Рішення

від 28.01.2020 по справі 463/1955/18

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/1955/18

Провадження № 2/463/126/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2020 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі:головуючого - судді Мармаша В.Я.

при секретарі с/з - Заставній С.Л.

з участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

представника третьої особи - Кудрань М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Львівської міської ради до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Львівелектротранс", Приватне підприємство Сімтакс , Приватне підприємство Західно-Український паливний дім , Товарна біржа Наша , приватний нотаріус Юріяк Михайло Іванович про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації права власності, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом, яким просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідачівпо Ѕ нежитлового приміщення, будівлі (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101), зобов`язавши їх повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради, та скасувати державну реєстрацію права власності відповідачів по Ѕ об`єкта нерухомого майна на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101). В порядку виконання рішення суду просив визначити порядок його виконання, зазначивши, що воно є підставою для внесення запису в державний реєстр речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення, будівлю (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 за Львівською міською радою. Позов мотивує тим, що Львівська міська рада є власникомбудинку АДРЕСА_2 . Право власності на будинок зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому м. Львова від 10.03.1987 № 176. З довідок ЛКП Львівелектротранс від 01.09.2016 №06/1239 та від 18.01.2018 №08/88 вбачається, що будівля на АДРЕСА_1 а рахується на балансі ЛКП Львівелектротранс і використовувалася як базова лабораторія з 01.03.1987, інвентарний номер 05655 (1700). Проте з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачу стало відомо, що ця будівля вибула з власності територіальної громади м. Львова поза волею власника. Так, 16.07.2013 державний реєстратор Львівського міського управління юстиції зареєстрував право приватної власності на нежитлове приміщення (будівля літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м на АДРЕСА_1 за ПП Західно-Український паливний дім . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу, біржову угоду № Н0230 від 01.03.2010, виданий товарною біржею Наша . Згодом на підставі договору купівлі-продажу № 6904 від 05.12.2014, посвідченого приватним нотаріусом Новосад О.П., зареєстровано право власності на зазначені приміщення за ПП Сімтакс . На даний момент ці приміщення зареєстровані на праві приватної власності по Ѕ за ОСОБА_3 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 815 від 24.03.2017р., посвідчений приватним нотаріусом Юріяк М.У., та ОСОБА_4 , підстава виникнення права власності: договір купівлі-продажу № 810 від 24.03.2017р., посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяк М.У. Проте власник майна Львівська міська рада не приймала рішення про відчуження зазначеного об`єкта та не укладала біржової угоди на відчуження об`єкта, а тому таке вибуло з комунальної власності неправомірно і поза волею власника майна. У ПП Західно-Український паливний дім не виникло право власності на спірний об`єкт нерухомості, а відповідно не виникло право продажу майна. Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав , у разі коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387, 388 ЦК. Пунктом 22 зазначеної постанови пленуму передбачено, що якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно з незаконного володіння набувача (статті 387, 388 ЦК). Якщо в такій ситуації (саме так обґрунтовано підставу позову) пред`явлений позов про визнання недійсними договорів про відчуження майна, суду під час розгляду справи слід мати на увазі правила, встановлені статтями 387, 388 ЦК. У зв`язку із цим суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір із порушенням закону, а й випадків, коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів. Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд України у постановах від 11.12.2012 року у справі № 65гс12 та від 29.04.2015 року у справі № 3-62гс15. Вищевикладене свідчить, що спірне майно вибуло з володіння власника Львівської міської ради поза його волею, що є підставою, відповідно до статей 387, 388 ЦК України, для витребування майна у набувача, у зв`язку з чим підставною є заявлення позовної вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Львівська міська рада - орган місцевого самоврядування, що уповноважена здійснювати від імені та в інтересах територіальної громади м. Львова права суб`єкта комунальної власності, а відтак є суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а тому є належним позивачем у справі. Внаслідок вибуття зазначеного майна із комунальної власності було порушено права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м. Львова.

В ході судового розгляду справи представником позивача були подані додаткові письмові пояснення по суті спору та заперечення на письмові пояснення представника відповідача, в яких вона додатково зазначила, що відповідно до п. 30 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції сесії сільської, селищної, міської ради належить прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна. Отже, лише за наявності волевиявлення органу місцевого самоврядування, оформленого рішенням прийнятим виключно на пленарному засіданні сесії Львівської міської ради, можливе розпорядження спірним нерухомим майном. Проте Львівська міська рада як власник спірного нерухомого майна на АДРЕСА_1 не приймала на пленарному засіданні сесії рішення про відчуження зазначеного будинку. Отже, спірне майно вибуло з комунальної власності поза волею власника, що є підставою для застосування способу захисту порушеного права, передбаченого ст. ст. 387, 388 ЦК України, шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння. В матеріалах справи знаходиться біржова угода № Н-019-3 (договір купівлі-продажу) від 01.12.2003, укладена між членом біржі СПД Щукіним О. Н., діючим в інтересах ЛКП Львівелектротранс в особі директора Білокурого О.І., та членом біржі Філатовою С. Г., діючої в інтересах ПП Салют-плюс в особі директора Коваля Г. Г., згідно з п. 1.1 якої продавець передає у власність покупцю нежитлове приміщення: будівлю літ. А-1 загальною площею 272,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ЛКП Львівелектротранс . Проте спірна будівля ніколи не належала на праві власності ЛКП Львівелектротранс , яке є комунальним унітарним підприємством та також належить Львівській міській раді. Матеріалами справи підтверджується, що будівля на АДРЕСА_1 а лише перебувала на балансі ЛКП Львівелектротранс , але не на праві власності, оскільки єдиним власником комунального майна є територіальна громада міста в особі міської ради. Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства, і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування, розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України) тощо. Договір купівлі-продажу (біржова угода № Н-09-3) від 01.12.2003 року посягає на суспільні, економічні та соціальні основи місцевого самоврядування, оскільки спрямований на заволодіння всупереч вимогам чинного законодавства об`єктом комунальної власності та порушує права та охоронювані законом інтереси власника об`єкта нерухомості - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Відтак, такий договір є нікчемним, оскільки його недійсність встановлена законом, а тому визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. На вимогу суду зі Сколівського районного суду Львівської області надійшла судова справа №т 453/767/14-ц за позовом ПП Сімтакс до ПП Західно-Український паливний дім , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики. 25.06.2014 у цій справі затверджено мирову угоду, згідно якої ПП Західно-Український паливний дім зобов`язується продати ПП Сімтакс нежитлове приміщення під літ. А-1 загальною площею 272, 7 кв.м на АДРЕСА_1 . Однак вказана ухвала не є правовою підставою для набуття права власності на спірне майно за ПП Сімтакс , так і іншими особами після нього, адже право власності територіальної громади м. Львова на це майно не припинялося, жодних заходів щодо його відчуження не вживалося. Тобто в даному випадку спірне нерухоме майно позивачем не відчужувалося, право власності територіальної громади м. Львова на це майно не припинялося, а відтак ПП Сімтакс не набув право власності на спірне майно на підставі ухвали Сколівського районного суду Львівської області від 25.06.2014. Дійсний власник спірного майна не був учасником судового розгляду. В межах розгляду зазначеної справи не відбулося примусове вилучення майна у його дійсного власника, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України. Такий висновок у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15 та постанові Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі №910/16133/16. Доводи представника відповідача, що з 03.06.2002 спірне майно вже не перебувало у власності Львівської міської ради, оскільки в матеріалах справи є реєстраційне посвідчення БТІ від 03.06.2002, згідно з яким будинок під літ. А-1 на АДРЕСА_1 зареєстрований на праві приватної власності за ЛКП Львівелектротранс , яке і розпорядилося належним йому спірним майном, є необґрунтованими, оскільки оригінал цього розпорядження відсутній, в матеріалах реєстраційної справи міститься лише копія реєстраційного посвідчення, достовірність якого не підтверджена. 07.02.2002 Мін`юст затвердив Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно. Відповідно до п. 3.8 зазначеного Тимчасового положення після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відповідна відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг установленої форми з реєстру прав та повертаються правовстановлювальні документи власнику (власникам) або уповноваженій ним (ними) особі. Отже, документом, який посвідчував реєстрацію права власності на той момент, був витяг з реєстру прав про реєстрацію прав, а не реєстраційне посвідчення, видача якого взагалі не була передбачена. Відповідно до п. 4.1.2 Тимчасового положення реєстраційна справа містить такі документи: заяву про реєстрацію відповідних прав; копію розділу Реєстру прав; рішення реєстратора; копії правовстановлювальних документів, що підтверджують права на нерухоме майно, завірені реєстратором; документи, що свідчать про внесення плати за реєстрацію; інформацію про видані витяги з Реєстру прав; дані технічної інвентаризації. Проте в матеріалах реєстраційної справи відсутні зазначені документи. Наявна лише копія реєстраційного посвідчення, яке Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно не було передбачено. Видача реєстраційного посвідчення була передбачена лише Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних і юридичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 09.06.1998 № 121, яка втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002, тобто на момент видачі реєстраційного посвідчення від 03.06.2002 була нечинною. П. 2.1 вказаної інструкції передбачалося, що реєстраційне посвідчення видається в тому разі, коли на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису; реєстраційне посвідчення є невід`ємною частиною правовстановлювального документа. Додатком 1 до Інструкції затверджено Перелік правовстановлювальних документів, і серед них реєстраційне посвідчення відсутнє. Реєстраційне посвідчення є лише невід`ємним додатком до правовстановлювального документа. Отже, реєстраційне посвідчення не є правовстановлювальним документом, який посвідчує набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тому твердження відповідача, що матеріали судової справи містять документ, що підтверджує право приватної власності ЛКП Львівелектротранс на спірний об`єкт, не відповідають дійсності. В копії реєстраційного посвідчення зазначено, що воно видане на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 662 від 15.12.1971 і рішення Львівського обласного управління комунального господарства № 62 від 19.02.1987. На аркуші 83 реєстраційної справи міститься рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 15.12.1971 № 662 Про оформлення права державної власності на 1/5 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яким передбачалося оформлення права державної власності кустовій машинолічильній станції відділу комунального господарства облвиконкому. Отже, це рішення не є підставою для оформлення права приватної власності ЛКП Львівелектротранс . На аркуші 136 реєстраційної справи міститься розпорядження Львівського обласного управління комунального господарства від 19.02.1987 № 62 Про передачу основних засобів , згідно з яким передбачається передача з балансу Обчислювального центру облкомунуправління на баланс Львівського трамвайно-тролейбусного управління будівлю на АДРЕСА_1 ). Проте це розпорядження також не може бути підставою для набуття права приватної власності ЛКП Львівелектротранс , так як згідно з розпорядженням передбачалася лише передача на баланс, що не передбачає набуття права власності на цей об`єкт за балансоутримувачем. У зв`язку з тим, що з 07.02.2002 реєстрація права власності відбувалася в реєстрі прав власності на нерухоме майно, то право власності на спірну будівлю за ЛКП Львівелектротранс , ПП Салют-плюс , ПП Західно-Український паливний дім повинно було бути зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно. Проте, як вбачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності ні за ЛКП Львівелектротранс , ні ПП Салют-плюс , ні ПП Західно-Український паливний дім не було зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно. Таким чином, все зазначене вище спростовує твердження відповідача, що Львівська міська рада з 03.06.2002 року не була власником спірного нерухомого майна. Вважає необґрунтованими доводи представника відповідача, що Львівська міська рада пропустила строк позовної давності на звернення до суду, оскільки була зобов`язана знати про вибуття спірного майна з комунальної власності, проте неналежним чином виконувала свої повноваження з управління комунальним майном, й у зв`язку з пропуском строку позовної давності у задоволенні позову повинно бути відмовлено. Так, не відповідає дійсності твердження відповідача, що майно понад 15 років перебувало в користуванні приватних юридичних осіб. Це спростовується листом балансоутримувача (долучений до позовної заяви) про те, що майно знаходиться на балансі ЛКП Львівелектротранс і з 01.03.1987 використовувалося як базова лабораторія. Фактично з користування ЛКП Львівелектротранс спірні приміщення не вибували аж до моменту, коли на початку 2018 року невідомі особи не почали проводити там ремонтні роботи. Так, у листах від 18.01.2018 та від 24.01.2018 ЛКП Львівелектротранс повідомило управління комунальної власності та юридичний департамент про те, що у будівлі на АДРЕСА_1 проводяться ремонтні роботи невідомими особами. На вимогу поліції особа, яка знаходилась у будівлі, представилась представником нових власників і надала витяг з державного реєстру речових прав. 09.02.2018 управління комунальної власності повідомило про ці факти юридичний департамент Львівської міської ради, ГУ Національної поліції у Львівській області та прокуратуру Львівської області. Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Таким чином, законодавець пов`язує момент початку перебігу позовної давності з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Попередні юридичні особи, за якими було зареєстровано право власності на спірні приміщення, не вчиняли жодних дій, які б свідчили про володіння та користування спірними приміщеннями, як-от, не укладали договорів з надання житлово-комунальних послуг (газо-, водо-, електропостачання), на утримання будинку та прибудинкової території. Оскільки об`єктивні підстави вважати, що майно вибуло з комунальної власності у Львівської міської ради були відсутні, то початок перебігу позовної давності розпочинається з моменту, коли міська рада дізналася про порушення свого права, а саме з дня, коли балансоутримувач - ЛКП Львівелектротранс дізнався, що майно вибуло з комунальної власності і повідомив про це Львівську міську раду в особі юридичного департаменту та управління комунальної власності, тобто з 18.01.2018 року.

Представник відповідача ОСОБА_4 ОСОБА_2 по суті спору подала до суду відзив у формі письмових пояснень на позов, в яких проти позову заперечила, вказавши, щодоводи позивача, що спірне нерухоме майно вибуло з комунальної власності неправомірно і поза волею власника майна, а у ПП Західно-Український паливний дім не виникло право власності на спірний об`єкт нерухомості, яке зареєстроване 16.07.2013, спростовуються документами, які наявні в матеріалах справи. Так, згідно з реєстраційним посвідченням Львівського бюро технічної інвентаризації від 03.06.2002 року, серія КММ № 015294, будинок під літ. А-1 за адресою: АДРЕСА_1 а на праві власності був зареєстрований за ЛКП Львівелектротранс . На підставі біржової угоди № Н-013-3 купівлі-продажу від 01.12.2003 спірне нерухоме майно придбало ПП Салют-плюс . На підставі біржової угоди купівлі-продажу № Н 0230 від 01.03.2010 право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ПП Західно-Український паливний дім . На підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстрованого за № 6904, право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ПП Сімтакс (номер запису про право власності 7954912 від 05.12.2014 року). Право власності на спірне нерухоме майно у ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виникло на підставі договорів купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення будівлі від 24.03.2017 року, які посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. Документи, які містяться в матеріалах цивільної справи свідчать, що з 03.06.2002 спірне нерухоме майно не перебувало у власності Львівської міської ради, а з 01.12.2003 перебувало у власності приватної юридичної особи. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Верховний Суд наголошує, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав (постанова від 16.01.2019 року у справі № 646/14831/15-ц, постанова від 20.03.2019 року у справі № 221/4715/17, постанова від 25.03.2019 року у справі № 488/1558/16-ц). Європейський суд з прав людини у справі Dacia S.R.L. проти Молдови від 18.03.2008 (заява № 3052/04) встановив, що звільнення державних організацій у випадках, коли вони позиваються про повернення державного майна, від обов`язку дотримуватися установлених строків давності, котрі б перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави. Європейський суд з прав людини констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або повинні були б стати остаточними, якби строк позовної давності було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності. З огляду на фактичні обставини переходу права власності на спірне нерухоме майно та на (понад 15 років) користування цим майном приватними юридичними особами, зважаючи сформовану Верховним Судом презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх майнових та практику Європейського суду з прав людини позовна заява Львівської міської ради є такою, що подана після спливу строку позовної давності, що згідно з ч. 4 ст. 267 Цивільного у України є підставою для відмови у позові. ОСОБА_3 , ОСОБА_6 набули право власності на спірне нерухоме майно на підставі відплатного договору, що свідчить про добросовісність набувачів. На момент набуття права власності на спірну нерухомість відповідачами були відсутні будь-які обставини, які б перешкоджали укладенню договорів купівлі-продажу та переходу права власності. Львівською міською радою не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про вибуття спірного нерухомого майна з володіння позивача поза його волею, про прояв будь-якого інтересу до майна протягом строку позовної давності, про вжиття заходів для утримання майна у належному стані. При цьому ОСОБА_3 , ОСОБА_4 несуть витрати, які пов`язані із утриманням спірного нерухомого майна (зокрема, витрати на оплату послуг з утримання будинку та прибудинкової території, які обумовлені Типовим договором № 358 від 01.04.2017 року, що укладений з ЛКП Господар , витрати на оплату комунальних послуг, тощо). Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Все вищевикладене свідчить, що Львівською міською радою не було дотримано принципу належного урядування, позовна заява подана після спливу строку позовної давності, а позовні вимоги суперечать приписам ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому з матеріалів справи вбачається, що 16.07.2013 право власності на спірне нерухоме майно в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстроване за ПП Західно-український паливний дім (запис про право власності № 1665753). Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25.06.2014 у справі № 453/767/14-ц (провадження № 2/453/339/14) затверджено мирову угоду, предметом якої є перехід права власності на спірне нерухоме майно від ПП Західно-Український паливний дім до ПП Сімтакс . Ухвала Сколівського районного суду Львівської області 25.06.2014 року у справі 2 453/767/14-ц (провадження № 2/453/339/14) не оскаржувалась, в тому числі й Львівською міською радою, набрала законної сили та є обов`язковою для виконання. На виконання умов мирової угоди, яка затверджена зазначеною ухвалою суду, між ПП Західно-Український паливний дім та ПП Сімтакс було укладено договір купівлі-продажу від 05.12.2014, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстровано за № 6904. Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ПП Сімтакс в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 7954912 від 05.12.2014). 24.03.2017 року на підставі договорів купівлі-продажу Ѕ частки нежитлового приміщення будівлі від 24.03.2017 року, які посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І. та зареєстровані за № 810 та № 815, право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (номери записів про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 19630141 та № 19630736 відповідно). Верховний Суд наголошує, що порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав (постанова від 16.01.2019 року у справі № 646/14831/15-ц, провадження № 61-4577св18; постанова від 20.03.2019 року у справі № 221/4715/17, провадження № 61-44978св18: постанова від 25.03.2019 року у справі № 488/1558/16-ц., провадження № 61-39116св18). Можливість знати про порушення своїх прав виплаває із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15. 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Інститут позовної давності застосовується і до правовідносин, що регулюються статтею 388 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 520/4114/16-ц, провадження № 61-30884св18). Львівська міська рада не виконала покладені на неї повноваження щодо управління майном, не вживала заходів контролю за використанням майна протягом тривалого часу, що є порушенням сформованого Європейським судом з прав людини принципу належного врядування (рішення у справах Рисовський проти України , Лелас проти Хорватії , Тошкуце та інші проти Румунії , Москаль проти Польщі , Расіа S.R.L. проти Молдови ). Також Львівська міська рада належними та допустимими доказами не підтвердила неможливість довідатись про перебування спірного нерухомого майна у власності приватних осіб до 18.01.2018, особливо в умовах, коли в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на це майно 16.07.2013 було зареєстровано за ПП Західно-Український паливний дім (запис про право власності № 1665753). Відповідачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 набули право власності на спірне нерухоме майно на підставі відплатного договору, що свідчить про добросовісність набувачів. На момент набуття права власності на спірну нерухомість відповідачами були відсутні будь-які обставини, які б перешкоджали укладенню договорів купівлі-продажу та переходу права власності. У постановах Верховного Суду від 26.09.2019 року у справі № 2-4352/11 та від 20.03.2019 року у справі № 521/8368/15-ц за подібних обставин справи зроблено висновок, що конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку із бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням. Зважаючи, що ОСОБА_3 і ОСОБА_4 є добросовісними набувачами, витребування у них спірного нерухомого майна буде порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, що, як наголосив Верховний Суд у постановах від 26.09.2019 року у справі № 2- 1352/11 та від 20.03.2019 року у справі № 521/8368/15-ц, є неприйнятним.

Представник третьої особи ЛКП Львівелектротранс Кудрань М.М. надала по суті спору письмові пояснення у справі, в яких позов підтримала, зазначивши, що будівля під літ. А-1 загальною площею 271,8 кв.м на АДРЕСА_1 а перебуває на балансі ЛКП Львівелектротранс , що підтверджується інвентарною карткою обліку основних засобів, з 1987 року та використовувалась як базова лабораторія з 01.03.1987 р. (інвентарний номер 05655 (1700) ), належить на праві комунальної власності Львівській міській раді. Реєстрація права власності на будівлю була проведена в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 29.12.2004 на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому м. Львова № 176 від 10.03.1987, реєстраційний номер майна 9409001. Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Внаслідок вибуття вказаного нежитлового приміщення із комунальної власності було порушено права, майнові інтереси законного власника майна - територіальної громади м. Львова. Оскільки доводи позовної заяви свідчать про незаконність вибуття із володіння позивача будівлі під літ. А-1 загальною площею 271,8 кв.м на АДРЕСА_1 , вважає, що позов підлягає до задоволення в повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивача та представник третьої особи ЛКП Львівелектротранс позов підтримали із аналогічних викладеним у позовній заяві та інших поданих ними заявах по суті спору підстав.

Відповідач ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечили із аналогічних викладеним у поданих по суті спору письмових поясненнях підстав.

Інші учасники справи жодного разу не з`явилися у судове засідання, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. З врахуванням наявних у справі доказів суд вважає за можливе розглянути справу у їх відсутності.

Позовна заява надійшла до суду 11.04.2018. Ухвалою суду від 12.04.2018 за заявою представника позивача вжито заходів забезпечення позову та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, будівлю (літ. А-1) на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101). Ухвалою суду від 05.05.2018 відкрито провадження у справі. Представниками сторін та третьої особи ЛКП Львівелектротранс подані письмові пояснення на позов. Ухвалою суду від 27.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Всі наявні у справі докази були надані сторонами або витребувані за їх клопотанням судом.

Заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, суд вважає, що позов слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст. 12 , 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 11 ЦК України , підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Статтею 203 ЦК України визначені вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: частина 1 встановлює, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, АРК, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. До договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства, і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування, розпорядження (в тому числі відчуження) об`єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14 , 15 Конституції України ) тощо.

Згідно зі ст. 16 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Як вбачається з матеріалів справи Львівська міська рада, звернувшись до суду з даним позовом, обґрунтовує підставність заявленої вимоги про витребування нежитлового приміщення будівлі (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) в добросовісних набувачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в порядку ст. 388 ЦК України у зв`язку з тим, що зазначене нежитлове приміщення є комунальною власністю та вибуло з володіння територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради поза її волею.

Судом встановлено, що підтверджується матеріалами інвентаризаційної справи на будинок на АДРЕСА_1 , що на підставі рішення Червоноармійського райвиконкому м. Львова від 10.03.1987 № 176 територіальна громада м. Львова в особі Львівської міської ради є власником будинку АДРЕСА_2 . Інформація про реєстрацію права власності на спірний будинок за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради внесена до державного реєстру прав на нерухоме майно 29.12.2004 (реєстраційний номер об`єкта 9409001). Даний витяг був виданий реєстратором як дублікат реєстраційного посвідчення від 15.11.1987, в інвентаризаційній справі міститься дублікат вказаного реєстраційного посвідчення від 01.04.1997. Вказана будівля рахується на балансі ЛКП Львівелектротранс і використовувалася як базова лабораторія з 01.03.1987, інвентарний номер 05655 (1700), що стверджується довідками ЛКП Львівелектротранс від 01.09.2016 №06/1239 та від 18.01.2018 №08/88.

Як вбачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та матеріалів реєстраційної справи на об`єкт нерухомого майна на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101), на підставі біржової угоди № Н-019-3 (договір купівлі-продажу) від 01.12.2003, укладеної між членом біржі СПД Щукіним О. Н., діючим в інтересах ЛКП Львівелектротранс в особі директора Білокурого О.І., та членом біржі Філатовою С. Г., діючої в інтересах ПП Салют-плюс в особі директора Коваля Г. Г., продавець передав у власність покупця нежитлове приміщення: будівлю літ. А-1 загальною площею 272,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала ЛКП Львівелектротранс .

В подальшому на підставі біржової угоди купівлі-продажу № Н 0230 від 01.03.2010 право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ПП Західно-Український паливний дім . На підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстрованого за № 6904, право власності на спірне нерухоме майно перейшло до ПП Сімтакс (номер запису про право власності 7954912 від 05.12.2014 року). Право власності на спірне нерухоме майно у відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 виникло на підставі договорів купівлі-продажу 1/2 частки нежитлового приміщення будівлі від 24.03.2017 року, які посвідчені приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юріяком М.І.

Згідно з п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об`єктів комунальної власності.

Згідно із частиною першою статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 41 Конституції України та пунктом 2 частини першої статті 3 , статті 321 ЦК України передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Відповідно до ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Згідно зі ст. 330 ЦК України , якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

З наданих представниками Львівської міської ради, ЛКП Львівелектротранс та витребуваних документів, судом достовірно встановлено, що рішення про відчуження комунального майна нежитлового приміщення: будівлі літ. А-1 загальною площею 272,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 а Львівською міською радою не приймалось і зазначене майно вибуло з комунальної власності неправомірно, поза волею власника майна.

Зокрема, в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок наявна фотокопія реєстраційного посвідчення БТІ від 03.06.2002, згідно з яким будинок під літ. А-1 на АДРЕСА_1 був зареєстрований на праві приватної власності за ЛКП Львівелектротранс , яке однак не може прийматися судом до уваги як належний та допустимий доказ з огляду на відсутність оригіналу вказаного документу та невідповідність його вимогам закону.

Відповідно до п. 3.8 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 07.02.2002, яке було чинним на той час, після прийняття рішення реєстратором та внесення запису до реєстру прав на правовстановлювальних документах робиться відповідна відмітка (штамп) про реєстрацію відповідних прав, видається витяг установленої форми з реєстру прав та повертаються правовстановлювальні документи власнику (власникам) або уповноваженій ним (ними) особі. Таким чином, документом, який посвідчував реєстрацію права власності на той момент, був витяг з реєстру прав про реєстрацію прав, а не реєстраційне посвідчення, видача якого не була передбачена.

Видача реєстраційного посвідчення була передбачена Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності фізичних і юридичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури і житлової політики України від 09.06.1998 № 121, яка втратила чинність на підставі Наказу Держбуду № 36 від 15.02.2002, тобто на момент видачі реєстраційного посвідчення від 03.06.2002 не була чинною. П. 2.1 вказаної інструкції передбачалося, що реєстраційне посвідчення видається в тому разі, коли на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису; реєстраційне посвідчення є невід`ємною частиною правовстановлювального документа. Додатком 1 до Інструкції затверджено Перелік правовстановлювальних документів, і серед них реєстраційне посвідчення відсутнє. В копії реєстраційного посвідчення зазначено, що воно видане на підставі рішення виконкому Львівської міської ради № 662 від 15.12.1971 і рішення Львівського обласного управління комунального господарства № 62 від 19.02.1987. На аркуші 83 інвентаризаційної справи міститься рішення виконкому Львівської міської ради депутатів трудящих від 15.12.1971 № 662 Про оформлення права державної власності на 1/5 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 , яким передбачалося оформлення права державної власності кустовій машинолічильній станції відділу комунального господарства облвиконкому. Отже, це рішення не є підставою для оформлення права приватної власності ЛКП Львівелектротранс . На аркуші 136 інвентаризаційної справи міститься розпорядження Львівського обласного управління комунального господарства від 19.02.1987 № 62 Про передачу основних засобів , згідно з яким передбачається передача з балансу Обчислювального центру облкомунуправління на баланс Львівського трамвайно-тролейбусного управління будівлі на АДРЕСА_1 ). Проте це розпорядження також не може бути підставою для набуття права приватної власності ЛКП Львівелектротранс , так як згідно з розпорядженням передбачалася лише передача на баланс, що не передбачає набуття права власності на цей об`єкт за балансоутримувачем.

Оскільки спірна будівля ніколи не належала на праві власності ЛКП Львівелектротранс , яке є комунальним унітарним підприємством та також належить Львівській міській раді, та перебувала на балансі ЛКП Львівелектротранс , а тому на підставі ст.ст. 215, 228 ЦК України договір купівлі-продажу (біржова угода № Н-09-3) від 01.12.2003 року як такий, що посягає на суспільні, економічні та соціальні основи місцевого самоврядування, оскільки спрямований на заволодіння всупереч вимогам чинного законодавства об`єктом комунальної власності та порушує права та охоронювані законом інтереси власника об`єкта нерухомості - територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, є нікчемним правочином, оскільки його недійсність встановлена законом, а тому визнання його недійсним судом не вимагається.

Ухвалою Сколівського районного суду Львівської області від 25.06.2014 у справі № 453/767/14-ц за позовом ПП Сімтакс до ПП Західно-Український паливний дім , ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики затверджено мирову угоду, згідно якої ПП Західно-Український паливний дім зобов`язується продати ПП Сімтакс нежитлове приміщення під літ. А-1 загальною площею 272,7 кв.м на АДРЕСА_1 .

Однак вказана ухвала не є правовою підставою для набуття права власності на спірне майно за ПП Сімтакс , так і іншими особами після нього, оскільки право власності від ПП Західно-Український паливний дім до ПП Сімтакс перейшло не на підставі ухвали суду, а на підставі договору купівлі-продажу від 05.12.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Новосад О.П. та зареєстрованого за № 6904. Крім того, як уже встановлено судом, право власності територіальної громади м. Львова на це майно не припинялося, й дійсний власник спірного майна не був учасником судового розгляду. В межах розгляду зазначеної справи не відбулося примусове вилучення майна у його дійсного власника, а також не ухвалювались рішення щодо припинення права власності на підставі статті 346 ЦК України . Такий висновок у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі № 6-1203цс15 та постанові Верховного Суду від 12.04.2018 року у справі №910/16133/16.

З приводу незаконного вибуття з власності територіальної громади м. Львова спірної будівлі Львівська міська рада у лютому 2018 року звернулася із заявою у Личаківський ВП ГУ НП у Львівській області. Згідно відповіді ГУ НП у Львівській області слідчим відділом Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, викладені у зверненні Львівського міського голови про вчинення кримінального правопорушення від 19.02.2018 року та розпочато здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12018140040000557 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.358 КК України, за фактом незаконного вибуття з власності територіальної громади м. Львова будинку на АДРЕСА_1 , загальною площею 271,8 кв.м. На даний час досудове розслідування триває та встановлюються обставини кримінального правопорушення.

Таким чином, суд вважає доведеним факт, що спірне комунальне майно вибуло з комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради неправомірно і поза волею власника майна.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України ).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (висновок Верховного Суду України, сформульований у постанові від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Воля в даному випадку це рішення (дозвіл) місцевої ради на відчуження комунального майна конкретно визначеній особі.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Просудову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" у разі, коли між особами відсутні договірні відносини або відносини, пов`язані із застосуванням наслідків недійсності правочину, спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню за правилами статей 387 , 388 ЦК України. Якщо власник вимагає повернення свого майна з володіння особи, яка незаконно ним заволоділа, така позовна вимога підлягає розгляду та вирішенню також за правилами статей 387 , 388 ЦК України .

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. При цьому норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було в наступному набувачем відчужене третій особі, оскільки надає право повернення майна лише стороні правочину, який визнано недійсним. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України .

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов`язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

Згідно з п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014, відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз`яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Окрім цього така ж правова позиція висловлена і у постановах Верховного Суду України №6-1цс15 від 11.02.2015 та №6-2069цс16 від 30.11.2016, у яких суд дійшов висновку, якщо дійсний власник, який не був стороною правочину, не був учасником судового розгляду і майно відчужене поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Згідно з ч. 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої ст. 37 цього Закону, до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що спірне нежитлове приміщення вибуло з володіння власника територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради поза її волею, а відтак наявні підстави відповідно до статей 387, 388 ЦК України для витребування майна у добросовісних набувачів, у зв`язку з чим підставними є заявлені вимоги про витребування майна з володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради та скасування рішення про державну реєстрацію їх права власності на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) із зобов`язанням відповідачів повернути вказане майно за актом приймання-передачі законному власнику майна.

Що стосується заперечень сторони відповідача про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку із закінченням строків давності пред`явлення позову, суд доходить до переконання, що позивачем не пропущено строк позовної давності, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості захистити своє право через суд.

У п. 24 постанови Верховного Суду від 28.11.2018 у справі 911/926/17 зазначено, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз змісту термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) та статтею 74 ГПК України (у редакції, чинній з 15.12.2017), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція напрацьована усталеною судовою практикою як Верховного Суду України в постановах від 17.02.2016 у справі №6-2407цс15, від 01.07.2015 у справі №6-178гс15, так і Верховного Суду, зокрема в постанові від 15.05.2018 у справі № 911/2534/17.

Представник відповідача у поданих письмових поясненнях та заяві про застосування строку позовної давності посилається на те, що позивач міг довідатися про порушення свого права власності на спірне приміщення, оскільки інформація про зареєстровані права та їх обтяження, що містяться у державному реєстрі прав, є відкритою та загальнодоступною.

Закон України Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень набрав чинності 13.12.2015 року. Вказаним Законом в новій редакції викладається Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень від 01.07.2004 року, яка почала діяти з 01 січня 2016 року. Звідси слідує, що перевірити інформацію про порушення свого права власності в реєстрі Львівська міська рада фактично могла лише починаючи з 1 січня 2016 року, коли доступ до державного реєстру речових прав став публічним.

Крім того, суд приймає до уваги, що фактично з користування ЛКП Львівелектротранс як балансоутримувача відповідного комунального майна спірні приміщення не вибували до моменту набуття права власності на такі відповідачами у 2017 році та безпосередньо на початку 2018 року, коли невідомі особи не почали проводити там ремонтні роботи. Після цього у листах від 18.01.2018 та від 24.01.2018 ЛКП Львівелектротранс повідомило управління комунальної власності та юридичний департамент, що у будівлі на АДРЕСА_1 а проводяться ремонтні роботи невідомими особами. На вимогу поліції особа, яка знаходилась у будівлі, представилась представником нових власників і надала витяг з державного реєстру речових прав.

Жодних доказів протилежного, що позивачу могло бути відомо раніше про вибуття майна із його власності, матеріали справи не містять. При цьому, суд звертає увагу, що первинно у державний реєстр прав на нерухоме майно був внесений запис 29.12.2004 на об`єкт нерухомого майна будинок АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта 9409001). Й зазначений запис є чинним на даний час.

Тоді як первинний запис на об`єкт нерухомого майна нежитлове приміщення: будівлю літ. А-1 загальною площею 272,7 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) був здійснений лише 16.07.2013 за ПП Західно-Український паливний дім . При цьому на момент здійснення відповідного запису був чинним та перевірявся державним реєстратором запис від 29.12.2004, однак у зв`язку з відмінністю в реєстраційних даних щодо об`єктів нерухомого майна (хоч, як встановлено судом, йшлося про один і той же об`єкт нерухомого майна) реєстрація права власності за ПП Західно-Український паливний дім була проведена. Таким чином, можливість позивача дізнатися із державного реєстру прав на нерухоме майно про вибуття спірних приміщень з його володіння (за умови чинності обох записів від 29.12.2004 на об`єкт із реєстраційним номером 9409001 та об`єкт зі зміненими без відома законного власника реєстраційними даними за номером 105862746101), на думку суду, виключається.

За наведеного, суд вважає, що Львівська міська рада, звертаючись з даним позовом до суду, не пропустила строк позовної давності. У зв`язку з цим доводи сторони відповідача, в тому числі щодо неналежного урядування з боку органу місцевого самоврядування як підстави відмови у позові, суд вважає спростованими. Інші доводи й аргументи сторін не спростовують наведених вище висновків суду.

Згідно з ч. 2 статті 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої ст. 37 цього Закону, до державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Таким чином, оскільки порядок виконання судового рішення у цій справі безпомередгбл визначений законом, немає необхідності додатково визначати його у судовому рішенні. На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідачів підлягає стягненню на користь позивача в рівних частках сплачений за пред`явлення позову судовий збір.

Керуючись ст.ст. 2 , 81 , 258 , 259 , 263-265 , 268 ЦПК України , ст.ст. 202, 203, 204, 215, 228, 261, 317, 319, 321, 327, 328, 330, 387, 388 ЦК України, ст.ст. 16, 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , ст. 26 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , суд, -

у х в а л и в :

позов - задовольнити.

Витребувати на користь територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 Ѕ нежитлового приміщення (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) та ОСОБА_4 Ѕ нежитлового приміщення (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) та зобов`язати ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повернути вказане майно за актом приймання-передачі територіальній громаді міста Львова в особі Львівської міської ради.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на Ѕ нежитлового приміщення (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101) та ОСОБА_4 на Ѕ нежитлового приміщення (літ. А-1) загальною площею 272,7 кв.м. на АДРЕСА_1 (реєстраційний номер майна 105862746101).

Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Львівської міської ради по 1762 грн. з кожного сплаченого судового збору.

Повний текст рішення суду складено і підписано 10.02.2020.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду в порядку і строки передбачені ст.ст. 353-355, п. 15.5 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування (ім`я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):

Позивач: Львівська міська рада, ідентифікаційний код: 04055896, 79008, м. Львів, пл. Ринок, 1;

Відповідач: ОСОБА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_4 , ідентифікаційний код 27609 11130, місце реєстрації проживання: АДРЕСА_4 ;

Третя особа: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ідентифікаційний код: 25558625, місцезнаходження: 79008, м. Львів, пл. Галицька, 15;

Третя особа: Львівське комунальне підприємство Львівелектротранс , ідентифікаційний код: 03328406, місцезнаходження: 79012, м. Львів, вул. Сахарова, 2;

Третя особа: Приватне підприємство Західно Український паливний дім , ідентифікаційний код: 36739213, місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Конотопська, 11/3;

Третя особа: Приватне підприємство Сімтакс , ідентифікаційний код: 37277837, місцезнаходження: 79058, м. Львів, пр. Чорновола, 53;

Третя особа: Товарна біржа Наша , ідентифікаційний код: 32484157, місцезнаходження: 79035, м. Львів, вул. Зелена, 251;

Третя особа: ОСОБА_7 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_5 .

Суддя ОСОБА_8 В.Я.