Постанова

від 27.05.2021 по справі 369/12376/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 травня 2021 року

м. Київ

справа № 369/12376/17

провадження № 61-4966св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Сушко Л. П., Гуля В. В., Сліпченка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 06 листопада 2015 року він надав

у позику відповідачу під розписку грошові кошти у розмірі 25 540,00 євро.

У розписці ОСОБА_2 зазначив, що поверне отримані грошові кошти

до 31 грудня 2016 року, проте свого зобов`язання він не виконав.

Вказував, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою повернути грошові кошти, однак той гроші не повернув.

Ураховуючи зазначене та уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 суму основного боргу у розмірі 25 540,00 євро та на підставі статті 625 ЦПК України - суму витрат від інфляції - 2 610,19 євро,

3 % річних - 640,25 євро, що загалом становить 28 790,44 євро, що станом

на 09 листопада 2017 року відповідно до курсу Національного банку України (далі - НБУ) становить 888 760,88 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 04 жовтня 2019 року у складі судді Ковальчук Л. М. позов ОСОБА_1 , задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі

25 540 євро, що в еквівалентістаном на 04 жовтня 2019 року становить

695 709,60 грн, інфляційні втрати в розмірі 2 610,19 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить 71 101,58 грн, 3 % річних у розмірі 640,25 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить

17 440,41 грн, що загалом на дату винесення рішення становить

28 790,44 євро, що в еквіваленті - 784 251,59 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач підтвердив належними та допустимими доказами факт надання відповідачу коштів

у борг, проте відповідач отримані в позику грошові кошти у строк, встановлений у розписці, не повернув. Борг за договором позики у сумі 25 540,00 євро в еквіваленті до національної валюти станом на 04 жовтня 2019 року становить 695 709,60 грн. Позивачем заявлена до стягнення сума у розмірі 888 760,88 грн. У зв`язку з цим суд першої інстанції вважав,

що позов слід задовольнити частково, а саме: стягнути з відповідача

на користь позивача борг за договором позики у загальному розмірі 25 540,00 євро, що в еквіваленті станом на 04 жовтня 2019 року становить 695 709,60 грн.

Також суд першої інстанції вважав, що позивач на підставі статті 625 ЦПК України має право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 04 жовтня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення.

Позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 25 540 євро та 3 % річних у розмірі 640,25 євро. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення суми боргу та 3 % річних, оскільки відповідач не виконав свого грошового зобов`язання повернути грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позивачем, у строк та в порядку, що встановлені договором позики.

Суд апеляційної інстанції вважав, що положення частини другої

статті 625 ЦК Українив частині інфляційних втрат не можуть бути застосовані до боргового зобов`язання в євро, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 25 540,00 євро, що становить 704 248,72 грн із розрахунку курсу НБУ станом на 11 лютого 2020 року (26,90 грн) та 3 % річних у розмірі 640,25 євро, що становить 172 27,72 грн із розрахунку курсу НБУ станом на 11 лютого 2020 року (26,90 грн).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду,

ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, справу передати на новий розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі.

У червні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що оригінал розписки на підтвердження поруки знаходиться

у відповідача.

Вказує, що не маючи законних повноважень, представник позивача брав участь у судовому засіданні у суді апеляційної інстанції та надавав відзив.

Зазначає, що позивач об`єднав позовні вимоги в одну і в позові просив стягнути 3 % річних в національній валюті України, але апеляційний суд вийшов за межі позовних вимог і вирішив стягнути 3 % річних в євро.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень зазначає неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду:

від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження

№ 61-42076св18), від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16-ц (провадження № 61-33115св18), від 08 липня 2019 року у справі

№ 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 18 січня 2018 року

у справі № 521/8178/16-ц (провадження № 61-696св18), від 31 січня

2019 року у справі № 295/11438/16-ц (провадження № 61-12924св18),

від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц (провадження

№ 61-26174св18), від 22 січня 2020 року у справі № 520/6549/17 (провадження № 61-6846св19), від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 520/6548/17 (провадження № 61-46850св18).

Вказує, що на теперішній час відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального

і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Судом встановлено, що 06 листопада 2015 року між позивачем та відповідачем укладений договір позики у вигляді розписки, відповідно до умов якого відповідач отримав від позивача 25 540,00 євро та взяв на себе зобов`язання повернути борг до 31 грудня 2016 року, однак у строк, визначений договором, не виконав взятих на себе зобов`язань і кошти не повернув.

Відповідно до статті 1046 ЦК Україниза договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 640 ЦК України, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру

є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів

є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК Українивстановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Судом встановлено, що 06 листопада 2015 року ОСОБА_2 отримав у борг від ОСОБА_1 грошові кошти, про що видав розписку на суму

25 540 євро, оригінал якої знаходиться у справі (а.с. 5).

Станом на час звернення з позовом до суду відповідач ОСОБА_2 борг позивачу ОСОБА_1 не повернув.

Ураховуючи зазначене, доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки тому, що оригінал розписки на підтвердження поруки знаходиться у відповідача не заслуговують на увагу.

У справі, яка переглядається в касаційній інстанції, суд апеляційної інстанції, установивши, що відповідач не виконав свого грошового зобов`язання повернути грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позивачем, у строк та в порядку, що встановлені договором позики, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення суми боргу та 3 % річних.

Інфляція - це знецінення грошей, зниження їхньої купівельної спроможності, дисбаланс попиту і пропозиції.

Законом України Про індексацію грошових доходів населення визначено правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Згідно зі статтею 1 Законом України Про індексацію грошових доходів населення індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів

і послуг.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, визначеного у гривнях.

Інфляційний показник не поширюється на випадки стягнення боргу

в еквіваленті до іноземної валюти.

Ураховуючи зазначене, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення частини другої статті 625 ЦК Українив частині інфляційних втрат не можуть бути застосовані до боргового зобов`язання

в євро, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат не підлягають задоволенню.

Посилання у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16-ц (провадження

№ 61-42076св18), від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16-ц (провадження № 61-33115св18), від 08 липня 2019 року у справі

№ 524/4946/16-ц (провадження № 61-20376св18), від 18 січня 2018 року

у справі № 521/8178/16-ц (провадження № 61-696св18), від 31 січня

2019 року у справі № 295/11438/16-ц (провадження № 61-12924св18),

від 27 червня 2018 року у справі № 712/14562/17-ц (провадження

№ 61-26174св18), від 22 січня 2020 року у справі № 520/6549/17 (провадження № 61-6846св19), від 23 жовтня 2019 року у справі

№ 520/6548/17 (провадження № 61-46850св18) не заслуговують на увагу, оскільки у справах встановлені різні фактичні обставини.

Аргументи касаційної скарги зводяться до необхідності дослідження

і переоцінки правовідносин, які виникли з розписки, зокрема переоцінки

її змісту саме в тому контексті, як їх розуміє заявник, що в силу приписів статті 400 ЦК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскарженому судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходить з того, що

у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як

у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 11 лютого 2020 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. А. Воробйова

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк