Рішення

від 17.12.2018 по справі 826/15718/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

17 грудня 2018 року № 826/15718/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних

ресурсів України

треті особи - Екс-міністр екології та природних ресурсів України Шевченко

Ігор Анатолійович;

заступник Міністра-керівник апарату Коломієць Світлана Леонідівна;

ПП Комавто плюс ,

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи:

ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства екології та природних ресурсів України, заміненого під час розгляду справи на належного відповідача - Комісію з реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, та з урахуванням поданих заяв про уточнення позовних вимог, зокрема й останньої заяви, що надійшла до суду 23 січня 2018 року, остаточно просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача в частині ухилення від виконання рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/11 у порядку, визначеному чинним законодавством, як такі, що призвели до порушення реалізації конституційного права на соціальний захист та працю, що призвело у свою чергу до упущеної вигоди фінансових та матеріальних ресурсів внаслідок неефективних управлінських дій відповідача через несвоєчасне вжиття заходів в частині виконання рішення національного суду;

- визнати Міністерство екології та природних ресурсів України правонаступником реорганізованого 09 грудня 2010 року Міністерства охорони навколишнього природного середовища України;

- зобов`язати відповідача нести відповідальність по зобов`язаннях Міністерства охорони навколишнього природного середовища України в частині виконання рішення Європейського суду з прав людини №36762/06 від 31 липня 2014 року, а саме: виконати зобов`язання по працевлаштуванню ОСОБА_1 ;

- зобов`язати відповідача вчинити дії щодо відшкодування 358 347,60 грн. середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, 315 535,00 грн. інфляційних витрат та 42 112,74 грн. річних за період невиконання судового рішення;

- стягнути з відповідача моральну шкоду у зв`язку із втраченою вигодою та невиконанням договірних зобов`язань у розмірі 38 320,88 грн.;

- стягнути з відповідача суму моральної шкоди у розмірі 119 400,88 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у провадженні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження з виконання рішення Європейського суду з прав людини № 36762/06 від 31 липня 2014 року у справі "Штефан та інші проти України", де ОСОБА_1 є одним із 249 заявників.

Боржником у зазначеному рішенні Європейського суду з прав людини є Держава Україна.

З 21 жовтня 2014 року рішення частково виконано, стягнуто на користь ОСОБА_1 33220,81 грн. (суму справедливої сатисфакції) та 49 534,80 грн. заборгованості за рішенням національного суду щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В іншій частині рішення національного суду залишається не виконаним.

Крім того, оскільки незаконне звільнення відбулося 25 березня 2010 року, позивач вважає, що з того часу підлягають стягненню: середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 358 347,60 грн., сума індексації - 315 535, 58 грн., та 3% річних - 42 112, 74, а всього: 715 813, 92 грн.

Позивач вважає також, що з відповідача слід стягнути моральну шкоду за невиконання відповідачем своїх договірних зобов`язань у сумі 38 320,88 грн. та моральну шкоду за понесені страждання у зв`язку з тривалим невиконанням судового рішення у сумі 119 400, 00 грн.

Від відповідача - Ліквідаційної комісії Міністерства екології та природних ресурсів України заперечень щодо позову, будь-яких інших заяв, клопотань не надходило.

Ухвалою суду від 06 серпня 2015 року (суддя Нагорянський С.І.) залишено позов без руху, надано строку для усунення недоліків, та у подальшому ухвалою суду від 07 вересня 2015 року адміністративний позов повернуто заявниці у зв`язку з не усуненням у визначений судом строк недоліків позову.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2015 року ухвалу суду першої інстанції від 07 вересня 2015 року скасовано, справу передано для продовження розгляду.

Згідно розпорядження керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва №174 від 21 січня 2016 року справу передано у провадження судді Іщука І.О., ухвалою якого від 12 травня 2016 року провадження у справі відкрито, визначено колегіальний розгляд в судовому засіданні.

12 квітня 2017 року у зв`язку із закінченням повноважень судді проведено повторний автоматизований розподіл судової справи, відповідно до якого для розгляду визначено колегію суддів, у складі: головуючого судді Клименчук Н.М., суддів

13 листопада 2017 року суддею Клименчук Н.М. прийнято справу у провадження, призначено її до колегіального розгляду.

Додатково суд зазначає, що 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Разом з тим, 15.12.2017 набрав чинності Закон України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів від 03.10.2017 №2147-VIII, яким внесені зміни до Кодексу адміністративного судочинства України - викладено його в новій редакції.

Пунктом 10 підпункту 1 розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядається за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв`язку з наведеним, розгляд даної справи продовжується судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 15.12.2017.

При вирішенні питання щодо складу суду, яким має розглядатись дана справа, судом враховано наступне.

Згідно частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Як встановлено статтею 32 Кодексу адміністративного судочинства України, усі адміністративні справи в суді першої інстанції, крім випадків, встановлених цим Кодексом, розглядаються і вирішуються суддею одноособово.

Відповідно до статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи, предметом оскарження в яких є рішення, дії чи бездіяльність Кабінету Міністрів України, Національного банку України, окружної виборчої комісії (окружної комісії з референдуму), розглядаються і вирішуються в адміністративному суді першої інстанції колегією у складі трьох суддів.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом (стаття 242).

Враховуючи вимоги статті 33 Кодексу адміністративного судочинства України та з метою дотримання статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про розгляд справи одноособово.

18 січня 2018 року розгляд справи не відбувся через відпустку судді.

Від позивача 23 січня 2018 року одночасно з уточненням позовних вимог надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

08 лютого 2018 року через неявку сторін та їх уповноважених представників, суд вирішив подальший розгляд справи провадити у письмовому провадженні.

Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.

Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.

Оцінивши наявні у справі документи і матеріали, належність, допустимість кожного доказу окремо, а також достатність та взаємний зв`язок наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 26 січня 2011 року Шевченківським районним судом міста Києва ухвалено рішення у справі №2-4017/2011 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об`єднання", третя особа - ОСОБА_3 , про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_1 у подальшому змінила прізвище на ОСОБА_1 у зв`язку з реєстрацією шлюбу 11 грудня 2013 року .

Зазначеним рішенням суду першої інстанції позов ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ №231-О від 25 березня 2010 року Міністерства охорони природного навколишнього середовища України, яким ОСОБА_1 було звільнено з посади директора Державного підприємства "Науково-виробниче природоохоронне об`єднання", зобов`язано Міністерство охорони природного навколишнього середовища України поновити ОСОБА_1 на посаді директора ДП "Науково-виробниче природоохоронне об`єднання" з дати звільнення, а саме з 25 березня 2010 року, стягнуто з ДП "Науково-виробниче природоохоронне об`єднання" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 42 681,60 грн. та 3 000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди. В решті позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2011 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року та ухвала Апеляційного суду міста Києва від 14 червня 2011 року залишені без змін.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року набрало законної сили, видані виконавчі листи для пред`явлення до виконання, проте органом державної виконавчої служби їх було втрачено, через що позивач зверталася до Шевченківського районного суду міста Києва з питань видачі дублікату виконавчих листів та поновлення строків для пред`явлення їх до виконання. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 26 лютого 2015 року, у справі №2-4017/11 провадження №6/761/1739/2014 заяву ОСОБА_1 частково задоволено, видано дублікати виконавчих листів за рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року.

З приводу тривалого невиконання судового рішення від 26 січня 2011 року заявниця серед інших 249 осіб зверталася до Європейського суду з прав людини. 31 липня 2014 року Європейський суд з прав людини ухвалив рішення на користь заявників, зокрема й ОСОБА_1 , за яким відділом примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України відкрито виконавче провадження за постановою від 29 серпня 2014 року № ВП 44555151.

Судом встановлено також, що у 2015 році позивач зверталася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною бездіяльності, стягнення моральної шкоди, зобов`язання вчинити дії щодо стягнення заробітної плати за виконавчим документом та вжити заходів індивідуального характеру за рішенням №3672/06, виданим 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини.

16 грудня 2016 року судом винесено постанову відповідно до якої позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо примусового виконання рішення №3672/06, виданого 31 липня 2014 року Європейським судом з прав людини у справі "Штефан та інші проти України" в частині виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011 року, зобов`язано вжити додаткових заходів індивідуального характеру щодо виконання зазначених рішень. В частині стягнення моральної шкоди відмовлено.

Як зазначає позивач, станом на момент звернення до суду з адміністративним позовом, що розглядається у даній справі № 826/15718/15, з відповідача стягнуто 49 534,80 грн. заборгованості за рішенням національного суду щодо поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, в частині поновлення її на роботі рішення суду не виконано.

З викладеного вбачається, що факт незаконного звільнення ОСОБА_1 та необхідності стягнення на її користь заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу вже встановлено рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року у справі №2-4017/2011, яке набрало законної сили, через що вже встановлені судом обставини у зазначеній справі не потребують доказування в даному провадженні №826/15718/15.

Виходячи з положень частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи, або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, позивач заявляє до стягнення суму 715 813,92 грн., при цьому наданий позивачем розрахунок зазначеної суми починається з дати звільнення - 25 березня 2010 року.

Водночас, виходячи із змісту рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 січня 2011 року, до стягнення присуджено суму заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 25 березня 2010 року по 26 січня 2011 року за 216 робочих днів.

За таких обставин, визначаючи розмір заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд починає з 27 січня 2011 року по день ухвалення рішення - 19 листопада 2018 року, та враховує визначену судовим рішенням від 26 січня 2011 року суму середньоденного заробітку 197,60 грн. та середньомісячного заробітку - 3 853,20 грн.

За приписами постанови Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати", а саме пунктів 5 та 8 зазначеного Порядку, відповідно до яких основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців роботи (календарні дні) на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період. Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим із дотриманням вимог законодавства.

Отже, час вимушеного прогулу позивача за період з 27 січня 2011 року по 17 грудня 2018 року становить: 1977 робочих днів х 197,60 грн. (середньоденний заробіток) = 390 655, 20 грн.

Відповідно до частини шостої статті 95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку. Згідно статті 33 Закону України "Про оплату праці" індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Оскільки індексація є складовою частиною заробітної плати, є додатковою заробітною платою і у разі порушення законодавства про оплату праці в частині її виплати, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції, наведеного газетою "Урядовий кур`єр", яка за зазначений період часу, виходячи із визначеної судом суми заборгованості становить 608 764, 65 грн.

Разом з тим, вимоги позивача щодо нарахування на суму заборгованості 3% річних, то суд зазначає, що передбачена статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія статті 625 Цивільного кодексу України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносини.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення заборгованості із заробітної плати за час вимушеного прогулу, з урахуванням індексу інфляції та 3% річних підлягають частковому задоволенню, в загальній сумі 999 419, 85 грн.

При цьому суд вважає, що зазначена сума підлягає стягненню з відповідача - Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 Указу Президента України № 1085/2010 від 09 грудня 2010 року "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" Міністерство охорони навколишнього природного середовища України було реорганізовано шляхом поділу на три юридичні особи, а саме: Міністерство екології та природних ресурсів, Державну екологічну інспекцію України та Державну службу геології та надр України.

Відповідно до пошукових даних у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Міністерство охорони навколишнього природного середовища України перебуває в стані припинення з 16 лютого 2011 року за рішенням засновників.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2011 року № 1074 "Про затвердження Порядку здійснення заходів, пов`язаних з утворенням, реорганізацією або ліквідацією міністерств, інших центральних органів виконавчої влади" (далі - Постанова № 1074) у разі припинення органу виконавчої влади Кабінет Міністрів України утворює відповідну комісію, затверджує її голову та визначає строк проведення реорганізації або ліквідації.

Для вжиття заходів щодо реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України екології було утворено відповідну Комісію, яку очолює Голова, до повноважень якого відповідно до підпункту 4 пункту 21 Постанови № 1074 входить забезпечення дотримання порядку звільнення працівників, зокрема тих, що є членами комісії, у тому числі письмового попередження їх не пізніше ніж за два місяці до звільнення, повідомлення державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників і забезпечення своєчасного розрахунку з ними під час звільнення, видання відповідних наказів та підписання необхідних документів.

Отже, саме Комісію з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України залучено судом до участі у справі у якості належного відповідача, і саме цей орган повноважений видавати відповідні накази та підписувати необхідні документи по зазначеному Міністерству.

Водночас, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача визнати Міністерство екології та природних ресурсів України правонаступником реорганізованого 09 грудня 2010 року Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, оскільки доказів такого правонаступництва протягом розгляду справи не надано.

Також суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, у тому числі за невиконання договірних зобов`язань, оскільки позивачем в достатній мірі таких вимог не обґрунтовано, не підтверджено належними доказами, не доведено, що такої шкоди завдано їй з вини саме відповідача - Комісії з проведення реорганізації Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Крім того питання упущеної вигоди та невиконання договірних зобов`язань між сторонами у справі не є предметом розгляду у даній адміністративній справі, а відшкодування моральної шкоди з наведених підстав не передбачено чинним законодавством.

Суд вважає за необхідне зазначити також, що, згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оскільки суд задовольняє позов частково, питання розподілу судових витрат суд вирішує відповідно до вимог частини п`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, та вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору пропорційно до задоволеної частини позовних вимог в дохід держави.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 243-246, 255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, треті особи - Екс-міністр екології та природних ресурсів України Шевченко Ігор Анатолійович, заступник Міністра-керівник апарату Коломієць Світлана Леонідівна, ПП "Комавто плюс", про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів, моральної шкоди - задовольнити частково.

2. Стягнути з Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 27 січня 2011 року по 19 листопада 2018 року, з урахуванням індексу інфляції в загальній сумі 999 419, 85 грн. (дев`ятсот дев`яносто дев`ять тисяч чотириста дев`ятнадцять грн. 85 коп.).

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України на користь Державного бюджету України суму судового збору в розмірі 6 090, 00 грн. (шість тисяч дев`яносто грн. 00 коп.).

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , тел.. НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .

Відповідач: Комісія з проведення реорганізації Міністерства екології та природних ресурсів України, адреса:

Суддя Н.М. Клименчук