Постанова

від 22.01.2020 по справі 498/682/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/4435/20

Номер справи місцевого суду: 498/682/18

Головуючий у першій інстанції Ткачук О. Л.

Доповідач Черевко П. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.01.2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Черевка П.М.,

суддів - Дрішлюка А.І., Драгомерецького М.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Одесі справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до сільськогосподарського виробничого кооперативу Рассвет про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за ним,

встановив:

31.08.2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до СВК Рассвет , в якому просив договір оренди земельної ділянки б/н від 23.11.2005 року, укладений між ним та СВК Рассвет в особі голови правління Привалова Г.М., засвідчений секретарем Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області Єждіною Н.А, предметом договору якого є земельна ділянка сільськогосподарського призначення, загальною площею 3,84 га, кадастровий номер земельної ділянки 5121680800:01:001:0742, зареєстрований у Великомихайлівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при держкомземі України за №240 в Книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок 28.12.2006 року розірвати. Стягнути в рахунок заборгованості за сплату орендної плати за договором оренди землі від 23.11.2005 року з СВК Рассвет на його користь грошові кошти з урахуванням індексу інфляції, 3 % річних, пені - у розмірі 15713,55 грн., мотивуючи його тим, що відповідач в порушення норм права на протязі 2 років, а саме за 2016 та 2017 р.р. не здійснює орендну плату за користування земельною ділянкою, що є наслідком порушення істотних умов договору оренди.

Рішенням Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17.12.2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , до СВК Рассвет про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за ним - задоволено частково. В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині розірвання договору оренди земельної ділянки - відмовлено. Стягнуто з СВК Рассвет на користь ОСОБА_1 в рахунок заборгованості за сплату орендної плати за договором оренди землі грошові кошти у розмірі 6001,97 грн., з яких орендна плата (з урахуванням індексів інфляції) - 3901,02 грн., пеня - 1941,38 грн., 3% річних - 159,57 грн. Стягнуто з СВК Рассвет на користь ОСОБА_1 в рахунок компенсації понесених судових витрат 269,23 грн.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою та, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просив суд скасувати рішення Великомихайлівського районного суду Одеської області від 17.12.2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції, мотивуючи відсутність систематичності проведення оплати по договору оренди, вказав на те, що зміни по оплаті стосуються лише 2015 року та не встановлюють розмір подальших оплат за наступні роки. Однак, дана позиція суду не узгоджується зі змістом Змін до договору оренди землі так, сторонами чітко визначено, що змінюється розмір оплати за 2015 рік і вносяться зміни в п.8 договору із встановленням подальшого розміру оплати. Дані зміни не містять визначення, що змінений розмір орендної плати встановлюється виключно для 2015 року, а є загальними.

Здійснюючи розрахунок заборгованості, суд першої інстанції брав до уваги, що потрібно здійснювати розрахунок від суми 503,3 грн., оскільки Зміни, підписані в 2015 року, не розповсюджуються на наступні роки. П.13 Договору оренди передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності відповідно до Державного акта серії ЯА №268565 від 17.02.2006 року належить земельна ділянка площею 3.84 га., яка розташована на території Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровий номер 5121680800:01:002:0742.

23.11.2005 року між позивачем та відповідачем був укладений договір оренди землі, засвідчений секретарем Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області Єждіною Н.А., зареєстрований у Великомихайлівському районному відділі Одеської регіональної філії ДП ЦДЗК при держкомземі України за №240 в Книзі реєстрації договорів оренди земельних ділянок 28.12.2006 року, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського використання.

Відповідно до п.7 договору строк дії договору - двадцять років.

Пунктами 8, 10 договору встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій, натуральній та відбірковій формах в розмірі 503.30 грн., орендна плата вноситься до 30 грудня поточного року.

Відповідно до змін до договору оренди землі від 02.08.2015 року сторони досягли згоди щодо внесення змін до п.8 Договору: змінити розмір орендної плати на 2015 р. - 5389, 22 грн., що підтверджується копією вищезазначених змін до договору. Тому суд, вважав хибними доводи представника позивача, що саме цими змінами був встановлений новий розмір орендної плати з 2015 року, оскільки вони протирічать змісту цих змін.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами, протягом 2010- 2015 р.р. позивач щорічно отримував орендну плату.

В 2016 році орендна плата в повній мірі позивачу не була сплачена, що підтверджено відомостями про отримання ОСОБА_1 згідно з видатковим касовим ордером від 09.09.2016 року орендної плати в сумі 525,00 грн. Підпис у зазначеному видатковому касовому ордері представником позивача не оспорювався.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи відповідачем було здійснено перерахування орендної плати позивачу ОСОБА_1 за 2017 рік в розмірі 4418,96 грн., що підтверджується копією поштового переказу через Укрпошту 04.09.2018 року, однак позивач її не отримав.

В акті обстеження земельної ділянки №1257 від 13.07.2016 року зазначено, що при обстеженні комісією у складі: голови Великоплосківської сільської ради Великомихайлівського району Одеської області Кравцової Н.С., представника користувача земельної ділянки - голови СВК Рассвет Привалова Г.М., представника власника земельної ділянки ОСОБА_3 , старшого інспектора В.Михайлівського ВП майора поліції Знакована М.Д., земельної ділянки кадастровий номер: 5121680800:01:002:0742, площа 3,84 га, на місцевості було виявлено, що на ділянці знаходяться рослинні рештки озимої пшениці. Врожай зерна озимої пшениці був зібраний 12.07.2016 року представником власника земельної ділянки - Т. ОСОБА_4 Тульченко. Однак, даний акт не спростовує чинності договору оренди землі, укладеного між позивачем та відповідачем, і не звільняє СВК Рассвет від виконання зобов`язань по зазначеному договору.

Згідно зі статтею 2 Закону України Про оренду землі відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до положень статті 1 Закону України Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Положеннями статті 32 Закону України Про оренду землі передбачено, що на вимогу однієї зі сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

У статті 141 ЗК України серед підстав припинення права користування земельною ділянкою, зокрема в пункті д частини першої цієї статті передбачено систематичну несплату земельного податку або орендної плати.

Разом з тим, згідно із частиною другою статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі є систематична несплата орендної плати. Зазначені положення закону вимагають систематичної (два та більше випадки) несплати орендної плати, передбаченої договором, як підстави для розірвання договору оренди. При цьому, фундаментальне значення, крім ознаки систематичність , має значення саме несплата орендної плати, тоді як у вказаній справі має місце сплата орендної плати у меншому розмірі за 2016 рік та неоплата за 2017 рік.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно недоведеності позивачем названих вище обставин, які свідчать про систематичну несплату відповідачем орендної плати, як це передбачено ст.81 ЦПК України.

При цьому, часткова невиплата орендної плати в силу ст.141 ЗК України, ст.32 Закону України Про оренду землі не є підставою для розірвання спірного договору, оскільки не носить систематичний характер та не є суттєвою по відношенню до виконаної частини умов договору.

До того ж, позивач не надав доказів пред`явлення претензій щодо сплати орендної плати не в повному обсязі, та не скористався своїм правом вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати (умови договору та ст.24 Закону України Про оренду землі ).

Залишивши без змін судові рішення у справі №732/174/17 та № №484/3687/16 в своїх постановах (відповідно): від 11.10.2017 р. №6-1449цс 17 Верховний Суд України та від 11 липня 2018 року № 61-33165св 18 Верховний Суд зазначили наступне: відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з відсутності підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки, оскільки не встановлено систематичної несплати відповідачем орендної плати, несплата якої не в повному обсязі не позбавляє позивача можливості звернутись до суду з позовом про стягнення недоплаченої орендної плати.

Таким чином, на підставі викладеного, суд, керуючись принципом змагальності, сприяючи всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та діючи в межах заявлених позовних вимог, дійшов до висновку про недоведеність порушень земельного, цивільного законодавства з боку відповідача при виконані договору оренди земельної ділянки та відсутністю підстав для задоволення позовних вимог в частині розірвання договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Понесені позивачем судові витрати документально підтверджені: за частину позовних вимог майнового характеру сплачено 704,80 грн. Тому, судові витрати присуджуються відповідачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з урахуванням документально підтверджених судових витрат: 6001, 97 (стягнуто судом) х 100 : 15713,55 ( розмір позову) = 38,19% (заокруглено до 38,2%) пропорційно від задоволених вимог. 704,80грн. х 38,2% / 100 = 269,23 грн. Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково на його користь з сільськогосподарського виробничого кооперативу Рассвет підлягає стягненню судовий збір у розмірі 269 грн. 23 коп. відповідно до розрахунку наведеного вище.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції, мотивуючи відсутність систематичності проведення оплати по договору оренди, вказав на те, що зміни по оплаті стосуються лише 2015 року та не встановлюють розмір подальших оплат за наступні роки. Однак, дана позиція суду не узгоджується зі змістом Змін до договору оренди землі так, сторонами чітко визначено, що змінюється розмір оплати за 2015 рік і вносяться зміни в п.8 договору із встановленням подальшого розміру оплати. Дані зміни не містять визначення, що змінений розмір орендної плати встановлюється виключно для 2015 року, а є загальними.

Здійснюючи розрахунок заборгованості, суд першої інстанції брав до уваги, що потрібно здійснювати розрахунок від суми 503,3 грн., оскільки Зміни підписані в 2015 року не розповсюджуються на наступні роки. П.13 Договору оренди передбачено, що у разі невнесення орендної плати у строки визначені цим договором, справляється пеня у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки індекс інфляції є загальновідомим і за правилами ч.3 ст.82 ЦПК України не потребує доказуванню.

Стосовно доводів апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства, та на законність судового рішення.

Також апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції у рішенні суду повно відобразив обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення постановлено без додержання норм матеріального і процесуального права .

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційних скарг на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення немає.

Колегія суддів, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права в зв`язку з чим, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.374, ст.ст.375, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

РішенняВеликомихайлівського районного суду Одеської області від 17 грудня 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 03.02.2020 року.

Судді Одеського апеляційного суду П.М. Черевко

А.І. Дрішлюк

М.М. Драгомерецький