Рішення

від 09.11.2018 по справі 810/3612/18

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2018 року 810/3612/18

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" до Головного управління ДФС Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.03.2018 №0006071414 та від 12.03.2018 №0006061414.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що висновки відповідача про порушення вимог податкового законодавства є необґрунтованими, оскільки товариством у відповідності до вимог чинного законодавства та на підставі належним чином оформлених первинно-бухгалтерських документів сформовано податковий кредит. Позивач стверджує, що здійснював придбання у своїх контрагентів придбання будівельних та ремонтних робіт правомірно, тому підстав для визнання укладених договорів безтоварними немає, господарські операції підтверджені належним чином складеними первинними документами, які містять необхідні для цілей оподаткування відомості про зміст та обсяги спірних операцій, зокрема, договорами, податковими накладними, актами виконаних робіт, платіжними дорученнями, а отримані будівельні та ремонтні роботи були використані в господарській діяльності ТОВ "Максимус Констракшн".

Позивач також зазначив, що ТОВ "Максимус Констракшн" та його контрагенти на момент відображення у податковому обліку здійснених операцій були зареєстрованими в якості платників податку на додану вартість, а правочини, вчинені ТОВ "Максимус Констракшн", не є нікчемними і не були визнані недійсними в судовому порядку.

При цьому, позивач зауважив, що посилання контролюючого органу на відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів не є підставою для беззаперечного висновку про відсутність реальних правових наслідків проведених господарських операцій.

Як зазначив позивач, відповідачем не наведено жодного доказу на підтвердження фіктивності (безтоварності) договорів, укладених між ТОВ "Максимус Констракшн" та його контрагентами, а відтак вважає, що рішення контролюючого органу є незаконними, оскільки при їх прийнятті відповідачем невірно встановлено факти та застосовано норми закону.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що порушення податкового законодавства з боку контрагентів не впливає на результати діяльності ТОВ "Максимус Констракшн" та не може бути підставою для притягнення товариства до відповідальності, оскільки він не може нести відповідальність за можливі дії інших суб`єктів господарювання та/або його керівних органів.

За наведених обставин, на думку позивача, висновки, викладені в акті перевірки, є необґрунтованими, а прийняті за результатами розгляду акту перевірки податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що Головне управління ДФС у Київській області при проведенні перевірки ТОВ "Максимус Констракшн" та оформленні її результатів діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а податкові повідомлення-рішення є законними.

Звертав увагу суду, що у ході перевірки були виявлені обставини, які дають підстави вважати, що господарські операції ТОВ "Максимус Констракшн" з контрагентами вчинено виключно з мотивів мінімізації податкових зобов`язань. Зокрема, згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено джерело походження надання підрядних послуг та не підтверджено легальність руху таких послуг в "ланцюгу" постачання до контрагентів позивача. Внаслідок цього, відповідач вважає, що контрагенти ТОВ "Максимус Констракшн" здійснювали надання підрядних послуг без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

Також, відповідач зауважив на відсутність реальних правових наслідків здійснених господарських операцій позивача з його контрагентами, оскільки в останніх відсутні достатні трудові та матеріально-технічні ресурси для проведення відповідних господарських операцій, а надані первинні документи містять недоліки.

Крім цього, відповідач зазначив, що згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень встановлено неможливість реального виконання оформлених господарських операцій з ТОВ "Лайт Бернет" та з ТОВ "Дінкарт", а тому оформлення господарських операцій із вказаними контрагентами здійснювалося з метою введення в обіг (легалізацію) товарів невідомого походження, зокрема, одержаних в результаті не облікованого виробництва або від домогосподарств та документальне оформлення послуг з метою мінімізації податкових зобов`язань.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З огляду на зазначене, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (код ЄДРПОУ 31201909, місцезнаходження: 08700, Київська область, м. Обухів, вул. Промислова, буд. 9) зареєстроване як юридична особа 16.01.2001 та як платник податків перебуває на обліку в Києво-Святошинській ОДПІ Головного управління ДФС у Київській області, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Позивач також зареєстрований як платник податку на додану вартість, про що йому видано Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість №13966928 від 23.08.2002.

Основним видом діяльності позивача за КВЕД є, зокрема: 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.

У період з 31.01.2018 по 08.02.2018 Головним управлінням ДФС у Київській області на підставі наказу від 31.01.2018 №196, направлення від 31.01.2018 №187 та відповідно до п.п.19-1.1.1 п. 19-1.1 ст. 19-1, п.п.20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п.75.1.2 п. 75.1 ст.75, п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового Кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ "Максимус Констракшн" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Дінкарт" (код ЄДРПОУ 40510296) за період з 01.08.2016 по 31.08.2016 та з ТОВ "Лайт Бернет" (код ЄДРПОУ 39381648) за період з 01.03.2016 по 30.04.2016.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області складено Акт від 15.02.2018 №91/10-36-14-14/31201909 (надалі - Акт перевірки), згідно висновків якого встановлено порушення ТОВ "Максимус Констракшн" вимог податкового законодавства, а саме:

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено відємне значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту в періоді, що перевірявся, на загальну суму 23322,00 грн., в тому числі за березень 2016 року на суму 23322,00 грн.;

- п. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 518522,97 грн., в тому числі за березень 2016 року на суму 188580,72 грн., за квітень 2016 року на суму 202675,78 грн., за серпень 2016 року на суму 127266,47 грн.

Такі висновки контролюючий орган пов`язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між ТОВ "Максимус Констракшн" та ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт", які ґрунтуються на аналізі інформації, що зберігається в інформаційних базах даних ДФС України ІС "Податковий блок", Єдиного реєстру податкових накладних та Єдиного державного реєстру судових рішень. На думку перевіряючого, контрагенти позивача - ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання будівельних та ремонтних робіт.

В обґрунтування правомірності таких висновків відповідач в Акті перевірки зазначив, що при дослідженні ланцюга постачання на адресу ТОВ "Максимус Констракшн" будівельних та ремонтних робіт вказаними контрагентами встановлено, що у них відсутні трудові ресурси, відсутні докази залучення трудових ресурсів на підставі цивільно-правових договорів та основних фондів, активів, необхідних для проведення відповідної господарської діяльності, та виробничих потужностей, необхідних для здійснення технологічного процесу.

Так, за результатами аналізу даних Єдиного реєстру податкових накладних відповідачем встановлено, що номенклатура товарів, які купуються вказаними контрагентами у постачальників, не відповідає номенклатурі наданих послуг в адресу реально діючого сектору економіки. Даний факт, на думку податкового органу, свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

Також, податковим органом було використано інформацію, наявною в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідно до якої було встановлено, що в даному реєстрі знаходяться кримінальні провадження по факту можливої незаконної діяльності ТОВ "Лайт Бернет" та ТОВ "Дінкарт".

Отже, на думку податкового органу, фактично ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" займалися документальним оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів - покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

З наведених підстав податковий орган дійшов висновку, що за операціями надання послуг оформлювались первинні документи з метою створення зовнішніх ознак фактичного здійснення операцій та правомірності формування сум податкового кредиту, наслідком чого є отримання ТОВ "Максимус Констракшн" необґрунтованої податкової вигоди у вигляді сум податкового кредиту з ПДВ, а тому в ході проведення перевірки ТОВ "Максимус Констракшн" не підтверджено відображення у податковому обліку здійснення господарських операцій з придбання підрядних послуг (будівельних та ремонтних робіт) від контрагентів постачальників ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт".

На підставі висновків Акту перевірки Головним управлінням ДФС у Київській області прийняті податкові повідомлення-рішення:

- від 12.03.2018 №0006071414, згідно з яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 777786,00 грн., з яких: за основним платежем - 518524,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 259262,00 грн.;

- від 12.03.2018 №0006061414, згідно з яким позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за березень 2016 року на суму 23322,00 грн.

Не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи з вищевикладеного, податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість обов`язковому з`ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV (надалі - Закон №996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону №996-ХІV, первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (в редакції чинній на момент існування спірних правовідносин) (надалі - Положення), яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), "господарські операції" - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

Аналіз вищевикладених норм Закону №996-ХІV та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами першою, другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Також істотне значення для встановлення судом факту реальності виконання договору саме із заявленим контрагентом є фактичні обставини укладення та виконання договору, обґрунтованість вибору контрагента.

Як встановлено під час розгляду справи, ТОВ "Максимус Констракшн" мав господарські відносини з контрагентами - ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт".

На підтвердження здійснення господарських операцій з вказаним контрагентами позивачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії договорів субпідряду, договорів із замовником, актів виконаних робіт, платіжних доручень, податкових накладних.

За фактом настання першої з подій (отримання будівельних послуг), TOB "Максимус Констракшн" отримало від ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" податкові накладні, які були зареєстровані в ЄРПН, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними квитанціями..

Суму ПДВ за податковими накладними, виданими ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт", було включено позивачем до складу податкового кредиту за перевіряємий період.

За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності в податкових накладних обов`язкових реквізитів.

Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених правочинів, ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" були зареєстровані як юридичні особи та були платниками податку на додану вартість.

При цьому, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість вказаних контрагентів позивача - ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Водночас відповідач не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Акт перевірки та письмовий відзив на позовну заяву відповідача не містять жодних посилань на наявність дефектів у правовому статусі контрагентів ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" за місцезнаходженням як станом на момент здійснення спірних фінансово-господарських операцій так і станом на момент перевірки.

Відповідач також не ставив під сумнів та не заперечував наявність у ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання зазначених правочинів.

В Акті перевірки відсутні посилання на випадки ухиляння ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" від сплати податків та зборів, визначення йому сум податкових зобов`язань, винесення вироків посадовим особам підприємства за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод.

Також, відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентами сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.

Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" будівельних та ремонтних робіт.

В той же час, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування встановлених судом в ході розгляду справи обставин.

При цьому, суд не бере до уваги посилання відповідача, як на обґрунтування своїх висновків, на відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної економічної діяльності у ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт", оскільки такі висновки неможливо зробити без належної перевірки діяльності суб`єктів господарювання.

Відповідно до акту перевірки позивача, контролюючим органом не здійснювалась належна перевірка первинно-бухгалтерських документів ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт"; не перевірялась наявність господарсько-правових стосунків з іншими суб`єктами господарювання по оренді основних засобів виробництва, складських приміщень, транспортних засобів; наявність правовідносин по зберіганню матеріальних цінностей; наявність укладених цивільно-правових угод з іншими суб`єктами господарювання.

Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Суд також наголошує, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/або трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків чи умови для отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи визнання понесених витрат.

Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти поставки товару, його оприбуткування, засвідчені наведеними документами і поясненнями.

Посилання відповідача, як на підставу для невизнання податкового кредиту на обрив ланцюга постачання, (відсутність інформації про придбання контрагентом товарів, що були поставлені позивачу) судом до уваги не приймаються.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України у своєму листі від 02.06.2011 №742/11/13-11 "Щодо однакового застосування адміністративними судами окремих приписів Податкового кодексу України", оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Суд зазначає, що встановивши за даними власних інформаційних систем факт обриву ланцюга постачання товарів, контролюючий орган не здійснив будь-яких дій, направлених на отримання документального підтвердження відповідних обставин.

Так, пунктом 73.3 статті 73 Податкового кодексу України передбачено, що контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України, з метою отримання податкової інформації контролюючі органи мають право проводити зустрічні звірки даних суб`єктів господарювання щодо платника податків та даних щодо неприбуткових організацій, визначених пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб`єкта господарювання, що здійснюється контролюючими органами з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з`ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, у тому числі між платником податку та неприбутковими організаціями, визначеними пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу.

Отже, висновки контролюючого органу щодо обсягу і якості операцій та розрахунків між платниками податків не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб`єктивних думках посадових осіб, інформації БД "Єдиний реєстр податкових накладних", а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

З дослідженого судом Акта перевірки вбачається, що посадові особи контролюючого органу факти надання послуг (будівельні та ремонтні роботи) до ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" не перевіряли, безпосереднього аналізу фінансово-господарських документів не робили.

Суд звертає увагу на те, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку.

Не є обов`язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов`язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Отже, інформація, яка наведена в БД "Єдиний реєстр податкових накладних", не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність умов у ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання угод, укладених із позивачем, нереальними (безтоварними).

Таким чином, факт наявності у сторін правочинів протиправного умислу при їх укладенні відповідачем не доведено.

Крім того, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом, а не інформацією, яка наведена в базах даних податкового органу.

Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність свого рішення нереальністю спірних господарських операцій між ТОВ "Максимус Констракшн" та вказаними контрагентами. Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Крім того, відповідачем не було надано суду належних документальних доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб`єктності на момент укладення і виконання спірних договорів, зокрема, того, що дані підприємства не були зареєстровані в якості платників податку на додану вартість або того, що їх реєстрація платником податку на додану вартість були анульовані у встановленому законом порядку, а відтак суд приходить до висновку, що наявні у матеріалах справи копії податкових накладних, на підставі яких ТОВ "Максимус Констракшн" сформувало податковий кредит за перевіряємий період, цілком відповідають вимогам, встановленим ст. 201 Податкового кодексу України.

Приписами ч. 2 ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.

Підприємець який є сумлінним платником податків і виконав усі вимоги, з якими закон пов`язує право на зменшення об`єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинен нести відповідальність за своїх контрагентів.

Відносно посилання відповідача на наявність кримінальних проваджень по факту можливої незаконної діяльності контрагентів позивача, суд зазначає наступне:

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Слід зазначити, що результати оперативно-розшукових заходів в рамках кримінальної справи є не доказами, а лише відомостями про джерело тих фактів, які можуть стати доказами у податковому спорі. Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.08.2012 № К-39842/10.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, та лише у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, - а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційного характеру під час розгляду даної справи.

При цьому суд зазначає, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, первинні документи, які виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду.

Водночас, під час розгляду даної адміністративної справи суду не пред`явлено вироків суду щодо керівників ТОВ "Лайт Бернет".

Таким чином, факт наявності кримінальних проваджень щодо можливої незаконної діяльності контрагента позивача ТОВ "Лайт Бернет", не є належним і допустимим доказом на підтвердження обставин, викладених в Акті перевірки.

Відносно наявності вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17, яким встановлено, що ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності створила ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт"), що призвело до того, що невстановлені слідством особи здійснили документальне оформлення начебто проведених фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора, суд зазначає наступне.

У мотивувальній частині вироку зазначено, що 27.07.2017 між прокурором Київської місцевої прокуратури №8 Тахтаровим О.С. та обвинуваченою ОСОБА_1 в порядку, передбаченому ст.ст. 468, 469 та 472 КПК України, укладено угоду про визнання винуватості.

Резолютивною частиною вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17 суд затвердив угоду від 27 липня 2017 року про визнання винуватості між прокурором Тахтаровим О.С. та обвинуваченою ОСОБА_1

ОСОБА_1 визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 27 ч. 5, 205 ч. 1 КК України та призначено їй узгоджене сторонами покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу розміром 150 неоподатковуваних розмірів доходів громадян, що становить 2550 гривень.

Відповідно до ч. 6 ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оцінюючи встановлені вироком Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17 обставини щодо того, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок, суд під час розгляду адміністративної справи встановив наступне.

Дослідивши вирок Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17, судом встановлено, що у вказаному рішенні суду не зазначено про дослідження та оцінку первинної бухгалтерської документації ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт"), складеної за результатами господарської діяльності з іншими суб`єктами господарювання, у т.ч. і з ТОВ "Максимус Констракшн" на предмет її відповідності вимогам чинного законодавства.

У вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17 не зазначено про те, які саме документи ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт") були підроблені та не вказано про те, які саме документи були досліджені судом під час розгляду справи.

Так, у вироку суду лише вказано про те, що ОСОБА_1 з метою прикриття незаконної діяльності створила ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт"), що призвело до того, що невстановлені слідством особи здійснили документальне оформлення начебто проведених фінансово-господарських операцій від імені формально призначеного засновника та директора, проте рішення не містить жодних посилань на дослідження конкретних документів, які стосуються господарської діяльності вказаного суб`єкта господарювання.

Не зазначено у вироку й про те, на підставі чого саме суд дійшов висновку про підроблення первинних фінансово-господарських документів, складених, в тому числі від імені підприємства ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт"), відсутнє будь-яке посилання на проведену у справі експертизу чи експертне дослідження.

У зв`язку з цим, суд вважає, що в даному випадку, наявність вироку Святошинського районного суду м. Києва від 22.08.2017 у справі №759/11929/17 щодо винуватості ОСОБА_1 не є підставою для висновків щодо фіктивності господарської діяльності ТОВ "Інтех К" ("Дінкарт"), як й не є підтвердженням безтоварності операцій з надання будівельних та ремонтних робіт на користь позивача.

Водночас, суд зауважує на тому, що право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Податковим органом не надано доказів обізнаності позивача про недобросовісний характер діяльності його контрагентів або про допущені ними порушень податкового законодавства.

Допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товарів певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право ТОВ "Максимус Констракшн" (добросовісного платника податку) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам послуг.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників, чи сприяння ухиленню постачальниками товару у ланцюгу постачання від виконання податкових зобов`язань може свідчити про незаконність формування податкового кредиту.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини.

Доказів того, що особа, яка підписала спірні документи від імені вказаних контрагентів, не мала відповідних повноважень, а також того, що про ці обставини було відомо або мало бути відомо позивачу, податковим органом не надано. Так само як і не надано доказів того, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість контрагентів ТОВ "Максимус Констракшн" скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Слід зазначити, що поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а.

При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").

Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес" АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.

В ході розгляду даної справи відповідачем не було пред`явлено до суду будь-які належні докази нереальності правочинів, укладених між ТОВ "Максимус Констракшн" та ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт", а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання договорів та первинних документів до них неуповноваженими на те особами.

Зокрема, в акті перевірки також відсутні відомості про визначення контрагентам ТОВ "Максимус Констракшн" сум податкових зобов`язань у зв`язку з ухиленням від сплати податків та зборів, винесення вироків посадовим особам ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт" за фактами ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

Беручи до уваги викладені норми та обставини, суд вважає, що відповідачем не доведено належними та достатніми доказами фактів безпідставного чи неправомірного формування ТОВ "Спіра Сервіс" податкового кредиту.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги не доведеність відповідачем відсутності реального характеру правочинів, укладених між ТОВ "Максимус Констракшн" та ТОВ "Лайт Бернет", ТОВ "Дінкарт", доведеність обґрунтованості включення позивачем до складу податкового кредиту відображених в отриманих від вказаних контрагентів первинних документах сум податку на додану вартість, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення від 12.03.2018 №0006071414, від 12.03.2018 №0006061414 є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності своїх рішень.

Водночас позивач довів суду належними та достатніми доказами факт придбання товарів у вказаних контрагентів.

З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б ТОВ "Максимус Констракшн" права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 12016,62 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 06.08.2018 №1532.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління ДФС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Київській області від 12.03.2018 №0006071414 та від 12.03.2018 №0006061414.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Максимус Констракшн" (код ЄДРПОУ 31201909) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260) судові витрати у розмірі 12016 (дванадцять тисяч шістнадцять) грн. 62 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Балаклицький А. І.