Постанова

від 06.02.2020 по справі 740/4068/18

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

06 лютого 2020 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 740/4068/18

Головуючий у першій інстанції - Ковальова Т. Г.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/338/20

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Висоцької Н.В.

суддів: Мамонової О.Є., Шитченко Н.В.

сторони: позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - голова Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашин Вячеслав Анатолійович, Ніжинський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді,

третя особа - Чернігівський обласний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, подану ОСОБА_2 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2018 року (місце ухвалення - м. Ніжин, дата складання повного тексту - 19.10.2018) у справі за позовом ОСОБА_1 до голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина Вячеслава Анатолійовича та Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В. А., Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В обгрунтування позову посилалась на те, що з 15.02.1999 вона займала посаду директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Розпорядженням голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В. А. від 03.08.2018 № 72-о вона була звільнена 06.08.2018 із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності).

У позові позивач посилається на те, що підставою її звільнення став факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Мильники Ніжинського району Чернігівської області малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . За фактом смерті дитини розпорядженням голови Ніжинської райдержадміністрації від 26.03.2018 № 21-о було затверджено склад комісії для проведення службового розслідування щодо невиконання чи неналежного виконання ОСОБА_1 посадових обов`язків як директором Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Позивач вважає, що зазначені в акті № 5 від 04.06.2018 службового розслідування недоліки в роботі центру, які трактовані як одноразове грубе порушення нею трудових обов`язків та які стали підставою для її звільнення, є надуманими та безпідставними. Крім того, зазначає, що звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України має здійснюватися з дотриманням порядку і строків, викладених у статтях 148, 149 КЗпП України, а тому вважає, що дисциплінарне стягнення щодо неї у виді звільнення було застосоване з пропуском місячного строку, встановленого ст. 148 КЗпП України.

У позові ОСОБА_1 просила скасувати розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03.08.2018 № 72-0 ОСОБА_2 про звільнення її з посади директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України 06.08.2018; поновити її на посаді директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, та стягнути з Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07.08.2018 по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду від 16.10.2018 позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03.08.2018 № 72-О про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності) 06.08.2018.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі на посаді директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді. Стягнуто з Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07 серпня по 16 жовтня 2018 року в сумі 19 660 грн ( без утримання податків та інших обов`язкових платежів).

Вирішено питання про розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати у межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду обгрунтовано тим, що звільнення позивача на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства, внаслідок чого її порушене право підлягає захисту шляхом поновлення на займаній посаді, а також відповідно до положень статті 235 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду Ніжинська районна державна адміністрації Чернігівської області, в особі голови Івашина В.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16.10.2018, та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги оскаржуване рішення суду не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

У скарзі заявник посилається на те, що позовної вимоги щодо скасування розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03.08.2018 № 72-О про звільнення ОСОБА_1 позивачем заявлено не було, така вимога була заявлена тільки в усному порядку позивачем під час судового засідання, проте письмової заяви подано не було. Судом допущено порушення норм процесуального права, оскільки вимоги щодо скасування такого розпорядження слід розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні відсутні посилання на нормативно-правові акти на підставі яких позивач була поновлена на попередній роботі. Разом з тим, в обгрунтування пропущеного строку накладення дисциплінарного стягнення на позивача заявник посилається на особливу процедуру призначення та звільнення з посади Директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилається на необгрунтованість та недоведеність апеляційної скарги голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В.А.

Постановою Чернігівського апеляційного суду від 28.02.2019 апеляційну скаргу Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, подану ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16.10.2018 скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 заявлено до неналежного відповідача - голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В. А., оскільки роботодавцем позивача є саме Ніжинська районна державна адміністрація, з якою ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах. Оскільки питання щодо залучення до участі у справі в якості належного відповідача - Ніжинську районну державну адміністрацію Чернігівської області судом першої інстанції не досліджувалось і не вирішувалось, а суд апеляційної інстанції не має таких повноважень, то суд відмовив у задоволенні позову.

Постановою Верховного Суду від 18.12.2019 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Чернігівського апеляційного суду від 28.02.2019 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У своїй постанові Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов до неправильного висновку про пред`явлення позову до неналежного відповідача, виявив надмірний формалізм під час ухвалення судового рішення про відмову у позові з наведених у судовому рішенні підстав, чим зумовив негативні наслідки для позивача та порушив принцип доступу до правосуддя, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 16.01.2020 справу прийнято до апеляційного провадження та призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Вислухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку про задоволенння апеляційної скарги частково враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Пунктом 3 частини 1 статті 376 ЦПК України передбачено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 15.02.1999 перебувала на посаді директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

На підставі розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В.А. від 03.08.2018 № 72-о ОСОБА_1 звільнена 06.08.2018 із займаної посади на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності).

Положення про центр, штатний розпис центру в межах граничної чисельності та фонду оплати праці працівників затверджується головою Ніжинської РДА.

Згідно п.11 Положення про центр Центр очолює директор, який призначається на посаду і звільняється з посади в установленому порядку головою Ніжинської районної державної адміністрації за погодженням з Чернігівським обласним центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

В матеріалах справи наявна відповідь Чернігівського обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 11.07.2018, в якій зазначено, що обласний центр соціальних служб не згоден щодо звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України, оскільки висновки акту за результатами службового розслідування від 05 червня 2018 року не містять даних про одноразове грубе порушення керівником трудових обов`язків (а.с. 34 т. 1).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що звільнення позивача відбулося з порушенням вимог чинного законодавства про працю, внаслідок чого порушене право позивача підлягає захисту шляхом поновлення її на займаній посаді.

З таким висновком місцевого суду погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки він відповідає вимогам чинного законодавства та встановленим обставинам справи враховуючи наступне.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника передбачені у статтях 40, 41 КЗпП України.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Право на працю є основним конституційним правом громадян України.

Відповідно до статті 2 КЗпП України державою забезпечується право громадян України на працю, тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

Відповідно до п.22 постанови Пленуму ВСУ Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.1992 № 9 у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст.40 п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147(1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

У п.27 даної постанови містяться роз`яснення, що вирішуючи питання про законність звільнення на підставі п.1 ст.41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків та з`ясовуючи, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Виходячи з викладеного, повно та об`єктивно дослідивши всі обставини справи, надані сторонами докази і давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення ОСОБА_1 було здійснено з порушенням трудових прав працівника, що є підставою для задоволення даного позову.

Відповідно до положень ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержуватися трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Згідно ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки одне з таких заходів стягнення: догана; звільнення.

В силу ст.ст. 147 - 149 КЗпП України роботодавець має право застосовувати до працівника дисциплінарне стягнення за винне невиконання або неналежне виконання працівником покладених на нього трудових обов`язків.

Накладенню дисциплінарного стягнення передує службове розслідування, під час якого власник або уповноважений ним орган, згідно зі статтею 149 КЗпП України, повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Виходячи з наведеного, саме на роботодавця покладено обов`язок дотримання ним вимог трудового законодавства у випадку невиконання трудових обов`язків працівниками без поважних причин, а також дотримання вимог трудового законодавства при звільненні, проте останнім не надано належних і допустимих доказів, зокрема доказів наявності підстав для притягнення до дисциплінарної відповідальності - звільнення, а також дотримання порядку та строків накладення дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, яке застосовано роботодавцем, як захід дисциплінарного стягнення.

Як вбачається суд першої інстанції, з посиланням на норми КЗпП України прийшов до обґрунтованого висновку про порушення строку накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у виді звільнення, оскільки підставою для призначення службового розслідування (розпорядження від 26.03.2018 № 21-0 а.с. 35. Т. 1) став факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 малолітньої дитини ОСОБА_4 ,2015 р.н., 04.06.2018 відповідно до протоколу № 5 проведенння Службового розслідування Ніжинської РДА, було вирішено закінчити проведення службового розслідування щодо директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді ОСОБА_1 та відповідно було прийнято акт за результатами службового розслідування від 05.06.2018, проте розпорядження про звільнення видано 03.08.2018, тобто з порушенням строків притягнення до дисциплінарної відповідальності визначених у ст. 148 КЗпПУкраїни, і враховуючи перебування ОСОБА_1 у відпустці з 23.07.2018 року, на що посилається в позові позивач (а.с. 32-33, 82-88 т. 1).

Крім того, суд першої інстанції послався на п.11 Положення про центр, відповідно до якого Центр очолює директор, який призначається на посаду і звільняється з посади в установленому порядку головою Ніжинської районної державної адміністрації за погодженням з Чернігівським обласним центром соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді, проте, з відповіді Чернігівського обласного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді від 11.07.2018, в якій зазначено, що обласний центр соціальних служб не згоден щодо звільнення на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України, оскільки висновки акту за результатами службового розслідування від 05 червня 2018 року не містять даних про одноразове грубе порушення керівником трудових обов`язків (а.с.34), вбачається, що така згода не була надана.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, як це передбачено ч. 2 ст. 80 ЦПК України.

Відтак, доводи апеляційної скарги про відсутність у рішенні посилання на нормативно-правові акти на підставі яких позивач була поновлена на попередній роботі, є необгрунтованими.

Не спростовують правильних висновків суду першої інстанції і посиланння, що пропуск строку накладення дисциплінарного стягнення на позивача відбувся внаслідок особливої процедури призначення та звільнення з посади Директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 ЗУ Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п.8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених законодавством, календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абзац другий пункту 8 Порядку).

Відповідачем не надано належних і допустимих доказів, на спростування проведеного судом розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який проведено відповідно до даних довідки Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді про розмір середньоденного заробітку ОСОБА_1 , яка складає 393,20 грн. (а.с.103). Разом з тим, визначаючи суму до стягнення середнього заробітку за вересень 2018 року суд першої інстанції припустився помилки у визначенні кількості робочих днів за які підлягає стягненню середній заробіток, а саме 8257,20 грн/393.2 грн=21 робочий день.

Проте, вересень 2018 року мав 20 робочих днів, тобто за зазначений період слід стягнути 393,2 грн х20 = 7864,00 грн, таким чином загальну суму середнього заробітку до стягнення слід зменшити з 19660,00 грн до 19266,80 грн, змінивши рішення суду першої інстанції в цій частині.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції щодо порушення процедури накладення дисциплінарного стягнення у виді звільнення передбачених чинним КЗпП України на ОСОБА_1 .

Судом першої інстанції враховано, що правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника, яке є однією з важливих гарантії, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення.

Суд першої інстанції встановивши, що порушені строки притягнення до дисциплінарної відповідальності, відсутні підстави для притягнення до дисциплінарної відповідальності, оскільки висновки акту за результатами службового розслідування не містять даних про одноразове грубе порушення керівником трудових обов`язків, як це визначено в наказі та враховуючи зміст наказу № 72-0 від 03.08.2018, підставами якого є наявність у діях ознак дисциплінарного проступку, який виражається у неякісному здійсненні контролю за виконанням покладених на Центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді завдань, незадовільному рівні взаємодії Ніжинського РЦСССДМ з Ніжинським ВП ГУНП в Чернігівській області з питань запобігання насильству в сім`ї та жорстокому поводженню щодо дітей, прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.

У статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом враховано, що правова оцінка дисциплінарного проступку проводиться на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника, яке є однією з важливих гарантій, наданих порушнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення, доводи апеляційної скарги правильних висновків суду в цій частині не спростовують.

Слід дійти висновку про задоволення позову в частині визнання незаконним розпорядження Ніжинської районної державної адміністрації від 03.08.2018 №72-О про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України (одноразове грубе порушення трудових обв`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності) 06.08.2018, тобто, не підлягають задоволенню вимоги в частині скасування наказу, оскільки заявлені вимоги про скасування розпорядження виходять за межі повноважень суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховано, що позивач зазначила одним із відповідачів голову Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В. А., який є посадовою особою та керівником Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року, містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, повинен бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У справі Ashingdane проти Сполученого Королівства (№ 8225/78, рішення від 28 травня 1985 року) ЄСПЛ зазначив, що якщо доступ до суду обмежено внаслідок дії закону або фактично, суд повинен з`ясувати, чи не порушує встановлене обмеження саму суть цього права, зокрема, чи мало воно законну мету, і чи існувало відповідне пропорційне співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою.

Право доступу до суду має не тільки існувати, але й бути практичним та ефективним. Просте існування права доступу в законі не є достатнім. Наприклад, воно може бути порушене такими чинниками: існуванням процесуальних перепон, які заважають або зменшують можливості звернення до суду (занадто суворе тлумачення національними судами процесуальної норми (надмірний формалізм), що може позбавити заявників права доступу до суду (Perez deRada Cavanilles проти Іспанії , № 2809095, рішення від 28 жовтня 1998 року).

З урахуванням наведеного, зазначене не може бути підставою для висновку про те, що пре`явивши позов про поновлення на роботі, позивач звернулась не до належного відповідача, з огляду на те, що установа, з якою позивач перебувала у трудових відносинах, має у справі статус відповідача й вимоги до неї пред`явлені.

Таким чином, розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області Івашина В. А., який є посадовою особою та керівником Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, підлягає визнанню незаконним, з метою не порушення принципу доступу до правосуддя, що суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та враховуючи заявленння вимог про поновлення на роботі до належного відповідача, а саме установи, з якою позивач перебувала у трудових відносинах і яка має у справі статус відповідача.

З врахуванням вище викладеного, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції зміні, з викладенням п. 2 резолютивної частини в наступній редакції: визнати незаконним розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2018 року №72-О про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України (одноразове грубе порушення трудових обв`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності) 06 серпня 2018 року.

Спростовуються матеріалами справи і доводи апеляційної скарги, щодо не заявлення вимоги про скасування розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03.08.2018 № 72-О про звільнення ОСОБА_1 , оскільки така вимога міститься в прохальній частині позову, як і посилання у скарзі, що вимоги про скасування такого розпорядження слід розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідачем не надано відповідних доказів про перебування ОСОБА_1 на державній службі в момент звільнення та враховуючи, що згідно даних ЄДРПОУ Ніжинський районний центр соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді є комунальною організацією, а зазначене розпорядженння стосується тудових прав позивача.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 376 ч. 1 п. 4, 381-384, 389, 390 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Ніжинської районної державної адміністрації Чернігівської області, в особі голови Івашина Вячеслава Анатолійовича задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2018 року змінити, виклавши абзац 2 резолютивної частини в наступній редакції: Визнати незаконним розпорядження голови Ніжинської районної державної адміністрації від 03 серпня 2018 року №72-О про звільнення ОСОБА_1 із займаної посади директора Ніжинського районного центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді на підставі п.1 ч.1 ст.41 Кодексу законів про працю України (одноразове грубе порушення трудових обв`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності) 06 серпня 2018 року.

Змінити рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 16 жовтня 2018 року в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму до стягнення з 19660,00 грн до 19266,80 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту.

Повний текст рішення складено 06.02.2020.

Головуючий Судді :