Рішення

від 30.01.2020 по справі 201/423/19

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

УКРАЇНА

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/423/19

Провадження №2/201/1297/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2020 року місто Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Федоріщева С.С.,

за участю секретаря судового засідання Разумняк К.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна та стягнення судових витрат, -

ВСТАНОВИВ:

15 січня 2019 року заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради з позовною заявою, у якій просить суд:

-визнати недійсним договір купівлі-продажу № 2534 від 25.11.2015р. земельної ділянки площею 0,0781 га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

-визнати недійсним свідоцтво № 1612 від 29.07.2014р. про належність ОСОБА_4 на підставі акта про проведення прилюдних торгів, затверджених Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції 22.11.2013р., права власності на майно, що складається з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , видане приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О.

-витребувати від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь держави в особі Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) земельну ділянку площею 0,0781 га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , нормативна грошова оцінка якої становить 993 823,42 грн.

-Стягнути з відповідача судовий збір на користь прокуратури Дніпропетровської області, 49044, м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 38, МФО 820172, розрахунковий рахунок 35217020000291 в ДКСУ у м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, за кодом класифікації видатків бюджету - 2800.

Позовна заява мотивована тим, що Дніпропетровською місцевою прокуратурою № 2 встановлено факт безпідставного вибуття із комунальної власності територіальної громади міста Дніпро земельної ділянки кадастровий № 1210100000:03:184:0113, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом реєстрації власності на приватну особу. Дніпровською міською радою заходи на захист порушених інтересів держави не здійснено, претензійно-позовну роботу, спрямовану на повернення у власність територіальної громади міста земельної ділянки площею 0,0781 га, що незаконно вибула з її володіння на підставі підробленого документу, не проведено. Невжиття органом місцевого самоврядування, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення інтересів держави та права власності на спірну земельну ділянку територіальної громади м. Дніпро, свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з даним позовом.

У ході проведення досудового розслідування у кримінальному проваджені №12014040650002919 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено факт безпідставного набуття фізичними особами права власності на земельну ділянку площею 0,0781 га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Встановлено, що ОСОБА_3 , на підставі державного акту на право приватної власності на землю ДП Д* № 009971 від 19.10.1999, набуто право власності на земельну ділянку площею 0,0781 га за кадастровим №1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаному державному акті право власності на землю вказано, що підставою для надання у власність ОСОБА_3 вищевказаної земельної ділянки є рішення Дніпропетровської місткої ради № 169 від 17.09.1999. У подальшому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 2534 від 25.11.2015р. відчужено вказану земельну ділянку ОСОБА_2 . На підставі договору купівлі-продажу № 1126 від 30.11.2015, ОСОБА_2 здійснив відчуження цієї земельної ділянки на користь ОСОБА_1 , який на теперішній час є власником спірної земельної ділянки. Відповідно до інформації Дніпровської міської ради від 01.06.2016р. № 12/3-321 та від 11.05.2017 № 7/11-856, будь-яких рішень міської ради щодо передачі фізичним та юридичним особам у власність чи користування земельної ділянки площею 0,0781га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 не приймалось. 17.09.1999 засідання виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради не проводилось, рішення ради № 169 прийнято 21.11.1999 не стосується ОСОБА_3 та земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Підстави для визнання недійсним в судовому порядку державного акту на право приватної власності на землю ДП Д* № 009971 від 19.10.1999, який видано ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,0781га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 відсутні, оскільки його фактично було підроблено, тому такий державний акт є нікчемним. ОСОБА_3 набув право власності на спірну земельну ділянку незаконно, у нього були відсутні права на укладання договору купівлі-продажу № 2534 від 25.11.2015 з ОСОБА_2 , оскільки він не був її власником, у в зв`язку з чим вищезазначений договір спірної земельної ділянки є недійсним.

Відповідно до інформації відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області нормативно грошова оцінка земельної ділянки площею 0,0781га за кадастровим № 1210100000:03:184:0113, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 становить 993 823,42 грн.

У ході досудового розслідування у кримінальному проваджені № 12014040650002919 встановлено факт реєстрації ОСОБА_4 прав власності на житловий будинок, який, начебто, знаходиться на вказаній земельній ділянці та подальше його відчуження третім особам. Відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на спірній земельній ділянці зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на житловий будинок, а саме, 29.07.2014 на підставі свідоцтва № 1612 від 22.11.2013 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, проведених Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з реалізації арештованого нерухомого майна боржника ОСОБА_5 , а саме: житлового будинку загальною площею 59,9 кв.м., з яких житлова площа 40,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 860 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

У подальшому ОСОБА_4 відчужено домоволодіння ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 660 від 21.08.2014.

30.11.2015 ОСОБА_2 уклав договір купівлі-продажу № 1119, відповідно до умов якого власником цього домоволодіння став ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, позивач був вимушений звернутись до суду із вищевказаним позовом.

Представник позивача надав суду заяву з проханням позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 надав суду заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог.

Крім того відповідачем ОСОБА_1 було надана відзив на позовну заяву та заяву про застосування строків позовної давності, згідно яких останній не погодився з підставами витребування у нього майна.

У поданих відзиві та заяві про застосування строків позовної давності ОСОБА_1 зазначив, що між ним та ОСОБА_2 30.11.2015р. укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки. Згідно з пунктом 1.1 Договору Продавець зобов`язується передати майно у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього обговорену грошову суму. За цим Договором відчужується земельна ділянка площею 0,0781 га за кадастровим номером № 1210100000:03:184:0113, розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка належить Продавцю на підставі Договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. 25.11.2015р. за реєстровим № 2534. Право власності на земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. 25.11.2015р. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 786534012101, номер запису про право власності: 12219397, згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48403636. Позивач зобов`язаний діяти відповідно до вимог чинного законодавства України, однак будь-яких доказів про порушення Відповідачем-1 його прав Позивачем не надано, тільки сама по собі констатація факту не може бути беззаперечною підставою для звинувачення Відповідача-1. Позивачем не доведено факту порушення Відповідачем-1 прав та законних інтересів Позивача, а тому правова позиція Позивача ґрунтується лише на припущеннях. Статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. А статтею 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, а також іншою уповноваженою на це особою позовна давність починається обчислюватися з одного й того ж моменту, а саме, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права чи про особу, яка його порушила. 15.08.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040650002919 були внесені дані щодо самовільного зайняття земельної ділянки, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, матеріали досудового розслідування перебувають в провадженні СВ Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області. Прокурор Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 належним чином не здійснював нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування вищевказаного злочину, слідчий в порушення вимог ст. 40 КПК України процесуальні дії в розумні строки не виконував, тому неналежне виконання службових повноважень прокурора та слідчого привели до того, що спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:184:0113, площа 0,0781 га, яка є предметом кримінального провадження була двічі продана: перший раз 25.11.2015р.( ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 ), та другий раз 30.11.2015р. ( ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 ). Дніпропетровська місцева прокуратура № 2 дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірну земельну ділянку ще у серпні 2014 року, оскільки була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, потім у листопаді 2015 року коли спірна земельна ділянка була зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем -1, та у березні 2016 року, оскільки була винесена ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про накладення арешту, а прокурор звернувся з позовною заявою до суду лише у січні 2019 року, тобто, пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку.

Тому відповідач вважає, що термін позовної давності щодо будь-яких майнових претензій заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2, який діє в інтересах держави в особі: Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки - почав спливати з 15.08.2014 року.

Крім того, доказом, що підтверджує порушення Позивачем строків на звернення до суду, є звернення 15 січня 2019 року заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом про визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування майна. Позивач сам у своїй позовній заяві визнає порушення інтересів держави, що полягає в незаконному позбавлені права власності на земельну ділянку, яка належить до комунальної власності територіальної громади, шляхом укладення Договору купівлі-продажу ще в 2015 році. Позовна давність сплила щодо вимог про визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна, договору купівлі-продажу земельної ділянки та витребування майна, оскільки перебіг позовної давності щодо цих вимог почався від дати, не пізнішої ніж 15 серпня 2014 року. Оскільки позовні вимоги про визнання недійсними свідоцтва про придбання нерухомого майна, договору купівлі-продажу земельної ділянки є похідними від вимог про витребування майна, то є підстава для відмови у задоволенні позову у повному обсязі.

Крім того, відповідач зазначив, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду, прокурор зазначає про це в позовній заяві, і, в такому разі, прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплено у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року. Відповідно до ч. 3 ст. 23 нового Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Підставою для представництва прокурором інтересів держави має бути наявність порушень або загрози порушень цих самих інтересів. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У випадку представництва прокуратурою Дніпровської міської ради інтерес держави як такий відсутній, оскільки в результаті задоволення позову вона не одержує ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага. У результаті задоволення позову про витребування майна, що незаконно вибуло з володіння територіальної громади, це саме майно, яке і є конкретним матеріальним благом, повертається у власність територіальної громади, а не держави. Отже, представляючи в суді Дніпровську міську раду та подаючи позов від її імені, заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 здійснює захист інтересів територіальної громади, а не держави. Результати аналізу чинного законодавства дають підстави вважати, що прокуратура не мала та не має законних повноважень на подання позову і представництво в суді інтересів територіальної громади в особі Дніпровської міської ради. Необхідність судового захисту інтересів держави саме прокурором від імені суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтована і підтверджена належними доказами.

Відповідач-1 є добросовісним набувачем, так як не знав і не міг знати про те, що майно придбане у особи, яка не мала права його відчуджувати. Відповідач-1 для оформлення договору-купівлі продажу спірної ділянки звернувся до приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, який перевірив та встановив, що право власності на земельну ділянку зареєстровано державним реєстратором - приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Ю.О. 25.11.2015р. реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 786534012101, номер запису про право власності: 12219397, згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 48403636. Не виявивши ніяких заборон на відчуження спірної земельної ділянки, нотаріус 30.11.2015р. оформив договір купівлі-продажу земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєструвавши його у державному реєстрі прав власності.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явилися, про місце, дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили, заяв про відкладення розгляду справи суду не надіслали.

У відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши та оцінивши надані докази у їх сукупності з увагою на їх належність, допустимість та достатність, проаналізувавши доводи, які викладені в заявах сторін по суті справи і співставивши їх з матеріалами справи, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачано, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:

ОСОБА_3 на підставі державного акту на право приватної власності на землю ДП Д* № 009971 від 19.10.1999 була надана земельна ділянка площею 0,0781 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 009971, на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 169 від 17 вересня 1999 року.

Відповідно до реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на спірній земельній ділянці зареєстровано право власності за ОСОБА_4 на житловий будинок, а саме, 29.07.2014 на підставі свідоцтва № 1612 від 22.11.2013 про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, проведених Жовтневим відділом державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції з реалізації арештованого нерухомого майна боржника ОСОБА_5 , а саме: житлового будинку загальною площею 59,9 кв.м., з яких житлова площа 40,1 кв.м., який розташований на земельній ділянці площею 860 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно зі свідоцтвом від 29.07.2014р., зареєстрованим в реєстрі за № 1618, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 . У подальшому ОСОБА_4 відчужено домоволодіння ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 660 від 21.08.2014.

25.11.2015 ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 2534, приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Ричкою Ю.О. продав ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,0781 га, кадастровий №1210100000:03:184:0113, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

30.11.2015 ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мельник О.І. продав ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0781 га, кадастровий номер 1210100000:03:184:0113, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

З огляду на те, що Дніпропетровська міська рада питання про передання у приватну власність ОСОБА_3 спірної земельної ділянки на засіданні виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради 17 вересня 1999 року не розглядала, і рішення з цього приводу не приймала, 15.08.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014040650002919 внесені дані щодо самовільного зайняття земельної ділянки, за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, матеріали досудового розслідування перебувають в провадженні СВ Жовтневого РВ ДМУ ГУМВС України у Дніпропетровській області.

Незважаючи на те, що досудове слідство за вказаним кримінальним провадженням тривало, спірна земельна ділянка, кадастровий номер 1210100000:03:184:0113, площа 0,0781 га, яка є предметом кримінального провадження була двічі продана: перший раз 25.11.2015р.( ОСОБА_3 продав ОСОБА_2 ), та другий раз 30.11.2015р. ( ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 ).

Дніпропетровська місцева прокуратура № 2 дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірну земельну ділянку ще у серпні 2014 року, оскільки була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, потім у листопаді 2015 року, коли спірна земельна ділянка була зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем -1, та у березні 2016 року, оскільки була винесена ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про накладення арешту, а прокурор звернувся з позовною заявою до суду лише у січні 2019 року, тобто, пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності, а суд відповідно не встановлював підстав поважності пропуску такого строку.

Крім того, не можна залишити поза увагою й наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 23 нового Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави має бути наявність порушень або загрози порушень цих самих інтересів.

Як зазначив Конституційний Суд України в Рішенні № 18-рп/2004 від 1 грудня 2004, поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України в логічно-значеннєвому зв`язку з поняттям "права", слід розуміти як прагнення до користування користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

В даному випадку представництва прокуратурою Дніпровської міської ради інтерес держави як такий відсутній, оскільки в результаті задоволення позову вона не одержує ніякого конкретного матеріального чи нематеріального блага.

У результаті задоволення позову про витребування майна, що незаконно вибуло з володіння територіальної громади, це саме майно, яке і є конкретним матеріальним благом, повертається у власність територіальної громади, а не держави.

Отже, представляючи в суді Дніпровську міську раду та подаючи позов від її імені, заступник керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури № 2 здійснює захист інтересів територіальної громади, а не держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 та ч. 1 ст. 319 ЦК України власнику належить, зокрема, право на власний розсуд розпоряджатися своїм майном.

Органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч. 2 ст. 19 Конституції України).

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (ч. 5 ст. 60 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні).

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч. 5 ст. 16 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

Міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання (ст. 25 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

Виключно на пленарних засіданнях сільської ради відповідно до закону приймаються рішення щодо відчуження комунального майна та вирішуються питання регулювання земельних відносин (п.п. 30 та 34 ст. 26 ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні ).

Отже, у спірних правовідносинах повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою як об`єктом права комунальної власності належить Дніпровській міській раді.

Суд, дослідівши матеріали справи, встановив, що набуття у власність відповідачем-3 ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відбулось з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність 17 вересня 1999 року Дніпровська міська рада не приймала, а питання щодо відведення та передання у власність відповідачу-3 ОСОБА_3 спірної земельної ділянки не розглядалось.

Суд вважає, що відсутність спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв.

Оскільки спірна земельна ділянка була набута Відпоідачем-3 ОСОБА_3 з комунальної власності на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради № 169 від 17 вересня 1999 року, яке радою не приймалось, Дніпровська міська рада від імені територіальної громади не вчинила дій щодо розпорядження комунальним майном на підставі та у спосіб, передбачені Законом України Про місцеве самоврядування в Україні , шляхом прийняття відповідного рішення на пленарному засіданні. Тому спірна земельна ділянка вибула з володіння зазначеної територіальної громади без вираження її волі.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 ЦК України).

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина перша статті 388 ЦК України).

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України).

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки.

Що стосується заявленого відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

У цивільному законодавстві закріплені об`єктивні межі застосування позовної давності. Вони встановлюються (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 серпня 2018 року у справі № 641/76/17): (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано, тобто з урахуванням сутності заявленої позовної вимоги (див. пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

Статті 387 і 388 ЦК України не вказують на те, що приписи про позовну давність не застосовуються до правовідносин, врегульованих приписами вказаних статей, а стаття 268 цього кодексу не передбачає, що вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння належить до вимог, на які позовна давність не поширюється. Крім того, сутність вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння не виключає застосування до неї позовної давності.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року в справі Dacia S.R.L. проти Молдови ( Dacia S.R.L. v. Moldova , заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

На віндикаційні позови держави та територіальних громад (в особі органів державної влади та місцевого самоврядування відповідно) поширюється загальна позовна давність. Для уникнення дискримінаційної переваги цих суб`єктів порівняно з іншими суб`єктами права вони мають нести ризик застосування наслідків спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів.

Зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовна давність була застосована без дискримінації на користь держави, є несумісною з принципом правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду вважає необґрунтованим висновок про те, що позовна давність до правовідносин, пов`язаних з витребуванням майна, не застосовується.

Вирішуючи виключну правову проблему, сформульовану Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 18 квітня 2018 року, для забезпечення єдності судової практики, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 5 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15 (№ 3-604гс16), а також висновку Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 29 березня 2018 року у справі № 904/10673/16, про те, що приписи про позовну давність до позовних вимог про витребування майна не застосовуються.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року). Аналогічний припис закріплений у частині четвертій статті 56 ЦПК України, чинного з 15 грудня 2017 року.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (абзац 1 частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру ).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду вважає, що якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16 і ВеликоїПалати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц та від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц).

У постанові від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що для вирішення питання про дотримання строку звернення до суду за захистом прав, суду слід встановити, коли прокурор дізнався чи міг дізнатися про порушення інтересів держави.

Вказаний висновок Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне конкретизувати: позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у таких випадках: 1) прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) прокурор звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави за відсутності відповідного органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження щодо захисту таких інтересів.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене, слід дійти до висновку про можливість відмови у позові, врахувавши те, що Дніпропетровська місцева прокуратура № 2 та Дніпровська міська рада дізналися про порушення права власності відповідної територіальної громади на спірну земельну ділянку ще у серпні 2014 року, оскільки була порушена кримінальна справа за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.197-1 КК України, потім у липні 2014 р., коли було зареєстровано право власності на житловий будинок, у серпні 2014р. коли житловий будинок було продано Відповідачу-2, у листопаді 2015 року, коли спірна земельна ділянка була продана та зареєстрована в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем -1, та у березні 2016 року, оскільки була винесена ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська про накладення арешту, а прокурор звернувся з позовною заявою до суду лише у січні 2019 року, тобто, пропустивши позовну давність; прокурор не заявляв клопотання про поновлення позовної давності.

Оскільки прокурор пред`явив позов після спливу позовної давності, про застосування якої до позовних вимог просив Відповідач-1, суд вважає обґрунтованими доводи викладені Відповідачем-1 в заяві про застосування строків позовної давності.

Крім того, втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави загалом є предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція), що ратифікований Законом України N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року.

Стала практика ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 7 липня 2011 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) свідчить про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

В даному випадку необхідність втручання в право відповідача ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою, як добросовісного набувача, не доведене, у зв`язку з чим, суд доходить до висновку про наявність і цієї підстави для відмови в задоволенні позову в частині витребування у ОСОБА_1 спірної земельної ділянки.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до ст. 141 ЦПК України, з урахуванням того, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 24, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України,, суд -

ВИРІШИВ :

У задоволенні позовних вимог Заступника керівника Дніпропетровської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Ричка Юлія Олександрівна про визнання недійсним свідоцтва про придбання нерухомого майна, договору купівлі-продажу земельної ділянки, витребування майна та стягнення судових витрат - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом 30 діб до Дніпровського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя С.С. Федоріщев