Рішення

від 10.02.2020 по справі 904/4383/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.02.2020 справа №904/4383/19

Суддя Господарського суду Львівської області Король М.Р. , за участі секретаря судового засідання Чорної І. Б., розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства КОЛОР ИТ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Свитязь

про: стягнення 44151,27грн.,

Представники

позивача: не з`явився;

відповідача: Кобрин Л.О. (ордер на надання правової допомоги серії ЛВ №178128 від 17.12.2019р.),

ВСТАНОВИВ:

01.10.2019р. Господарський суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою ухвалив матеріали позовної заяви від 26.09.2019р. Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства КОЛОР ИТ направити за територіальною підсудністю до Господарського суду Львівської області.

23.10.2019р. Господарським судом Дніпропетровської області разом із супровідним листом №904/4383/19/43388/19 від 21.10.2019р., на виконання вищевказаної ухвали, надіслано на адресу Господарського суду Львівської області позовні матеріали з додатками на 12 арк. та виписку про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України на 1 арк.

13.11.2019р. вищевказані матеріали отримано Господарським судом Львівської області та передано для розгляду судді Король М.Р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 18.11.2019 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства КОЛОР ИТ до Товариства з обмеженою відповідальністю Свитязь про стягнення 44151,27грн. залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви.

10.12.2019р. позивачем подано до суду заяву, яка зареєстрована відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації суду за вх.№51835/19.

16.12.2019р. Господарський суд Львівської області постановив ухвалу, якою, зокрема, ухвалив: прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження; судове засідання призначити на 20.01.2020р.

02.01.2020р. відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, який зареєстровано відділом автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх.№55/20.

У судове засідання 20.01.2020р. з`явився представник відповідача. Позивач участі повноважного представника у судовому засіданні 20.01.2020р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Протокольною ухвалою від 20.01.2020р. судове засідання відкладено на 10.02.2020р.

Крім того, ухвалою від 21.01.2020р. Господарський суд Львівської області, в порядку ст.ст. 120-121 ГПК України, викликав позивача у цій справі та повідомив про дату, час та місце проведення судового засідання.

У судове засідання 10.02.2020р. з`явився представник відповідача, який надав у судовому засіданні для долучення до матеріалів справи заяву щодо інших судових витрат, пов`язаних з розглядом справи (витрат на правову допомогу) та усно заявив, що докази понесення інших, окрім зазначених у вищевказаній заяві, витрат на професійну правничу допомогу будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Позивач участі повноважного представника у судовому засіданні 20.01.2020р. не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Також, суд звертає увагу позивача на те, що законодавством України передбачені спеціальні нормативно-правові акти, які регулюють листування електронною поштою, а саме Закон України Про електронні документи та електронний документообіг .

Так, в розумінні ч.1 ст.5 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 6 Закону України Про електронні документи та електронний документообіг , електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписування електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Враховуючи наведене, судом не надано оцінку сканкопіям клопотань про проведення судових засідань у режимі відеоконференції від 13.01.2020р. та 07.02.2020р., а також клопотання про розгляд справи без участі представника позивача від 07.02.2020р., які надійшли на електронну адресу суду, оскільки, такі клопотання не містять електронного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу не захищений від внесення правок та викривлення (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 28.12.2019р. у справі №922/788/19, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82426143 ).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми ст.81 ГПК України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом учасників справи подавати докази, а п.4 ч.3 ст.129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Позиція позивача:

Позивач з підстав неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо придбання вирощеного врожаю, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору контрактації с/г продукції №54-1/17 від 10.03.2017р., просить суд стягнути з відповідача на його користь 44151,27грн., з яких: 11055,20грн. - повна вартість вирощеного врожаю, 30619,03грн. - завдані збитки, 552,76грн. - штраф.

Позиція відповідача:

Відповідач проти позову заперечив повністю, зазначивши що, в порушення умов договору, позивач не повідомив його про намір збору врожаю, про якісні показники врожаю та про готовність поставки товару. Крім того, відповідач вказав на відсутність та недоведеність умов, за яким настає цивільно-правова відповідальність у виді відшкодування збитків

За результатами дослідження наданих сторонами доказів та матеріалів справи, пояснень представника відповідача, суд встановив таке:

10.03.2017р. між позивачем (надалі по тексту - Виробник ) та відповідачем (надалі по тексту - Заготівельник ) укладено договір контрактації с/г продукції №54-1/17 (надалі по тексту - Договір ), відповідно до п.1.1. якого, Виробник зобов`язується виростити на запланованій площі насіння бобу (надалі по тексту - Товар ) в асортименті, кількості та якості, згідно таблиці №1, та передати у встановлені строки за договірними цінами виключно у власність Заготівельника, а Заготівельник прийняти та оплатити на умовах, викладених у цьому договорі. При цьому, у п.1.1. Договору сторони у таблиці №1 погодили наступні асортимент, кількість та якість Товару: Культура/сорт - Біб Бахус ; площа посіву - 5га; планована кількість - 15000кг; якісні показники насіння: мінімальна чистота - 99,9%; мінімальна схожість - 85%, максимальна вологість - 14%; ціна - 0,700 Євро/кг; сума - 10500 Євро.

Згідно з п.3.1. Договору, Товар поставляється з 1 вересня по 30 жовтня 2017р. на умовах РСА (ІНКОТЕРМС - 2010), склад Виробника.

На виконання умов Договору, як зазначає позивач, ним здійснено підготовку земель з врахуванням вимог для вирощування Товару, внесено необхідні добрива на земельні ділянки, сплачено орендну плату за використання земель, виконано підготовчі, посівні та збиральні роботи та 02.09.2017р. направлено лист відповідачу про готовність передати у його власність вирощений врожай у кількості 520,00кг, за договірною ціною, яка, згідно курсу НБУ станом на 02.09.2017р., становила 11055,02грн.

Проте, вищевказаний лист залишено відповідачем без відповіді.

Зважаючи на викладене, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на користь позивача 44151,27грн., з яких: 11055,20грн. - повна вартість вирощеного врожаю, 30619,03грн. - завдані збитки, 552,76грн. - штраф.

Оцінивши подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з такого:

згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частиною 2 ст.11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов`язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов`язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (ст.713 ЦК України).

Як встановлено судом, 10.03.2017р. між сторонами укладено Договір, відповідно до п.1.1. якого, позивач зобов`язується виростити на запланованій площі Товар в асортименті, кількості та якості, згідно таблиці №1, та передати у встановлені строки за договірними цінами виключно у власність відповідача, а відповідач прийняти та оплатити на умовах, викладених у цьому договорі. При цьому, у п.1.1. Договору сторони у таблиці №1 погодили наступні асортимент, кількість та якість Товару: Культура/сорт - Біб Бахус ; площа посіву - 5га; планована кількість - 15000кг; якісні показники насіння: мінімальна чистота - 99,9%; мінімальна схожість - 85%, максимальна вологість - 14%; ціна - 0,700 Євро/кг; сума - 10500 Євро.

Отже, на підставі укладеного Договору у сторін виникли відповідні права та обов`язки.

Щодо стягнення основного боргу , суд зазначає наступне:

позивач зазначає, що ним, на виконання умов Договору, вирощено врожай (частину Товару) у кількості 520,00кг.

Проте, суд зазначає, що жодних доказів виконання ним передбаченого умовами Договору обов`язку виростити Товар позивачем не надано та такі в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до п.5.1.6. Договору, поставка Товару має відбуватися своєчасно, згідно встановлених правил, одразу ж після доведення до відповідності якісним показникам.

Згідно з ч.1 ст.273 ГК України, виробник повинен не пізніш як за п`ятнадцять днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі.

Аналогічні положення містяться у п.5.1.6. Договору, відповідно до якого, позивач зобов`язаний не пізніше як за 15 днів до відвантаження Товару повідомити відповідача про кількість і можливі строки відвантаження Товару.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення 11055,20грн., зазначає, що листом від 02.09.2017р. (надалі по тексту - Спірний лист ) він повідомив відповідача про готовність передати у його власність вирощений врожай у кількості 520,00кг, за договірною ціною, яка, згідно курсу НБУ станом на 02.09.2017р., становила 11055,02грн.

Як доказ надіслання вищевказаного листа, позивачем до позовної заяви долучено опис вкладення у лист, адресований відповідачу.

При цьому, суд зазначає, що у вищевказаному описі вкладення адресою, на яку надіслано вкладений лист, зазначено: м. Львів, вул. Городецька, 174, 79022 , в той час, як адресою місцезнаходження відповідача, згідно відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є: 79022, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 174 .

Крім того, суд звертає увагу на те, що в силу приписів Правил надання послуг поштового зв`язку, затв. постановою КМУ від 05.03.2009р. №270, доказом надіслання відповідного листа є оригінал поштової квитанції (фіскального чеку) про направлення цінного листа та оригінал опису вкладання у цінний лист. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення . За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Таким чином, належним доказом відправлення відповідачу у справі копії Спірного листа є описи вкладень в поштові відправлення та документи, що підтверджують надання поштових послуг (касові чеки, розрахункові квитанції тощо).

Проте, всупереч наведеному вище, позивачем не надано поштову квитанцію (фіскального чеку). Крім того, наданий опис вкладення не містить такого обов`язкового реквізиту, як номер поштового відправлення.

Більше того, відповідно до відтиску календарного штемпеля на описі вкладення, а також, відповідно до дат, зазначених як дати складення опису вкладення та Спірного листа, такий лист складено та здано до установи зв`язку для відправлення відповідачу 02.08.2017р., що на місяць передує даті, про яку зазначає позивач як дата надіслання Спірного листа відповідачу. Отже, станом на момент перевірки та заповнення працівником установи зв`язку опису вкладення до поштового відправлення, Спірний лист, копія якого долучена до позовної заяви, ще не існував.

Водночас, інші докази виконання позивачем, передбаченого умовами Договору, обов`язку повідомити відповідача про готовність відвантажити Товар в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано.

Беручи до уваги викладене вище, а також заперечення відповідача щодо отримання Спірного листа (викладені, зокрема, у відзиві на позовну заяву та акті службового розслідування з питання з`ясування факту отримання ТзОВ Свитязь від ТзОВ СП КОЛОР ИТ поштової кореспонденції від 26 грудня 2019 року), враховуючи відсутність в матеріалах справи належних доказів надіслання такого листа відповідачу, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставини виконання ним передбаченого умовами Договору обов`язку повідомлення про готовність відвантажити відповідачу Товар.

Згідно з ч.2 ст.273 ГК України, контрактант зобов`язаний прийняти від виробника всю пред`явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі.

Аналогічні положення містяться у п.5.2.1. Договору, відповідно до якого, відповідач зобов`язаний прийняти та оплатити Товар у погоджений термін та зберігати його відповідно до вимог на дану категорію Товару.

Суд зазначає, що з врахуванням вищевказаних висновків щодо відсутності доказів виконання позивачем обов`язків виростити Товар та повідомити відповідача про готовність відвантажити Товар, передбачений умовами Договору обов`язок прийняти такий Товар у відповідача не виник.

Також позивачем не доведено належними та допустимим доказами, що відповідач відмовлявся приймати від позивача Товар у встановлених об`ємі та строки.

Поряд з цим, відповідно до п.4.1. Договору, відповідач сплачує за Товар шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача у наступних порядку та розмірі: попередня оплата в розмірі 30% перед відвантаженням Товару; остаточний розрахунок за фактично поставлений Товар здійснюється протягом 70 календарних днів з дня кожного відвантаження, а у випадку, передбаченому в п. 5.3. - з відтермінуванням платежу до 70 календарних дні після доочистки Товару.

Як зазначено вище, до правовідносин сторін за договором контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж. При цьому, термін виконання зобов`язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначено спеціальною нормою права, а саме статті 692 Цивільного кодексу України, відповідно до якої покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 10.04.2018р. у справі №927/626/17, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/73441816 ).

Враховуючи викладене вище, а також те, що в матеріалах справи відсутні докази прийняття відповідачем Товару, обов`язок здійснити оплату такого у відповідача не виник, а тому підстави для стягнення на користь позивача вартості такого товару - відсутні.

Беручи до уваги викладене вище, позовні вимоги в частині стягнення 11055,20грн. повної вартості вирощеного врожаю є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення штрафу , суд зазначає наступне:

відповідно до ч.2 ст.274 ГК України, за невиконання зобов`язання щодо приймання сільськогосподарської продукції безпосередньо у виробника, а також у разі відмови від приймання продукції, пред`явленої виробником у строки і в порядку, що погоджені сторонами, контрактант сплачує виробнику штраф у розмірі п`яти відсотків вартості неприйнятої продукції, враховуючи надбавки і знижки, а також відшкодовує завдані виробникові збитки, а щодо продукції, яка швидко псується, - повну її вартість.

Так, на підставі вищевказаної норми, позивачем нараховано 552,76грн. штрафу.

Однак, як зазначено вище, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів відмови відповідача приймати від позивача Товар, а також, враховуючи відсутність доказів вирощення Товару та повідомлення позивачем відповідача про готовність передати Товару останньому, правові підстави для нарахування та стягнення, передбаченого ч.2 ст.274 ГК України, штрафу - відсутні.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги в частині стягнення 552,76грн. штрафу є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.

Щодо стягнення збитків , суд зазначає наступне:

згідно норм ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов`язане з утиском його інтересів як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 25.06.2019р. у справі №910/422/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82672429 ).

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)."

Відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової або господарсько-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності особи); шкідливого результату такої поведінки - збитків; причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає. При цьому, на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. Вина боржника у порушенні зобов`язання презюмується та не підлягає доведенню кредитором, тобто саме відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків. (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 10.07.2019р. у справі №912/2391/16, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83058848 ).

Отже, для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач. Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони (позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 25.06.2019р. у справі №910/422/18, текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/82672429 ).

Як зазначено вище, збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно тексту позовної заяви, збитками, які просить позивач стягнути з відповідача, визначено вартість наступних робіт/витрат:

№ п/пВиди робіт/витратОдиниця вимірюванняК-стьЗагальна сума (грн.)Витрати ДП (л)Загальна сума (грн.) 1Лущення стерніга 3,9 67,08 660,74 2Глибокорихленняга 3,9 280,8 2765,88 3Культиваціяга 3,9 47,58 468,66 4Посів бобів (вручну)га 3,9 2000 5Міжрядний обробітокга 3,9 25 246,25 6Збір бобівга 3,9 75 1477,50 7Зар. платня (загальна з нарахуваннями)грн. 6000 8Поточний + капітальний ремонтгрн. 5000 9Амортизаціягрн. 4000 10Накладні витратигрн. 8000 23000 7619,03 ВСЬОГО 30619,03 Проте, жодних доказів, підтверджуючих факт виконання вищевказаних робіт, та понесення відповідних витрат у зазначеному вище розмірі позивачем не надано. Отже, в матеріалах справи відсутні та сторонами не надано доказів того, що заявлені до стягнення збитки є реальними.

Крім того, враховуючи вищевказані підстави для відмови у задоволенні позову в частині стягнення основного боргу та штрафу, зокрема, враховуючи відсутність доказів вирощення Товару та доведення позивачем до відома відповідача готовності Товару до відвантаження, в діях (бездіяльності) відповідача відсутня вина.

Враховуючи вищевказане, судом встановлена відсутність у діяннях відповідача в сукупності всіх ознак, що становлять юридичний склад цивільного правопорушення, а отже, відсутні підстави для задоволення позову в частині відшкодування збитків.

Також, суд звертає увагу на те, що позивачем жодним чином не обґрунтовано причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та витратами, які він, можливо поніс. Водночас, збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв`язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню (позиція Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 24.06.2019р. у справі №910/1398/17,текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/83002461 ).

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що позивачем не доведено обставин, викладених у позовній заяві, хоч йому було створено усі можливості для цього, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, в позові слід відмовити повністю.

Відповідно до п.1 ч.3 ст.123 ГПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до абз.2 ч.2, ч.3 ст.126 ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Так, відповідно до умов укладеного між відповідачем та Адвокатським об`єднанням Бочуляк і Партнери (надалі по тексту - Адвокатське об`єднання ) договору про надання правової допомоги б/н від 07.03.2019р., Адвокатське об`єднання зобов`язалося надати правову допомогу та представляти інтереси відповідача, зокрема, в господарських судах.

На підставі вищевказаного договору про надання правової допомоги, Адвокатським об`єднанням було надано відповідачу правову допомогу у формі: 1) вивчення наданих документів, їх опрацювання, підготовка відзиву до Господарського суду Львівської області у справі №904/4383/19; 2) участь адвоката Адвокатського об`єднання у судовому засіданні в Господарському суді Львівської області у справі №904/4383/19, яке відбулось 20.01.2020р. Зазначене підтверджується актом про надану правову допомогу за договором про надання правової допомоги б/н від 07.03.2019р.

Крім того, у вищевказаному акті сторонами також погоджено наступний розмір гонорару: 2000,00грн. - підготовка відзиву на позовну заяву; 1500,00грн. - вартість участі адвоката Адвокатського об`єднання в одному судовому засіданні.

Отже, у вищевказаному акті міститься детальний опис із зазначення вартості послуг, наданих Адвокатським об`єднанням відповідачу, загальна вартість яких становить 3500,00грн., які сплачено відповідачем у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням №486 від 06.02.2020р.

Отже, в матеріалах справи наявні належні докази понесення відповідачем 3500,00грн. витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.

При цьому, суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи позивачем не подано, передбаченого ч.5 ст.126 ГПК України, клопотання про зменшення розміру витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а також не надано жодного обґрунтування неспівмірності заявлених відповідачем судових витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, враховуючи імперативність положень ч.5 ст.126 ГПК України щодо можливості зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами виключно за клопотанням сторони, підстави для зменшення розміру витрат відповідача, пов`язаних із розглядом справи, відсутні.

Згідно з абз.1 ч.2 ст.126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Таким чином, 3500,00грн. витрат позивача на професійну правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами.

Беручи до уваги вказане вище, а також те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00грн. слід стягнути з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 13, 73-74, 76-79, 86, 129, 236, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Відмовити в позові повністю.

2. Стягнути Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства КОЛОР ИТ (місцезнаходження: 53080, Дніпропетровська обл., Криворізький район, село Веселе, вулиця Шкільна, будинок 12А; ідентифікаційний код: 36679626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Свитязь (місцезнаходження: 79022, Львівська обл., місто Львів, вул. Городоцька, будинок 174; ідентифікаційний код: 13815844) 3500,00грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015 .

Повний текст рішення складено та підписано 17.02.2020р.

Суддя Король М.Р.