було зазначено про участь адвоката у судових засіданнях в одеському окружному адміністративному суді (1000,00 гривень - 1 година), хоча адміністративна справа №420/7349/19 була розглянута судом у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Керуючись ст.ст. 2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 39765871), про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, яким відмовлено від надання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області; зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Одеській області надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області - задовольнити частково.

Наказ Головного управління Держгеокадастру в Одеській області №15-6721/13-19-СГ від 29.10.2019 року, яким ОСОБА_1 відмовлено від надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області - визнати протиправним та скасувати.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2 га, з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Дмитрівської сільської ради Болградського району Одеської області, з урахуванням висновків суду.

У решті задоволення позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (код ЄДРПОУ 39765871) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ), понесені судові витрати у розмірі 768,40 (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) гривень.

Рішення набирає законної сили згідно статті 255 КАС України - після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду згідно статті 295 КАС України подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні скарги подаються учасниками справи через Одеський окружний адміністративний суд.

Суддя Балан Я.В.

.