Постанова

від 29.01.2020 по справі 580/1988/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/1988/19 Суддя (судді) першої інстанції: Л.В. Трофімова

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Глущенко Я.Б.,

суддів Мельничука В.П., Пилипенко О.Є.,

секретаря Суркової Д.О.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року, -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр (далі - позивач, апелянт, ТОВ Інфа-Центр ) звернулось у суд з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Черка) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що господарські взаємовідносини з ТОВ Юкрейніан Електронікс мали реальний характер, товариство було зареєстровано в установленому законом порядку, а виписана останнім податкова накладна - зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних. Отримані позивачем товари використані в господарській діяльності, на підтвердження чого надано належним чином оформлені первинні документи.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом не надано оцінки доказам, які містяться у матеріалах справи та спростовують твердження податкового органу про те, що контрагент позивача не має найманих працівників. Поза увагою суду також залишилось те, що останній виконує державні замовлення щодо поставки того самого товару, що був придбаний позивачем. До того ж, відповідачем не спростовано факт реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що є безумовною підставою для віднесення зазначених у ній сум до складу податкового кредита.

Відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі пункта 2 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду - скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Судом установлено, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства у взаємовідносинах з ТОВ Юкрейніан Електронікс за грудень 2017 року та показників фінансової звітності з їх відображенням в податковій декларації з податку на прибуток за 2017 рік складено акт від 22 травня 2019 року № 174/23-00-14-1007/39225178, в якому зафіксовано встановлені порушення, а саме: вимог пунктів 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункта 134.1.1 пункту134.1 статті 134 Податкового кодексу України, пункта 8 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, пункта 7 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 Дохід , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, пункта 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року №20, у результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 43655 грн; вимог пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пункта 2.4 Наказу № 88, статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV у результаті чого занижено суму податку на додану вартість, що належить сплаті до бюджету за грудень 2017 у сумі 48506 грн.

11 червня 2019 року за результатами розгляду заперечень позивача на акт перевірки надано відповідь, в якій зазначено, що висновки акта перевірки залишено без змін.

12 червня 2019 року відповідачем на підставі акта прийнято податкові повідомлення - рішення №0007101410 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у сумі 54569,00 грн, у тому числі за основним платежем 43655,00 грн, за штрафними санкціями 10914,00 грн та № 000711141 про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 60633,00 грн, у тому числі за основним платежем 48506,00 грн, за штрафними санкціями 12127,00 грн.

Уважаючи податкові повідомлення - рішення необґрунтованими, платник податків звернувся з відповідним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що формальне оформлення документами бухгалтерського обліку господарських операцій не підтверджує її реальність за відсутності зміни активів платника без урахування інших витрат, зокрема самовивозу та за наявного вироку Печерського районного суду у м. Києві від 09.11.2018 № 757/20556/18-к (ЄДРСР 78343073).

Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується, з наступних підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (стаття 1 Податкового кодексу України).

Оцінюючи висновки податкового органу про заниження позивачем грошових зобов`язань по податку на прибуток та податку на додану вартість, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як убачається із акта, перевіркою встановлено документально задекларовані взаємовідносини позивача з ТОВ Юкрейніан Електронікс у грудні 2017 року на загальну суму 291036,00 грн., в тому числі податок на додану вартість у сумі 48506 грн. Сума податку на додану вартість включена позивачем до податкового кредита за грудень 2017 року. По цим взаємовідносинам позивачем надано договір поставки №01/03 від 01 березня 2017 року, видаткову накладну №РН-00000078 від 27 грудня 2017 року, рахунок - фактуру від 27 грудня 2017 року №№СФ-0000078, а також податкову накладну.

За результатами вивчення наведених документів, відповідачем встановлено, що у видатковій накладній та у рахунку - фактурі не зазначено ПІП отримувача, особи, яка склала документ, а також місце їх складання, що не дає можливості ідентифікувати отримувача та особу, котра її виписала, а також встановити місце здійснення операції.

Згідно даних Єдиного реєстра податкових накладних, податкова накладна №90 від 28 грудня 2017 року підписана директором ТОВ Юкрейніан Електронікс ОСОБА_1 , який дав показання про те, що не має відношення до здійснення товариством фінансово-господарської діяльності, первинні документи та податкову звітність він не підписував та не складав.

Посилаючись на вирок Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року, контролюючий орган дійшов висновку, що ОСОБА_1 не має жодного відношення до здійснення фінансово-господарської діяльності ТОВ Юкрейніан Електронікс , отже товариство знаходиться поза межами контролю формального директора, а від імені товариства невідомі особи лише оформляли відповідні документи. Статус фіктивного, нелегального підприємства не сумісний з легальною підприємницькою діяльністю, а господарські операції такого не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Крім того, згідно поданих ТОВ Юкрейніан Електронікс звітів 1-ДФ за IV квартал 2017 року та звітів про суми нарахованої заробітної плати (форма Д4) кількість працюючих становить 1 особа, що свідчить про відсутність трудових ресурсів для здійснення фінансово-господарської діяльності. З аналізу фінансово-господарської діяльність ТОВ Юкрейніан Електронікс встановлено, що у товариства відсутні виробниче обладнання, транспорті засоби, торгівельне обладнання, складське та офісне приміщення, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших основних фондів у тому числі орендованих.

Проведеним аналізом ЄРПН встановлено нереальність оформлення продажу ТОВ Юкрейніан Електронікс позивачу товарів, відмінних від номенклатури попередньо придбаних товарів (робіт, послуг), за відсутності придбання товарів від інших постачальників та нереальності їх надання власними трудовими та виробничими ресурсами, а відтак позивач не мав права включати податкову накладну до складу податкового кредита у податковій декларації за грудень 2017 року.

У зв`язку з наведеним, контролюючий орган дійшов висновку про відсутність реальності здійснення господарських операцій з придбання ТМЦ у ТОВ Юкрейніан Електронікс , а тому придбання позивачем ТМЦ від невстановленого перевіркою суб`єкта господарювання не дає права на включення вартості товару до складу податкового кредита податка на додану вартість.

У розділі 3.1.1.1 акта перевірки зазначено, що у зв`язку з встановленням відсутності реальності здійснення позивачем господарських операцій з придбання ТМЦ у ТОВ Юкрейніан Електронікс , а також реалізації таких ТМЦ покупцям, контролюючим органом зроблено висновок, що ТМЦ отримані позивачем від невстановлених перевіркою суб`єктів господарювання, тобто безоплатно, однак, вартість таких до складу інших операційних доходів не включено, що мало наслідком заниження інших операційних доходів за 2017 рік.

Надаючи оцінку реальності вчинення господарських операцій, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до підпункта 134.1.1 пункта 134.1. статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України) об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (П(С)БУ16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з пунктом 4 П(С)БУ 16 об`єкт витрат - продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені (пункт 6 П(С)БУ 16).

Згідно з пунктом 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 Загальні вимоги до фінансової звітності , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Фінансова звітність складається з балансу (звіту про фінансовий стан), звіту про фінансові результати (звіту про сукупний дохід) (далі - звіт про фінансові результати), звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал і приміток до фінансової звітності.

У Звіті про фінансові результати розкривається інформація про доходи, витрати, прибутки і збитки, інший сукупний дохід та сукупний дохід підприємства за звітний період.

Джерелом відомостей для заповнення Звіту про фінансові результати є дані регістрів бухгалтерського обліку, що містять інформацію про доходи, витрати, прибуток, збитки та сукупний дохід.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 №996-ХІV з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №996-ХІV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно зі статтями 1 та 3 названого Закону первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Тому, будь-які документи (у тому числі договори, акти виконаних робіт, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України №996-ХІV).

Згідно з визначенням, закріпленим у статті 1 Закону України №996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу

З аналізу наведених норм убачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Судом установлено, що 01 березня 2017 року між позивачем (покупець) та ТОВ Юкрейніан Електронікс (постачальник) було укладено договір поставки. За умовами договора, продавець зобов`язується поставити на адресу покупця комплектуючі, вузли та деталі до металообробних комплексів та технічне обладнання, а також оптичні та інші комплектуючі за погодженими сторонами замовленнями, згідно рахунків - фактур.

За цим договором позивач придбав у ТОВ Юкрейніан Електронікс ТМЦ.

На підтвердження реального виконання договора, позивачем надано видаткові накладні та рахунки-фактури, що підтверджують придбання товара у серпні, вересні та грудні 2017 року.

За результатами перевірки відповідач дійшов висновку про відсутність реального виконання договора поставки саме у грудні 2017 року, тому що вироком Печерського районного суду міста Києва від 09 листопада 2018 року визнано винним особу, яка з листопада 2017 року є засновником і директором контрагента позивача.

Суд першої інстанції, постановляючи рішення про відмову в задоволенні позову, не прийняв до уваги такі аргументи відповідача, однак зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження реального виконання договора.

Тим часом, підставою для висновків податкового органу про неможливість реального виконання договора ТОВ Юкрейніан Електронікс стало встановлення відсутності у останнього трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, торгівельного обладнання, складських та офісних приміщень, а також устаткування, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства та інших основних фондів, у тому числі орендованих.

З метою підтвердження наведеного, ухвалою апеляційного суду від 11 грудня 2019 року зобов`язано відповідача надати належним чином засвідчені копії звіту і-ДФ за 4-й квартал 2017 року, а також декларацій по податку на прибуток за 2017 рік, які були подані ТОВ Юкрейніан Електронікс .

Однак, відповідач вимоги суду не виконав.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наведені висновки контролюючого органу не підтверджуються належним доказами.

На підтвердження реальної можливості ТОВ Юкрейніан Електронікс виконати договір поставки позивачем також надано документи, розміщені на сайті Prozorro , а саме довідка про наявність працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід, довідка про наявність обладнання та матеріально-технічної бази, які спростовують твердження відповідача.

До того ж, згідно інформації, розміщеної на цьому сайті, з контрагентом позивача протягом грудня 2017 року укладено декілька контрактів з поставки електронного обладнання. Всі документи підписані директором Решетовим О.В., який дав показання про те, що начебто не має відношення до здійснення товариством фінансово-господарської діяльності, первинні документи та податкову звітність він не підписував та не складав.

Ураховуючи тривалу і плідну співпрацю між позивачем та його контрагентом, колегія суддів приходить до висновку, що у першого були відсутні підстави для сумніву у реальності виконання договору його стороною.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає помилковими та необґрунтованими висновки податкового органу про те, що ТМЦ отримані позивачем у грудні 2017 року безоплатно, а отже їх вартість підлягала включенню до складу інших операційних доходів.

Відповідно до частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у зв`язку з невиконанням своїх обов`язків його контрагентами, в тому числі не нарахування і несплата податкових зобов`язань останніми, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із статті 9 Конституції України. Зокрема, стаття 1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права .

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України , якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов`язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Колегія суддів зазначає, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акта перевірки).

Зазначене є порушенням пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 № 727, згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Вирішуючи спір, суд вважає за необхідне зазначити, що податок, по суті, являє собою інструмент владного впливу держави в суспільних інтересах, оскільки є соціальним обов`язком, від виконання якого залежить суспільний розвиток. У процесі нормативного регулювання оподаткування важливим є забезпечення справедливого балансу інтересів держави та платника податків, адже можливість платника податків чітко розуміти та передбачати правові наслідки вчинюваних ним дій має фундаментальне значення для правильності його застосування, а у випадку неоднозначності нормативних приписів підлягає застосуванню підхід, відповідно до якого істотні правові сумніви мають тлумачитися на користь платника.

Колегія суддів акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, надавши оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності, враховуючи те, що позивачем надані всі первинні документи, які відображають реальність господарських операцій з його контрагентом та є підставою для формування податкового обліку, а відповідачем не доведено обґрунтованості висновків перевірки та правомірності оскаржуваних рішень, суд вважає, що наявні підстави для захисту прав позивача у судовому порядку шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 червня 2019 року №0007101410 та №000711141.

Відповідно до пункта 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповне з`ясовано обставини, що мають значення для справи, що стало підставою для неправильного вирішення справи.

Частиною першою, сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 6 цієї правової норми закріплено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, а згідно наявних у справі платіжних доручень №1132 від 21 червня 2019 року та №1271 від 21 листопада 2019 року позивачем за його подання та подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у загальному розмірі 4802,50 грн., то вказана сума підлягає поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 33, 34, 139, 242-244, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр задовольнити.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2019 року скасувати .

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр задовольнити .

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області від 12 червня 2019 року №0007101410 та №000711141.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (адреса: 18002, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235; код ЄДРПОУ 39392109) за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Інфа-Центр (адреса: 18029, м. Черкаси, вул. Сумгаїтська, 3А, кв. 88; код ЄДРПОУ 31855672) судові витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 4802 (чотири тисячі вісімсот дві) грн. 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко

Судді В.П. Мельничук

О.Є. Пилипенко

(Повний текст постанови складений 29 січня 2020 року.)