Постанова

від 15.06.2021 по справі 447/559/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 447/559/18

провадження № 61-5144св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєва Ганна Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року у складі судді Бачуна О. І. та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: ОСОБА_4 , приватний нотаріус Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєва Г. М., про тлумачення умов договору та визнання припиненим зобов`язання.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 05 липня 2013 року між нею, в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М. 11 вересня 2016 року вона провела повний розрахунок за придбану земельну ділянку та частину житлового будинку у розмірі 510 000,00 грн, з яких 50 000,00 грн було сплачено 05 липня 2013 року та 460 000,00 грн протягом періоду з 20 липня 2013 року по 11 вересня 2016 року. Відповідачі не визнають той факт, що вона провела із ними повний розрахунок за придбану земельну ділянку. В заперечення факту належного виконання умов договору, відповідачі вказують на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений із визначенням ціни договору у грошовому еквіваленті в іноземній валюті, а саме в євро. Відтак, вона повинна згідно положень пункту 4, 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки розрахуватися із відповідачами за придбану земельну ділянку у гривні, сума якої відповідає грошовому еквіваленту 22 000,00 євро, яка по курсу валют Національного банку України станом на 27 квітня 2017 року складає 639 980,00 грн. Відповідачі вважають, що позивач розрахувалася із ними лише за придбану частину будинку.

З огляду на викладене, враховуючи уточнені позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд розтлумачити пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , наступним чином, що кошти у сумі 230 000,00 грн будуть сплачені продавцям в особі одного з продавців до 01 жовтня 2016 року представником покупця ОСОБА_4 в гривні без застосування статті 533 ЦК України та визнати припиненим зобов`язання ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , як покупця, за пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки укладеного між ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , посвідченого 05 липня 2013 року.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що сторони своїми діями по виконанню умов договору, а саме виданням розписок 05 липня 2013 року та 20 липня 2013 року, фактично сплачували кошти в євро, чим визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті. Враховуючи правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 750/8676/15-ц, у зобов`язанні між ОСОБА_5 , в особі ОСОБА_4 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3 сторони визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, а саме 44 324,06 євро, тому його виконання повинно відбуватися із прив`язкою до офіційного курсу на день платежу. Таким чином, станом на 01 жовтня 2016 року ОСОБА_4 не в повному обсязі виконано свої зобов`язання щодо оплати за земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки погашено черговими платежами по 300 ,00 - 3 500 ,00 євро лише 22 324,00 євро, що сукупно, з врахуванням зазначеної в договорах 05 липня 2013 року попередньої оплати в сумі 4 817,84 євро, становить 27 141,84 євро, що свідчить лише про сплату повної вартості придбаної 2/4 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 , яка за договором купівлі-продажу становить 24 570,95 євро. Натомість, вартість земельної ділянки площею 0,093 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , представник покупця в повному обсязі не оплатив, оскільки пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року встановлено, що кошти в сумі 230 000,00 грн, складають 22 162,03 євро і будуть сплачені продавцям в особі одного з продавців до 01 жовтня 2016 року.

Таким чином, заборгованість позивача перед ОСОБА_2 і ОСОБА_3 за придбану земельну ділянку площею 0,093 га, становить 22 000,00 євро, що еквівалентно на час подання позову 639 980,00 грн, з розрахунку 1 євро - 29,092340 грн, згідно офіційного курсу НБУ, що встановлено і заочним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 447/1020/17, яке набрало законної сили.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 через адвоката Данильчука В. М., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема, статтю 213 ЦК України, без врахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц. Спірні правовідносини виникли на підставі письмового та нотаріально посвідченого правочину (частина перша статті 657 ЦК України) - договору купівлі-продажу земельної ділянки, тлумачення змісту якого не здійснено судами. В тексті договору купівлі-продажу земельної ділянки немає жодних положень про виникнення у позивача обов`язку щодо сплати на користь відповідачів грошових коштів в еквіваленті іноземної валюти. Розписки, на які послались суди, як на основний доказ у справі, не є складовими частинами договору, а відтак не є тими доказами, які можуть спростувати зміст правочину, на підставі якого виникли правовідносини.

Разом з тим, судами не надано оцінку та не досліджено зібрані у справі докази, зокрема пункти 3, 4, 5, 6, 23 договору купівлі-продажу земельної ділянки, письмові пояснення нотаріуса, необґрунтовано відхилено клопотання заявника про дослідження доказів у справі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Крім того, заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 447/1020/17, яке залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року, ухвалено без дослідження змісту договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року на предмет врегулювання спірних відносин положеннями частини другої статті 533 ЦК України.

Заявник вважає, що ризик негативних наслідків, пов`язаний з неясністю умов договору щодо визначення ціни договору мають нести відповідачі, згідно принципу contra proferentem.

Підставою касаційного оскарження зазначено неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права (касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Короткий зміст вимог заперечень (відзиву) на касаційну скаргу

У квітні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив від адвоката ОСОБА_2, ОСОБА_3 - Горонного О. О. , у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на те, що належним виконанням покупцем грошових зобов`язань за договором купівлі-продажу земельної ділянки необхідно вважати сплату такої суми у гривнях, яка розраховується виходячи з еквівалента вартості земельної ділянки, зазначеної в умовних одиницях, перерахованої у гривні за курсом євро до гривні на день здійснення платежів. Відтак, покупець в особі представника мала виконати свої грошові зобов`язання таким чином, щоб загальна сума внесених коштів за придбане нерухоме майно була еквівалентна 22 162,03 євро. Враховуючи висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 343/1283/15-ц, виконання договірних зобов`язань за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року в іноземній валюті євро, не суперечить чинному законодавству. Позивач не оспорювала та фактично виконувала свої зобов`язання, тобто реалізовувала домовленості зазначені у договорі щодо вартості земельної ділянки та порядку розрахунку, передбаченого пунктом 6 вказаного договору. За таких обставин, пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05 липня 2013 року передбачає визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням курсу НБУ гривні до євро. Посилання в касаційній скарзі на те, що судами не зазначено в своїх судових рішеннях про встановлення змісту договору щодо визначення ціни договору не є підставою для висновку про те, що встановлені судом обставини в справі № 447/1020/17 не мають преюдиційного значення для даної справи № 447/559/18, якщо вони стосуються з`ясування одних і тих самих обставин, що мають істотне значення, за участю тих саме сторін. Відповідачі, укладаючи договір купівлі-продажу земельної ділянки та частини житлового будинку і визначаючи ціну в умовних одиницях в еквіваленті до євро, та надаючи позивачу розстрочку на 3 роки у виплаті вартості за придбане майно, мали правомірні сподівання отримати грошові кошти відповідно до еквіваленту до євро на день платежу, а не на день укладення договору, тому позбавлення відповідачів такого права є невиправданим та непропорційним втручанням до мирного володіння своїм майном.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2020 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Установлено, що 05 липня 2013 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 , з однієї сторони, та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , з іншої сторони, укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алєксєєвою Г. М., зареєстрований у реєстрі за № 1009.

Згідно з умовами пункту 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , купила земельну ділянку площею 0,093 га, кадастровий номер 4623010100:01:011:0393 надану для будівництва і обслуговування житлового будинку, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 255 000,00 грн, що на день підписання цього договору становлять 24 570,95 євро (з розрахунку 1 євро - 10,378111 грн) згідно довідки № 353 виданої 05 липня 2013 року ТВБВ № 10013/081 філії - Львівське обласне управління Акціонерного товариства Ощадбанк .

При цьому, пунктом 3 цього договору грошова оцінка земельної ділянки визначена в розмірі 55 091,00 грн.

Відповідно до пункту 5 договору до підписання цього договору ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , оплатила продавцям в особі ОСОБА_2 25 000 ,00грн, що складали 2 408,92 євро.

Згідно з пунктом 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки кошти у сумі 230 000,00 грн, що складають 22 162,03 євро, будуть сплачені продавцям в особі одного з продавців до 01 жовтня 2016 року представником покупця ОСОБА_4 .

Про повний розрахунок представника покупця з продавцями буде складена відповідна нотаріально засвідчена заява одним з продавців.

За умовами цього договору, договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається одночасно з договором купівлі-продажу 2/4 частин житлового будинку, який розташований на цій земельній ділянці.

Так, 05 липня 2013 року між ОСОБА_1 , в інтересах якої діяв представник ОСОБА_4 (покупець), та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 (продавці), укладений договір купівлі-продажу 2/4 (двох четвертих) частин житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського районного нотаріального округу Львівської області Алексєєвою Г. М., зареєстрований у реєстрі за № 1008.

За умовами договору купівлі-продажу частини будинку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , купила 2/4 частин житлового будинку разом із відповідною частиною господарських будівель, розташованих на земельній ділянці площею 0,093 га, кадастровий номер 4623010100:01:011:0393, за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 1.1. договору).

Відповідно до пункту 2.2. договору купівлі-продажу частини будинку цей продаж за домовленістю сторін вчинено за 255 000,00 грн, що на день підписання цього договору становлять 24 570,95 євро (з розрахунку 1 євро - 10,378111 грн), згідно довідки № 353 виданої 05 липня 2013 року ТВБВ № 10013/081 філії-Львівське обласне управління Акціонерного товариства Ощадбанк .

До підписання договору купівлі-продажу частини будинку 05 липня 2013 року ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_4 , оплатила продавцям, в особі ОСОБА_2 25 000 грн, що складали 2 408,92 євро (пункт 2.3. договору).

Згідно з пунктом 2.4. договору купівлі-продажу частини будинку кошти у сумі 230 000,00 грн, що складають 22 162,03 євро будуть сплачені продавцям в особі одного з продавців до 01 жовтня 2016 року представником покупця ОСОБА_4 . Про повний розрахунок представника покупця з продавцями буде складена відповідна заява одним з продавців, нотаріально засвідчена.

05 липня 2013 року ОСОБА_4 написав розписку ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відповідно до якої, зобов`язується повернути кошти в сумі 44 324,06 євро, щомісячними платежами по 500-1 000 євро і сплатити повну суму до 01 жовтня 2016 року за куплені 2/4 частини житлового будинку та земельну ділянку.

В подальшому, 20 липня 2013 року ОСОБА_4 написав розписку про те, що він зобов`язується повернути кошти ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (за продану половину будинку по АДРЕСА_1 ) в сумі 460 000,00 грн до 01 жовтня 2016 року. Згідно даної розписки ОСОБА_4 зобов`язався проводити сплату щомісячними платежами по 500-1 000 євро, або більше, про що буде зроблений відповідний запис у даній розписці з зазначенням дати і суми повернення та підписами ОСОБА_4 і когось із подружжя ОСОБА_2 .

Згідно даної розписки ОСОБА_4 здійснив оплату у розмірі 22 324,00 євро, що згідно курсу валют НБУ на момент передачі коштів відповідачам складало 460 000,00 грн.

19 жовтня 2017 року Миколаївський районний суд Львівської області ухвалив заочне рішення у справі № 447/1020/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, яким позов задовольнив повністю, стягнув з ОСОБА_1 борг в розмірі 22 000,00 євро, що еквівалентно 639 980 грн.

Заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 447/1020/17 залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У силу частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, юридичні факти, заподіяння матеріальної та моральної шкоди тощо, а також вони можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах з участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги розумності та справедливості.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 638 ЦК України договір купівлі-продажу є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до частин другої, третьої, четвертої статті 213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом вказаної статті тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов`язком за умови наявності спору.

Метою тлумачення правочину є з`ясування того, що в ньому дійсно виражено, а не того, що малося на увазі.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно із частинами першою, другою статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Судами встановлено, що 19 жовтня 2017 року Миколаївський районний суд Львівської області ухвалив заочне рішення у справі № 447/1020/17 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, яким позов задовольнив повністю, стягнув з ОСОБА_1 борг в розмірі 22 000,00 євро, що еквівалентно 639 980,00 грн. Заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 447/1020/17 залишене без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 11 травня 2018 року та постановою Верховного Суду від 14 березня 2019 року.

Згідно із частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

Судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій у справі № 447/1020/17 установлено, що кошти у сумі 230 000,00 грн, що складають 22 162,03 євро покупець ОСОБА_1 , відповідно до пункту 6 спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки до 01 жовтня 2016 року не сплатила, тому стягнуто 22 000,00 євро, що еквівалентно 639 980 грн з ОСОБА_1 на користь позивачів, продавців за договором.

Повторне встановлення цих обставин нормами ЦПК України не передбачено (частина четверта статті 82 ЦПК України). Отже, заочне рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 жовтня 2017 року у справі № 447/1020/17, яке набрало законної сили, має преюдиційне значення для суду при вирішенні даної справи.

Судами встановлено, що сторони наділені правом відповідно до положень ЦК України визначити еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, що сторонами було погоджено відповідно до попередньої домовленості та виданої розписки від 05 липня 2013 року.

Отже, можна зробити висновок, що сторонами було визначено чіткий порядок розрахунків за договором виходячи з еквіваленту гривні до євро на момент здійснення платежів, а тому покупець в особі представника, підписуючи договори купівлі-продажу нерухомого майна, розуміла та усвідомлювала, що умовами договору передбачено саме такий порядок розрахунків, а не інший.

Крім того, суди попередніх інстанцій правильно зазначили про те, що сторони своїми діями, а саме виданням розписок 05 липня 2013 року та 20 липня 2013 року, тобто діями, які породжують юридичні факти, визначили грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті, оскільки сплачували кошти у валюті.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 753/22010/14-ц зазначено, що відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 цього кодексу. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначені загальні способи, що мають застосовуватися для тлумачення на трьох його рівнях:

Перший рівень тлумачення - за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також, з чого вони виходили при його виконанні (абзац перший частини третьої статті 213 ЦК України).

Третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення (частина четверта статті 213 ЦК України).

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходячи з того, що за умовами укладеного між сторонами договору купівлі-продажу ціна продажу, тобто грошові зобов`язання покупця за цим договором, виражена в національній валюті 255 000,00 грн, проте з грошовим еквівалентом в розмірі 24 570,95 євро, що законом не заборонено, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не оспорювала та фактично виконувала свої зобов`язання, отже реалізовувала домовленості зазначені у договорі щодо вартості земельної ділянки та порядку розрахунку передбаченого пунктом 6 цього договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) зроблено висновок, що: у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. При цьому це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які не були індивідуально узгоджені (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір під переважним впливом однієї зі сторін (under the diminant sinfluence of the party) .

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що пункт 6 договору купівлі-продажу земельної ділянки передбачає визначення суми, що підлягає сплаті, з урахуванням курсу НБУ гривні до євро.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права, зокрема, статті 213 ЦК України, без врахування висновку викладеного у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц колегією суддів не приймається до уваги, оскільки при ухваленні судового рішення, апеляційний суд врахував вищенаведену правову позицію Верховного Суду.

Таким чином, доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновку судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 29 березня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук