Рішення

від 04.02.2020 по справі 580/3846/19

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року справа № 580/3846/19

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гайдаш В.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 , Черкаський об`єднаний міський військовий комісаріат, про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Черкаського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , далі позивач) з позовом до Міністерства оборони України (Повітрофлоцький проспект, 6, м. Київ-168, 03168, далі відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ), Черкаський об`єднаний міський військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 ) якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги, яке викладено у витязі з протоколу від 05.07.2019 №88, що затверджений т.в.о. Міністра оборони України;

- зобов`язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 і надіслати зазначене рішення уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 09.12.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що вона є членом сім`ї (дочкою) загиблого військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув від ушкоджень внаслідок військових дій поблизу м. Луганське Бахмуцького району Донецької області. З метою реалізації такого права, позивач звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги, однак за результатами розгляду заяви отримала відмову, що викладена у витязі з протоколу від 05.07.2019 №88, який затверджений т.в.о. Міністра оборони України. Вказане рішення вважає протиправним та таким, що суперечить законодавству України, оскільки є дитиною загиблого військовослужбовця та на момент його смерті проживала разом з ним

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що позивач не має права на отримання зазначеної грошової допомоги, оскільки відповідно до ст.6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Оскільки ОСОБА_2 досягла повноліття, тому не має правового статусу дитини та утриманця загиблого.

Третьою особою - ІНФОРМАЦІЯ_3 надано до суду пояснення, в якому заперечує щодо задоволення позовних вимог.

Третьою особою Черкаським об`єднаним міським військовим комісаріатом надано до суду пояснення, з згідно якого вважає, що вказана особа підлягає виключенню з числа третіх осіб по даній справі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

31 березня 2016 року ОСОБА_3 був прийнятий на військову службу за контрактом Черкаським об`єднаним міським військовим.

Відповідно до довідки від 09 жовтня 2018 року №16, виданої ВЧ НОМЕР_1 МО України, молодший сержант за контрактом ОСОБА_3 захищав незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України та 18 вересня 2018 року загинув від ушкоджень внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків, вибухової травми, інших уточнених травм із залученням декількох ділянок тіла, шоку поблизу м. Луганське Бахмуцького району Донецької області. Вказана обставина загибелі ОСОБА_3 також підтверджена копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 .

ОСОБА_2 звернулась до Міністерства оборони України через Черкаський ОВК із заявою про призначення одноразової грошової, як член сім`ї загиблого ОСОБА_3 , внаслідок травми, пов`язаної із захистом Батьківщини, молодшого сержанта.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 05 липня 2019 року №88, позивачу відмовлено в призначенні такої допомоги з підстав того, що на момент смерті батька ОСОБА_2 була повнолітньою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує, що ст. 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

У відповідності до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім`я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Як встановлено судом із матеріалів справи, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , вони проживали однією сім`єю станом на момент смерті ОСОБА_3 , що підтверджується копією довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Вергунівською сільською радою Черкаського району від 11.01.2019 №27.

Відповідно до копії посвідчення Серія НОМЕР_4 , ОСОБА_2 має право на пільги, встановлені законодавством України для сімей загиблих ветеранів війни.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).

Пунктом 5 Порядку №975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, рівними частками членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім`ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов`язаних), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

В пункті 5 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року №336 (далі - Порядок №336), зазначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) осіб, зазначених у підпункті першому пункту 3 цього Порядку, призначається та виплачується членам їх сімей у розмірі 500 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частинами. До членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, належать утриманці загиблого або особи, що пропала безвісти, яким у зв`язку з цим виплачується пенсія; батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Таким чином, судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 на момент смерті її батька спільно проживали та вели спільний побут з ним, тобто позивач є членом сім`ї загиблого ОСОБА_3 та має право на отримання грошової допомоги після його загибелі.

Необґрунтованим є посилання відповідача та третьої особи на те, що згідно поданих ОСОБА_3 у 2016 році документів для проходження військової служби за контрактом, склад його сім`ї складався лише з двох осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , тому позивач не є членом сім`ї загиблого військовослужбовця, оскільки згідно копії довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої Вергунівською сільською радою Черкаського району від 11.01.2019 №27, позивач та її батько ОСОБА_3 проживали однією сім`єю.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.20185 року у справі №283/1586/17 та від 17.04.2019 у справі №456/1258/17.

Посилання відповідача та третьої особи на те, що позивач зверталась із заявою для призначення одноразової грошової допомоги, як дитина загиблого, однак вона досягла повноліття, тому не має правового статусу дитини не приймається судом до уваги, оскільки позивач надала до відповідача копію свідоцтва про народження не з метою виплати такої допомоги, саме як дитині загиблого, а надано з метою її ідентифікації належності до числа членів загиблого військовослужбовця.

Таким чином, суд дійшов висновку визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги, яке викладено у витязі з протоколу від 05.07.2019 №88, що затверджений т.в.о. Міністра оборони України.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про призначення позивачу одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №975 від 25.12.2013 і надіслати зазначене рішення уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги позивачу, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді та ч. 2 ст. 2 КАС України, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень адміністративний суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, передбаченими ст. 2 КАС України.

Водночас, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02).

Отже, ефективний засіб правого захисту, у розумінні статті 13 Конвенції, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Разом із тим, оскільки прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги або відмову в її призначенні за наслідками розгляду поданих документів віднесено до виключної компетенції Міноборони України, суд вважає за необхідне зобов`язати Міноборони України повторно розглянути заяву позивача з доданими до неї документами про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням висновків суду.

Судом враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини належності саме до компетенції Міноборони України розгляду заяви про призначення та виплату позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та зобов`язання Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням висновків суду.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до частково задоволення.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 241-245, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України про відмову у призначенні ОСОБА_5 одноразової грошової допомоги, яке викладено у витязі з протоколу від 05.07.2019 №88, що затверджений т.в.о. Міністра оборони України.

Зобов`язати Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату їй одноразової грошової допомоги у відповідності до вимог Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, з урахуванням висновків суду.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.А. Гайдаш