Рішення

від 30.01.2020 по справі 541/2303/19

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/2303/19

Номер провадження 2/541/321/2020

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

30 січня 2020 року м. Миргород

Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Городівського О.А.

за участю секретаря Ніколаєнко М.В..

позивача ОСОБА_1 його представника адвоката Пугач С.В.

представників відповідача ОСОБА_2 та адвоката Акрітова К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миргород цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Миргородської дитячої-юнацької спортивної шкоди м. Миргород, вул. Гоголя, 157, ЄДРПОУ 23557030

про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

установив:

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду з вищевказаною позовною заявою. На підтвердження свої позовних вимог, вказав, що з перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте наказом № 96 від 12.09.2019 його було звільнено за п.4 ст. 40 КЗпП за прогули без поважних причин.

З 01 червня 2019 року він офіційно перебував у відпустці і 12 червня 2019 року вирішив виїхати за межу України до Республіки Польща. В період перебування за кордоном 12 липня 2019 року захворів та був вимушений лікуватися по 02 вересня 2019 року. В телефонному режимі повідомляв т.в.о. директора школи ОСОБА_3 про неможливість приступити до виконання своїх обов`язків. По прибуттю з Польщі 06 вересня 2019 року написав та подав заяву директору на звільнення за власним бажанням. Проте, незважаючи на це, 12 вересня 2019 його було звільнено із займаної посади за прогул. Вважає наказ про його звільнення протиправним, оскільки від нього не було відібрано письмових пояснень, у зв`язку з чим прохав даний наказ скасувати та поновити його на роботі та внести відповідні зміни до трудової книжки.

Ухвалою судді Миргородського району Полтавської області від 25 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі та призначено проведення першого судового засідання (а.с.38).

У встановлений судом строк представник відповідача подав відзив в якому вказав на необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 . Повідомленні ним обставини, щодо його лікування не підтверджуються будь-якими доказами. Зазначив, що по закінченню відпустки позивач мав приступити до виконання своїх посадових обов`язків з 17 липня 2019 року. 18 липня 2019 року ОСОБА_1 в телефонній бесіді повідомив, що він їде на збори в табір в с. Яреськи з дітьми строком на 10 днів. В.о. директора ОСОБА_3 було повідомлено позивача на необхідності з`явитися до адміністрації закладу, щоб оформити відповідні документи, чого він не зробив. Згодом працівниками ДЮШС виявлено, що діти котрі повинні бути в таборі із ОСОБА_1 знаходяться в м. Миргороді. В сільській раді за місцем знаходження табору, повідомили, що табір не працює по причині його ремонту. Вважає, що своїми діями ОСОБА_1 ввів в оману роботодавця стосовно свого невиходу на роботу. 29 липня 2019 року було створено комісію з метою проведення службового розслідування причин неявки на роботу тренера-викладача ОСОБА_1 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 з`явився особисто та подав заяву на звільнення за власним бажанням. Від надання пояснень щодо своєї відсутності на роботі за період з 17.07.2019 року по 06.09.2019 року відмовився, що зафіксовано відповідним актом. 11 вересня 2019 на зборах профспілкового комітету Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи погоджено звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ст. 40 КЗпП. 12 вересня 2019 року видано наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП. 13 вересня ОСОБА_1 ознайомився з наказом та отримав трудову книжку. Порушення процедури звільнення не вбачає, а тому прохав у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а.с.48-53).

20.01.2020 року ОСОБА_1 подано відповідь на відзив в якому він підтвердив, що дійсно з`явився на роботу 06.09.2019 року, коли і було подано заяву про звільнення за власним бажанням. З 06.09.2019 по 12.09.2019 року продовжував виконувати свої посадові обов`язки. Пропозиції надати свої пояснення йому не надходили (а.с.94-95).

Правом на подання заперечень представники відповідача не скористалися.

28.01.2020 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог. В обґрунтування він вказав, що від відповідача отримав довідку про розмір заробітної плати, а тому має можливість розрахувати свої позовні вимоги. Прохав стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період вересень 2019 року по січень 2020 року в розмірі 57 897,70 грн.

В судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердив що з 01.06.2019 року по 16.07.2019 року перебував у відпустці. В період відпустки вирішив поїхати до Польщі для того щоб неофіційно працевлаштуватися. В день коли мав повертатися додому у нього сильно розболілося коліно у зв`язку з чим він не міг працювати та ходити. Оскільки лікування в Польщі дуже дороговартісне, а його роботодавець ці витрати на себе брати відмовився, він лікувався в гуртожитку самостійно. Коли він вилікувався, не мав можливості повернутися додому, адже кошти які він за цей час заробив, йому не виплатили. 16.07.2019 року телефонував до в.о. директора, та повідомив що він може не встигнути з`явитися на роботі, повідомив що по плану в цей час має бути на зборах у лісі з дітьми. На зборах з дітьми не був. Про своє перебування в Польщі він не повідомляв. Чи розумів в.о. директора під час розмови, про те, що він перебуває за кордоном, він не знає. 27.07.2019 року мав телефонну розмову з в.о. директора, котрий повідомив, що його у іншій справі шукав слідчий і щоб у роботодавця не було проблем через його відсутність на роботі запропонував подати заяву на звільнення. Задля цього він неодноразово прохав свого товариша, котрий перебував в України, власноручно написати та подати за нього заяву на адресу Миргородської ДЮСШ. 30 липня 2019 року коли вилікувався, мав намір їхати додому, однак дізнався що уже були складені акти про його відсутність на роботі 29.07 та 30.07. Коли повернувся, через методиста закладу, подав заяву про звільнення за власним бажанням, метою написання якої було, уникнення будь-яких проблем, пов`язаних з його неявкою, у роботодавця. Сам він звільнятися не хотів. Будь-яких пояснень у нього не відбирали. На збори профспілкового органу його не запрошували.

Його представник, адвокат Пугач С.В. підтримав позовні вимоги та прохав їх задовольнити.

Представник відповідача, адвокат Акрітов К.К. у судовому засіданні прохав у задоволенні позову відмовити, з підстав вказаних у відзиві. Вбачає у діях позивача злісне невиконання своїх трудових обов`язків.

Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні також заперечувала позовні вимоги та прохала у їх задоволенні відмовити.

Заслухавши пояснення позивача, його представника та представників відповідача, покази свідків, дослідивши та проаналізувавши письмові докази по справі, суд дійшов наступних висновків.

У відповідності до ч.ч.1,6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню , якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників .

З копії трудової книжки ОСОБА_1 встановлено, що 01.09.1994 року позивача було прийнято на роботу до Миргородської дитячої юнацько-спортивної школи на посаду тренера - викладача по баскетболу. (а.с.3, зворот).

Сторонами визнається, що ОСОБА_1 з 01.06.2019 по 16.07.2019 року перебував у відпустці, в період якої позивач поїхав до Республіки Польща з метою неофіційного працевлаштування та заробітку.

Судом також встановлено, що в період з 17.07.2019 по 27.07.2019 року ОСОБА_1 мав відправитися у відрядження разом з дітьми до табору в с. Яреськи.

Разом з тим сторонами визнається, що 17.07.2019 року ОСОБА_1 у відрядження не поїхав, так як в цей час він перебував за кордоном. Про своє перебування за кордоном ОСОБА_1 роботодавця не повідомляв.

Відомості про відрядження ОСОБА_1 з 17.07.2019 по 27.07.2019 до табелю робочого часу працівників Миргородської ДЮШС було внесено на підставі його слів, наданих, в ході телефонної розмови з т.в.о. директора школи.

Сторонами визнається, що в період з 17.07.2019 по 05.09.2019 ОСОБА_1 трудові обов`язки не виконував на роботу не з`являвся, так як перебував за кордоном. Дана обставина підтверджується також відомостями табелю обліку робочого часу (а.с.56,57) та актами про відсутність працівника.

Наказом т.в.о. директора Миргородської ДЮШС ОСОБА_3 від 29.07.2019 № 79-К, у зв`язку з неявкою на роботу ОСОБА_1 призначено проведення службового розслідування (а.с.72).

Листом від 08.08.2019 року № 276 ОСОБА_1 на його адресу повідомлялося про необхідність передати матеріальні цінності ввірені йому, у зв`язку з його неявкою на роботу з 29.07.2019 року і по 08.08.2019 року та ненаданням причин неявки ні в усній ні в письмовій формі (а.с.67-68).

06.09.2019 року ОСОБА_1 особисто на адресу Миргородської ДЮШС було подано заяву з проханням звільнити його за власним бажанням з 06.09.2019 року (а.с.55).

11 вересня 2019 року профспілковим комітетом Миргородської дитячої-юнацької спортивної школи була надано згоду на звільнення члена профспілки ОСОБА_1 за прогули п.4 ст. 40 КЗпП, що підтверджується витягом із протоколу засідання №3 (а.с.82).

Наказом т.в.о. директора ДЮШС ОСОБА_3 № 96-к від 12.09.2019 року ОСОБА_1 було звільнено з 12.09.2019 року за прогули без поважних причин відповідно до п.4 ст. 40 КЗпП (а.с.64).

Цього ж дня, ОСОБА_1 було направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки (а.с.63).

13.09.2019 року ОСОБА_1 отримав особисто власну трудову книжку, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.54).

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив, що на час звільнення ОСОБА_1 він виконував обов`язки директора Миргородської ДЮСШ . Після 17 липня 2019 року йому зателефонував ОСОБА_1 та повідомив що перебуває у таборі з дітьми, в якому буде протягом 10 днів. В телефонній розмові свідок наголошував ОСОБА_1 на необхідності заїхати до адміністрації установи та оформити документи для такого відрядження, однак ОСОБА_1 цього не зробив. Окрім того 24 чи 25 числа зателефонував ОСОБА_1 повідомив, що він перебуває в таборі, але зв`язок дуже поганий. 27 числа ОСОБА_1 не з`явився на роботу. Свідок зателефонував колишній дружині ОСОБА_1 , котра повідомила, що її син в табір не їздив, а в цей час перебував вдома. Окрім того інші тренери розповіли, що дітей, котрі повинні були бути в цей час в таборі зустрічали в місті. Потім, через деякий час ОСОБА_5 знову зателефонував, зі слів якого він зрозумів, що той перебуває десь далеко, в таборі він не був, на це запропонував ОСОБА_6 звільнитися добровільно, шляхом направлення відповідної заяви поштою. Потім дізнався, що ОСОБА_7 перебував у Польщі в цей час. Проконсультувавшись з юристом, вирішив не звільняти ОСОБА_1 до моменту поки він з`явиться та не надасть свої пояснення. Після того як ОСОБА_1 особисто з`явився до адміністрації установи, 11.09.2019 року ОСОБА_3 зустрівся з ним, та прохав написати пояснення на що він у демонстративній формі відмовився, будь-яких документів поважності своєї неявки не надав.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила, що ОСОБА_1 звільнили за прогул. Вказала, що 29.07.2019 вона вийшла з відпустки і цього дня ОСОБА_3 який виконував обов`язки директора школи, дав доручення зв`язатися зі ОСОБА_1 з метою встановлення причин його неявки на роботу. Спроби з`язатися із ОСОБА_1 за допомогою телефонних дзвінків, СМС -повідомлень та месенджера Viber виявилися невдалими. Лише на повідомлення у месенджері WhatsApp ОСОБА_1 повідомив, що всі питання він вже вирішив з ОСОБА_3. 06 вересня 2019 року ОСОБА_1 з`явився та надав їй заяву на звільнення. На пропозицію надати пояснення причин своєї неявки на роботу, він відмовився, так як не вбачав в цьому необхідності, вказавши що пояснення він буде надавати ОСОБА_3 безпосередньо.

Не погоджуючись зі звільненням ОСОБА_1 вирішив його оскаржити до суду.

Надаючи оцінку наданим сторонами поясненнями та доказами суд не вбачає підстав для задоволення даного позову.

У відповідності до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Так, у відповідності до преамбули Кодексу законів про працю України, він визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Статтею 139 КЗпП, визначено обов`язки працівників, а саме, працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни , вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

В ході судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з Миргородською ДЮШС, не вийшов на роботу з 17 липня 2019 року по 27 липня 2019 року, при цьому повідомив недостовірну інформацію про своє перебування у відрядженні на зборах у лісі разом з дітьми, хоча в цей час перебував за кордоном в Республіці Польща.

Позивачем визнається, що після закінчення, а саме 16.07.2019, відпустки, він вперше з`явився до місця роботи 06 вересня 2019 року.

Пояснення позивача підтверджуються також відомостями табелю обліку робочого часу Миргородської ДЮШС (з 29.07.2019 почав обліковуватися позначками нз ) та складеними уповноваженими особами актами про відсутність ОСОБА_1 на робочому місці 29.07.2019 та 30.07.2019.

Будь-яких доказів поважності свого невиходу на роботу за період з 16.07.2019 по 06.09.2019 року роботодавцю не надавав.

Прогул - це відсутність працівника на роботі без поважних причин більше трьох годин (безперервно або в цілому). Для звільнення працівника на такій підставі власник або уповноважений ним орган повинен мати докази, що підтверджують відсутність працівника на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня.

На підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України власник або уповноважений ним орган має право розірвати трудовий договір у разі вчинення працівником прогулу без поважних причин.

Невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

Отже, самовільні дії працівника, пов`язані із забезпеченням йому прав та трудових гарантій (зокрема під час тимчасової непрацездатності), без попередження та погодження з роботодавцем також визнаються прогулом та можуть стати причиною звільнення.

Таким чином, суд вбачає в діях ОСОБА_1 ознаки дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні трудової дисципліни, а тому роботодавець мав законні підстави для ініціювання звільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідності до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Роботодавцем було надано можливість ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу його неявки, що підтверджується показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_8 ..

Зафіксувавши особисту відмову ОСОБА_1 від надання пояснень щодо причин неявки, роботодавець правомірно звернувся до профспілкового органу для погодження звільнення.

Отримавши, від профспілкового органу погодження на звільнення ОСОБА_1 , роботодавець звільнив останнього на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, суд вбачає, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 .

Надаючи оцінку заявам про звільнення та про направлення трудової книжки поштою, датованих 30.07.2019 року, суд вважає за необхідне зазначити, що вказані дії носять характер зловживання ОСОБА_1 своїми правами. Направлення завідомо підписаних не ОСОБА_1 , листів з вимогами про його звільнення та надіслання трудової книжки поштою, не є належним підтвердженням волевиявлення працівника на припинення трудових відносин, що покладає невиправданий тягар на роботодавця по з`ясуванню дійсного волевиявлення працівника.

Повідомленні ОСОБА_1 обставини, яким він обґрунтовував поважність своєї відсутності, зокрема перебування на лікування, не підтвердженні будь-якими доказами.

Стосовно поданої особисто ОСОБА_1 06.09.2019 року заяви на звільнення, суд зазначає наступне.

Порядок розірвання трудового договору за ініціативною працівника, врегульовано нормами ст. 38 КЗпП, котра передбачає, попереднє, за два тижні, письмове попередження роботодавця про намір розірвати трудовий договір. Разом з тим, дана норма містить перелік обставин, за яких трудовий договір з працівником має бути розірваним у строк, про який прохає працівник.

Оцінюючи зміст заяви ОСОБА_1 від 06.09.2019 року, вбачається, що працівник не вказував про наявність виключних обставин, для нагального припинення з ним трудових відносин.

Системний аналіз положень КЗпП, вказує на те, що роботодавець є вільним, (за умов зібрання доказів правомірності звільнення), у визначенні підстави для розірвання трудового договору. Закон не передбачає обов`язку для роботодавця за наявності двох підстав для припинення трудових відносин, надавати перевагу одній над іншою.

Доводи позивача та його представника, щодо порушення порядку розгляду профспілковим органом питання про звільнення ОСОБА_1 не підтвердженні доказами, доказування зводиться лише до припущень, питань про витребування таких доказів чи залучення профспілкового органу до участі у справі суду не виносилися.

Таким чином вимоги позивача не ґрунтуються на законі, а отже задоволенню не підлягають.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати, від яких позивач, в силу закону був звільнений, слід віднести в рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 12, 13; 61; 81; 141; 258; 264; 265 ЦПК України; -

у х в а л и в :

Відмовити у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з часу проголошення через Миргородський міськрайонний суд до Полтавського апеляційного суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано.

Повний текст рішення виготовлений 03.02.2020 року.

Суддя О. А. Городівський