Постанова

від 29.01.2020 по справі 591/914/16-ц

СУМСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 року

м.Суми

Справа №591/914/16-ц

Номер провадження 22-ц/816/52/20

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ткачук С. С. (суддя-доповідач),

суддів - Кононенко О. Ю. , Криворотенка В. І.

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

сторони справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Лілія Володимирівна,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 , на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 жовтня 2019 року в складі судді Грищенко О.В. ухвалене у м. Суми, повний текст судового рішення виготовлено 15 жовтня 2019 року,

в с т а н о в и в:

Звернувшись до суду з позовом у лютому 2019 року, в якому після остаточного уточнення позивач просив суд визнати недійсними договори дарування житлового будинку, розташованого АДРЕСА_1 та земельної ділянки, що знаходиться за тією ж адресою, загальною площею 0,0790 га, надану для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 5910136300:06:023:0014, посвідчені 07 серпня 2014 року приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Борох Л.В.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що він перебував у шлюбі з ОСОБА_3 .Від шлюбу з ОСОБА_3 він має дочку ОСОБА_4 , яка є відповідачем по справі. Під час шлюбу подружжям ОСОБА_5 за спільні кошти було придбано житловий будинок АДРЕСА_2 та земельна ділянка площею 0,0790 га. за тією ж адресою. Право власності на житловий будинок було зареєстровано на ОСОБА_3 , оскільки остання виступала покупцем за договорами купівлі - продажу. Вказує, що після придбання вказаного будинку, вони разом із дружиною та дочкою зареєструвалися та проживали в ньому. Також за спільні кошти вони придбали чотирьохкімнатну квартиру по АДРЕСА_3 . В подальшому свідоцтво про право власності на вказану квартиру було видано на ім`я його дружини ОСОБА_3 . Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01.07.2011 року шлюб між позивачем та ОСОБА_3 було розірвано. Вказує, що після розірвання шлюбу вони з ОСОБА_6 продовжували спільно проживати та вести спільне господарство. За рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 р. відбувся розподіл спільно нажитого подружжям Кононенко майна. Відповідно до вказаного рішення за ОСОБА_3 визнано право власності на квартиру по АДРЕСА_3 , а за позивачем визнано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0790 га. за тією ж адресою. 07.08.2014 року між ним та відповідачем ОСОБА_4 був укладені договори дарування земельної ділянки АДРЕСА_2 та розташованого на цій земельній ділянці житлового будинку, які було посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В. і зареєстрований в реєстрі за № 1512 та № 1509 Вказує, що на момент укладення договору дарування на подарованій ним земельній ділянці були розташовані житловий будинок та господарські споруди. Однак, оскаржуваний договір дарування не містить жодної інформації про наявність на відчужуваній земельній ділянці житлового будинку та господарських споруд. Зазначає, що земельна ділянка повинна відчужуватися разом з житловим будинком та господарськими спорудами, що розташовані на ній, а тому відчуження земельної ділянки без об`єктів нерухомості, що розташовані на ній, суперечить вимогам земельного та цивільного законодавства. Серед іншого зазначає, що нотаріусом не дотримано порядок вчинення нотаріальних дій, а саме порушено вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії: витяг ДЗК не скріплений та не завірений, документи не з`єднані у спосіб, що унеможливлює їх роз`єднання. Крім того, у матеріалах справи відсутня інформаційна довідка про перевірку спеціального бланка нотаріального документа та відсутня копія платіжного доручення. Стверджує, що в момент укладення договорів помилявся щодо обставин, оскільки йому не було роз`яснення наслідки правочину дарування.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 жовтня 2019 року позов задоволено

Визнано недійсним договір дарування житлового будинку АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 07.08.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Борох Лілією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 1509.

Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки АДРЕСА_2 , з кадастровим номером 59101363:006:023:0014, площею 0,0790 га, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 07.08.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Сумського нотаріального округу Борох Лілією Володимирівною та зареєстрований в реєстрі за № 1512

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким і задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що визнаючи договори дарування недійсними, суд не зазначив передбачену законом підставу для визнання їх недійсними, не вказав, яким чином вони суперечать Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства та чим порушують права позивача. Зазначає, що висновок суду першої інстанції стосовно того, що приватним нотаріусом не надано жодного документу, що підтверджував би належність житлового будинку та земельної ділянки позивачу на момент укладання ним договору дарування, а також та обставина, що нотаріусом здійснено посвідчення договору дарування лише на підставі договору купівлі - продажу від 16.09.1999р без врахування правовстановлюючого документу, а саме рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02 липня 2013 року на підставі якого майно, що відчужується належало ОСОБА_1 спростовується тим, що у договорі дарування житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 зазначено, що вказаний житловий будинок належав ОСОБА_1 на підставі права власності, згідно з договором купівлі - продажу від 16.06.1999 р. Зазначає, що подарована позивачем земельна ділянка також належала йому на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 16.06.1999 р. Крім того, вказане майно є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 , яке було придбане ними за час шлюбу. Вказує, що в подальшому, а саме 05.08.2014 року позивач здійснив державну реєстрацію свого права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а тому саме з цього моменту у нього, відповідно до вимог ст. 125 ЗК України, виникло право власності на земельну ділянку. Та обставина, що за рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20.05.2019 року, була визнана недійсною технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки, як така, що була здійсненна за замовленням особи, яка не мала на це законних прав та повноважень, не свідчить про неможливість укладання договору дарування земельної ділянки від 07.08.2014 року. Також, відповідач зазначає, що в п. 4.1. договору дарування земельної ділянки та в п. 3.3. договору дарування житлового будинку зазначено, що витрати у зв`язку з укладенням цих договорів сплачує обдарована сторона. Це спростовує позицію позивача, яку прийняв суд першої інстанції про те, що не був сплачений податок з доходів громадян та інші обов`язкові платежі та не оплачені послуги нотаріуса, оскільки всі ці витрати оплатила відповідач. Вказує, що висновок суду в частині того, що позивач підписуючи спірні договори помилково вважав, що він відчужує інший будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_5 , який він в подальшому подарував своїй матері, спростовуються обставинами, встановленими рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23.11.2016, що залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 10 лютого 2017 року та постановою Верховного Суду від 23.01.2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки (справа № 591/3835/16-ц). У зазначеній постанові Верховний Суд вказує, що позивач добровільно усвідомлюючи правові наслідки договору дарування, уклав договори дарування спірного житлового будинку та земельної ділянки. Крім того, вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що укладання спірних договорів порушує права позивача.

Від позивача до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи в частині того, що він не збирав документи, які були подані ОСОБА_3 нотаріусу для нотаріального посвідчення договору дарування житлового будинку та земельної ділянки. Крім того, звіт про вартість будинку та про оцінку земельної ділянки замовляла, отримувала та подавала нотаріусу ОСОБА_3 , яка не є стороною договору дарування. Вказані документи були подані нотаріусу до того моменту, коли позивач став власником, а тому не повинні були прийматися нотаріусом до уваги. Зазначає, що з огляду на це, на момент укладання договору дарування були відсутні звіти про оцінку майна, які він замовляв як власник. Зазначає, що договір дарування земельної ділянки було укладено в порушення Закону України Про землеустрій , а тому договір дарування підлягає визнанню недійсним з цих підстав, оскільки фактично рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 20.06.2019 року по справі № 591/3173/17 було визнано недійсною технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки з кадастровим номером в натурі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд. Відтак, на момент укладення оскаржуваного договору дарування земельної ділянки були відсутні істотні умови договору, а саме: предмет договору сама земельна ділянка та її межі. Також, на момент укладання договору дарування та його посвідчення нотаріус не пересвідчився, що саме позивач є власником майна, яке відчужується. Зазначає, що посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 23.11.2016 року є помилковим, оскільки у вказаній справі позовні вимоги позивача зводилися до розірвання договорів дарування, а не визнання їх недійсними. Просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від відповідача, приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Борох Лілії Володимирівни до апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу якому остання зазначає, що нею було посвідчено договори дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , де ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар вказане майно. вимоги щодо вчинення даних правочинів були нею дотримані, документи, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на дане майно перевірено та долучено до справ нотаріуса. Під час посвідчення даних договорів були зроблені всі перевірки, які вимагалися чинним законодавством. Всі документи зі справи нотаріуса були надані до суду першої інстанції.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали, просила її задовольнити.

Позивач та його представник проти апеляційної скарги заперечили, бо вважають рішення законним, просили суд у її задоволенні відмовити.

Відповідач приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В. до апеляційного суду не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином. надала до суду клопотання в якому просила справу слухати у її відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 16.06.1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу житлового будинку, за яким ОСОБА_7 відчужила, а ОСОБА_3 придбала житловий будинок АДРЕСА_2 з надвірними господарчими та побутовими будівлями, що розташований на земельній ділянці, площа якої складає 0,0790 га. (том. 1 а.с. 9).

16.06.1999 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі - продажу земельної ділянки, за яким ОСОБА_7 відчужила, а ОСОБА_3 придбала земельну ділянку, що розташована при житловому будинку АДРЕСА_2 , площа якої складає 0,0790 га. (том. 1 а.с. 10).

Також, з матеріалів справи вбачається та встановлено рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року, що в період з 1988 року по 01.07.2011 року ОСОБА_1 перебував в шлюбі з ОСОБА_3 (том. 1, а.с. 16-17, 228-229).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 01.07.2011 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було розірвано (том. 2. а.с. 63).

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року було поділено спільне майно подружжя ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_3 право власності на квартиру АДРЕСА_6 та на 51/100 частину нежитлової будівлі цеху ЗБВ - 2, загальною площею 4702,6 кв.м. за адресою: АДРЕСА_7 . Також, за ОСОБА_1 було визнано право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 з земельною ділянкою, загальною площею 0,0790 га, та право власності на житловий будинок АДРЕСА_8 з ? частиною земельної ділянки, загальною площею 0,0732 га. і 49/100 частин нежитлової будівлі цеху ЗБВ - 2, загальною площею 4702,6 кв.м. за адресою АДРЕСА_7 . Вищезазначене рішення Зарічного районного суду м. Суми набрало законної сили 15.07.2013 року.

07.08.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування земельної ділянки, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар земельну ділянку, що знаходиться у АДРЕСА_4 , загальною площею 0,0790 га. кадастровий номер 5910136300:06:023:0014. (том. 1 а.с. 18). Вказаний договір було посвідчено 07.08.2014 року приватним нотаріусом Борох Л.В. та зареєстровано державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_8 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2014 року (том.1, а.с. 192).

07.08.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування житлового будинку, за умовами якого ОСОБА_1 подарував, а ОСОБА_4 прийняла у дар житловий будинок, що знаходиться у АДРЕСА_1 , (том. 2 а.с. 242). Вказаний договір було посвідчено 07.08.2014 року приватним нотаріусом Борох Л.В. та зареєстровано державним реєстратором прав на нерухоме майно ОСОБА_9 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 05.08.2014 року (том 1, а.с. 178).

Таким чином, на день укладання договорів дарування ОСОБА_1 був власником спірного майна на підставі судового рішення від 02.07.2013 року.

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 23.11.2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Борох Л.В. про розірвання договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки відмовлено. (том. 2, а.с. 21-22).

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що нотаріусом не дотримано порядок вчинення нотаріальних дій та норми закону, також порушено вимоги до документів, що подаються для вчинення нотаріальної дії. Крім того, в матеріалах нотаріальної справи відсутні документи, що підтверджували б належність житлового будинку та земельної ділянки позивачу на момент укладання ним та посвідчення нотаріусом договору дарування, а посвідчення договорів дарування здійснено без врахування правовстановлюючого документу, а саме рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року, на підставі якого майно, що відчужується належало ОСОБА_1 .

Колегія суддів не погоджується з такими висновками місцевого суду виходячи з такого:

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з ч.1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. За правилами ч. 2 ст. 719 ЦК України договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За правилами ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на неправильність вчинення нотаріусом нотаріальних дій, щодо посвідчення договорів дарування, а не на ту обставину, що укладені ним договори дарування взагалі не були нотаріально посвідчені.

Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що в силу приписів ст. 1 Закону України Про нотаріат нотаріуса уповноважено посвідчувати права та факти, що мають юридичне значення та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Завданнями нотаріату є забезпечення захисту та охорони власності, прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, сприяння зміцненню законності та правопорядку, попередження правопорушень.

Нотаріус посвідчує безспірні права та безспірні факти, у наявності яких він може упевнитися безпосередньо або на підставі відповідних документів, а також вчиняє інші дії, спрямовані на юридичне підтвердження та закріплення цивільних прав, щоб запобігти їх можливому порушенню в майбутньому і за заявленим способом захисту порушеного права не може бути стороною у цивільних правовідносинах, які виникли з приводу визнання договору дарування недійсним, з огляду на те, що нотаріус не є стороною договору дарування.

З матеріалів справи вбачається, що фактично сторонами договорів дарування були дотримані вимоги закону щодо форми вчинених ними правочинів, а саме договорів дарування, оскільки з матеріалів справи вбачається, що вказані оскаржувані договори дарування були вчинені у письмовій формі, підписані сторонами правочину та нотаріально посвідчені, як того вимагає Цивільний кодекс України. Вказані обставини не заперечуються і сторонами по справі.

Обставини того, що в матеріалах нотаріальної справи відсутні документи, що підтверджували б належність житлового будинку та земельної ділянки позивачу на момент укладання ним та посвідчення нотаріусом договорів дарування, а посвідчення договорів дарування здійснено без врахування правовстановлюючого документу, а саме рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року, на підставі якого майно, що відчужується належало ОСОБА_1 фактично стосуються порядку вчинення нотаріусом самої нотаріальної дії - посвідчення договору дарування та не стосуються змісту та форми самого укладеного сторонами договору, і не спростовують направленості волевиявлення дарувальника на укладання договорів дарування.

При цьому колегія суддів зауважує, що у відповідності до п. 1.2. Глави 14 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02.2012 року за № 282/20595 нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти. При цьому матеріали справи не містять відомостей щодо оскарження позивачем вчиненої нотаріальної дії що стосується посвідчення оскаржуваних договорів дарування, як і відомостей щодо її скасування. Вказаних позовних вимог також не було заявлено позивачем у його позовній заяві. Сам по собі факт порушення вимог законодавства нотаріусом під час посвідчення правочину не тягне за собою наслідків визнання його недійсним у відповідності до ст. 215 ЦК України та не тягне за собою його нікчемності.

Висновки суду першої інстанції, стосовно того, що посвідчення договорів дарування здійснено без врахування правовстановлюючого документу, а саме рішення Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року, на підставі якого майно, що відчужується належало ОСОБА_1 , не спростовує сам факт належності вказаного майна позивачу на момент укладання оскаржуваних договорів дарування та його волевиявлення на укладання оскаржуваних договорів.

Доводи позивача стосовно того, що при укладанні договорів дарування він фактично вважав, що здійснює дарування житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_5 з ? частиною земельної ділянки, загальною площею 0,0732 га замість житлового будинку розташованого по АДРЕСА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , загальною площею 0,0790 га не заслуговують на увагу з огляду на те, що фактично позивач 15.04.2016 року подарував вказану земельну ділянку своїй матері (том.2 а.с. 66), а житловий будинок, що знаходиться на ній своєму братові та матері по ? частині кожному (том. 2 а.с. 6), що свідчить про відсутність його наміру дарувати вищевказану земельну ділянку та житловий будинок своїй дочці.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23.11.2016 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору дарування земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 Суми та житлового будинку, що розташований на вказаній земельній ділянці за тією ж адресою.

Виходячи з вищенаведених обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідач укладаючи оскаржувані договори дарування на користь своєї дочці, за якими він подарував останній земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок, розташований на ній, не помилявся в предметі договорів дарування, оскільки пізніше він звернувся до суду з позовам про розірвання вищевказаних договорів (том. 2, а.с. 21-24), а не про визнання їх недійсними, тобто на момент звернення до суду визнавав факт правомірності їх укладання. Крім того, перед зверненням до суду з позовом про розірвання оскаржуваних договорів, позивач здійснив відчуження житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_5 з ? частиною земельної ділянки на користь своєї матері та брата, що виключає можливість їх подальшого дарування на його дочці.

Крім того, колегія суддів зауважує, що позивачем не було надано до суду жодних доказів того, що під час укладання оскаржуваних договорів дарування він помилявся щодо їх предмету, з огляду на те, що не оформлення документів щодо права власності на земельну ділянку та житловий будинок відносно яких здійснювалося дарування не свідчить про те, що позивач фактично на момент укладання договорів не був власником вказаного майна, оскільки на цей момент право власності позивача на відчужувані об`єкти нерухомості підтверджувалося Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 02.07.2013 року.

За таких обставин колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, який помилково визнав про наявність підстав для визнання правочинів недійсними.

Враховуючи вищевикладене, через невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь ОСОБА_2 судовий збір за апеляційний розгляд справи в сумі 1786 грн. 80 коп.,

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-382, 389 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Борох Лілії Володимирівни про визнання недійсними договорів дарування будинку та земельної ділянки відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені нею судові витрати за апеляційний розгляд справи в сумі 1786 грн. 80 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 31 січня 2020 року.

Головуючий - С.С. Ткачук

Судді: О.Ю. Кононенко

В.І. Криворотенко