Рішення

від 05.02.2020 по справі 159/1367/19

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 159/1367/19

Провадження № 2/159/20/20

КОВЕЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2020 року м. Ковель

Ковельський міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючої - судді Логвинюк І.М.,

при секретарі Щесюк Н.А.,

з участю: представника позивача (він же - відповідач за зустрічним позовом) - адвоката Клімука О.С.,

представника відповідача (він же - позивач за зустрічним позовом) - адвоката Прадищук Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ковелі Волинської області цивільну справу за первісним позовом приватного підприємства Ковест до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором позики, зустрічним позовом ОСОБА_1 до приватного підприємства Ковест про визнання договору позики недійсним,

в с т а н о в и в:

15.03.19 р. позивачем за первісним позовом було подано до суду розглядуваний первісний позов. Позивач просить стягнути з відповідача на його користь 55 000 грн боргу, суми 3 % річних від простроченої суми боргу в розмірі 76 грн, 84 коп.; суми інфляційних втрат в розмірі 825 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 24.01.19 р. між сторонами було укладено договір позики грошових коштів (далі - договір) на суму 55 000 грн, яку відповідач отримав у касі підприємства за касовим ордером № 16 від 24.01.19 р. в сумі 45 000 грн та за касовим ордером № 17 від 25.01.19 р. в сумі 10 000 грн. Відповідач надав позивачеві власноручно написану розписку про отримання такої суми грошових коштів. За договором та розпискою відповідач зобов`язувався повернути борг у касу підприємства до 26.02.19 р., а по спливу цього строку - на протязі 7 днів, тобто, до 05.03.19 р. За станом на 15.03.19 р. відповідач боргу не віддав у порушення свого зобов`язання. На звернення та прохання повернути гроші, відповідач не реагує. Покликаючись на ст. ст. 1 046, 1 047, 1 049, 525, 526, 610, ч. 1 ст. 612, ст. 625, ч. 2 ст. 15 ЦК України, просить позов задовольнити.

За ухвалою суду від 17.04.19 р. провадження у справі було відкрито.

Копію вказаної вище ухвали суду та копію позовної заяви з доданими до неї документами відповідачем за первісним позовом було отримано під розпис 30.04.19 р..

10.05.19 р. до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_1 до приватного підприємства Ковест про визнання договору позики грошових коштів на суму 55 000 грн від 24.01.19 р., укладеного між сторонами, недійсним. Зустрічна позовна заява обґрунтована тим, що з позивачем за первісним позовом він перебував у трудових відносинах згідно із наказом № 2 - 0000000018 від 31.05.17 р. про прийняття на роботу на посаду водія - експедитора. Між сторонами було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія - експедитора з перевезення вантажів, а не грошей (готівки), що належить до перевезення інкасаторами. До цього він працював у позивача за первісним позовом на цій же посаді тривалий час без оформлення трудового договору. 24.01.19 р. він виконував свою роботу, постачав товар у торгові об`єкти, де без будь - яких документів отримував готівкові кошти, які мав передати позивачеві. У другій половині дня він під`їхав до торгівельного об`єкту - супермаркета АБТ м. Ковеля Волинської області, що по АДРЕСА_1 , де мав доставити вантаж (м`ясо), однак за 2 - 3 хвилини із його службового автомобіля невідомою особою було викрадено гроші в сумі 55 000 грн, про що він негайно повідомив посадових осіб позивача та ін. осіб. Він мав намір викликати поліцію, однак посадові особи позивача це заборонили, як він зрозумів, з метою приховання своїх неправомірних дій щодо операції з готівкою. Викрадення із його службового автомобіля коштів викликало у нього сильний нервовий стрес. Тим більше позивач покликався на його повну матеріальну відповідальність за договором. Він, переважно, утримує свою сім`ю, тому опинився у вкрай тяжких життєвих обставинах. Позивач запропонував йому викрадену у нього суму 55 000 грн відшкодувати шляхом написання фіктивної боргової розписки про те, що, ніби - то ці кошти йому позичено у касі підприємства і він повинен повернути їх як борг. Категорично заперечує отримання жодних готівкових коштів в сумі 55 000 грн у касі підприємства у позику. Документи він підписував у стресовому стані і під тиском позивача, який погрожував звільненням з роботи. Позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з нього боргу в сумі 55 000 грн випливають із підроблених та сфальсифікованих документів. Про крадіжку він пізніше повідомив Ковельський ВП, де провадиться досудове розслідування. Із розписки від 24.01.19 р. не вбачається, що він отримав кошти в сумі 55 000 грн, тому просить вважати такий доказ недопустимим. При неправомірному покладенні на нього обов`язків по перевезенню готівкових коштів позивач не створив умов, що забезпечували б схоронність матеріальних цінностей - грошових коштів - у його службовому автомобілі. Покликаючись на ст. ст. 234, 1 051, 203 ЦК України, судову практику, просить його зустрічний позов задовольнити, стягнути з відповідача за первісним позовом на його користь судові витрати у справі.

Тоді ж відповідачем за первісним позовом подано до суду заяву про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

11.05.19 р. відповідачем за первісним позовом було подано до суду відзив на первісну позовну заяву, у якому він зазначив про те, що позову не визнає у повному обсязі. Відповідач зазначив, що з позивачем за первісним позовом він перебував у трудових відносинах згідно із наказом № 2 - 0000000018 від 31.05.17 р. про прийняття на роботу на посаду водія - експедитора. Між сторонами було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність водія - експедитора з перевезення вантажів, а не грошей (готівки), що належить до перевезення інкасаторами. До цього він працював у позивача за первісним позовом на цій же посаді тривалий час без оформлення трудового договору. 24.01.19 р. він виконував свою роботу, постачав товар у торгові об`єкти, де без будь - яких документів отримував готівкові кошти, які мав передати позивачеві. У другій половині дня він під`їхав до торгівельного об`єкту - супермаркета АБТ м. Ковеля Волинської області, що по АДРЕСА_1 , де мав доставити вантаж (м`ясо), однак за 2 - 3 хв. з його службового автомобіля невідомою особою було викрадено гроші в сумі 55 000 грн, про що він негайно повідомив посадових осіб позивача та ін. осіб. Він мав намір викликати поліцію, однак посадові особи позивача це заборонили. Викрадення із його службового автомобіля коштів викликало у нього сильний нервовий стрес, тим більше позивач покликався на його повну матеріальну відповідальність за договором. Він, переважно, утримує свою сім`ю, тому опинився у вкрай тяжких життєвих обставинах. Позивач запропонував йому викрадену у нього суму 55 000 грн відшкодувати шляхом написання фіктивної боргової розписки про те, що, ніби - то ці кошти йому позичено у касі підприємства і він повинен повернути їх як борг. Категорично заперечує отримання жодних готівкових коштів в сумі 55 000 грн у касі підприємства у позику. Документи він підписував у стресовому стані і під тиском позивача, який погрожував звільненням з роботи. Позовні вимоги позивача за первісним позовом про стягнення з нього боргу в сумі 55 000 грн випливають із підроблених та сфальсифікованих документів. Про крадіжку він пізніше повідомив Ковельський ВП, де провадиться досудове розслідування. З розписки від 24.01.19 р. не вбачається, що він отримав кошти в сумі 55 000 грн, тому просить вважати такий доказ недопустимим. Вважає, що позивачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів своїх вимог. При неправомірному покладенні на нього обов`язків по перевезенню готівкових коштів позивач не створив умов, що забезпечували б схоронність матеріальних цінностей - грошових коштів - у його службовому автомобілі. Просить у задоволенні первісного позову відмовити.

За ухвалою суду від 04.09.19 р. зустрічна позовна заява була залишена без руху.

16.09.19 р. відповідачем за первісним позовом було усунуто недоліки своєї зустрічної позовної заяви.

За ухвалою суду від 25.09.19 р. зустрічна позовна заява була прийнята до спільного розгляду з первісним позовом та суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.

Копію вказаної вище ухвали суду та копію зустрічної позовної заяви з доданими до неї документами представником позивача за первісним позовом було отримано під розпис 26.09.19 р..

07.10.19 р. представником позивача за первісним позовом - адвокатом було подано до суду відзив на зустрічну позовну заяву, у якому зазначено, що позивач за первісним позовом зустрічного позову не визнає у повному обсязі. Відповідач за первісним позовом, дійсно, перебував у трудових відносинах з позивачем, працюючи на посаді водія - експедитора згідно із наказом про прийняття на роботу. 24.01.19 р. відповідач звернувся до директора ПП Ковест Кишка А.В. з проханням позичити 55 000 грн, на що той погодився і запропонував оформити позику договором. Того ж дня було складено договір між сторонами на суму 55 000 грн і відповідач власноручно отримав за касовим ордером № 16 від 24.01.19 р. 45 000 грн, а за видатковим касовим ордером № 17 від 25.01.19 р. - ще 10 000 грн, що про власноручно розписався; відповідач власноручно написав розписку про отримання грошових коштів. Доводи відповідача про підписання документів під тиском керівництва підприємства та внаслідок погроз є такими, що на увагу не заслуговують, так як його зарплата в сумі 5 000 грн не співмірна із сумою позики. Відповідач з приводу заявленого ним до правохоронних органів не звертався, у поліцію з приводу ніби - то крадіжки коштів з його автомобіля звернувся лише 02.05.19 р. - після отримання ухвали суду про прийняття до провадження розглядуваного позову. Тому вважає, що це є свідченням ухилення відповідача від виконання свого зобов`язання за договором. Просить у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Копію відзиву на зустрічну позовну заяву відповідачем було отримано під розпис 08.10.19 р..

За ухвалою суду від 10.12.19 р. справа була призначена до судового розгляду.

За станом на 05.02.20 р. до суду не подано відповіді на відзив відповідача на первісну позовну заяву та відповіді на відзив представника позивача - адвоката на зустрічну позовну заяву.

У судовому засіданні представник позивача за первісним позовом - адвокат позовні вимоги позивача за первісним позовом підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у первісній позовній заяві та просить первісний позов задовольнити у повному обсязі. Зустрічного позову не визнав у повному обсязі та просить у задоволенні зустрічного позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на зустрічну позовну заяву.

Відповідач за первісним позовом (він же - позивач за зустрічним позовом) у судове засідання не з`явився, хоча належно повідомлений. Про причини неявки суду не повідомив.

На думку суду, розгляд справи можливий у відсутності ОСОБА_1 ..

Представник відповідача за первісним позовом - адвокат у судовому засіданні первісного позову не визнала з підстав, що є аналогічні доводам відзиву на первісну позовну заяву. Просить у задоволенні первісного позову відмовити. Зустрічний позов свого довірителя - підтримала у повному обсязі та надала пояснення, аналогічні доводами зустрічної позовної заяви. Просить зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін - адвокатів, дослідивши письмові докази, зібрані у справі, приходить до висновку, що позовні вимоги позивача за первісним позовом підставні та підлягають до повного задоволення; позовні вимоги за зустрічним позовом безпідставні та не підлягають до задоволення.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування шкоди.

За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з копією наказу (розпорядження) позивача № 2 - 000 000 0018 від 31.05.17 р., відповідача було прийнято на роботу з 01.06.17 р. на посаду водія - експедитора.

24.01.19 р. між сторонами було укладено договір позики грошових коштів в сумі 55 000 грн з терміном повернення відповідно до умов договору та не пізніше строку кредиту, вказаного у договорі. Сторонами обумовлено видачу грошових коштів як позики двома частинами: 24.01.19 р. - 45 000 грн, 25.01.19 р. - 10 000 грн з каси підприємства готівкою. Термін позики - до 26.02.19 р. - 1 міс. з дати укладення договору, але не пізніше дати можливого звільнення, чи протягом 7 днів після такого. Повернення позики передбачено готівкою до каси підприємства чи на його поточний рахунок. Сторони у договорі передбачили також майнову юридичну відповідальність відповідача як позичальника на випадок несвоєчасного повернення позики відповідно до ст. ст. 625, 1 050 ЦК України - сплата заборгованості з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, 3 % річних від простроченої суми. Ця обставина стверджується копією договору.

Тієї обставини, що вказаний вище договір відповідачем підписано особисто, ні відповідач, ні його представник - адвокат не оспорюють.

Як стверджується копією видаткового касового ордера від 24.01.19 р., 24.01.19 р. відповідачеві видано під розпис з каси позивача за договором позики 45 000 грн.

Як стверджується копією видаткового касового ордера від 25.01.19 р., 25.01.19 р. відповідачеві видано під розпис з каси позивача за договором позики 10 000 грн.

Крім того відповідачем 24.01.19 р. було складено для позивача власноручну розписку про зобов`язання повернення грошових коштів до 26.02.19 р. в сумі 55 000 грн із зазначенням сплати пені в розмірі 3 % річних від простроченої суми у разі недотримання зобов`язання. Ця обставина стверджується копією розписки.

Тієї обставини, що у вказаних вище видаткових касових ордерах наявних підпис відповідача та розписка відповідачем написана особисто, ні відповідач, ні його представник - адвокат не оспорюють.

Доказів на спростування доводів позивача про отримання відповідачем з каси позивача за вказаними вище видатковими касовими ордерами за договором позики спірної суми - 55 000 грн у судовому засіданні не спростовано.

Суд враховує, що у вказаній вище розписці, дійсно, не деталізовано умови позики так як вони викладені у вказаному вище договорі, однак така розписка складена саме 24.01.19 р., знаходиться саме у позивача та у ній йдеться про ту саму суму позики і строки повернення.

Доказів того, що між сторонами було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність відповідача як водія - експедитора перед позивачем, ні відповідачем, ні його представником - адвокатом суду не надано.

Крім того суд враховує, що за змістом ст. 135 - 1 КЗпП України, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено підприємством, організацією з працівниками (що досягли вісімнадцятирічного віку), які займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв`язані із зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік таких посад і робіт, а також типовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність затверджуються в порядку, який визначається КМ України.

Перелік посад і робіт, що заміщуються чи виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм на збереження, обробку, продаж (відпуск), перевезення або застосування в процесі виробництва (далі - Перелік), затверджено постановою Держкому РМ СРСР з праці та соцпитань і Секретаріатом Всесоюзної центральної ради профспілок від 28.12.77 р. N 447/24, що діє на території України відповідно до постанови ВР України від 12.09.91 р. N 1 545-XII "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР".

І та посада, на яку був прийнятий відповідач, не зазначена у вказаному вище Переліку.

Тому покликання відповідача про наявність такої обставини як необхідність нести повну матеріальну відповідальність перед позивачем на час написання боргової розписки та укладення договору про позику, на увагу не заслуговують.

Як слідує з копії квитанції про відправку рекомендованої кореспонденції на ім`я відповідача від 01.03.19 р., копії вимоги позивача про повернення суми боргу за договором в строк до 05.03.19 р., позивач пред`являв відповідачеві вимогу про повернення суми боргу, що залишилась без задоволення.

Відповідно до змісту ст. 625 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно ст. 1 046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики).

Згідно із ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконнням, проведеним належним чином.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач, дійсно, отримав від позивача в борг як позику зазначену позивачем суму, що зазначена у договорі, підтверджена текстом розписки, та підписами відповідача у видаткових касових ордерах. Він зобов`язувався повернути позиву в строк до 26.02.19 р., однак, на даний час свого зобов`язання не виконав.

Факт позики та сума заборгованості за договором позики позивачем підтверджена належними та допустимими доказами у справі. Тому сума боргу за договором позики підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Як зазначено у ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору й вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту й інших вимог, які звичайно ставляться.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналізуючи вказану вище норму права, суд приходить до висновку, що обов`язок у позичальника нести відповідальність, пов`язану з простроченням грошового зобов`язання виникає після моменту виникнення такого прострочення.

Суд вважає, що інфляційні втрати та передбачені у договорі проценти - 3 % в порядку юридичної відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, відповідач має сплачувати, починаючи з наступного дня після настання прострочення.

Відповідач вчасно суму боргу не повернув і борг є таким, що не повернутий (прострочений) - з 27.02.19 р..

Позивач обраховує термін неповернення боргу відповідачем за станом на 01.03.19 р..

Індекс інфляції у лютому 2019р. становить 100,5 %.

Розрахунок інфляційних витрат позивачем наведено правильно і він не викликає у суду зауважень: 55 000 грн х 101,5 % = 55 825 грн - 55 000 = 825 грн.

Тому 3 % річних слід нараховувати за час прострочення, тобто, з того часу, коли відповідач як боржник став таким, що прострочив зобов`язання: з 27.02.19 р. і до 14.03.19 - з врахуванням обсягу позовних вимог.

Розмір суми 3 % в розумінні положень ст. 625 ЦК України буде складати: 55 000 грн (сума боргу) х 3 % (відсотки при простроченні): 365 (кількість днів у році) х 17 (кількість днів прострочення з 26.02.19 р. по 14.03.19 р. включно) = 76 грн, 84 коп..

Таким чином, на користь позивача з відповідача слід стягнути повну суму боргу у розмірі 55 000 грн; 825 грн інфляційних втрат (з врахуванням обсягу позовних вимог), 76 грн, 84 коп. - як суму 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України, та судові витрати у справі, що понесені позивачем при пред`явленні первісного позову до суду.

Первісний позов слід задовольнити у повному обсязі.

Що стосується доводів заперечення первісного позову і, одночасно, зустрічного позову, то суд враховує, що представником відповідача - адвокатом, дійсно, 04.09.19 р. у судовому засіданні було подано суду копію витягу з ЄРДР № 120 190 301 100 008 34, відомості за яким внесено 03.05.19 р. за заявою ОСОБА_1 від 02.05.19 р. про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 . у м. Ковелі Волинської області, поблизу супермаркета АТБ невстановлена особа шляхом вільного доступу з автомобіля марки Мерседексм Спрінтер таємно викрала грошові кошти в сумі 55 000 грн, чим завдала ОСОБА_1 майнової шкоди на вказану вище суму.

Однак такий доказ подано з порушенням порядку подання доказів і з порушенням строків подання доказів, що передбачені ст. 83 ЦПК України.

Так за змістом ч. ч. 2 - 5, 8 ст. 83 ЦПК України, позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обгрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Представником відповідача - адвокатом подано вказаний вище доказ із зазначенням причин його невчасного подання - невнесення відомостей у ЄРДР за заявою відповідача про крадіжку 55 000 грн.

Однак як вбачається з копії цього витягу з ЄРДР, відомості за заявою ОСОБА_1 було внесеного у ЄРДР ще 03.05.19 р., тобто, до дати закінчення встановленого законом строку на подання відзиву на первісну позовну заяву та до дати звернення до суду із зустрічним позовом.

Подаючи 10.05.19 р. зустрічну позовну заяву та 11.05.19 р. відзив на первісну позовну заяву відповідач згадував про наявність у Ковельському ВП кримінального провадження за фактом його заяви про викрадення 55 000 грн. та не повідомляв суду про неможливість подання витягу з ЄРДР щодо цього кримінального провадження.

Тому суд не приймає до уваги такий доказ як підтвердження доводів відповідача за позовами та вважає, що ним не спростовано доводи позивача.

За змістом ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вказує ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідач вказує на фіктивність договору позики та зазначає, що оспорюваний договір, він, в дійсності, підписував під тиском позивача, однак, договір про позику не укладав та грошові кошти в сумі 55 000 грн ним, в дійсності, у касі позивача не отримував.

При цьому відповідач покликається на положення ст. 1 051 ЦК України, за якою позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

Договір позики є реальним правочином і вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, що виступають предметом зазначеного договору. Саме підписання сторонами тексту договору без передання грошей або речей не породжує у майбутнього обов`язку позичальника повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

З метою захисту майнових інтересів позичальника від недобросовісного позикодавця ст. 1 051 ЦК України надає позичальникові право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця.

Обставину стосовно передання чи навпаки, непередання грошових коштів або речей, доводить та сторона, яка посилається на таку обставину.

Суд враховує, що правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тому правочин, який вчиняється без наміру створити будь - які наслідки, є недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь - який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

За змістом п. 24 Постанови Пл. ВС України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.09 р. № 9, для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.

Однак доводи позивача про фактичне надання суми позики через касу підприємства відповідачеві під розпис жодним чином відповідачем не спростовано, його доводи про оформлення договором позики обставин втрати ним підзвітних грошових коштів при вчиненні викрадення з автомобіля, є голослівними та не надають суду права для висновку про безпідставність вимог первісної позовної заяви та про підставність вимог зустрічної позовної заяви.

Зокрема позивач зі своєї каси видав відповідачеві під розпис грошову суму в розмірі 55 000 грн саме на підставі договору про позику, що, на думку суду, у сукупності з іншими доказами на обгрунтування первинного позову, свідчить про намір позивача досягнути правового результату, обумовленого саме оспорюваним договором - повернення цієї грошової суми як виданої у позику до каси підприємства у строки, визначені договором.

А тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити у повному обсязі за його недоведеністю.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 12, 13, 76, 77, 80 - 82, 89, 141, 209, 223, 262, 263 - 265, п. 9 ст. 1 розд. ХIII Прикінцеві положення ЦПК України, ст. ст. 11, 15, 16, 203, 204, 215, 216, 234, 526, 599, 625, ч. 1 ст. 631, ст. ст. 1 046, 1 051 ЦК України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , і. н. НОМЕР_2 , на користь приватного підприємства Ковест , юридична адреса: 45005, м. Ковель Волинської області, вул. Кутузова, 26, код ЄДРПОУ 39283533, 55 000 (п"ятдесяь п"ять тисяч) грн боргу за договором позики від 24.01.19 р., 825 (вісімсот двадцять п"ять) грн інфляційних втрат за станом на 01.03.19 р., 76 (сімдесят шість) грн, 84 коп. суми 3 % річних, а всього 55 901 (п"ятдесят п"ять тисяч дев"ятсот одна) грн, 84 коп. боргу, а також - 1 921 (одну тисячу дев"ятсот двадцять одну) грн. судових витрат, а всього: 57 822 (п"ятдесят сім тисяч вісімсот двадцять дві) грн, 84 коп..

У задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

позивач (він же відповідач за зустрічним позовом) - приватне підприємство "Ковест", юридична адреса: 45005, м. Ковель Волинської області, вул. Кутузова, 26, код ЄДРПОУ 39283533;

представник позивача - адвокат Клімук Олександр Сергійович, адреса: 45034, смт АДРЕСА_2 Люблинець АДРЕСА_3 , вул. Жовтнева, 64 а /8;

відповідач (він же - позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_1 , і. н. НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ;

представник відповідача - адвокат Прадищук Лідія Михайлівна, адреса: 45031, с. АДРЕСА_5 Волинської області, вул. Ковельська, 92.

Головуючий:І. М. Логвинюк

Повний текст рішення суду складено 14.02.20 р..