Постанова

від 10.02.2020 по справі 2-318/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 2-318/11

провадження № 61-5093св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Курило В. П. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,

Коротенка Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Рубченківська сільська рада Володарського району Київської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року у складі судді Макаренко Л. А. та постанову Київського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Іванової І. В. Матвієнко Ю. О.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рубченківської сільської ради Володарського району Київської області про визнання права власності.

У лютому 2018 року ОСОБА_1 подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку.

Позовна заява, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, мотивована тим, що 04 жовтня 1997 року ОСОБА_1 сплатив власниці будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 3 700,00 грн (що на той час було еквівалентно 2 000,00 доларів США) та почав проживати у цьому будинку. Право власності ОСОБА_4 не було оформлено належним чином, тому не було правовстановлюючих документів для оформлення договору купівлі-продажу у нотаріуса. Після смерті ОСОБА_4 , позивач зі своєю сім`єю залишився проживати у спірному будинку. Доньці ОСОБА_4 -

ОСОБА_5 було достовірно відомо про цей продаж йому будинку і про те, що він проживає у ньому на законних підставах.

Про відсутність претензій до нього як власника, на його думку, свідчить той факт, що ОСОБА_5 , звертаючись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після ОСОБА_4 , про спірний будинок не згадувала та не просила видати на нього свідоцтво про право на спадщину. Договорів оренди або зберігання майна між позивачем та померлою ОСОБА_4 не укладалося, з самого початку він мав намір лише придбати цей будинок у власність.

Протягом всього строку володіння та користування цим будинком ним було зроблено капітальну реконструкцію будинку, у 2011 році на підставі рішення суду зареєстрував право власності на цей будинок та приватизував земельну ділянку. Крім того, спірний будинок ним вже було відчужено ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2015 року. Проте, судове рішення від 2011 року, яким було визнано за позивачем право власності на спірний будинок, було скасовано, і наразі відповідачка заперечує його майнові права на цей будинок.

ОСОБА_1 просив визнати дійсним договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , який був укладений 04 жовтня

1997 року між ним та ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня

2018 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 406,80 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було належним чином доведено своїх вимог, а також не надано доказів того, що між ним та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу спірного будинку і цей правочин не можна визнати дійсним, оскільки у матеріалах справи відсутні належні докази досягнення сторонами усіх істотних умов договору, що спірний будинок вже не належить позивачу, оскільки право власності на нього зареєстровано за ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 30 березня 2015 року. Позивачем пропущено строк позовної давності.

Постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня

2018 року змінено, виключено із мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск строку позовної давності, як на підставу для відмови у позові.

В іній частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Виключаючи із мотивувальної частини рішення посилання суду на пропуск строку позовної давності, як на підставу для відмови у позові, апеляційний суд виходив із того, що законом не передбачено можливості одночасної відмови у позові з підстав необґрунтованості та недоведеності вимог та з підстав спливу позовної давності.

В решті, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

06 березня 2019 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що моментом виникнення права власності у відповідності до статті 128 ЦК Української РСР є момент передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Суд помилково послався на судову практику, яка пов?язувала момент виникнення права власності з державною реєстрацією правочину (стаття 210, 640 ЦК України) але ці норми не діяли на момент укладення договору купівлі-продажу.

У справі наявні докази досягнення згоди всіх істотних умов між позивачем та ОСОБА_4 , а обставини справи підтверджують відсутність будь-яких заперечень щодо укладеного договору купівлі-продажу з боку третіх осіб на протязі майже 20 років, оскілки з 1997 року будинком користується та володіє позивач, не приховуючи свої права.

Доводи інших учасників справи

10 травня 2019 рокуОСОБА_2 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду відзив, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 10 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Володарського районного суду київської області.

Зупинено дію рішення Володарського районного суду Київської області

від 03 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року до закінчення касаційного провадження.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди з рішенням Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року та постановою Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня

2018 року та постанова Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в частині вирішення питання щодо судових витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в касаційному порядку не оскаржуються, а тому відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції в цій частині не перевіряються.

Короткий зміст фактичних обставин справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що спірний житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше (до 2008 року) адресою цього будинку було АДРЕСА_1 , що в подальшому змінено на теперішню адресу на підставі рішення виконкому Рубченківської сільської ради

від 27 травня 2008 року № 23 Про упорядкування нумерації будинків .

Зазначений будинок належав ОСОБА_6 за даними погосподарської книги Рубченківської сільської ради Володарського району Київської області, запис № 117, яка була зареєстрована та постійно проживала в селі Рубченки з 28 червня 1988 року до 13 жовтня 1998 року часу, коли вона виїхала в Житомирську область.

Правовстановлюючі документи (оригінали) ОСОБА_6 на зазначений будинок відсутні, про що нотаріус інформував відповідача. Право власності на цей будинок за нею зареєстровано не було.

Згідно з розпискою від 04 жовтня 1997 року ОСОБА_4 отримала від ОСОБА_1 3 700,00 грн, що на той час було еквівалентно 2 000 доларів США, в якості задатку за спірний будинок, який, як зазначено, після оформлення належних документів перейде у власність ОСОБА_1

ОСОБА_1 зі своєю родиною з 1997 року проживали у будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд

За правилами статті 227 ЦК Української РСР 1963 року, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до статті 153 ЦК Української РСР 1963 року, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Суд першої інстанції, з висновком якого в цій частині погодився й апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів про те, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу спірного будинку. Суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог за недоведеністю. Надана позивачем розписка, підписана сторонами, не може вважатися укладеним договором купівлі-продажу будинку, оскільки засвідчує лише передачу авансу в рахунок придбання у майбутньому будинку, і не свідчить про досягнення між сторонами усіх істотних умов договору та що права позивача не порушуються, оскільки ним цей будинок було відчужено третій особі - ОСОБА_3 .

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Володарського районного суду Київської області

від 03 жовтня 2018 року, в незміненій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Рубченківська сільська рада Володарського району Київської області, ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку у зв?язку з недоведеністю - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень в оскаржуваних частинах відсутні.

За змістом частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює дію рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Володарського районного суду Київської області від 03 жовтня

2018 року, в незміненій його частині, та постанову Київського апеляційного суду від 21 лютого 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Рубченківська сільська рада Володарського району Київської області, ОСОБА_3 , про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку - залишити без змін.

Поновити дію рішення Володарського районного суду Київської області

від 03 жовтня 2018 року та постанови Київського апеляційного суду

від 21 лютого 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. П. Курило

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко