Рішення

від 19.12.2019 по справі 700/545/17

ВАТУТІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 700/545/17

Номер провадження № 2-а/690/10/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2019 року м. Ватутіне

Ватутінський міський суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Линдюка В.С.,

секретар судового засідання Руденко В.М.,

за участі:

позивача Козлова О.В . ,

представника третьої особи Яровенко Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Ватутінського міського суду Черкаської області у порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Лисянської селищної ради Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог, на стороні відповідача - Черкаське обласне козацьке товариство Українського Реєстрового Козацтва, про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Лисянської селищної ради про визнання незаконним та скасування рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII.

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII Про надання дозволу на встановлення пам`ятного знака гетьману Богдану Хмельницькому порушує законні права та інтереси мешканців селища Лисянка та позивача, оскільки його проект не було завчасно оприлюднено, а також не прийнято без проведення конкурсу та громадських обговорень. Також вказано, що оскаржуване рішення суперечить вимогам ЦК України. законам України Про доступ до публічної інформації , Про місцеве самоврядування в Україні , Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність та іншим підзаконним нормативно-правовим актам.

Відповідачем подано заперечення щодо заявлених позовних вимог (т. 1 а.с.124-129), а також відзив (т. 1 а.с. 210-216) за змістом яких оскаржуване рішення прийнято відповідно до вимог діючого законодавства України та в межах повноважень, визначених для органів місцевого самоврядування, а доводи позивача є безпідставними та надуманими. Також вказано, що для прийняття оскаржуваного рішення не передбачалось обов`язкового проведення громадських слухань, оскільки ним вирішувалось лише питання щодо встановлення пам`ятного знака, а порядок їх встановлення на законодавчому рівні не врегульовано.

Позивачем подано відповідь на відзив відповідача (т. 2 а.с. 41-45) за змістом якого вказано на незаконність прийняття відповідачем оскаржуваного рішення та невмотивованість доводів, викладених у відзиві.

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 27.09.2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.11.2017 року, задоволено клопотання позивача про забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII, до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

Ухвалою Лисянського районного суду Черкаської області від 16.03.2018 року залучено до участі у справі Черкаське обласне козацьке товариство ВГО Українське реєстрове козацтво (далі по тексту - ЧОКТ ВГО УРК ), як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача (т. 2 а.с. 36-37).

Третьою особою подано відзив на позовну заяву (т. 1 а.с. 186-190) та вказано відсутність підстав для її задоволення.

Крім того, ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2018 року (т. 2 а.с. 63-65) та постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.09.2018 року (т. 3 а.с. 153-155) визначено підсудність вказаної справи за місцевим загальним судом як адміністративним, зокрема Звенигородському районному суду Черкаської області за територіальністю.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.06.2019 року визначено територіальну підсудність даної справи за Ватутінським міським судом Черкаської області (т. 4 ст. 10-11).

Ухвалою Ватутінського міського суду Черкаської області від 24.06.2019 року вказану справу прийнято до провадження (т. 4 а.с.16).

Розгляд справи продовжено понад строки, передбачені ч.ч. 1, 2 ст. 193 КАС України, що не заперечувалося сторонами, та зумовлено процесуальною поведінкою позивача та поважністю причин його неявки до суду, а також з метою недопущення порушення його процесуальних прав.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги з підстав вказаних у позові, а також вказав, що оскаржуване рішення прийнято за зверненням Лисянського козацького полку, однак він не є юридичною особою, як третя особа, а лише її структурним підрозділом, тож звернення керівника вказаного полку взагалі не повинно було розглядатися на сесії. Вказав на невідповідність оскаржуваного рішення вимогам земельного законодавства, оскільки ним не визначено спосіб використання земельної ділянки на якій дозволяється встановити пам`ятний знак гетьману Богдану Хмельницькому. Додатково зазначив, що на даний час на місці колишнього пам`ятника В. Леніну на пл. Миру смт. Лисянки Черкаської області створено пам`ятний знак Героям боротьби за волю України, біля якого постійно відбуваються громадські заходи, у тому числі за участю посадових осіб місцевої влади, присвячені визначним та святковим дням, які супроводжуються вшануванням героїчних подвигів українських воїнів під час боротьби за територіальну цілісність та незалежність України.

Представник відповідача жодного разу у судові засідання не з`явився. Відповідно до змісту заяв селищного голови смт. Лисянка вказано на неможливість прибути представника до суду, прохання розглядати справу за його відсутності та не визнання заявлених позовних вимог.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, ОСОБА_3 , повноваження якого підтверджено ордером від 16.07.2019 року серії ЧК № 034994, вказав на необхідність відмови у задоволенні позовних вимог, що мотивував законністю оскаржуваного рішення, хоча воно й має невідповідність вимогам земельного законодавства України, та прийняттям його відповідачем у межах компетенції та повноважень. Додатково вказав на формальний характер позовних вимог, оскільки позивачем не вказано за захистом якого свого права він звернувся до суду, внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Заслухавши доводи учасників провадження, які з`явились у судове засідання, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд вважає, що відсутні достатні підстави для задоволення позовних вимог.

Судом встановлено, що наказом Голови Адміністрації Гетьмана УРК в Центральному регіоні України від 14.08.2013 року № 37 створено Лисянський козацький полк ЧОКТ ВГО УРК , яке є внутрішнім структурним підрозділом ЧОКТ ВГО УРК без статусу юридичної особи, та призначено ОСОБА_4 його отаманом (т. 1 а.с. 119).

Отаман Лисянського козацького полку ЧОКТ ВГО УРК ОСОБА_4 06.03.2017 року звернувся із заявою до голови Лисянської селищної ради про виділення земельної ділянки під будівництво пам`ятника гетьману України Богдану Хмельницькому з бажаним місцем розташування за адресою: АДРЕСА_1 , на місці колишнього пам`ятника В. Леніну (т. 1 а.с. 217).

Рішенням Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII Про надання дозволу на встановлення пам`ятного знака гетьману Богдану Хмельницькому передбачено надання дозволу Лисянському козацькому полку ЧОКТ ВГО УРК на розробку проекту землеустрою для встановлення пам`ятного знака гетьману Богдана Хмельницькому, з подальшим встановленням пам`ятного знаку в смт. Лисянка, пл. Миру, на місці бувшого пам`ятника В. Леніну. Також вказано, що виготовлення та встановлення пам`ятного знака буде здійснено без затрат коштів з місцевого бюджету (т. 1 а.с. 133).

Відповідно до протоколу 19-ої чергової сесії Лисянської селищної ради сьомого скликання вбачається, що прийняття оскаржуваного рішення підтримало 16 депутатів, 2 проголосувало проти та 2 утрималося (т. 1 а.с. 141-142, т. 1 а.с. 233-232).

За змістом інформації відділу містобудування та архітектури Лисянської районної державної адміністрації від 16.10.2019 року № 55/01-25 вказано, що пам`ятник (пам`ятний знак) Б. Хмельницькому на площі Миру в селищі Лисянка, на місці колишнього пам`ятника Леніну до Генерального плану смт. Лисянка не включено, а також детальний план території для розміщення пам`ятника (пам`ятного знаку) Б. Хмельницькому на площі Миру в селищі Лисянка, на місці колишнього пам`ятника Леніну, не погоджувався.

Водночас судом критично оцінюються надані учасниками справи, зокрема: копію протоколу засідання Єдиної координаційної ради з питань краєзнавства, що діє при районних органах влади Лисянського району Черкаської області від 19.06.2015 року (т. 1 а.с. 7-10, 88-94), які надані позивачем, оскільки відсутні документи, якими регламентовано діяльність ради та значення її висновків; звернення громадських організацій, представників органів місцевого самоврядування Лисянського району від 27.09.2016 року (т. 1 а.с. 95), засідання погоджувальної ради від 18.11.2016 року (т. 1 а.с. 96), звернення до голови Лисянського селищної ради (т. 1 а.с. 97, 98, 99, 100), які надані позивачем, а також додатки, надані третьою особою до відзиву (т. 1 а.с. 193-205), оскільки їх копії належним чином не засвідчені, а їх оригінали суду для ознайомлення не надавалися, тож вони не можуть вважатися письмовими доказами, з огляду на положення ч.ч. 2, 4, 5 ст. 94 КАС України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, судом враховано наступне.

Положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевою самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України, що здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно ст. 2 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що первинним суб`єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Питання виділення земельної ділянки органами місцевого самоврядування шляхом передачі її у власність або у користування врегульовано положеннями ст.ст. 116, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Оскаржуване рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII прийнято більшістю депутатів на пленарному засіданні сесії Лисянської селищної ради, повноважність якої позивачем не оспорюється.

За змістом оскаржуваного рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII надано дозвіл Лисянському козацькому полку ЧОКТ ВГО УРК на розробку проекту землеустрою для встановлення пам`ятного знака гетьману Богдана Хмельницькому, з подальшим встановленням пам`ятного знаку в смт. Лисянка, пл. Миру, на місці бувшого пам`ятника В. Леніну. Таким чином, вбачається, що передумовою встановлення вищевказаного пам`ятного знаку є розробка проекту землеустрою на відповідну земельну ділянку, де заплановано його розміщення.

Водночас відповідно до матеріалів справи Лисянський козацький полк ЧОКТ ВГО УРК є внутрішнім структурним підрозділом ЧОКТ УРК без статусу юридичної особи, що свідчить про неможливість реалізації оскаржуваного рішення, оскільки замовником проекту землеустрою, відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України, може бути виключно фізична чи юридична особа, якій відповідним уповноваженим органом, надано дозвіл на його розробку.

Крім того, розроблений проект землеустрою підлягає затвердженню органом місцевого самоврядування у порядку, передбаченому ст. 186-1 Земельного кодексу України, що передбачено ч.ч. 4, 11 ст. 123 Земельного кодексу України.

За вказаних обставин та приписів земельного законодавства України, з урахуванням змісту оскаржуваного рішення, за відсутності розробленого відповідного проекту землеустрою, який підлягає обов`язковому затвердженню (погодженню) відповідачем, не передбачається можливість встановлення пам`ятного знака гетьману Богдана Хмельницькому на пл. Миру смт. Лисянка Черкаської області з дозволу органу місцевого самоврядування.

З огляду на вказане, вбачається, що відповідачем 17.03.2017 року прийнято оскаржуване рішення № 19-9/VII, яке є актом індивідуальної дії, в інтересах Лисянського козацького полку ЧОКТ ВГО УРК , без належного врахування його правового статусу та положень земельного законодавства України, що не може бути безумовним свідченням його незаконності, однак має наслідком неможливість його виконання, за умови невнесення змін до його змісту.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття порушене право , за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття охоронюваний законом інтерес . У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття охоронюваний законом інтерес означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці також неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, - воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (п. 33 Рішення від 21.12.2010 року у справі Перетяка та Шереметьев проти України ).

Положеннями ч. 2 ст. 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб таке порушення було обґрунтованим та реальним, тобто стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

При цьому, суб`єктивна оцінка порушеного права не є абсолютною. У деяких випадках сам законодавець визначає коло осіб, права яких можуть бути порушені внаслідок бездіяльності, вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій чи прийняття актів, правомірно обмежуючи право інших осіб на звернення до суду за захистом порушених прав, свобод або інтересів.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється лише в момент порушення чи оспорення останнього.

Отже, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач обґрунтував свою належність до суб`єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило застосовується і до оскарження правових актів індивідуальної дії.

Таким чином, встановлення факту порушення прав позивача є визначною обставиною, так як без цього не можна виконати завдання судочинства. Оскільки у разі, якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Враховуючи вказане, суд не перевіряє доводи позивача щодо порушення процедури під час прийняття оскаржуваного рішення, а також вимог ЦК України, законів України Про доступ до публічної інформації , Про місцеве самоврядування в Україні , Про регулювання містобудівної діяльності , Про архітектурну діяльність та інших підзаконних нормативно-правових актів.

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 12.12.2018 року у справі № 802/2474/17-а, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відповідно до матеріалів справи, стверджуючи про своє порушене право, як фізичної особи, у результаті прийняття оскаржуваного рішення, позивач не підтвердив його жодними доказами.

Водночас в обґрунтування звернення до суду вказав, що внаслідок прийняття відповідачем оскаржуваного рішення без дотримання всіх процедур, які передбачені чинним законодавством України, позбавлено права його, як члена територіальної громади, та інших жителів смт. Лисянка, які мають активну життєву позицію, вирішувати питання місцевого значення, шляхом участі у громадському обговоренні, а також не враховано пропозиції Єдиної координаційної ради з питань краєзнавства та представників громадських організацій Лисянського району щодо встановлення на пл. Миру смт. Лисянка Черкаської області, на місці колишнього пам`ятника Леніну, пам`ятного знаку українській жінці-берегині Оранті, або українським воїнам, які захищають Україну, відповідно. У судових засіданнях позивач неодноразово вказував, що діє не лише від власного імені, а й від імені частини громади смт. Лисянка, однак процесуальних підстав вказаного не підтвердив.

Отже, у даному випадку, позивач звернувся до суду як фізична особа, тобто не є суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване ним рішення відповідача, у зв`язку з чим воно не може порушувати його прав та інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Однак, відповідно до матеріалів справи, у тому числі наданих позивачем, відсутні докази звернення його особисто, як фізичної особи, чи колективно у складі ініціативної групи, чи як представника громадської організації, до Лисянської селищної ради, до прийняття оскаржуваного рішення, із ініціативною заявою щодо встановлення певного пам`ятного знаку на пл. Миру смт. Лисянка Черкаської області.

Таким чином, підсумовуючи викладене, суд вважає доводи позивача необґрунтованими, оскільки він звернувся до суду як фізична особа, не будучи суб`єктом правовідносин, у яких застосовується оскаржуване ним рішення, у зв`язку з чим воно не може вважатися таким, що порушує його права та інтереси, а тому відсутні достатні підстави для скасування рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII, з підстав наведених позивачем.

Крім того, відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд враховує те, що оскаржуване рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII є актом індивідуальної дії, яке вичерпає свою юридичну силу після його реалізації, однак з вищевказаних підстав воно не може бути реалізоване без внесення змін до його змісту, та його скасування не породжує для позивача жодних наслідків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 5-11, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 293, 295, п. 15.5 ч. 1 Перехідних положень КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі.

Судові витрати залишити за позивачем.

Заходи забезпечення позову щодо зупинення дії рішення Лисянської селищної ради від 17.03.2017 року № 19-9/VII діють до набрання даним рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасником справи до Шостого апеляційного адміністративного суду через Ватутінський міський суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники судового розгляду:

позивач - ОСОБА_2 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_2 , паспорт НОМЕР_1 , виданий 13.07.2001 року Лисянським РВ УМВС України в Черкаській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

відповідач - Лисянська селищна рада Черкаської області, адреса місця знаходження - пл. Миру, 30, смт. Лисянка Черкаської області, код ЄДРПОУ 26424996;

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на стороні відповідача - Черкаське обласне козацьке товариство Українського Реєстрового Козацтва, адреса місця знаходження - вул. Хрещатик, 195, к. 303, м. Черкаси, код ЄДРПОУ 26424217.

Повний текст судового рішення складено 28.12.2019 року.

Суддя Линдюк В.С.