Постанова

від 06.02.2020 по справі 922/2855/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" лютого 2020 р. Справа №922/2855/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Білоусова Я.О. , суддя Тарасова І.В.;

за участі секретаря судового засідання Крупи О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх.№3865Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/2855/19 (повний текст рішення складено 28.11.2019 у приміщенні господарського суду Харківської області суддею Байбаком О.І.)

за позовом 1. ОСОБА_1 , м.Куп`янськ Харківської області, 2.Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича ", с.Лісна Стінка Куп`янського району Харківської області,

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м.Харків,

про визнання додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі укладеною,-

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 та Фермерське господарство "Щербаченка Олександра Володимировича" звернулись до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківської області про визнання додаткової угоди про внесення змін до договору оренди землі від 13.02.2015 укладеною у редакції, викладеній у позовній заяві.

Рішенням господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/2855/19 позов задоволено. Визнано укладеною додаткову угоду про внесення змін до договору оренди землі від 13.02.2015 між 1) громадянином України ОСОБА_1 ; 2) Фермерським господарством Щербаченка О.В. в особі голови господарства - ОСОБА_1, що діє на підставі Статуту; 3) Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області в особі керівника Головного управління, який діє на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру у Харківській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 03.03.2015 №21 зі змінами, у редакції, викладеній у резолютивній частині рішення.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції мотивував його тим, що Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Однак відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону), у таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним. При вирішенні даного спору застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, встановлені Законом України "Про фермерське господарство". Зазначене спростовує доводи відповідача стосовно відсутності правових підстав на укладання додаткової угоди до договору на підставі ст.116, 124, 125 Земельного кодексу України. Проаналізувавши положення статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України "Про фермерське господарство", господарський суд дійшов висновку, що після укладення договору користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку, і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача земельної ділянки здійснює саме фермерське господарство, а не громадянин, якому земля надавалась для створення господарства. Відтак, у правовідносинах щодо користування земельними ділянками, отриманими ОСОБА_1 за договором оренди землі б/н від 13.02.2015, після реєстрації ним Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича ", у силу приписів Закону, відбулася фактична заміна орендаря (користувача) з громадянина ОСОБА_1 на юридичну особу - Фермерське господарство " Щербаченка Олександра Володимировича ", створену ОСОБА_1 , у тому числі на виконання умов вказаного договору та з метою користування отриманими в оренду земельними ділянками. Господарським судом також встановлено, що визначений законом порядок звернення з приводу укладання додаткової угоди про заміну орендаря громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством " Щербаченка Олександра Володимировича " дотримано, а саме: направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області заяву від 18.04.2019 з доданим до неї проектом додаткової угоди, яку останній у добровільному порядку укладати відмовилося. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність заявлених позовних вимог ОСОБА_1 та створеним ним Фермерським господарством " Щербаченка Олександра Володимировича " про визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі б/н від 13.02.2015 про заміну орендодавця з ОСОБА_1 на Фермерське господарство " Щербаченка Олександра Володимировича ", у редакції, зазначеній в прохальній частині позовної заяви (з урахуванням описки, про яку зазначили позивачі як таку, що потребує виправленню при винесенні рішення), та задоволення позовних вимог.

Відповідач з рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Судові витрати - стягнути з позивачів. Розглянути справу за участі представника Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначив, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, ґрунтується на висновках, що не відповідають обставинам справи, а також з урахуванням обставин, що мають значення для справи, які не доведені належним чином. Заявник вважає, що надані позивачем докази, які покладені судом в основу рішення, у порушення норм ст.80 Господарського процесуального кодексу України долучені судом вже на стадії розгляду справи по суті та надані представнику відповідача безпосередньо у судовому засіданні 25.11.2019. Також апелянт, посилаючись на пункти 14, 34 договору оренди, ст.654, 510, 792, 520, 521, 513 Цивільного кодексу України, ст.125, 126 Земельного кодексу України вважає, що другий позивач помилково ототожнює поняття права оренди земельної ділянки та використання земельної ділянки, у даному випадку договір оренди земельних ділянок укладався з фізичною особою ОСОБА_1 , за Фермерським господарством Щербаченка Олександра Володимировича право власності чи користування земельними ділянками не зареєстроване. Будь-які інші права та вимоги щодо внесення змін до договору оренди землі у частині заміни орендаря земельної ділянки з урахуванням положень ст.116, 124, 125 Земельного кодексу України та ст.16 Закону України Про оренду землі , на думку заявника, є передчасними. Законодавцем не віднесено земельні ділянки, що використовуються громадянами - членами фермерського господарства, на умовах оренди до складу земель фермерського господарства, на відміну від земельних ділянок, що використовуються самим фермерським господарством. З утворенням фермерського господарства ні Земельний кодекс України, ні Закон України Про фермерське господарство не передбачають автоматичного переходу права оренди землі віл фізичної особи до юридичної, тому, на думку управління, підстави для внесення змін до договору оренди землі від 13.02.2015 у частині зміни орендаря відсутні. Також скаржник вважає, що другий позивач не є стороною спірного договору, тому звертатися з пропозиціями щодо внесення змін до вказаного договору не має права. Порядок набуття особою права оренди земельною ділянкою державної або комунальної власності встановлений ст.116, 124, 125, 126 Земельного кодексу України та ст.16 Закону України Про оренду землі , при цьому посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.05.2019 у справі №925/939/18. Крім того, позивачі, звертаючись до господарського суду Харківської області з даним позовом, не вказують, у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання їх прав Головним управлінням, якими доказами це підтверджується, з яких дій це убачається. Позивачем не підтверджено право на звернення до суду, оскільки не обґрунтовано підстав для подачі позовної заяви.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.12.2019 апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишено без руху. Встановлено заявнику десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.01.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/2855/19. Повідомлено учасників справи про призначення розгляду апеляційної скарги на 06.02.2020 о 10:00 годині. Встановлено учасникам справи п`ятиденний строк з дня отримання даної ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами його надсилання учасникам справи. Встановлено учасникам справи строк до 30.01.2020 для подання письмових заяв, клопотань тощо. Витребувано у учасників справи оригінали документів для огляду у судовому засіданні, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення і мають значення для справи; витяги з Єдиного держреєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на день розгляду апеляційної скарги.

У судове засідання 06.02.2020 з`явились представники першого та другого позивачів та відповідача (заявника апеляційної скарги).

Частинами 1-3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно з частинами 1-2 ст.58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник. При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Представник відповідача - Щербак Тетяна Михайлівна, в обґрунтування участі у справі надала довіреність від 03.01.2020, зазначивши, що вона є працівником управління, однак не надала жодних належних доказів (статут, положення, трудовий договір (контракт), посадова інструкція), що свідчать про надання юридичною особою (Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області) права бути представником у суді, як того вимагає частина 3 ст.56 Господарського процесуального кодексу України.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для залучення представника відповідача до розгляду справи у судовому засіданні як належного представника.

Представник першого та другого позивачів проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі вимоги, заслухавши представника першого та другого позивачів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила таке.

На підставі наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.01.2015 №122-СГ, між Головним управлінням Держземагенства у Харківській області (орендодавець) та громадянином України ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди землі від 13.02.2015, відповідно до умов пункту 1 орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельні ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, які знаходяться за межами населених пунктів Лісностінківської та Сеньківської сільських рад на території Куп`янського району Харківської області (а.с.14-26, том 1).

Згідно з пунктом 2 договору в оренду передаються земельні ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя (рілля), загальною площею 98,0597 га, а саме:

- земельна ділянка з кадастровим номером 6323783700:01:000:0197, площею 59,1989 га;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6323786500:04:000:0137, площею 23,4904 га;

- земельна ділянка з кадастровим номером 6323786500:04:000:0129, площею 15,3704 га.

Пунктом 8 договору встановлено, що договір укладено на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до пункту 14 договору оренди земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства.

Згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок за договором оренди землі Головне управління Держземагенства у Харківській області передало у 2015 році ОСОБА_1 земельні ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення, сільськогосподарські угіддя, загальною площею 98,0597 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Лісностінківської та Сеньківської сільських рад на території Куп`янського району Харківської області. Земельні ділянки повністю придатні для використання за цільовим призначенням згідно з договором оренди землі (а.с.27, том 1).

Додатковою угодою від 01.06.2016 сторони погодили внесення змін до договору оренди землі від 13.02.2015, зокрема, пункти 2, 5, 9 договору виклали у новій редакції, виключили пункти 30 та 36 договору (а.с.28). Дана додаткова угода зареєстрована у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна право оренди зареєстровано у вказаному реєстрі 05.03.2015 за реєстраційними номери об`єктів нерухомого майна 550462063237, 550414163237 та 550432163237 (а.с.30, том 1).

Господарським судом правильно встановлено, що у відповідності до наказу Головного управління Держземагентства у Харківській області від 22.01.2015 № 122-СГ, на виконання пункту 14 договору оренди землі та згідно з вимогами чинного законодавства ОСОБА_1 створено Фермерське господарство "Щербаченка Олександра Володимировича", головою якого є ОСОБА_1, про що свідчить виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Серія АВ №719701 (а.с.54, том 1).

Матеріали справи містять Статут Фермерського господарства Щербаченка Олександра Володимировича, згідно з положеннями якого землі фермерського господарства складаються із земельних ділянок, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди, у тому числі за спірним договором оренди землі б/н від 13.02.2015 (пункт 10.1 Статуту). Основною метою діяльності фермерського господарства є здійснення господарської діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції на земельних ділянках, наданих для ведення фермерського господарства, її переробки, реалізації, здійснення інших видів діяльності та отримання прибутку (пункт 4.1 Статуту). Фермерське господарство є юридичною особою, господарство набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації (пункти 5.1., 5.2 Статуту).

18.04.2019 Фермерське господарство "Щербаченка Олександра Володимировича" та ОСОБА_1 звернулися до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (як правонаступника Головного управління Держземагентства у Харківській області) із заявою б/н від 18.04.2019, в якій просили останнього укласти додаткову угоду до договору оренди землі б/н від 13.02.2015, яка передбачає заміну орендаря з громадянина України ОСОБА_1 на Фермерське господарство " Щербаченка Олександра Володимировича ". У додатках вказаної заяви зазначено про надання відповідного проекту додаткової угоди від 01.06.2016, підписаної ОСОБА_1 та головою Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича " (а.с.55-56, том 1).

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області у листі від 15.05.2019 за вих.№Юр-4835/0-3180/0/95-19 зазначило про відсутність в управління підстав для внесення запропонованих змін, у тому числі до договору оренди землі б/н від 13.02.2015, оскільки Земельний кодекс України, Закон України "Про фермерське господарство" та Закон України "Про оренду землі" не містять норм щодо обов`язковості укладання додаткових угод про зміну орендодавця (а.с.57-58, том 1).

Позивач, вважаючи такі дії Головного управління Держгеокадастру у Харківській області незаконними, звернувся до господарського суду Харківської області з даним позовом.

Частинами 1, 3 статті 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст.1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтями 13-14 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Статтею 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування зокрема громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно з частинами 1-2 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

Частиною 2 ст.134 Земельного кодексу України встановлено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах), зокрема, земельні ділянки, передані громадянам для ведення фермерського господарства.

Статтями 125-126 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, Земельним кодексом України врегульовано загальний порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, однак відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються, крім Земельного кодексу України, Законом України "Про фермерське господарство" та іншими нормативно-правовими актами України (стаття 2 цього закону). У таких правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативно-правовим актом, а Земельний кодекс України - загальним.

Згідно з преамбулою Закону України "Про фермерське господарство" цей Закон визначає правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств як прогресивної форми підприємницької діяльності громадян у галузі сільського господарства України. Закон спрямований на створення умов для реалізації ініціативи громадян щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, а також для забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств, правового та соціального захисту фермерів України.

Згідно з частинами 1-2 ст.1 Закону України "Про фермерське господарство" (у редакції, чинній на час створення Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича " (06.04.2015)) фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з вимогами ст.5, 7, 8 вказаного Закону право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради. Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Тобто можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) йому земельних ділянок для ведення фермерського господарства як форми підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

Надання (передача) фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Оскільки у спірних правовідносинах Закон України "Про фермерське господарство" є спеціальним нормативним актом, а Земельний кодекс України - загальним, при вирішенні даного спору застосуванню підлягають правила надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства, встановлені Законом України "Про фермерське господарство".

Зазначене спростовує доводи заявника апеляційної скарги про відсутність правових підстав та передчасність вимог щодо укладання додаткової угоди до договору на підставі ст.116, 124, 125 Земельного кодексу України.

Відповідно до зі ст.32 Закону України "Про фермерське господарство" держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства.

Згідно зі ст.12 Закону України "Про фермерське господарство" землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

З комплексного аналізу норм статей 1, 5, 7, 8, 12 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після укладення договору тимчасового користування землею, у тому числі на умовах оренди, фермерське господарство має бути зареєстроване в установленому законом порядку і з дати реєстрації набути статусу юридичної особи. З цього часу землекористувачем земельної ділянки є фермерське господарство, а не громадянин, якому вона надавалась.

Оскільки фермерське господарство є юридичною особою, його спори щодо користування землями, наданими із земель державної або комунальної власності, з фермерським господарством, розглядаються господарськими судами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2018 у справі 348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 12.12.2018 у справі №388/1103/16-ц, від 13.03.2019 у справі №691/1148/17 та від 27.03.2019 у справі № 574/381/17-ц.

Отже, доводи апелянта про те, що законодавцем не віднесено земельні ділянки, що використовуються громадянами - членами фермерського господарства на умовах оренди до складу земель фермерського господарства, на відміну від земельних ділянок, що використовуються самим фермерським господарством, колегія суддів вважає помилковими.

Як зазначав позивач, і ці обставини підтверджуються матеріалами справи, ОСОБА_1 , отримавши в оренду земельні ділянки згідно з умовами договору б/н від 13.02.2015, у відповідності до вищевказаних положень закону та договору створив та зареєстрував юридичну особу - Фермерське господарство "Щербаченка Олександра Володимировича", землі якого складаються із земельних ділянок, що використовуються фермерським господарством на умовах оренди, у тому числі і за спірним договором оренди.

Тобто, у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою відбулася фактична заміна орендаря і обов`язки землекористувача перейшли до фермерського господарства з дня його державної реєстрації, а тому сторонами у спірних правовідносинах є юридичні особи.

Аналогічні висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 03.04.2019 у справі №628/776/18, від 29.05.2019 у справі №628/774/18 та від 26.06.2019 у справі №628/778/18.

З огляду на зазначену правову позицію Верховного Суду, яка у відповідності до вимог ст.236 Господарського процесуального кодексу України є обов`язковою для врахування судом апеляційної інстанції при виборі та застосуванні норм права до спірних правовідносин, колегія суддів вважає безпідставним твердження заявника про те, що з моменту утворення фермерського господарства ні Земельний кодекс України, ні Закон України Про фермерське господарство не передбачають автоматичного переходу права оренди землі від фізичної особи до юридичної.

Водночас апелянт посилається на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 22.05.2019 у справі №925/939/18, а саме: За змістом частини 3 ст.407 Цивільного кодексу України та частини 1 ст.8 -1 Закону України Про оренду землі право користування (право на оренду) земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем (орендарем) іншим особам, внесено до статутного фонду, передано в заставу, крім випадків, передбачених частиною ст.8-1 Закону України Про оренду землі . Оскільки земельні ділянки, які були надані Головним управлінням Держземагентства в Черкаській області в оренду особі є державною власністю, то тільки орган виконавчої влади в особі ГУ Держгеокадастру в Черкаській області як правонаступник ГУ Держземагентства в Черкаській області у силу ст.116,124, 125 Земельного кодексу України та ст.16 Закону України Про оренду землі вправі розпоряджатися цими земельними ділянками.

Колегія суддів вважає, що зазначене судове рішення у справі №925/939/18 не спростовує правових висновків, викладених Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаних постановах, натомість свідчить про те, що рішення у справі №925/939/18 прийнято за іншої фактично-доказової бази, тобто хоча і за подібного правового регулювання, але за інших обставин, встановлених судом першої та апеляційної інстанцій у справі №925/939/18, і за інших поданих сторонами та оцінених судом доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) і прийнято відповідне судове рішення. Разом з тим, у постанові Верховного Суду у справі №925/939/18 позивачем було фермерське господарство, на відміну від даної справи, в якій позивачами є фізична особа ОСОБА_1 та Фермерське господарство Щербаченка Олександра Володимировича , тобто інший суб`єктний склад учасників справи. Іншим є і предмет спору.

Також скаржник вважає, що другий позивач не є стороною спірного договору, тому звертатися з пропозиціями щодо внесення змін до вказаного договору не має права. Позивачі, звертаючись до господарського суду Харківської області з даним позовом, не вказують у чому саме полягає порушення, невизнання або оспорювання їх прав Головним управлінням, якими доказами це підтверджується, з яких дій це убачається.

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачами способу захисту, колегія суддів ураховує його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява №38722/02)).

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував: для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України" (Gurepka v.Ukraine), заява №61406/00, пункт 59).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції.

Згідно з частиною 1 ст.15, пунктом 1 частини 2 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як свідчать матеріали справи, предметом спору по даній справі є захист права ОСОБА_1 та створеного ним Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича " на користування (оренду) земельними ділянками державної форми власності шляхом укладення додаткової угоди про внесення змін до існуючого договору оренди землі б/н від 13.02.2015, оскільки фактичне користування отриманими за договором землями здійснює фермерське господарство, проте виконує умови договору та несе податкові зобов`язання за користування земельними ділянками громадянин України ОСОБА_1 , оскільки стороною у договорі оренди вказано саме фізичну особу, а не створене ним фермерське господарство. Головне управління Держгеокадастру у Харківській області є правонаступником Головного управління Держземагентства у Харківській області, та як орендар і розпорядник землями, на відповідне звернення ОСОБА_1 та створеного ним Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича " з заявою від 18.04.2019 та доданою до неї проектом додаткової угоди у добровільному порядку відмовилося від укладання такої додаткової угоди.

У правовідносинах щодо користування земельними ділянками, отриманими ОСОБА_1 за договором оренди землі б/н від 13.02.2015, після реєстрації ним Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича ", у силу Закону відбулася фактична заміна орендаря (користувача) з громадянина ОСОБА_1 на юридичну особу - Фермерське господарство " Щербаченка Олександра Володимировича " створену ОСОБА_1 , у тому числі на виконання умов вказаного договору та з метою користування отриманими в оренду земельними ділянками.

Господарським судом правильно встановлено, що користування повинно бути відповідним чином зареєстроване згідно з вимогами Закону України "Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" і лише у цьому разі фермерське господарство стане користувачем земельних ділянок з усіма правами та обов`язками. У даному випадку це можливо лише у разі укладення тристоронньої додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015 між орендодавцем - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством " Щербаченка Олександра Володимировича " та її реєстрації відповідно до зазначеного вище Закону України.

Колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту - внесення змін до договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до нього, не порушує прав та обов`язків ані відповідача (орендодавця), ані другого позивача - Фермерського господарства Щербаченка Олександра Володимировича , до якого перейшло право користування спірної земельної ділянки у зв`язку зі створенням фізичною особою ОСОБА_1 вказаного фермерського. Даній господарський договір не впливає на права та обов`язки осіб, які не є стороною цього договору.

Отже, вказане свідчить про правомірність доводів ОСОБА_1 та Фермерського господарства " Щербаченка Олександра Володимировича " про можливість укладання такої додаткової угоди.

До того ж, відповідно до змісту підпункту 14.1.235 Податкового кодексу України четверта група спрощеної системи оподаткування - це особлива група, на якій можуть перебувати лише сільськогосподарські товаровиробники. Це може бути юридична особа, незалежно від організаційно-правової форми, або фізична особа-підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції (групи 1- 24 УКТ ЗЕД) та/або розведенням, вирощуванням і виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальницьких умовах, і здійснює операції з її постачання.

Для перебування на єдиному податку 4 групи сільськогосподарським товаровиробникам потрібно, аби в наявності були земельні ділянки сільськогосподарського призначення, оскільки саме сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду є об`єктом обкладення єдиним податком, а базою оподаткування - нормативна грошова оцінка такої землі.

Податкові зобов`язання зі плати за землю обчислюються з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (пункту 287.1 ст.287 Податкового кодексу України) на підставі даних Державного земельного кадастру (пункт 286.1 ст.286 Податкового кодексу України), а також на підставі договору оренди земельної ділянки (ст.288 Податкового кодексу України).

Отже, укладення трьохсторонньої додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 13.02.2015 між орендодавцем - Головним управлінням Держгеокадастру у Харківській області, громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством " Щербаченка Олександра Володимировича " про заміну орендаря та її реєстрації відповідно до зазначених вище законодавчих актів України, надасть можливість включення площ таких земельних ділянок до податкової декларації платника єдиного податку четвертої групи для фермерського господарства.

Згідно з частиною 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони у договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до частини 2 ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 1 ст. 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна зі сторін майбутнього договору.

Пунктом 3 ст.653 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Як свідчать матеріали справи, визначений законом порядок звернення з приводу укладання додаткової угоди про заміну орендаря громадянином України ОСОБА_1 та Фермерським господарством " Щербаченка Олександра Володимировича " дотримано, а саме: направлено на адресу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області заяву від 18.04.2019 з доданим до неї проектом додаткової угоди, яку останнє у добровільному порядку укладати відмовилося.

Головне управління Держгеокадастру у Харківській області не навело правових підстав неможливості укладання такої додаткової угоди.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів доброго врядування і належної адміністрації (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до якості закону).

Так, у пунктах 70-71 рішення у справі Рисовський проти України (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу належного урядування , зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), №33202/96, пункт 120, Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v.Turkey), №48939/99, пункт 128, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, Москаль проти Польщі (Moskal v.Poland), №10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20.05.2010, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v.Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах Онер`їлдіз проти Туреччини (Oneryildiz v.Turkey), пункт 128, та Беєлер проти Італії (Beyeler v. Italy), пункт 119).

За таких обставин, господарський суд дійшов правомірного висновку про задоволення позовних вимог.

Інші доводи апелянта не спростовують законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, крім того, судова колегія апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії" ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції у повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, у зв`язку із чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/2855/19 підлягає залишенню без змін.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.11.2019 у справі №922/2855/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 13.02.2020.

Головуючий суддя О.А. Пуль

Суддя Я.О. Білоусова

Суддя І.В. Тарасова