Постанова

від 06.02.2020 по справі 380/1066/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у І інстанції Косович Т.П.

Провадження №22-ц/824/2018/2020 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,

суддів: Іванової І.В., Мельника Я.С.,

при секретарі: Ковтун М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві матеріали справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису) № 16 від 06 серпня 2014 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовомдо ОСОБА_2 , в якому просила визнати недійсним договір емфітевзису земельної ділянки площею 2,6145 га, кадастровий номер 3224684800:03:005:0010, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, укладений 06.08.2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 та скасувати його державну реєстрацію, посилаючись на те, що її чоловік ОСОБА_3 уклав даний договір не із своєї волі, оскільки був введений в оману та вважав, що укладає договір оренди землі з орендарем ОСОБА_4 , а не договір емфітевзису із ОСОБА_2 . Крім того, з умовами договору ОСОБА_3 ознайомлений не був, копію договору йому не вручено.

Після смерті чоловіка ОСОБА_3 позивач ОСОБА_1 успадкувала земельну ділянку площею 2,6145 га, кадастровий номер 3224684800:03:005:0010, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 20.06.2018 року.

На даний час позивач не знає чи використовується її земельна ділянка за цільовим призначенням, плати за користування землею не отримує, тому просила визнати недійсним вищевказаний договір як такий, що укладений з порушенням встановленого законом порядку.

Рішенням Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстрованої та жительки АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , 10 000 грн. судових витрат у вигляді сплачених витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала на рішення апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_2 проти задоволення скарги позивача заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_5 подану апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав.

Представник відповідача ОСОБА_6 в апеляційному суді проти задоволення скарги позивача та скасування рішення заперечив з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом є власником земельної ділянки площею 2,6145 га, кадастровий номер 3224684800:03:005:0010, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 20 червня 2018 року (а.с.5), інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а.с.8).

06 серпня 2014 року між спадкодавцем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_2 був укладений договір про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзису), за умовами якого ОСОБА_3 наділив землекористувача ОСОБА_2 правом користування своєю земельною ділянкою строком на двісті років за плату в сумі одна гривня на рік та передав землю згідно акту прийому-передачі від 06 серпня 2014 року (а.с.66-70). В той же день ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 30 000 гривень, про що написав розписку (а.с.84), в якій зазначив, що дані кошти будуть негайно повернуті в разі припинення договору емфітевзису у валюті США.

31 березня 2015 року ОСОБА_3 звернувся до Тетіївського РВ ГУ МВС України в Київській області із заявою про вирішення питання законності користування його земельною ділянкою площею 2,6145 га, кадастровий номер 3224684800:03:005:0010, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованою на території Ненадихівської сільської ради Тетіївського району Київської області, за результатами перевірки якої був складений висновок від 03.04.2015 року про відсутність даних про вчинення кримінального правопорушення при укладенні договору емфітевзису (копії матеріалів перевірки - а.с.11-17).

Ухвалюючи рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем наявності передбачених Законом підстав для визнання недійсним договору емфітевзису, укладеного 06 серпня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В силу ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. А згідно зі ст.ст. 77, 78 цього кодексу докази повинні бути належними і допустимими.

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 3 ст. 395 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) є одним із видів речових прав на нерухоме майно.

Право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (ч. 1 ст. 407 ЦК України). Строк договору про надання права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб встановлюється договором і для земельних ділянок державної або комунальної власності не може перевищувати 50 років (ч. 1 ст. 408 ЦК України).

В силу ст. 412 ЦК України право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб припиняється у разі: поєднання в одній особі власника земельної ділянки та землекористувача; спливу строку, на який було надано право користування; викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю. Право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може бути припинене за рішенням суду в інших випадках, встановлених законом.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Стаття 230 ЦК України вказує, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього кодексу - істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням, помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Пунктами 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними встановлено, що відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка посилалась на те, що ОСОБА_3 при укладанні договору від 06.08.2014 року з його умовами ознайомлений не був та підписав його не читаючи, оскільки не міг цього зробити за станом здоров?я. Однак вищенаведені обставини були спростовані дослідженими в судовому засіданні доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку у своєму рішенні.

Враховуючи недоведеність в судовому засіданні позивачем підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, зважаючи на те, що договір укладений на законних підставах, відповідно до вимог ЦК України та інших актів цивільного законодавства, особи, які його уклали, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення сторін при укладенні договору було вільним та відповідало їх внутрішній волі, договір укладений у письмовій формі та спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, законним та обґрунтованим є висновок суду про відсутність підстав до задоволення вимоги ОСОБА_1 про визнання цього договору недійсним.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм належну оцінку у своєму рішенні.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , колегія суддів, разом з тим, вважає за необхідне змінити рішення в частині розміру судових витрат, стягнутих з неї на користь ОСОБА_2 , виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_2 поніс по справі судові витрати у вигляді витрат на правову допомогу в розмірі 10 000 грн., що підтверджується копією договору № 17/09/19 про надання правової допомоги від 17.09.2019 року, копією попереднього розрахунку судових витрат та копією квитанції про оплату від 15.10.2019 року (а.с.56-62), в зв`язку із чим правильним є висновок суду про наявність підстав для стягнення витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Разом з тим, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі East/WestAlliance Limited проти України , від 26 лютого 2015 року у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд першої інстанції, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10 000 грн. витрат по правовій допомозі, не врахував тієї обставини, що позивач є інвалідом І групи та перебуває на пенсії, а тому, хоча розмір даних витрат і є документально обґрунтованим, однак не відповідає критерію розумної необхідності таких витрат та становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Таким чином, враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 3 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Враховуючи те, що суд, стягуючи з позивача на користь відповідача судові витрати у визначеному останнім розмірі, допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, колегія суддів дійшла висновку про зміну рішення в цій частині шляхом зменшення розміру судових витрат. Рішення суду в іншій частині підлягає залишенню без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року змінити в частині розміру витрат на правничу допомогу, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000 грн. витрат на правничу допомогу.

В іншій частині рішення Тетіївського районного суду Київської області від 04 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий :

Судді: