Постанова

від 12.02.2020 по справі 826/15718/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2020 року

Київ

справа №826/15718/15

провадження №К/9901/11511/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Бевзенка В. М., Данилевич Н. А.

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, за участю третіх осіб - Екс-міністра екології та природних ресурсів України Шевченка Ігоря Анатолійовича, заступника Міністра-керівника апарату Коломієць Світлана Леонідівна, Приватного підприємства "Комавто плюс", про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів, моральної шкоди, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року, прийняту у складі головуючого судді Клименчук Н. М., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Ключковича В. Ю., суддів: Беспалова О. О., Губської О. А.

в с т а н о в и в :

1. У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, заміненого під час розгляду справи судом першої інстанції на належного відповідача - Комісію з реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, за участю третіх осіб - Екс-міністра екології та природних ресурсів України Шевченка Ігоря Анатолійовича, заступника Міністра-керівника апарату Коломієць Світлана Леонідівна, Приватного підприємства "Комавто плюс", в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог просить:

1.1. визнати протиправними дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/11 у порядку, визначеному чинним законодавством, як такі, що призвели до порушення реалізації конституційного права на соціальний захист та працю, що призвело, у свою чергу, до упущеної вигоди фінансових та матеріальних ресурсів внаслідок неефективних управлінських дій відповідача через несвоєчасне вжиття заходів в частині виконання рішення національного суду;

1.2. визнати Міністерство екології та природних ресурсів України правонаступником реорганізованого 09 грудня 2010 року Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

1.3. зобов'язати відповідача нести відповідальність по зобов'язаннях Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в частині виконання рішення Європейського суду з прав людини № 36762/06 від 31 липня 2014 року, а саме: виконати зобов'язання по працевлаштуванню ОСОБА_1;

1.4. зобов'язати відповідача вчинити дії щодо відшкодування 358347,60 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, 315535,00 грн. інфляційних витрат та 42112,74 грн. річних за період невиконання судового рішення;

1.5. стягнути з відповідача моральну шкоду у зв'язку із втраченою вигодою та невиконанням договірних зобов'язань у розмірі 38320,88 грн.;

1.6. стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 119400,88 гривень.

2. В обґрунтування позову зазначає, що згідно з рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/11, яке набрало законної сили, позивача поновлено на посаді директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" з дати звільнення, а саме з 25 березня 2010 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42681,60 грн. та стягнуто з Міністерства охорони природного навколишнього середовища України 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

2.1. Однак, незважаючи на наведене судове рішення його фактично відповідачем не виконано.

2.2. Вказує, що з приводу тривалого невиконання судового рішення від 26 січня 2011 року заявниця серед інших 249 осіб зверталася до Європейського суду з прав людини, внаслідок чого 31 липня 2014 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення на користь заявників, зокрема й ОСОБА_1, за яким відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження згідно з постановою від 29 серпня 2014 року № ВП 44555151.

2.4. Вважаючи дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/11 неправомірними, ОСОБА_1 звернулась до суду з вимогою виконати зобов'язання по працевлаштуванню, відшкодувати середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу, інфляційні витрати за період невиконання судового рішення та стягнути з відповідача моральну шкоду.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. 26 січня 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі № 2-4017/2011 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання", за участю третьої особи - Бойка Володимира Олексійовича, відповідно до якого: визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства охорони природного навколишнього середовища України від 25 березня 2010 року № 231-О, яким звільнено ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання"; зобов'язано Міністерство охорони природного навколишнього середовища України поновити ОСОБА_1 на посаді директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" з дати звільнення, а саме з 25 березня 2010 року; стягнуто з Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 42681,60 грн.; стягнуто з Міністерства охорони природного навколишнього середовища України на користь ОСОБА_1 3000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди.

4. В подальшому ОСОБА_1 змінила прізвище на ОСОБА_1 у зв'язку з реєстрацією шлюбу 11 грудня 2013 року.

5. Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/2011 залишено без змін.

6. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року у справі № 2-4017/2011 залишено без змін.

7. Так, за наслідками набрання законної сили рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у наведеній справі видано виконавчі листи для пред'явлення до виконання, проте органом державної виконавчої служби їх було втрачено, через що позивач зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва з питань видачі дублікату виконавчих листів та поновлення строків для пред'явлення їх до виконання.

8. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року у справі № 2-4017/11, провадження № 6/761/1739/2014, видано дублікати виконавчих листів за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року.

9. З приводу тривалого невиконання судового рішення від 26 січня 2011 року заявниця серед інших 249 осіб зверталася до Європейського суду з прав людини, внаслідок чого у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 36762/06 від 31 липня 2014 року у справі "Штефан та інші проти України", де ОСОБА_1 є одним із 249 заявників. Боржником у зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини є Держава Україна. З 21 жовтня 2014 року рішення частково виконано, стягнуто на користь ОСОБА_1 33220,81 грн. (суму справедливої сатисфакції) та 49534,80 грн. заборгованості за рішенням національного суду щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. В іншій частині рішення національного суду залишається не виконаним.

10. У 2015 році позивач зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії щодо стягнення заробітної плати за виконавчим документом та вжити заходів індивідуального характеру за рішенням № 3672/06, виданим 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини.

11. 16 грудня 2015 року Окружним адміністративним судом міста Києва у справі № 826/21913/15 прийнято постанову, яка набрала законної сили та відповідно до якої визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо примусового виконання рішення № 36762/06, виданого 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини у справі "Штефан та інші проти України" в частині виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011 року, зобов'язано вжити додаткових заходів індивідуального характеру щодо виконання зазначених рішень. В частині стягнення моральної шкоди відмовлено.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

12. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

12.1. Стягнуто з Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2011 року по 19 листопада 2018 року, з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 999419,85 гривень.

12.2. В решті позову - відмовлено.

13. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2018 року скасовано, а провадження у цій справі закрито.

14. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у зв'язку із затримкою виконання відповідачем рішення суду щодо поновлення на посаді ОСОБА_1 позивачу повинна бути виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу.

15. Шостий апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та закриваючи провадження у цій справі, виходив з того, що розгляд цієї справи має бути здійснено в порядку цивільного, а не адміністративного судочинства.

IV. Касаційне оскарження

16. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

17. В обґрунтування касаційної скарги вказує на помилковість висновків з приводу підсудності, оскільки позивач подала позов до Міністерства екології та природних ресурсів України ще в липні 2015 року, вважаючи, що саме цей орган повинен нести відповідальність за невиконання міжнародних зобов'язань, взятих на себе Урядом України, а саме рішення Європейського суду з прав людини № 36762/06 від 31 липня 2014 року у справі "Штефан та інші проти України", де ОСОБА_1 є одним із 249 заявників. У вказаному рішенні зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

17.1. Наголошує, що у цьому випадку судовими рішеннями, якими закінчено розгляд справи по суті є рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/2011, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року, якими позивача було поновлено на посаді директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання". В ході виконання рішення національних судів і Європейського суду з прав людини порушені права в частині поновлення на посаді дотепер не відновлено, а відтак порушення прав мають триваючий характер.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

18. За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

19. 08 лютого 2020 року набрали чинності зміни до КАС України, внесені Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

20. За правилом пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення зазначеного Закону касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

21. За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності цим Законом, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19 грудня 2019 року № 394-IX.

22. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 року) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

24. При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 20 липня 2006 року у справі Сокуренко і Стригун проти України вказав: фраза встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін судом, встановленим законом у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, встановленим законом .

25. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

26. За змістом пункту 2 частини першої статті 4 КАС України публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

27. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

28. У частині першій статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

VI. Позиція Верховного Суду

29. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

30. За усталеною судовою практикою Верховного Суду, публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

31. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

32. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

33. Предметом спору в цій справі є визнання протиправними дій відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/11.

34. Зі змісту наведеного судового рішення від 26 січня 2011 року вбачається, що наказом Міністерства охорони природного навколишнього середовища України від 13 лютого 2010 року № 119-о ОСОБА_1 призначено на посаду директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" на умовах укладеного з нею контракту. В цей же день 13 лютого 2010 року між позивачем та Міністерством охорони природного навколишнього середовища України укладено контракт про призначення її на посаду директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" строком з 13 лютого 2010 року по 12 лютого 2015 року. Відповідно до наказу Міністерства охорони навколишнього середовища України від 25 березня 2010 року № 231-о ОСОБА_1 звільнено з посади за пунктом 8 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та розірвано укладений з нею контракт.

35. Згідно з пунктом 8 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

36. Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору.

37. Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 визначено, що на працівників, з якими укладено контракт, поширюється законодавство про працю, що регулює відносини по трудовому договору.

38. Зміст спірних правовідносин, що склались у цій справі зводиться до невиконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі № 2-4017/11 в частині поновлення позивача на посаді директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання", яка, в свою чергу, була призначена після укладення контракту між нею та Міністерством охорони природного навколишнього середовища України, внаслідок чого й виникли трудові відносини.

39. Таким чином, предметом спору у цій справі є визнання протиправними дій відповідача щодо невиконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді, яка не відноситься до посад державного органу, й робота на ній не може бути віднесена до проходження публічної служби.

40. Слід зазначити, що суд першої інстанції, розглянувши та вирішивши справу по суті, не врахував юридичної природи спору, що виник між сторонами, та не звернув увагу на те, що цей спір стосується трудових відносин на умовах контракту, що, насамперед не відноситься до проходження публічної служби, а відтак не належить до категорії спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

41. Водночас, Шостий апеляційний адміністративний суд, скасувавши рішення суду першої інстанції, при цьому, закриваючи провадження у цій справі, виправив відповідну помилку останнього, у зв'язку з чим Верховний Суд не надає оцінки рішенню суду першої інстанції.

42. Враховуючи викладене, за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами ЦПК України.

43. Оскільки спір у справі № 2-4017/2011 стосувався питання правомірності звільнення ОСОБА_1 з посади директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об'єднання" шляхом винесення оскаржуваного наказу, а спірні правовідносини, що призвели до звернення позивача до суду з позовом у справі № 826/15718/15 є наслідком невиконання рішення у справі № 2-4017/2011, Верховний Суд вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції стосовно того, що цей спір не є публічно-правовим і не належить до юрисдикції адміністративних судів, а за суб'єктним складом сторін та сутністю спору дана справа підлягає розгляду в порядку, визначеному нормами ЦПК України.

44. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України 20 квітня 2016 року у справі № 802/3892/14-а та у постанові Великої Палати Верховного Суду 14 листопада 2018 року у справі № 806/2808/16.

45. З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

46. Доводи ж касаційної скарги не спростовують як висновки суду апеляційної інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

47. Зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

VII. Судові витрати

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX, суд

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді В. М. Бевзенко

Н. А. Данилевич