Рішення

від 04.02.2020 по справі 158/2394/19

КІВЕРЦІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 158/2394/19

Провадження № 2/0158/20/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2020 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Корецької В.В.

за участю секретаря - Процик Л.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - Тарасюка Ю.М.

представника відповідача - Микулика В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, виділ частки шляхом одержання грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовною заявою до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, виділ частки шляхом одержання грошової компенсації.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 08.09.1999 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року.

Зазначає, що під час шлюбу подружжя набуло у власність дві земельні ділянки: земельна ділянка площею 0,0453 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0024, що знаходиться на території Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області; земельна ділянка площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0021, що знаходиться у с. Грем`яче, Ківерцівського району Волинської області та на якій, за спільні кошти було збудовано столярний (деревообробний) цех (адреса: АДРЕСА_1 ).

Вказує, що будівництво столярного (деревообробного) цеху на даний час завершено, він фактично експлуатується, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача, а тому є об`єктом незавершеного будівництва.

З врахуванням вищевикладеного просить визнати за нею право власності на 1/2 частини столярного цеху, за адресою: АДРЕСА_1 або 1/2 частини вартості будівельних матеріалів використаних на його будівництво; виділити належну їй 1/2 частини столярного цеху, шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_4 компенсації в розмірі вартості 1/2 його частини або 1/2 частини вартості будівельних матеріалів використаних на його будівництво.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 30.08.2019 року по даній справі відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання.

20.09.2019 року від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого останній зазначив, що вказана оспорювана земельна ділянка була подарована йому його матір`ю ОСОБА_5 і є його особистою приватною власністю, а тому претендувати на неї позивач не може. Крім того зазначив, що позивач належним чином не надав суду докази, що на вказаній земельній ділянці є столярний (деревообробний) цех. Просить у задоволенні позовних вимог відмовити. Разом з тим, просить застосувати строки позовної давності.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 26.09.2019 року підготовче провадження по даній справі закрито та призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 04.02.2019 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової будівельно-технічної експертизи - відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Тарасюк Ю.М. у судовому засіданні, кожен зокрема, позовні вимоги підтримали з підстав наведених у позовній заяві та просили їх задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Микулик В.М. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, у їх задоволені просив відмовити.

Заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1 , її представника - адвоката Тарасюка Ю.М., представника відповідача ОСОБА_4 - адвоката Микулика В.М., кожного зокрема, всебічно проаналізувавши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді справи, зібрані по справі докази, керуючись законом, суд дійшов до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.09.1999 року, який було розірвано рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 13.06.2016 року /а.с.8/.

Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружин та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як вбачається із договору дарування від 25.09.2003 року ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,1617 га, яка розташована на території Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та є частиною земельної ділянки, площею 0,5149 га., що також підтверджується державним актом на право на земельну ділянку серії ВЛ №023106 від 29.10.2003 року /а.с.30-31/.

В подальшому, на підставі заяви ОСОБА_4 від 18.04.2004 року виготовлено технічний звіт по складанню державного акта на право власності на землю ОСОБА_4 для індивідуального житлового будівництва, та комерційного використання за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №038367 на земельну ділянку, площею 0,0453 га, яка розташована на території с. Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, призначена для індивідуального житлового будівництва, кадастровий номер 0721881600020010024 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії ВЛ №038366 на земельну ділянку, площею 0,1165 га, яка розташована на території с. Грем`яче, Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області, призначена для комерційного використання, кадастровий номер 0721881600020010023 /а.с.32-40/.

Як вбачається з положень ст. 57 СК України, до особистої приватної власності подружжя відноситься: майно, набуте одним з подружжя до шлюбу, майно, набуте чоловіком або дружиною на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також якщо майно набувалось під час шлюбу, але за гроші одного з подружжя, які належали йому особисто.

Тобто, земельні ділянки площею 0,0453 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0024, що знаходиться на території Дідичівської сільської ради Ківерцівського району Волинської області та площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, що знаходиться у с. Грем`яче, Ківерцівського району Волинської області, про що стверджує позивач ОСОБА_1 у позовній заяві не є спільним майном подружжя, та являється особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_4 .

Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , кожен зокрема, показали суду, що на земельній ділянці площею 0,1165 га, кадастровий номер 0721881600:02:001:0023, що знаходиться у АДРЕСА_1 дійсно знаходилася будівля, однак внаслідок пожежі вона частково згоріла. Пізніше, ОСОБА_5 , та її син ОСОБА_4 частково її реконструювали. Разом з тим, жоден із свідків не зазначив, що вказана будівля була призначена чи використовувалася як столярний (деревообробний) цех.

Крім того, відповідно до частин 2, 3 статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Поділ між подружжям об`єкта незавершеного будівництва з урахуванням ступеня його готовності за статтею 331 ЦК України є можливим лише за умови, що таке будівництво не є самочинним у розумінні статті 376 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Таким чином, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отже, відсутність дозволу на будівництво, проекта або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

У розумінні частини першої статті 376 ЦК України самочинним будівництвом є не тільки новостворений об`єкт, а й об`єкт нерухомості, який виник у результаті реконструкції, капітального ремонту, перебудови, надбудови вже існуючого об`єкта, здійснених без одержаного дозволу місцевих органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, розробленої та затвердженої в установленому порядку проектної документації, дозволу на виконання будівельних робіт, наданого органами архітектурно-будівельного контролю, оскільки в результаті таких дій об`єкт втрачає тотожність із тим, на який власником (власниками) отримано право власності. Усі об`єкти нерухомого майна, які зведені після одержання акта приймання в експлуатацію, незалежно від того, значились вони до одержання акта приймання в проектній документації чи ні, вважаються самочинними (пункт 3.4.1. Методичних рекомендацій з питань технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 5 вересня 2003 року № 146.

Таким чином, норма частини першої статті 376 ЦК України підлягає застосуванню й до випадків самочинної реконструкції об`єкта нерухомості, у результаті якої об`єкт набуває нових якісних характеристик (зміна конфігурації, площі та кількості приміщень, втручання в несучі конструкції, улаштування дверних прорізів у капітальних стінах тощо; розділ 3.4 Методичних рекомендацій № 146).

При цьому за змістом частини першої статті 376ЦК України правила про самочинне будівництво і його наслідки поширюються на всі випадки будівництва (реконструкції) всіх типів будівель, споруд та іншого нерухомого майна.

Пунктом 2.3 розділу 2 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від18 червня 2007 року № 55 передбачено, що не підлягають поділу об`єкти нерухомого майна, до складу яких входять самочинно збудовані (реконструйовані, переплановані) об`єкти нерухомого майна. Питання щодо поділу об`єктів нерухомого майна може розглядатись лише після визнання права власності на них відповідно до закону.

Такий правовий висновок проведений в постанові Верховного суду від 14.02.2018 року по справі № 209/3664/15-ц.

Разом з тим, у судовому засіданні ні позивачем ОСОБА_1 , ні її представником - адвокатом Тарасюком Ю.М. не надано суду належних та допустимих доказів того, що дійсно на земельній ділянці, що знаходиться у АДРЕСА_1 дійсно знаходиться столярний (деревообробний) цех.

Також позивачем ОСОБА_1 та її представником Тарасюком Ю.М. не надано суду жодних вихідних даних по вищевказаному об`єкті самочинного будівництва, а саме: будівельні матеріали які були витрачені та факт їх придбання на будівництво зазначеного столярного цеху у відповідній кількості, а також наявність у ньому будь-якого устаткування.

Крім того, як вбачається із копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконавчим комітетом Грем`яченської сільської ради Ківерцівського району Волинської області від 22.05.2007 року, за адресою: АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, який на праві приватної власності належить ОСОБА_5 , яка не є учасником даної цивільної справи /а.с.41/.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За правилами ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Підсумовуючи вищевикладене, беручи до уваги те, що позивачем ОСОБА_1 та її представником - адвокатом Тарасюком Ю.М. не доведено факт наявності столярного цеху, на земельній ділянці, належній ОСОБА_4 , факт його спільного будівництва, тощо, а також враховуючи докази надані сторонами по справі та їх пояснення по справі, свідчення свідків, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, виділ частки шляхом одержання грошової компенсації задоволенню не підлягає.

Враховуючи норму ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в задоволенні позову було відмовлено.

Крім того, суд не бере до уваги твердження відповідача ОСОБА_4 щодо застосування строків позовної давності, оскільки позовна давність застосовується у разі обґрунтованості позовних вимог, а у випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановить, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через пропуск позовної давності.

Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 60, 70, 72, 190 Сімейного кодексу України, ст.ст. 190, 256, 261, 267, 331, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 2, 10-13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352-354 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, виділ частки шляхом одержання грошової компенсації - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 15.5 розділу 15 XIII Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржено до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , жителька АДРЕСА_2 .

Представник позивача - Тарасюк Юрій Миколайович , адреса: м. Рівне, вул. Словацького, 1, офіс 92, Рівненської області .

Відповідач - ОСОБА_4 , житель АДРЕСА_2 .

Представник відповідача - Микулик Василь Миколайович , адреса: АДРЕСА_4 .

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 10.02.2020 року.