Ухвала

від 11.02.2020 по справі 0940/2356/18

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

з питання встановлення судового контролю

11 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 0940/2356/18 пров. № 857/5918/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Улицького В. З. суддів -Кузьмича С. М. Шавеля Р. М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Мандзія О.П. в м. Тернополі о 11 год. 26 хв., повно складеного 09.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 ОСОБА_1 звернувся в суд до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - ГУ ПФУ в Тернопільській області), в якому просить: визнати протиправною відмову відповідача від 19.12.2018 №982/Ш-11 в призначенні йому пенсії з врахуванням вислуги років, що становить 29 років 07 місяців 17 днів; зобов`язати ГУ ПФУ в Тернопільській області провести перерахунок призначеної ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пенсії з врахуванням вислуги років, що становить 29 років 07 місяців 17 днів, починаючи з дати призначення пенсії 06.03.2018.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 04.04.2019 відмовлено у задоволенні позову.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 04 квітня 2019 року у справі № 500/3/19 скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в частині надання ОСОБА_1 відповіді про відсутність підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведення його на пенсію за вислугою років відповідно до пункту а статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" у відповідності до вимог пункту 17 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб №3-1 від 30.01.2007 та врахуванням висновків, викладених в мотивувальній частині цього рішення.

Позивачем подано заяву в порядку ст. 382 КАС України, в якій заявник просить перевірити виконання судового рішення у справі №500/3/19. Заява обґрунтована тим, що відповідачем не виконується рішення суду.

Суд вважає, що заява задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

З наведеного слідує, що рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи.

Європейський Суд з прав людини також звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пп. 24-27, від 13 червня 2006 року, пп. 18 рішення Ліпісвіцька проти України №11944/05 від 12 травня 2011 року).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах Бурдов проти Росії від 07.05.2002, Ромашов проти України від 27.07.2004 року, Шаренок проти України від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язувальне рішення залишалося без дієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі Крищук проти України (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19 лютого 2009 року).

За змістом статті 382 КАС України судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.

Отже, судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється з метою реалізації завдань адміністративного судочинства. Суд займає активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

У рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини).

Законодавець, розмежовуючи види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме Кодекс адміністративного судочинства України передбачає декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ст. 382 КАС України); 2) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання (ст. 383 КАС України), 3) визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, приватного виконавця (ст. 287 КАС України).

За приписами частини 8 цієї статті судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу.

Зазначені норми кореспондуються з положенням частини 6 статті 245 цього Кодексу, згідно з якими у випадках, визначених у частинах 3 - 5 цієї статті, суд може визначити відповідачу - суб`єкту владних повноважень розумний строк виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ця норма кореспондується з положенням п. 1 ч. 6. ст. 246 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення та положення підпункту ґ п. 4 ч. 1 ст. 322 КАС України, відповідно до якого постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням встановленого судом строку для подання суб`єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правом суду та вирішується на його розсуд.

Згідно постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України Про огляд застосування адміністративними судами статті 267 Кодексу адміністративного судочинства України № 3 від 13.03.2017, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття постанови у справі.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі Горнсбі проти Греції суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п.40).

Аналіз вказаних положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання свої зобов`язань у межах відповідної справи.

Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.

Діюче процесуальне законодавство не містить можливості після розгляду справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанції вирішувати питання про встановлення судового контролю.

Таким чином, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання постанови, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов`язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб`єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.

Відповідно до ч. 2, 4 статті 382 КАС України, за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, у разі подання звіту або в разі його не подання, суд ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти штраф.

Застосування ст. 382 Кодексу адміністративного судочинства України має на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставою її застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи - позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15.

Конституційний Суд України у Рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).

Так, судом можуть бути вжиті заходи реагування судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах у формі встановлення нового строку для подачі звіту та накладення штрафу на особу відповідальну за виконання рішення суду.

При цьому, зазначені питання розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або у разі неподання такого звіту.

Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

При цьому накладенню на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штрафу в розумінні наведених норм має передувати розгляд звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду. Також застосування вказаного заходу судового контролю перебуває у наслідковому зв`язку з неподанням такого звіту.

В даному випадку суд, ухвалюючи судове рішення в адміністративній справі - постанову від 19.11.2019 року у справі № 500/3/19 не зобов`язував відповідача, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Керуючись ст.ст. 321, 325, 328, 329, 382 КАС України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.11.2019 року у справі №500/3/19 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття.

На ухвалу протягом тридцяти днів з моменту набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Суддя-доповідач В. З. Улицький судді С. М. Кузьмич Р. М. Шавель