Постанова

від 26.05.2020 по справі 541/2303/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 541/2303/19 Номер провадження 22-ц/814/1097/20Головуючий у 1-й інстанції Городівський О. А. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2020 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Пікуля В.П.,

суддів Одринської Т.В., Карпушина Г.Л.,

при секретарі Філоненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року (повний текст рішення виготовлено 03 лютого 2020 року) у справі за позовом ОСОБА_1 до Миргородської дитячо-юнацької спортивної шкоди про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В С Т А Н О В И В:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

04 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Миргородського міськрайонного суду Полтавської області з позовом, у якому просив ухвалити рішення яким:

визнати дії тимчасово виконуючого обов`язки директора дитячо-юнацької спортивної школи Сапункова О.Л. щодо звільнення його по пункту 4 статті 40 КЗпП України - протиправними;

визнати незаконним та скасувати наказ № 96- к від 12 вересня 2019 року про звільнення його за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України;

поновити його на посаді тренера-викладача Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи з 12 вересня 2019 року;

стягнути з Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи на його користь моральну (немайнову) шкоду в розмірі 3000 грн.;

стягнути з Миргородської дитячо-юнацької спортивної шкоди на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу;

зобов`язати тимчасово виконуючого обов`язки директора Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи внести відповідні зміни у його трудову книжку про скасування запису про його звільнення за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП.

Свій позов обґрунтовував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем, проте наказом № 96 від 12 вересня 2019 його було звільнено за пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП за прогули без поважних причин.

З 01 червня 2019 року він офіційно перебував у відпустці і 12 червня 2019 року вирішив виїхати за межу України до Республіки Польща. У період перебування за кордоном 12 липня 2019 року захворів та був вимушений лікуватися по 02 вересня 2019 року.

У телефонному режимі повідомляв тимчасово виконуючого обов`язки директора школи ОСОБА_2 про неможливість приступити до виконання своїх обов`язків.

По прибуттю з Польщі 06 вересня 2019 року написав та подав заяву директору на звільнення за власним бажанням. Проте, незважаючи на це, 12 вересня 2019 року його було звільнено із займаної посади за прогул.

Вважає наказ про його звільнення протиправним, оскільки від нього не було відібрано письмових пояснень.

28 січня 2020 року ОСОБА_1 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій він посилався та те, що від відповідача отримав довідку про розмір заробітної плати, а тому має можливість розрахувати свої позовні вимоги.

Прохав стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період вересень 2019 року по січень 2020 року в розмірі 57 897,70 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 скоїв прогул, його звільнення проведено із дотримання норм чинного законодавства, а тому підстави для задоволення його позовних вимог відсутні.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким повністю задовольнити його позовні вимоги.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

У апеляційній скарзі позивач посилається на те, що він не заперечує того факту, що не з`явився на робот 06 вересня 2019 року, але вказує на те, що 06 вересня 2019 року подав заяву про звільнення за власним бажанням з 06 вересня 2019 року.

Від нього не вимагали надати пояснення про причини відсутності на роботі.

Оскільки 06 вересня 2019 року він не був звільнений з роботи, то із 06 вересня по 12 вересня 2019 року він виконував свої трудові обов`язки, ці обставини можуть бути підтверджені свідками, які суд першої інстанції безпідставно не допитав та не поновив процесуальний строк.

Вважає, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам прави; неправильно застосовано норми матеріального права пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України; порушення норм процесуального права (стаття 69, частина 1 статті 127 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , представника відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.

Встановлені обставини справи

Судом першої інстанції встановлено та не заперечується сторонами, що 01 вересня 1994 року позивача було прийнято на роботу до Миргородської дитячої юнацької-спортивної школи на посаду тренера - викладача по баскетболу (а.с.3).

Із 01 червня 2019 по 16 липня 2019 року ОСОБА_1 перебував у відпустці, в період якої позивач поїхав до Республіки Польща з метою неофіційного працевлаштування та заробітку.

У період з 17 липня 2019 року по 27 липня 2019 року ОСОБА_1 мав відправитися у відрядження разом з дітьми до табору в с. Яреськи.

17 липня 2019 року ОСОБА_1 у відрядження не поїхав, так як в цей час він перебував за кордоном. Про своє перебування за кордоном ОСОБА_1 роботодавця не повідомляв.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відомості про відрядження ОСОБА_1 з 17 липня 2019 року по 27 липня 2019 року до табелю робочого часу працівників Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи було внесено на підставі його слів, наданих, у ході телефонної розмови з тимчасово виконуючим обов`язки директора школи.

Сторони також не заперечують, що в період з 17 липня 2019 року по 05 вересня 2019 року ОСОБА_1 трудові обов`язки не виконував, на роботу не з`являвся, так як перебував за кордоном. При цьому суд першої інстанції правильно звернув увагу, що дана обставина підтверджується також відомостями табелю обліку робочого часу та актами про відсутність працівника.

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи Сапункова О.Л. від 29 липня 2019 року № 79-К, у зв`язку з неявкою на роботу ОСОБА_1 призначено проведення службового розслідування (а.с.72).

Листом від 08 серпня 2019 року № 276 ОСОБА_1 на його адресу повідомлялося про необхідність передати матеріальні цінності ввірені йому, у зв`язку з його неявкою на роботу з 29 липня 2019 року і по 08 серпня 2019 року та ненаданням причин неявки ні в усній ні в письмовій формі (а.с.67-68).

06 вересня 2019 року ОСОБА_1 особисто на адресу Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи було подано заяву з проханням звільнити його за власним бажанням з 06 вересня 2019 року (а.с.55).

Судом першої інстанції правильно з`ясовано, що 11 вересня 2019 року профспілковим комітетом Миргородської дитячо-юнацької спортивної школи була надано згоду на звільнення члена профспілки ОСОБА_1 за прогули згідно пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП, що підтверджується витягом із протоколу засідання №3 (а.с.82).

Наказом тимчасово виконуючого обов`язки директора дитячо-юнацької спортивної школи Сапунковим О.Л. № 96-к від 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з 12 вересня 2019 року за прогули без поважних причин відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП (а.с.64).

Цього ж дня, ОСОБА_1 було направлено повідомлення про необхідність отримання трудової книжки (а.с.63).

13 вересня 2019 року ОСОБА_1 отримав особисто власну трудову книжку, що підтверджується відповідною розпискою (а.с.54).

Застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно положень статті 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Частиною першою статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано такі заходи стягнення як догана або звільнення.

За приписами статті 148 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

При розгляді даної справи, колегія суддів виходить із того, що передбаченим пунктом 4 частини 1 статті 40 КЗпП України прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Відтак, у пункті 4 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено право роботодавця обрати стягнення у вигляді звільнення як за скоєння одного прогулу, так і у разі, коли прогули мають тривалий характер. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Крім того, при розгляді даного спору, слід звернути на положення статті 38 КЗпП України, згідно частини 1 якої, працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до частини 2 вказаної статті якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Згідно частини 3 статті 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Позиція суду апеляційної інстанції щодо висновків суду першої інстанції

У ході судового розгляду судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуваючи у трудових відносинах з Миргородською дитячо-юнацькою спортивною школою, не вийшов на роботу з 17 липня 2019 року по 27 липня 2019 року, при цьому повідомив недостовірну інформацію про своє перебування у відрядженні на зборах у лісі разом з дітьми, хоча в цей час перебував за кордоном в Республіці Польща.

Будь-яких доказів поважності свого невиходу на роботу за період з 17 липня 2019 року по 06 вересня 2019 року роботодавцю не надавав, а повідомлені ОСОБА_1 обставини, якими він обґрунтовував поважність своєї відсутності, зокрема перебування на лікуванні, не підтвердженні будь-якими доказами.

Відтак, є правильним висновок суду першої інстанції, що в діях ОСОБА_1 маються ознаки дисциплінарного проступку, що виразився в порушенні трудової дисципліни, а тому роботодавець мав законні підстави для ініціювання звільнення ОСОБА_1 з роботи у відповідності до пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Вірно також суд першої інстанції зазначив, що невихід на роботу в зв`язку з самовільним використанням працівником відпустки, відгулів за відпрацьовані раніше дні, вихід на пенсію без попередження власника або уповноваженого ним органу визнаються прогулом і можуть бути причиною звільнення працівника.

При цьому, судом правильно враховано правову позицію висловлену у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 6-1412цс17.

Відповідають обставина справи посилання суду першої інстанції на те, що зафіксувавши особисту відмову ОСОБА_1 від надання пояснень щодо причин неявки, роботодавець правомірно звернувся до профспілкового органу для погодження звільнення.

Після чого, отримавши, від профспілкового органу погодження на звільнення ОСОБА_1 , роботодавець звільнив останнього на підставі пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Тобто, судом першої інстанції будо досліджено та проаналізовано обставини звільнення позивача, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають обставинам справи, а тому суд апеляційної інстанції погоджується із аргументами, наведеними у рішенні суду, що роботодавцем дотримано процедуру звільнення ОСОБА_1 .

Беручи до уваги викладені обставини колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо безпідставності заявлених позовних вимог ОСОБА_1 .

Щодо аргументів, викладених в апеляційній скарзі

ОСОБА_3 подачі заяви про звільнення

У апеляційній скарзі позивач вказує на те, що 06 вересня 2019 року подав заяву про звільнення за власним бажанням з 06 вересня 2019 року.

Проте, дані доводи позивача не дають підстави для задоволення апеляційної скарги.

Так, суд першої інстанції дав обґрунтовану оцінку вищевказаній заяві про звільнення позивача, правильно вказавши, що порядок розірвання трудового договору за ініціативою працівника, врегульовано нормами ст. 38 КЗпП, котра передбачає, попереднє, за два тижні, письмове попередження роботодавця про намір розірвати трудовий договір. Разом з тим, дана норма містить перелік обставин, за яких трудовий договір з працівником має бути розірваним у строк, про який прохає працівник.

Разом з тим, заява ОСОБА_1 від 06 вересня 2019 року не містить виключних обставин, для нагального припинення з ним трудових відносин.

При цьому, системний аналіз положень КЗпП, вказує на те, що роботодавець є вільним (за умов зібрання доказів правомірності звільнення) у визначенні підстави для розірвання трудового договору. Закон не передбачає обов`язку для роботодавця за наявності двох підстав для припинення трудових відносин, надавати перевагу одній над іншою.

Тобто, подача заяви про звільнення за власним бажання не може бути підставою для звільнення працівника від дисциплінарної відповідальності.

Відносно відібрання пояснень ОСОБА_1 .

Доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що у позивача не вимагалося власником чи уповноваженим органом пояснень відносно обставин прогулу спростовується матеріалами справи, зокрема: показами свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , актом від 09 вересня 2019 року, доповідними записками, та іншими доказами в їх сукупності.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 22 квітня 2020 року, справа № 187/1469/18, викладена правова позиція, у якій зазначено, що згідно статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Разом із тим, правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Невиконання власником або уповноваженим ним органом обов`язку зажадати письмове пояснення від працівника та неодержання такого пояснення не є підставою для скасування дисциплінарного стягнення, якщо факт порушення трудової дисципліни підтверджений наданими суду доказами.

Щодо перебування на роботі із 06 вересня 2019 року по 12 вересня 2019 року та не допиту свідків

У апеляційній скарзі позивач посилається на ту обставину, що 06 вересня 2019 року він не був звільнений з роботи, та із 06 вересня по 12 вересня 2019 року він виконував свої трудові обов`язки, ці обставини можуть бути підтверджені свідками, які суд першої інстанції безпідставно не допитав та не поновив процесуальний строк.

Наведені аргументи позивача не дають підстав вважати його звільнення незаконним, оскільки прогул носив характер тривалого періоду відсутності на роботі, а позивач був звільнений у строки визначені статтею 148 КЗпП України.

Крім того, відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно частини 3 статті 91 ЦПК України заява про виклик свідка має бути подана до або під час підготовчого судового засідання, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, - до початку першого судового засідання у справі.

Із матеріалів справи вбачається, що заяву про виклик свідків позивач подав із порушенням строків встановлених частиною 3 статті 91 ЦПК України, а поважні причини щодо пропуску строку подачі заяви відсутні.

Разом з тим, слід звернути увагу, що позивач у апеляційній скарзі не вказує які обставини могли підтвердити свідки.

Щодо посилань в апеляційні скарзі на порушення процедури звільнення то даний аргумент позивача не обґрунтований жодним посиланням в чому саме були допущені порушення при його звільненні.

Щодо інших доводів апеляційної скарги

В апеляційній скарзі позивач вказує, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин справи, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам прави; неправильно застосовано норми матеріального права пункту 4 частини 1 статті 40 КЗпП України; порушення норм процесуального права (стаття 69, частина 1 статті 127 ЦПК України).

Однак, у даному випадку ОСОБА_1 лише процитував передбачені нормами ЦПК України підстави для скатування рішення суду першої інстанції, не навівши конкретних порушень допущених судом першої інстанції, які б були підставою для задоволення апеляційної скарги.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Як вбачається з частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів приходить до переконання, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду першої інстанції, який повно встановивши фактичні обставини справи, вірно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду відсутні.

Щодо судових витрат

За правилами частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 30 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текс постанови виготовлено 28 травня 2020 року

Головуючий В.П. Пікуль

Судді Т.В. Одринська

Г.Л. Карпушин