Рішення

від 29.01.2020 по справі 173/962/18

ВЕРХНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №173/962/18

Провадження №2/173/12/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2020 р. Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

В складі: головуючого - судді Петрюк Т.М.

При секретареві - Рудовій Л.В

За участю: представників позивача - ОСОБА_1 ,

Представника позивача - адвоката Галюка Р.М.

Представника відповідача - ОСОБА_6

Представників третьої особи - ОСОБА_7

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в за правилами загального провадження в місті Верхньодніпровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 . представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АКТ , відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та про визнання права власності за набувальною давністю і за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АКТ , Верхньодніпровська міська рада про визнання осіб, що втратили право користування житловим приміщенням,-

ВСТАНОВИВ:

02.05.2018 року до суду звернулася позивач ОСОБА_1 , що діє в інтересах ОСОБА_2 з позовом про визнання права власності на квартиру за набувальною давністю до відповідачів ОСОБА_3 , та об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АКТ , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції Дніпропетровської області

15.06.2018 року отримана довідка про реєстрацію місця проживання відповідача - фізичної особи.

15.06.2018 року ухвалою Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 01.10.2018 року.

10.09.2018 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та зустрічну позовну заяву, яка ухвалою прийнята судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11.09.2018 року та об`єднана до розгляду в спільному провадження з первісною позовною заявою.

26.09.2018 року позивачем надано відзив на зустрічну позовну заяву

01.10.2018 року оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні за клопотання представника позивача про необхідність уточнення позовних вимог. справу призначено до розгляду на в судовому засіданні 13.11.2018 року.

12.11.2018 року надана уточнена позовна заява.

13.11.2018 року закінчене підготовче судове засідання. справа призначена до розгляду в судовому засідання на 04.02.2019 року.

04.02.2019 року в судовому засідання оголошена перерва до 02.04.2019 року.

02.04.2019 року в судовому засідання оголошена перерва до 31.07.2019 року.

31.07.2019 року в судовому засідання оголошена перерва до 02.10.2019 року.

02.10.2019 року в судовому засідання оголошена перерва до 15.10.2019 року.

15.10.2019 року в судовому засідання оголошена перерва до 07.11.2019 року.

07.11.2019 року справа не слухалась в зв`язку з відрядженням судді.

Справа призначена до розгляду на 23.12.2019 року.

23.12.2019 року розгляд справи відкладений в зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання. справа призначена до розгляду на 29.01.2020 року

Учасникам розгляду справи роз`яснені права та обов`язки відповідно до 43, 44, 49 ЦПК України.

29.01.2020 року в судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частина рішення.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач за первісною позовною просить визнати недійсним і скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 04.03.2008 року, виданого згідно розпорядження Державного підприємства Завод Керміконд № 1 від 18.02.2008 року. Визнати за ОСОБА_2 , право власності на трикімнатну квартиру, загальною площею 51.1 кв.м., (житлова площа 35.5 кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності.

В обґрунтування позовних вимог позивач за первісною позовною заявою посилається на наступне: ОСОБА_2 , є фактичним власником трикімнатної квартири, загальною площею 51.1 кв.м., (житлова площа 35.5 кв.м.), яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Дану квартиру було виділено її чоловікові ОСОБА_5 в 1993 році для проживання з сім`єю, з яким вона працювала на Верхньодніпровському заводі Керміконд . Зразу до квартири було заселено три сім`ї, які згодом отримали інше житло в зв`язку з розширенням, отже за рішенням профкому та адміністрації всі три кімнати було виділено їй, тому вона фактично мешкає та володіє квартирою з березня 1994 року.

За весь час після заселення вона продовжує добросовісно, відкрито і безперервно утримувати і володіти квартирою, сплачуючи комунальні послуги.

В зв`язку з тим, що фінансова ситуація на заводі ускладнилась, почались затримки із заробітною платою, а їх донька навчалась у навчальному закладі вона змушена була шукати роботу за кордоном, та через деякий час поїхала до Москви.

В її відсутність з квартирою виникло ряд проблем, тобто стало відомо, що колишній керівник державного заводу Керміконд ОСОБА_6, в результаті неправомірних дій, а саме зламавши двері її квартири, фактично незаконно заволодів частиною квартири, а згодом взагалі пустив проживати туди людей.

В зв`язку з визнанням державного заводу Керміконд банкрутом, згідно постанови Господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2008 року та відкриття ліквідаційної процедури строком до 08.01.2009 року, на підставі звернення ліквідатора банкрута № П-224 від 16.07.2009 про прийняття житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 будинок було передано на баланс об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку АКТ , про що прийняте рішення Верхньодніпровської міської ради Дніпропетровської області № 144/2 -32-5 від 24.09.2009 року.

Колишній директор заводу з невідомих для неї причин намагався претендувати на належну їй квартиру, шляхом звернення через органи прокуратури з позовом до суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, але провадження у справі було закрите в зв`язку з ліквідацією юридичної особи ДП Завод Керміконд .

Також їй стало відомо про приватизацію частини її квартири відповідачем у справі, про що свідчить свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.03.2008 року, яке видане на підставі розпорядження ДП Завод Керміконд № 1 від 18.02.2008 року.

Проте існують підстави для визнання даного свідоцтва недійсним. Так як на момент його видачі, здійснювати вказане розпорядження тодішнє керівництво заводу не мало права, оскільки відповідно до п. 2 ст. 38 ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо до цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Отже вона вважає, що відповідачем безпідставно набуте право власності на квартиру, тим більше, що фактичним власником житла є вона та її сім`я.

Вона в позасудовому порядку намагалася вирішити дане питання, тобто приватизувати квартиру та оформити право власності шляхом звернення до Верхньодніпровської міської ради, де отримала відповідь, що багатоквартирній житловий будинок по АДРЕСА_1 , не належить до комунальної власності Верхньодніпровської територіальної громади, також повідомлено про відсутність повноважень щодо надання дозволу на приватизацію.

Оскільки будинок знаходиться на балансі ОСББ АКТ на її звернення, головою правління ОСББ 27.09.2017 року винесене рішення № 45 про надання згоди на приватизацію її квартири, вказане рішення разом з іншими документами було передано третій особі для розгляду та реєстрації права власності, але згодом їй було повідомлено в усному порядку, що дане рішення прийняте не органом приватизації, тому юридичних підстав для здійснення державної реєстрації не існує, що й стало підставою звернення до суду.

За зустрічною позовною заявою позивач ОСОБА_3 , просить визнати ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_1 та зняти їх з реєстраційного обліку у вказаній квартирі.

В обґрунтування позовних вимог посилаючись на те, що з 09.01.2008 року він відкрито користувався квартирою АДРЕСА_1 а загальною площею 25.9 кв.м ,, житловою площею 11.2 кв.м., яка у відповідності до технічного паспорту на квартиру виготовленого 27.02.2008 року має наступні характеристики: складається з однієї кімнати площею 11.2 кв.м., кухні площею 5.7 кв.м., душової кімнати площею 1.1. кв.м., вбиральні площею 1.1. кв.м. коридору площею 5.2 кв.м.,. умивальні площею 0.8 кв.м. вбудованих шаф 0.4 і 0.4 кв.м.

В рамках норм діючого законодавства 04.03.2008 року на підставі розпорядження Державного підприємства Завод Керміконд йому було видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно, відповідно до якого він набув право власності на дану квартиру. Право власності на квартиру зареєстроване в КП Верхньодніпровське БТІ 05.03.2008 року про що свідчить витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно. Право власності зареєстроване за реєстраційним номером 22367228 за номером 46 в книзі № 1.

Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , наскільки йому відомо зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 . Зі слів суміжних сусідів йому відомо, що починаючи з 2002 року вони в квартирі не з`являються, а починаючи з січня 2008 року йому достовірно відомо, що за комунальні послуги не сплачують, кореспонденції за даною адресою не отримують, їх особистих речей, окрім старих меблів в їх двох кімнатах немає. Ремонтних робіт по поліпшенню кімнат у період з січня 2008 року вони не робили, оскільки він постійно проживає у своїй кімнаті і вхід до їх кімнати можливий лише через його коридор.

Про обставини, що в їх кімнатах залишились меблі йому відомо зі слів самої ОСОБА_2 , коли вона вивозила свої речі, рік не пам`ятає. Оскільки це було дуже давно. Після цього він жодного разу не бачив відповідачів у їх кімнатах, в зв`язку з чим просить визнати відповідачів такими , що втратили право користування зазначеним житловим приміщенням.

В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги за первісною позовною заявою підтримали, давши пояснення фактично установлені матеріалами справи. Також пояснили, що ОСОБА_2 , в 2017 році хотіла приватизувати квартиру, але в цей час їй стало відомо, що частина квартири вже приватизована відповідачем. Проте про приватизацію і наявне свідоцтво про приватизацію частини квартири нікому не було відомо. Крім того свідоцтво видане не в межах правового поля, оскільки на момент приватизації відповідачем квартири, підприємство було визнане банкрутом, і розпорядження про приватизацію було видане батьком відповідача, який на час його видачі вже не був директором підприємства. Крім того рішенням суду від 2012 року встановлено, що спірна квартира ніким не приватизована. Позивачка приїздить на Україну та хоче повернутись в зазначену квартиру на постійне проживання, але їй немає як там жити, оскільки вона не може потрапити в належну їй квартиру, через те, що коридор, кухня, санвузол, приватизований відповідачем і в квартирі проживають інші люди. Позивачка не може користуватись ні газом, ні водою. Проти задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою заперечували за їх безпідставністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог за первісною заявою заперечував посилаючись на те, що доводи позивача про незаконність видачі свідоцтва про приватизацію квартири ґрунтуються лише на припущеннях. Оскільки є наказ арбітражного керуючого про призначення ОСОБА_6 на посаду уповноваженого ліквідатора з правом підпису банківських документів і договорів. Крім того позивачем не надано жодного доказу про те, що їй виділись всі три кімнати спірної квартири. В свою чергу позивачка має заборгованість за виділене їй в користуванні житло, що свідчить про те, що позивачка не користувалась і не користується спірною квартирою. Позивачка не укладала з підприємством договору найму житлового приміщення, коли будинок змінив статус з гуртожитку на житловий будинок в 2006 році. Позивачкою не надано доказів про її реєстрацію у спірній квартирі про проведення поточного ремонту квартири. Крім того позивачка та її донька взагалі проживають за межами України та протягом тривалого часу на територію України взагалі не приїздила тому в задоволенні позовних вимог за первісною позовною заявою просить відмовити. Позовні вимоги за зустрічною позовною заявою підтримав просив їх задовольнити, виходячи з того, що відповідачі ОСОБА_2 , та її донька ОСОБА_4 , у спірній квартирі протягом тривалого часу не проживають та нею не користуються за призначенням, тому втратили право користування зазначеною квартирою.

Представники третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСББ Акт ОСОБА_8, та ОСОБА_7 , позовні вимоги за первісною позовною заявою підтримали. Проти задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою заперечували та надали наступні пояснення.

ОСОБА_8 , допитана в якості свідка, пояснила суду, що на підприємстві Завод Керміконд працювала сім`я ОСОБА_2 , якій було виділено дві кімнати в гуртожитку, в третій кімнаті проживала інша сім`я. Потім сім`я, яка проживала в одній кімнаті отримала інше житло і всі три кімнати займали ОСОБА_2. В зв`язку з погіршенням економічної ситуації в державі ОСОБА_2 змушена була виїхати за межі держави в пошуках роботи, так як потрібно було навчати доньку. Проте вона постійно приїздила на Україну, користувалась житловим приміщенням. Вносила необхідні платежі. Відповідача ОСОБА_3 , ніхто із керівництва ОСББ ніколи у спірній квартирі не бачив та ОСББ навіть не було відомо про приватизацію ним квартири, так як будь-якої згоди та дозвільних документів він не отримував. Про те, що квартира приватизована ОСОБА_3 ,. стало відомо лише коли в 2017 році ОСОБА_2 вирішила приватизувати належне їй житлове приміщення.

ОСОБА_7 , допитана в якості свідка, пояснила, що з сім`єю ОСОБА_2 вона дружить з 1993 року. З цього часу ОСОБА_2 , були виділені кімнати в гуртожитку, а іншу кімнату займала сім`я ОСОБА_9 , яка в 1999 році отримала окрему квартиру. Ще раніше ОСОБА_2 , хотіла приватизувати квартиру, але не змогла цього зробити, оскільки стало відому про реєстрацію в даній квартирі ОСОБА_3 , з цього приводу як їй відомо спір розглядався в суді. А також колишній директор, батько відповідача не надавав їй згоди на приватизацію. В 2013 році відповідач поселив в квартиру квартирантів. ОСОБА_2 , в квартирі не проживала, але оплачувала послуги, періодично приїздила та користувалась квартирою. Крім того в квартиру постійно приїздила мати ОСОБА_2 , та підтримувала її в належному стані.

Представники третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції і Верхньодніпровської міської ради в судове засідання не з`явились про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, яка відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до вимог ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку , встановленому цим кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів є забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною радою України.

За змістом положень вказаних норм, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором

При цьому, предметом позову (заяви) є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Отже, виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом (заяви), права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені, невизнані або оспорювані особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених чи невизнаних прав та інтересів позивача. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених, невизнаних або оспорюваних суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Суд, з`ясувавши зміст заявленої вимоги, вивчивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в їх сукупності, приходить до таких висновків.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини. Між сторонами виникли житлові правовідносини з користування та приватизації житла.

Так судом встановлено, що позивач за первісною позовною заявою зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 з 19.06.2001 року, що підтверджується копією паспорту, копією домової книги та копією довідки, виданої ОСББ Акт № 3 від 08 лютого 2018 року.

Відповідно до копії технічного паспорту, складеного 07.12.2017 року вбачається, що в користуванні позивачки перебуває квартира, розташована на 4-му поверсі 5-ти поверхового будинку, яка складається з двох кімнат площею. 12.2 та 11.9 квю.м., та вбудованої шафи площею 1.1. кв. м.

Відповідно до рішення 144/2-32-V від 24.09.2009 року будинок по АДРЕСА_1 переданий на баланс та обслуговування об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку АКТ , що підтверджується копією рішення.

Відповідно до рішення № 45 від 27.09.2017 року ОСББ Акт вирішено надати згоду на приватизацію квартири АДРЕСА_1 .

Позивач ставить дві вимоги: визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 04.03.2008 року та визнати за нею право власності на трикімнатну квартиру загальною площею 51.1 кв.м. житловою площею 35.5 кв.м.. за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи питання про визнання недійсним свідоцтва про право власності на кв. АДРЕСА_1 суд виходить з наступного.

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.03.2008 року вбачається, що дане свідоцтво видане державним підприємством Завод Керміконд на об`єкт: квартиру. Адреса об`єкта: АДРЕСА_1 . Власником житла зазначений ОСОБА_3 . Форма власності приватна, частка 1/1. Опис об`єкта: загальна площа: 25.9 кв.м; житлова площа 11.2 кв. м.; квартира АДРЕСА_1 , А -5 . 25.9 кв.м. Підстава розпорядження Державного підприємства Завод керміконд 18.02.2008 року № 1 керівник органу приватизації: О.Секрет. на підставі зазначеного свідоцтва за ОСОБА_3 , зареєстроване право власності на дане житлове приміщення, а саме:квартиру за адресою: АДРЕСА_1 загальна площа: 25.9 кв.м; житлова площа 11.2 кв. м.; квартира АДРЕСА_1 , А-5. 25.9 кв.м.

Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ст.9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України Про приватизацію державного житлового фонду (далі Закон № 2482-XXII). Відповідно до статті 1 Закону № 2482-ХХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Як вбачається раніше між позивачем ОСОБА_2 , та відповідачем ОСОБА_3 , вже існував спір з приводу зазначеного житлового приміщення. А саме позивач ОСОБА_2 , оспорювала право користування відповідачем ОСОБА_3 , зазначеним житловим приміщенням, посилаючись на те, що дане житлове приміщення останньому не виділялось, останній ніколи не проживав та не користувався зазначеним житловим приміщенням.

Допитані в судовому засіданні свідки, ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_12 , в судовому засіданні пояснила, що з 2007 року вона є головою правління СББ Акт . Відповідач ОСОБА_3 , не був прописаний в зазначеному будинку взагалі. В квартирі 403 була прописана лише сім`я ОСОБА_2 . Але була втрачена домова книга на даний будинок і потім з`явилась реєстрація ОСОБА_3 Квартира АДРЕСА_1 складається із двох суміжних приміщень. Має одну кухню, туалет, душ. Згодом стало відомо, що відповідач приватизував квартиру, проте вона не може пояснити якими чином було видане свідоцтво про приватизацію і вважає дану приватизацію незаконною. На даний час в квартирі зайнята одна кімната, але ОСОБА_3 , вона там ніколи не бачила.

Свідок ОСОБА_14 . в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою ОСОБА_2 , в спірній квартирі проживала ОСОБА_2 . Спочатку вона займала дві кімнати, а потім директор виділив їй і третю кімнату. В зв`язку з погіршенням економічної ситуації заробітку на заводі не було, а згодом завод взагалі був визнаний банкротом, тому ОСОБА_2 , виїхала на заробітки, проте до квартири приїздила часто. В квартирі знаходились її речі. Дана квартира має один коридор, кухню та складається з двох і однієї кімнати. Відповідач є сином директора заводу і ніколи в даній квартирі не мешкав. Про приватизацію кімнати їй стало відомо від голови правління ОСББ, але вважає приватизацію неправильною, оскільки квартира має один вхід.

Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_2 , працювала на заводі. Період закінчення її роботи їй не відомий, так як вона звільнилась раніше. Але вони продовжували зустрічатись із ОСОБА_2 вона знає,що ОСОБА_2 проживала в квартирі АДРЕСА_1 . Вона не знає, чи ОСОБА_2 , виділялись всі кімнати чи частина.

Свідок ОСОБА_13 , пояснила суду, що квартира, яку займає ОСОБА_2 , складає небезпеку для її квартири, оскільки часто в ній ніхто не проживає. Були випадки, коли пошкоджувались комунікації в квартирі ОСОБА_2 , та затоплювало її квартиру, що викликало необхідність у проведенні ремонту. Відповідач ОСОБА_3 , ніколи не проживав у зазначеній квартирі. ОСОБА_2 , проживала в квартирі до того часу, поки виїхала на заробітки. В даний час в квартирі проживає квартирант, який говорив їй, що зробив ремонт. Їй відомо, що ОСОБА_2 , проживала в двох кімнатах, а третя кімната була вільною. Квартира має спільну кухню, коридор та санвузол.

Відповідно до отриманої судом адресної довідки встановлено, що відповідач ОСОБА_3 . зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2011 року встановлено, що між відповідачем ОСОБА_3 , та дирекцією заводу Керміконд був укладений договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , предметом якого була кімната 11.2 кв. м. Рішення суду набрало законної сили 02.09.2011 року.

Відповідно до ч. ст. 81 ЦПК України - Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином обставини, що з відповідачем ОСОБА_3 , був укладений договір найму житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , предметом якого була кімната 11.2 кв. м., доказуванню не підлягають, оскільки встановлені рішенням суду, яке набрало законної сили та не спростовані в загальному порядку відповідачем та його представником. Крім того обставина, що ОСОБА_3 ,. зареєстрований саме за адресою: АДРЕСА_1 підтверджений адресною довідкою.

З зазначеного рішення та показань свідків, представників сторін також встановлено, що з самого початку будинок за адресою АДРЕСА_1 мав статус гуртожитку.

Рішенням виконкому Верхньодніпровської міської ради від 25 жовтня 2006 року № 912 було надано статус житлового будинку на 59 квартир гуртожитку заводу Керміконд по АДРЕСА_1 за умови виконання згідно із встановленим порядком необхідних заходів щодо відповідності вимогам чинного законодавства в країні ДБН В 2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення та інших умов, визначених актом, що додається. Зобов`язано адміністрацію заводу внести зміни в технічну документацію в комунальному підприємстві Верхньодніпровське БТІ та забезпечити оформлення договорів найму житлових приміщень згідно чинного законодавства.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 11 серпня 2011 року також встановлено, що в будинку АДРЕСА_1 , яка на даний час ніким не приватизована.

Таким чином рішенням суду встановлена і обставина, що станом на 2011 рік квартира АДРЕСА_1 була не приватизованою . Відповідач ОСОБА_3 . та його представник ОСОБА_6 , які приймали участь в розгляді зазначеної цивільної справи, що вбачається зі змісту рішення, не спростовували даної інформації та рішення суду не оскаржували. А посилались лише на те, що із ОСОБА_3 . укладений договір найму житлового приміщення. Жодного пояснення чи доказу, що відповідачем ОСОБА_3 , станом на 2008 рік вже була приватизована квартира не надавали.

Згідно з частиною 1 статті 3 вказаного Закону приватизація здійснюється шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду - Приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю.

Відповідно до ч. ст. 5 ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду - Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно.

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

З аналізу даних правових норм вбачається, що приватизуються житлові приміщенні в яких наймач і члени його сім`ї проживають.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_3 був наймачем кімнати, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , площею 11.2 кв. м.

Проте згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно відповідачем ОСОБА_3 , приватизоване житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , площею 25.9 кв.м., тобто житлове приміщення, яке взагалі не перебувало в користуванні відповідача ОСОБА_3 , оскільки останнім не надано доказів того, що змінювалась адреса місця його проживання. В свою чергу житлове приміщення за адресою: АДРЕСА_1 перебуває в користуванні ОСОБА_2 відповідно відповідачем приватизоване житлове приміщення, яке йому не виділялось та відносно якого з ним не укладався договір житлового найму.

Крім того як встановлено в судовому засіданні будинок по АДРЕСА_1 спочатку мав статус гуртожитку і житлові приміщення, розташовані в ньому, мали блочний тип. В даному випадку: дві і одна кімната, які об`єднанні спільним коридором, кухнею, санвузлом. З пояснень свідків та технічної документації судом встановлено, що житлові приміщенні позивача та відповідача і на даний час мають таке ж планування, тобто підсобні приміщення, які повинні бути у спільному користуванні співнаймачів (власників). Відповідно при приватизації кімнати та підсобних приміщень лише за одним користувачем порушені норми ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду . А саме ч. 2 ст. 3 цього закону, згідно якої - Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

При цьому будинок, в якому знаходиться спірне житлове приміщення, хоч і переведений із статусу гуртожитків до житлового будинку. Проте не виконані вимоги щодо вжиття необхідних заходів щодо відповідності вимогам чинного законодавства в країні ДБН В 2.2-15-2005 Житлові будинки. Основні положення . Так як підсобні приміщення залишились у спільному користуванні наймачів двох різних житлових приміщень. Відповідно приватизувавши підсобні приміщення лише за користувачем одного житлового приміщення, користувач іншого житлового приміщення автоматично позбавляється права на користування ними.

Встановлені обставини на думку суду мають наслідком для визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житлового приміщення відповідача.

Крім того як встановлено вище станом на 2011 рік відомості про приватизацію житлового приміщення відповідача були відсутні, що встановлено рішенням Верхньодніпровського районного суду від 11 серпня 2011 року.

Відповідно до постанови господарського суду Дніпропетровської області від 08.01.2008 року державний завод Керміконд м. Верхньодніпровськ (ЄДРПОУ 14312424) визнаний банкрутом.

Відповідно до відповідно до п. 2 ст. 38 ЗУ Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняються повноваження органів управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо до цього не було зроблено раніше, керівник банкрута звільняється з роботи у зв`язку з банкрутством, а також припиняються повноваження власника (власників) майна банкрута.

Представник відповідача посилається на те, що наказом від 11.01.2008 року його було призначено на посаду уповноваженого ліквідатора з наданням йому всіх повноважень передбачених статутом ДП Завод Керміконд для директора. За виключенням підписання банківських документів і договорів, тому він мав право видати свідоцтво про приватизацію житлового приміщення. Проте суд не погоджується з даними посиланнями, оскільки зазначеною вище нормою передбачено, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури припиняється розпорядження його майном, якщо до цього не було зроблено раніше.

Так як свідоцтво про приватизацію спірного житлового приміщення було видане бувшим директором ДП Завод Керміконд після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Воно стосується розпорядженням майном підприємства банкрута, суд приходить до висновку, що дане свідоцтво видане з перевищенням повноважень наданих ОСОБА_6 , відповідно до наказу № 4 від 11.01.2008 року.

Крім того, як вбачається з наданих суду документів позивач ОСОБА_2 , в цей же період також намагалась вирішити питання про приватизацію належного їй житлового приміщення, але не змогла вирішити дане питання, оскільки керівник ДП Завод Керміконд посилався на те, що він не має права підпису та печатки, тобто посилався на відсутність в нього повноважень щодо вирішення питання про приватизацію належного позивачеві ОСОБА_2 , житлового приміщення. Дана обставина підтверджується зверненням ОСОБА_2 , на ім`я прокурора Верхньодніпровського району, а також показаннями свідка ОСОБА_7 .

Всі вищезазначені обставини вказують на те, що приватизація належного відповідачеві житлового приміщення здійснювалась з порушенням положень ЗУ Про приватизація державного житлового фонду та за відсутності повноважень в особи, яка видала свідоцтво про приватизацію житлового приміщення, а саме свідоцтво про право власності , видане на житлове приміщення, яке не перебувало у користуванні відповідача ОСОБА_3 , включивши в приватизацію приміщень, які повинні бути в спільному користуванні.

На підставі чого суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно НОМЕР_2 від 04.03.2008 року, виданого згідно розпорядження Державного підприємства Завод Керміконд № 1 від 18.02.2008 року підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання за позивачем ОСОБА_2 , права власності на квартиру , розташовану за адресою: АДРЕСА_1 в порядку набувальної давності, суд виходить з наступного.

Як встановлено в судовому засіданні позивач ОСОБА_2 , є користувачем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . зазначений будинок спочатку мав статус гуртожитку, а за рішенням виконкому Верхньодніпровської міської ради від 25 жовтня 2006 року № 912 було надано статус житлового будинку на 59 квартир гуртожитку заводу Керміконд по АДРЕСА_1 . Тобто на даний час будинок має статус житлового будинку.

Як вже зазначалось вище Згідно із статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ст.9 ЖК України громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Правові основи приватизації житла, що знаходиться в державній власності, визначені у Законі України Про приватизацію державного житлового фонду (далі Закон № 2482-XXII). Відповідно до статті 1 Закону № 2482-ХХІІ приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Відповідно до частини 1 статті 2 цього Закону до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Таким чином ЗУ Про приватизацію державного житлового фонду передбачена можливість набуття права приватної власності на квартири в будинках державного житлового фонду. В тому числі і гуртожитків.

Відповідно до ст. 8 вказаного Закону - Приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Таким чином встановлено, що передачі житлових приміщень у власність громадян встановлена відповідна процедура - шляхом приватизації такої нерухомості.

Відповідно судом встановлено, що існує інший позасудовий порядок набуття позивачем права власності на належне їй житлове приміщення. ЗУ України Про приватизацію державного житлового фонду регламентовано можливість, підстави, порядок та особливості набуття права власності на житлові приміщення шляхом приватизації. Відповідно свої права позивач ОСОБА_2 має можливість захисти в іншому позасудовому порядку. З чого суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Вирішуючи питання про задоволення позовних вимог за зустрічною позовною заявою щодо визнання відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_4 . такими, що втратили право користування житловим приміщенням розташованим за адресою: АДРЕСА_1 , суд виходить з наступного.

Дані позовні вимоги позивач за зустрічною позовною заявою обґрунтовує тим, що відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , тривалий час не проживають та не користуються зазначеним житловим приміщенням, тому втратили право на користування ним.

Підставами зустрічного позову позивач зазначає ст.. 71, 72 ЖК Української РСР та ст. 391 ЦК України.

Допитані зі сторони відповідача свідки ОСОБА_17 , ОСОБА_18 ,, ОСОБА_19 ,, ОСОБА_20 . пояснили суду наступне.

Так свідок ОСОБА_17 , пояснив суду, що в будинку по АДРЕСА_1 він проживає з 2014 року, дану квартиру він винаймає у ОСОБА_3 . В квартирі прописана його дружина. ОСОБА_2 , він у даній квартирі ніколи не бачив. Лише інколи до квартири приїздить жінка, як з`ясовано в судовому засіданні це ОСОБА_1 . Ним був зроблений ремонт в найманій квартирі. Він з дружиною проживає в одній кімнаті. Квартира має спільний коридор, кухню, душеву.

Свідок ОСОБА_19 , в судовому засіданні пояснила, що в квартирі АДРЕСА_1 вона з сім`єю проживає з 2013 року. В дану квартиру їй заселив ОСОБА_6 . Вони з чоловіком зробили ремонт у кімнаті, де проживають. Проте сусідка, мати ОСОБА_2 , говорить, що вони незаконно проживають в даній квартирі. Саму ОСОБА_2 , вона ніколи не бачила у даній квартирі. В квартиру приїздить лише мати ОСОБА_2 , але рідко. Вона дозволяє користуватись їй водою, плитою, туалетом. З ОСОБА_3 , у неї укладений договір найму.

Свідок ОСОБА_18 . в судовому засіданні пояснив, що три роки назад він зустрів ОСОБА_2 з якою поспілкувався. Та після того більше її не бачив.

Свідок ОСОБА_20 в судовому засіданні пояснив, що в будинку АДРЕСА_1 він проживав раніше, а на даний час в будинку проживають його діти, в яких він часто бував в гостях. Йому відомо, що ОСОБА_2 , у даному будинку не мешкає. ОСОБА_2 , він бачив дуже давно, приблизно 7-8 років тому. Як йому відомо ОСОБА_2 , виїхала з України до іншої держави і він зустрічався з нею в м. Москва.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 71 ЖК Української РСР - При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст. 72 ЖК Української РСР - Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Проте, як вбачається з даних правових норм з вимогами про визнання особи втратившою право користування житловим приміщенням може звернутись лише наймодавець або власник житлового приміщення.

Позивач за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_23 , не є наймодавцем житлового приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Також ОСОБА_23 не власником двох кімнат, які виділені у користування ОСОБА_2 .

Таким чином позивач за зустрічною позовною заявою, ОСОБА_23 , не є належним позивачем за даним позовом. В поданій зустрічній позовній заяві позивачем не обґрунтовано, яким чином порушуються його права відповідачами ОСОБА_2 , і ОСОБА_4 .

Крім того з показань свідків судом встановлено, що відповідачі хоч постійно не проживають у зазначеному житловому приміщенні, але таке не проживання викликане необхідністю роботи в іншій місцевості. Доказів того, що відповідачі ОСОБА_2 , і ОСОБА_4 , за характером роботи забезпеченні житловим приміщенням в іншій місцевості суду не надано.

Відповідач ОСОБА_2 , періодично з`являється у належному їй житловому приміщенні, що підтверджується показаннями свідків, а також, тим, що між сторонами періодично вирішуються спори в судах з приводу спірного житлового приміщення. Крім того, мати відповідача ОСОБА_2 , також періодично з`являється у належному відповідачці житловому приміщенні, проводить його прибирання, тощо, що підтверджується пояснення свідків ОСОБА_17 , і ОСОБА_19 .

Крім того приватизація відповідачем приміщень, які повинні перебувати в спільному користуванні, суттєво ускладнює відповідачам ОСОБА_2 , і ОСОБА_4 , користування належним їм житловим приміщенням.

Враховуючи всі вищезазначені обставини, а також той факт, що ОСОБА_23 , є неналежним позивачем за даним спором, суд приходить до висновку, що позовні вимоги за зустрічною позовною заявою задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд у відповідності до ст.. 141 ЦПК України приходить до висновку, що понесені сторонами судові витрати підлягають відшкодуванню пропорційно задоволених позовних вимог.

Позивачем за первісною позовною заявою понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704.80 грн.,

Так як за первісною позовною заявою, за якою позовні вимоги задоволені частково з відповідача ОСОБА_3 , на користь позивача ОСОБА_1 , підлягають стягненню понесені витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 80 коп., оскільки позовні вимоги в частині визнання недійсним свідоцтва про приватизацію житлового приміщення судом задоволенні. В свою чергу з позивача за первісною позовною заявою ОСОБА_1 , підлягає стягненню в рахунок держави судовий збір в сумі 840 грн., 80 коп., за позовними вимогами у задоволенні яких судом відмовлено і який не був сплачений при поданні позовної заяви.

Понесені позивачем за зустрічною позовною заявою судові витратив сумі 704 грн. 80 коп., покладаються на позивача за зустрічною позовною заявою, і не відшкодовуються з рахунок відповідачів за зустрічною позовною заявою, оскільки судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.

Керуючись ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 273,280 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги за первісною позовною заявою ОСОБА_1 . представника позивача ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АКТ , відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Верхньодніпровського районного управління юстиції про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та про визнання права власності за набувальною давністю - задовольнити частково.

Визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 04 березня 2008 року, видане згідно розпорядження Державного підприємства Завод Керміконд № 1 від 18.02.2008 року на ім`я ОСОБА_3 , 1984 року народження, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти позовних вимог за первісною позовною заявою - відмовити

У задоволенні вимог за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 , 1984 року народження, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 до відповідачів ОСОБА_2 , 1963 року народження, зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 і ОСОБА_4 , зареєстрованої за адресою АДРЕСА_1 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: об`єднання співвласників багатоквартирного будинку АКТ (юридична адреса: Семенова, 2 м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області, ЄДРПОУ 34959095) Верхньодніпровська міська рада( юридична адреса: вул. Дніпровська, 88 м. Верхньодніпровськ Дніпропетровської області) про визнання ОСОБА_2 , 1963 року народження і ОСОБА_4 , 1984 року народження, зареєстрованих за адресою: АДРЕСА_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_3 , 1984 року народження, мешкаючого за адресою: АДРЕСА_6 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_7 704 грн. 80 коп., за слачений судовий збір.

Стягнути із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ІПН НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_7 на користь держави недоплачений судовий збір в сумі 840 грн. 80 коп.

Понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 704 грн. 05 коп., сплачені за зустрічною позовною заявою покласти на позивача ОСОБА_3 , 1984 року народження зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з моменту складання повного тексту рішення.

Відповідно до п. 15.5 розділу ХШ Перехідні положення ЦПК України апеляційна скарга подається через Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із редакцією Цього кодексу

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення.

Повний текст рішення виготовлений: 08.02.2020 року

Суддя Петрюк Т.М .

Зареєстроване: 10.02.2020 року

Оприлюднене : 10.02.2020 року

Дата набрання законної сили: 11.03.2020 року