Постанова

від 11.02.2020 по справі 447/559/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 447/559/18 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/1587/19 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

Категорія: 31

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Ніткевича А.В.,

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Жукровській Х.І.

з участю представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року в складі судді Бачуна О.І. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з участю третіх осіб ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвої Ганни Миколаївни, про тлумачення умов договору та визнання припиненим зобов`язання ,-

встановила:

У березні 2018 року позивач ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з участю третіх осіб ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвої Г.М., про тлумачення умов договору та визнання припиненим зобов`язання.

Вимоги обґрунтовувала тим, що 05.07.2013 між ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г.М.

11.09.2016 ОСОБА_3 провела повний розрахунок за придбану земельну ділянку та частину житлового будинку у розмірі 510000,00 грн., з яких 50000,00 грн. було оплачено 05.07.2013 та 460000,00 грн. протягом періоду з 20.07.2013 по 11.09.2016. Відповідачі не визнають той факт, що позивачка провела із ними повний розрахунок за придбану земельну ділянку.

В заперечення факту належного виконання умов договору, відповідачі вказують на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений із визначенням ціни договору у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в євро. Відтак, позивач повинна згідно положень п. 4 та п. 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки розрахуватися із відповідачами за придбану земельну ділянку у гривні, сума якої відповідає грошовому еквіваленту 22000,00 євро, яка по курсу валют Національного банку України станом на 27.04.2017 складає 639980,00 грн. Відповідачі вважають, що ОСОБА_3 розрахувалася із ними лише за придбану частину будинку. Не погодившись з такою позицією відповідачів, ОСОБА_3 звернулася до суду за захистом свої законних прав та інтересів .

З врахуванням уточнень від 13.06.2018 просила розтлумачити пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.07.2013, укладеного між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , наступним чином, що кошти у сумі 230000,00 грн. будуть сплачені Продавцям в особі одного з Продавців до 01.10.2016 представником Покупця гр. ОСОБА_6 в гривні без застосування ст. 533 ЦК України та визнати припиненим зобов`язання ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , як покупця, за пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної діяльності укладеного між ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , посвідченого 05 липня 2013 року.

Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 рокуу задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третьої особи ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєв Ганни Миколаївни про тлумачення умов договору та визнання припиненим зобов`язання - відмовлено повністю .

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_1 , зазначає, що з оскаржуваним рішенням позивач не погоджується, рішення ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі зазначає, що спір між сторонами існує з приводу визначення ціни земельної ділянки придбаної апелянтом у відповідачів за договором купівлі-продажу.

Зокрема вважає, що ціна земельної ділянки у договорі визначена в національній валюті, при цьому нею було проведено повний розрахунок за земельну ділянку у такому розмірі.

Так, на момент укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та частини будинку позивач, в особі ОСОБА_6 та відповідачі погодили, що загальна сума доплати складає 460000 грн., з яких 230000 грн. оплата за земельну ділянку та 230000 грн. оплата за частину будинку.

Після укладення договорів відповідачі висловились з приводу оплати їм 460000 грн. в євро по курсу валют НБУ на момент оплати чергового платежу.

Наводить хронологію проведених платежів по 500 євро, за якою 11.09.2016 ОСОБА_6 провів останній платіж здійснивши переплату, однак відповідачі не визнають той факт, що позивач провела з ними повний розрахунок, вважаючи, що позивач розрахувалася лише за придбану частину будинку, оскільки відповідно до п. 4 та п. 6 договору повинна була розрахуватися у гривні, сума якої відповідає грошовому еквіваленту 22000 євро.

З цього приводу відповідачі зверталися до суду з вимогою про стягнення боргу в розмірі 22000 євро, що еквівалентно 639980 грн., і заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 19.10.2017 року, яке залишено в силі постановами апеляційного та касаційного судів, позов задоволено повністю.

При цьому, предметом розгляду у цій справі № 447/1020/17 було виключно питання стягнення заборгованості за договором, а не тлумачення умов договору, тому відповідні судові рішення не перешкоджають вирішенню спору у даній справі в частині тлумачення пункту 6 договору купівлі продажу.

Не погоджується із тлумаченням положень п. 4 та п. 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки, оскільки під час укладення договору між сторонами не було погоджено вартість земельної ділянки в євро, в якості грошового еквівалента ціни договору.

У тексті договору немає жодного положення про те, що позивачка повинна оплачувати вартість придбаної земельної ділянки у гривні відповідно до курсу євро.

Так, в п. 3 договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки визначена у гривні в розмірі 55091,00 грн.

Крім цього, в п. 23 договору купівлі-продажу перелічено зміст статтей ЦК України, які роз`яснено нотаріусом, однак у такому відсутня згадка про ст. 533, яка передбачає розрахунок по зобов`язаннях із застосуванням грошового еквіваленту в іноземній валюті, при цьому за частиною 2 цієї статті, для її застосування необхідно зазначити про грошовий еквівалент ціни договору в іноземній валюті.

Доказом того, що ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 та відповідачі Верещинські погодили ціну договору в гривні, а не в євро, є зміст розписок, складених ОСОБА_4 05.07.2013 в день укладення договору та ОСОБА_6 20.07.2013 після укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Протилежні доводи відповідачів є такими, що не ґрунтуються на законі, оскільки договірні відносини щодо придбання нерухомого майна врегульовані виключно письмовим договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, при цьому ЦК України не передбачає виникнення правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомого майна на підставі розписки.

Просить скасувати рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 рокута ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 на підтримку доводів скарги, а також пояснення представника відповідача ОСОБА_2 на заперечення таких, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення виходячи із такого.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Частиною 6 цієї ж статті визначено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відмовляючи у задоволенні позовних имог місцевий суд виходив з того, що сторони своїми діями по виконанню умов договору, а саме виданням розписок 05.07.2013 та 20.07.2013, фактично сплачували кошти в євро, чим визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Зокрема, покликаючись на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15ц, суд зазначив, що у зобов`язанні між ОСОБА_7 , в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, а саме 44324,06 євро, тому його виконання повинно відбуватися із прив`язкою до офіційного курсу на день платежу.

Таким чином, станом на 01.10.2016 року ОСОБА_6 не в повному обсязі виконано свої зобов`язання щодо оплати за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки погашено черговими платежами по 300-3500 євро лише 22324,00 євро, що сукупно, з врахуванням зазначеної в договорах 05.07.2013 року попередньої оплати в сумі 4817,84 євро, становить 27141,84 євро, що свідчить лише про сплату повної вартості придбаної 2/4 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка по договору купівлі-продажу становить 24570,95 євро.

Натомість, вартість земельної ділянки площею 0,093 га, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , представник покупця в повному обсязі не оплатив, оскільки пунктом 6 договору купівлі - продажу земельної ділянки від 05.07.2013 встановлено, що кошти в сумі 230000,00 грн., складають 22162,03 євро і будуть сплачені продавцям в особі одного з продавців до 01.10.2016.

Таким чином, на даний час заборгованість відповідача в особі її представника ОСОБА_6 перед ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за придбану земельну ділянку площею 0,093 га, становить 22000,00 євро, що еквівалентно на час подання позову 639980,00 грн., з розрахунку 1 євро - 29,092340 грн., згідно офіційного курсу НБУ, що встановлено і заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 19.10.2017, яке набрало законної сили.

Розглядаючи даний спір та перевіряючи законність оскаржуваного рішення згідно вимог ЦПК України, судова колегія враховує таке.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Обравши відповідний спосіб захисту права, позивач в силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу своїх вимог.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (ч. 1 ст. 1 ЦК України).

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства (ст. 11 ЦК України).

Згідно із ст. 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах з участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір купівлі-продажу є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.07.2013 між ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_6 , з однієї сторони, та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Ганною Миколаївною, зареєстрований у реєстрі за № 1009 (а.с. 11-14).

Згідно із умовами п. 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , купила земельну ділянку площею 0,093 га, кадастровий номер 4623010100:01:011:0393 надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до п. 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 255000,00 грн., що на день підписання цього договору становлять 24570,95 євро (з розрахунку 1 євро - 10,378111 грн.) згідно довідки № 353 виданої 05.07.2013 ТВБВ № 10013/081 філії-Львівське обласне управління АТ Ощадбанк .

При цьому, пунктом 3 цього договору грошова оцінка земельної ділянки визначена в розмірі 55091,00 грн.

Відповідно до п. 5 Договору, до підписання цього договору ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , оплатила Продавцям в особі ОСОБА_4 25000,00 грн., що складали 2408,92 євро.

Згідно із п. 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки кошти у сумі 230000,00 грн., що складають 22162,03 євро, будуть сплачені Продавцям в особі одного з Продавців до 01.10.2016 р. представником Покупця ОСОБА_6 .

Про повний розрахунок представника Покупця з Продавцями буде складена відповідна нотаріально засвідчена заява одним з Продавців.

За умовами цього договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається одночасно з договором купівлі-продажу 2/4 частин житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці.

Так, 05.07.2013 між ОСОБА_3 , в інтересах якої діяв представника ОСОБА_6 (Покупець), та ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (Продавці), укладений договір купівлі-продажу 2/4 (двох четвертих) частин житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвою Г.М., зареєстрований у реєстрі за №1008 (а.с. 15-18).

За умовами договору купівлі-продажу частини будинку ОСОБА_4 та ОСОБА_5 продали, а ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , купила 2/4 (дві четвертих) частин житлового будинку разом із відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 0,093 га, кадастровий номер 4623010100:01:011:0393, за адресою: АДРЕСА_1 (п. 1.1. договору).

Відповідно до п. 2.2. договору купівлі-продажу частини будинку цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 255000,00 грн., що на день підписання цього договору становлять 24570,95 євро (з розрахунку 1 євро - 10,378111 грн.), згідно довідки № 353 виданої 05.07.2013 ТВБВ № 10013/081 філії-Львівське обласне управління АТ Ощадбанк .

До підписання договору купівлі-продажу частини будинку 05.07.2013 ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_6 , оплатила Продавцям, в особі ОСОБА_4 25000,00 грн., що складали 2408,92 євро (п. 2.3. договору).

Згідно із п. 2.4. договору купівлі-продажу частини будинку кошти у сумі 230000,00 грн., що складають 22162,03 євро будуть сплачені Продавцям в особі одного з Продавців до 01.10.2016 представником Покупця ОСОБА_6 . Про повний розрахунок представника Покупця з Продавцями буде складена відповідна заява одним з Продавців, нотаріально засвідчена.

05.07.2013 ОСОБА_6 написав розписку ОСОБА_4 , ОСОБА_5 відповідно до якої, зобов`язується повернути кошти в сумі 44324,06 євро, щомісячними платежами по 500-1000 євро і сплатити повну суму до 01.10.2016 за куплені 2/4 частини житлового будинку та земельну ділянку.

В подальшому, 20.07.2013 ОСОБА_6 написав розписку про те, що він зобов`язується повернути кошти ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (за продану половину будинку в АДРЕСА_1 ) в сумі 460000,00 грн. до 01.10.2016. Згідно даної розписки ОСОБА_6 зобов`язався проводити проплату щомісячними платежами по 500-1000 євро, або більше, про що буде зроблений відповідний запис у даній розписці з зазначенням дати і суми повернення та підписами ОСОБА_6 і когось із подружжя Верещинських (а.с. 19).

Згідно даної розписки ОСОБА_6 здійснив оплату у розмірі 22324,00 євро, що згідно курсу валют Національного банку України на момент передачі коштів відповідачам складало 460000 грн.

19.10.2017 Миколаївський районний суд Львівської області ухвалив заочне рішення по справі № 447/1020/17 за позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, яким позов задовольнив повністю, стягнув з ОСОБА_3 борг в розмірі 22000,00 євро, що еквівалентно 639980,00 грн. (а.с. 23-29).

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 08.12.2017 у справі №447/1020/17 заява ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення залишена без задоволення (а.с. 30-31).

Заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19.10.2017 у справі № 447/1020/17 залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11.05.2018 та постановою Верховного Суду від 14.03.2019.

Згідно із ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, встановлені обставини у справі № 447/1020/17, а не їх юридична оцінка мають преюдиційне значення для розгляду даної справи.

Зокрема, судами різних інстанцій встановлено, що кошти у сумі 230000,00 грн., що складають 22162,03 євро покупець ОСОБА_3 , відповідно до пункту 6 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки до 01 жовтня 2016 року не сплатила, тому стягнуто 22000,00 євро, що еквівалентно - 639 980 грн. з покупця на користь позивачів, продавців за договором.

Колегія суддів звертає увагу, що договір є різновидом правочину, порядок тлумачення провадиться за правилами ст.ст. 213, 637 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 2, 3, 4 ст. 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з"ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом вказаної статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов`язком за умови наявності спору.

Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Звертаючись з позовними вимогами та оскаржуючи рішення суду першої інстанції позивачка ОСОБА_3 свої доводи зводила до того, що провела повний розрахунок за придбану земельну ділянку та частину житлового будинку у розмірі 510000,00 грн., з яких 50000,00 грн. було оплачено 05.07.2013 та 460000,00 грн. протягом періоду з 20.07.2013 по 11.09.2016, однак відповідачі вказують на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений із визначенням ціни договору у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в євро, відтак, позивач повинна згідно положень п. 4 та п. 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки, розрахуватися із відповідачами за придбану земельну ділянку у гривні, сума якої відповідає грошовому еквіваленту 22000,00 євро, яка по курсу валют Національного банку України станом на 27.04.2017 складає 639980,00 грн. Позивачка стверджує, що судовими рішеннями у цивільній справіі № 447/1020/17 вирішувалося виключно питання заборгованості, тому вважає, що є підстави для задоволення позовних вимог та тлумачення судом умов договору купівлі продажу, укладеного між сторонами.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 524 ЦК України, зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов"язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти па день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, сторони наділені правом відповідно до положень Цивільного кодексу України визначити еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, що сторонами було погоджено відповідно до попередньої домовленості та виданої розписки від 05.07.2013.

Наведене дає підстави для висновку про те, що в силу ст. 509 ЦК України, після укладення 05.07.2013 договорів купівлі - продажу нерухомого майна у покупця виникло зобов`язання перед продавцями щодо оплати вартості придбаного нерухомого майна, яке за їх спільною домовленістю, повинно було виконуватися саме у валюті євро .

Більше того, зі змісту розписки від 20.07.2013 вбачається, що платежі фактично протягом трьох років здійснювалися ОСОБА_6 у валюті євро , відповідно, і залишок після кожного чергового платежу також вказувався валюті - євро , про конвертацію коштів, в національну валюту гривню , в розписці не зазначено.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що сторони своїми діями, а саме виданням розписок 05.07.2013 та 20.07.2013, тобто діями, які породжують юридичні факти, визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, оскільки сплачували кошти у валюті.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №753/22010/14-ц зазначила, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої етапі 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

Відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу ціна продажу, тобто грошові зобов"язання покупця за цим договором, виражена в національній валюті 255000,00 грн., проте з грошовим еквівалентом в розмірі 24570,95 євро (з розрахунку 1 євро - 10,378111 грн.), що законом не заборонено.

Враховуючи наведене, можна дійти висновку про те, що позивач не оспорювала та фактично виконувала свої зобов`язання, тобто реалізовувала домовленості зазначені у договорі щодо вартості земельної ділянки та порядку розрахунку передбаченого п. 6 цього Договору.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження

№ 61-11сво17), прийнятій у справі, в якій були встановлені подібні правовідносини та аналогічні фактичні обставини, зроблено висновок, що: у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem . Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені ( no individually negotiated ), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін ( under the diminant sinfluence of the party ) .

При з`ясуванні порядку проведення розрахунків за договором купівлі-продажу, необхідно зробити висновок, що пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачає визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням курсу НБУ гривні до євро.

Інші докази та обставини, на які посилається позивач в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції, додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції дотримані норми матеріального та процесуального права.

Судом правильно встановлені фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року- залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 12 лютого 2020 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк