Постанова

від 11.02.2020 по справі 369/12376/17

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №369/12376/17 головуючий у суді І інстанції: Ковальчук Л.М.

провадження №22-ц/824/2841/20 20 головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2020 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Сушко Л.П.,

суддів: Гуля В.В., Сліпченка О.І.,

секретар судового засідання: Спеней О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року позивач звернувся до суду із позовом про стягнення суми боргу, посилаючись на те, що 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 позичив у позивача грошові кошти під розписку у розмірі 25540 євро. В розписці ОСОБА_1 зазначив, що поверне позичені грошові кошти до 31.12.2016 року, проте, ОСОБА_1 свого зобов`язання не виконав. Позивач вказує, що неодноразово звертався до ОСОБА_1 з вимогою повернути грошові кошти, однак ОСОБА_1 гроші не повернув. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 суму основного боргу у розмірі 25540 євро, та на підставі ст. 625 ЦПК України суму витрат від інфляції - 2610,19 євро; суму 3% річних - 640,25 євро, що в загальному становить 28790,44 євро, що за курсом НБУ становить 888 760,88 грн., та понесені судові витрати.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2019 року задоволено частково позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу.

Стягнутоз ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 25540 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить 695709,60 грн., інфляційні втрати в розмірі 2610,19 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить 71101,58 грн., 3 % річних в розмірі 640,25 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить 17440,41 грн., що в загальному на дату винесення рішення становить 28790,44 євро, що в еквіваленті складає 784251,59 грн.. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким залишити позовну заяву без розгляду, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість. Вказує, що позивач свідомо намагається використовувати норми ЦК України, що є протиправним і є обходом закону - застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право передбачене відповідним законодавством. Вважає, що позовна заява не відповідає вимогам законів України та вимогам щодо предмета спору та їх обґрунтування, по суті є нікчемною.

ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що в апеляційній скарзі жодним чином не зазначено в чому полягає необґрунтованість рішення суду першої інстанції та відповідно наявність достатніх підстав для його скасування.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Вирішуючи даний спір і задовольняючи позов частково, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами факт надання відповідачу коштів у борг, а відповідач не спростував надані позивачем докази. Також вважав, що позивач на підставі ст. 625 ЦПК України має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків.

Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення коштів, які перевищували курс гривні по відношенню до євро на день ухвалення судового рішення.

Такі висновки суду не в повній мірі відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України якщо позичальник не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого відсотку річних за весь час прострочення.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Встановлено, що 06 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримав у борг від ОСОБА_2 грошові кошти, про що видав розписку на суму 25 540 євро, оригінал якої знаходиться у справі (а.с. 5).

Також, судом першої інстанії встановлено, що станом на час звернення з позовом до суду відповідач ОСОБА_1 борг позивачу ОСОБА_2 не повернув.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, в сукупності із вище переліченими правовими нормами, суд апеляційної інстанції, погоджується з висновками суду першої інстанції про стягнення суми боргу та 3% річних, оскільки відповідач не виконав свого грошового зобов`язання повернути грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позивачем, у строк та в порядку, що встановлені договором позики.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції, не погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення інфляційних втрат, оскільки заявлені позивачем вимоги стосуються еквіваленту до іноземної валюти.

Відповідно до ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення індекс споживчих цін (індекс інфляції) - це показник, який характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу в еквіваленті до іноземної валюти.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13 листопада 2019 року по справі № 369/7989/17-ц.

Відтак, суд апеляційної інстанції вважає, що положення ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині інфляційних втрат не можуть бути застосовані до боргового зобов`язання в євро, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають залишенню без задоволення.

Суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та не вірно застосувавши до правовідносин що склались між сторонами положення ст. 625 ЦК України.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції в цілому, оскільки у резолютивній частині рішення, судом першої інстанції визначено загальну суму заборгованості, та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення з відповідача на користь позивача суму боргу у розмірі 25540 євро, що становить 704248,72 грн. із розрахунку курсу НБУ України євро станом на 11 лютого 2020 року (26,90) та 3% річних у розмірі 640,25 євро, що становить 17227,72 грн. із розрахунку курсу НБУ України євро станом на 11 лютого 2020 року(26,90).

Доводи апеляційної скарги про те, що позовна заява не відповідає вимогам законів України та вимогам щодо предмета спору та їх обґрунтування, по суті є нікчемною. А також, що позивач свідомо намагається використовувати норми ЦК України, що є протиправним і є обходом закону - застосування до правовідносин з іноземним елементом права іншого, ніж право передбачене відповідним законодавством, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки суд першої інстанції вірно визначив підсудність даної справи в порядку статті 27 ЦПК України, і вірно вирішив дану справу відповідно до норм 3, 10 ЦПК України та положень ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суму боргу повернуто позивачу, про що у матеріалах справи наявна розписка, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги, оскільки у наданій відповідачем розписці кошти були отримані іншими особами, а не позивачем. Тому, суд апеляційної інстанції, приходить до висновку про те, що грошове зобов`язання перед ОСОБА_2 виконано не було.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції вважає, що майнове право позивача було порушено відповідачем.

Тобто при вирішенні даного спору суд першої інстанції вірно застосував до спірних правовідносин положення ст. ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 7042.48 грн..

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального, і порушенням норм процесуального права, і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог у відповідності до ст. 376 ЦПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІПН НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт громадянина Російської Федерації, серія НОМЕР_2 , орган видачі - Г/К Росія, Мілан, дата видачі 12 жовтня 2012 року; проживає за адресою: Via E. АДРЕСА_2 ) суму боргу у розмірі 25540 євро та 3% річних у розмірі 640,25 євро.

Стягнути з ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ІПН НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; паспорт громадянина Російської Федерації, серія НОМЕР_2 , орган видачі - Г/К Росія, Мілан, дата видачі 12 жовтня 2012 року; проживає за адресою: Via E. АДРЕСА_2 ) судовий збір у розмірі 7042,48 грн..

В іншій частині позовних відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 12 лютого 2020 року.

Головуючий суддяЛ.П. Сушко СуддіВ.В. Гуль О.І. Сліпченко