Постанова

від 07.02.2020 по справі 444/1802/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 444/1802/18 Головуючий у 1 інстанції: Зеліско Р.Й.

Провадження № 22-ц/811/3017/19 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.

Категорія:84

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2020 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючої - судді Копняк С.М.,

суддів - Бойко С.М., Ніткевича А.В.,

секретар - Юзефович Ю.І.

з участю представника позивача адвоката Станько Т.Р., представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Демідонта Б.О., представника відповідача ТзОВ Міропласт - адвоката Лісового О.О., представника третьої особи Паньківа Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові, в порядку спрощеного позовного провадження, цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Станько Тараса Романовича на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року, постановлене в складі головуючого судді Зеліско Р.Й., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Міропласт", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львіввікнобуд", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних записів, -

В С Т А Н О В И Л А:

позивач ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до відповідачів ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Міропласт", третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Товариство з обмеженою відповідальністю "Львіввікнобуд", приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних записів.

Позовні вимоги мотивував тим, що 16.05.2017 року на підставі договорів купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 нежитлову будівлю - корівник (літ. В-1) площею 764, 8 кв.м., нежитлову будівлю (літ. Г-1) площею 40, 6 кв.м., земельну ділянку площею 0, 237 га. кадастровий номер -4622781000:01:007:0051, та земельну ділянку площею 0, 1621 га., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що на момент укладення договорів придбане майно було вільним від будь-яких обтяжень та прав третіх осіб, про що продавцем ОСОБА_3 було повідомлено покупцю та додатково визначено умовами вищевказаних договорів купівлі-продажу.

У травні 2018 року позивач дізнався про відкриття державним виконавцем Жовківського РВ ДВС виконавчого провадження та накладення арешту на його майно. З матеріалів цього виконавчого провадження позивачу стало відомо, що 30.08.2017 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області вжито заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: щодо нежитлової будівлі корівника (літ В-1) площею 764, 8 кв.м., нежитлової будівлі (літ. Г-1) площею 40, 6 кв.м., земельних ділянок площею 0, 237 га та 0,1621 га. Також позивачу стало відомо, що придбані ним нежитлові будівлі (літ. В-1, 764, 8 кв.м.) та (літ. Г-1, 40, 6 кв.м.) перед укладенням договорів купівлі-продажу 16.05.2017 року були поділені ОСОБА_3 з однієї будівлі - корівник, (літ. В-1) загальною площею 805, 4 кв.м., земельні ділянки площею 0, 237 га та 0,1621 га перед укладенням договорів купівлі-продажу 16.05.2017 року були поділені ОСОБА_3 з однієї земельної ділянки площею 0, 3991 га, кадастровий номер - 4622755600:01:007:0001.

Окрім того, позивачу стало відомо, що 04.07.2009 року між ТОВ "Міропласт" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавцем) щодо цього нерухомого майна було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Нощенко Н.М.

Згідно п. 1.1 цього договору Іпотекою за цим Договором забезпечується виконання всіх зобов`язань ТОВ "Львіввікнобуд" перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними договору поставки № М-176/09 від 03.07.2009 року, згідно з яким Іпотекодержателі зобов`язалися в порядку та на умовах, передбачених договором, надавати шляхом багаторазових відвантажень товару, при цьому вартість несплаченого товару не повинна перевищувати суму, що еквівалентна 100 000 доларів США, а також сплатити на користь Іпотекодержателів штрафні санкції передбачені договором поставки.

Зазначає, що укладаючи договір іпотеки, між сторонами не було дотримано вимог Закону України "Про іпотеку", зокрема, щодо визначення в іпотечному договорі умов про зміст, розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання. Тобто, а ні умови п.1.1 договору іпотеки, а ні інші умови цього договору не надають можливості встановити обсяг зобов`язань, виконання яких забезпечується даною іпотекою. Посилання у п.1.1 договору іпотеки на договір поставки № М-176/09 від 03.07.2009 року, укладеного між ТОВ "Міропласт" та ТОВ "Львіввікнобуд" та визначення такого договору як основне зобов`язання, виконання якого забезпечується іпотекою, не надає можливості встановити конкретний зміст зобов`язань, які виникають за цим договором. В цьому договорі поставки не визначено, а ні розміру зобов`язань за цим договором, а ні строку та порядку їх виконання.

Вищенаведені доводи дають підстави для висновків про те, що зміст договору іпотеки від 04.09.2007 р. суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, вимогами ст. 7 та ст. 18 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до ч.1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зазначає, що на даний момент ТОВ "Міропласт" (Іпотекодержавтель) в судовому порядку (справа № 450/2195/17, що перебуває на розгляді в Пустомитівському районному суді Львівської області) оскаржує реєстраційну дію державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району від 28.04.2017 року щодо вилучення запису про заборону відчуження нерухомого майна.

Отож, у випадку задоволення судом позову ТОВ "Міропласт" щодо скасування реєстраційної дії державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району від 28.04.2017 року щодо вилучення запису про заборону відчуження нерухомого майна, ТОВ "Міропласт" отримає можливість та правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16.05.2.017 року, за якими позивач придбав у ОСОБА_3 нежитлові приміщення та земельні ділянки, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

За таких обставин, договір іпотеки від 04.07.2009 року та внесені до реєстрів відповідні записи на підставі цього договору іпотеки про "заборона на нерухоме майно" та "іпотека" безпосередньо стосуються майнових прав та інтересів позивача ОСОБА_4 , який внаслідок вищезазначеного є заінтересованою особою у визнанні договору іпотеки від 04.07.2009 року недійсним. У зв`язку із наведеним вище просить суд позовні вимоги задовольнити повністю та стягнути з відповідача судовий збір.

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про:

- визнання недійсним договору іпотеки від 04.07.2009 року, який укладено між ТзОВ "Міропласт" та відповідачем ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Наталією Миколаївною, зареєстрованого в реєстрі за №9474;

- скасування реєстраційного запису "заборона на нерухоме майно" від 04.07.2009 року реєстраційний номер обтяження : 8855146 щодо нежитлової будівлі корівник (літ.В-1) площею 805, 4 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ,

- скасування реєстраційного запису "заборона на нерухоме майно" від 04.07.2009 року реєстраційний номер обтяження : 8855158 щодо земельної ділянки площею 0, 3991 га., кадастровий номер - 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- скасування реєстраційного запису "іпотека" від 04.07.2009 року, реєстраційний номер обтяження : 8855161 щодо нежитлової будівлі корівник (літ.В-1) площею 805, 4 кв.м. , що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- скасування реєстраційного запису "іпотека" від 04.07.2009 року, реєстраційний номер обтяження : 8855162 щодо земельної ділянки площею 0,3991 га., кадастровий номер - 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ;

- стягнення з відповідачів ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю "Міропласт" судових витрат в розмірі 3 524 грн. 00 коп.

Рішення суду оскаржив представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Станько Т.Р.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, судом неправильно встановлені обставини, що мають значення справи, неправильно досліджено та оцінено докази.

В обґрунтування вимог покликається на те, що сторонами, між якими укладено оспорюваний договір іпотеки не дотримано вимог Закону України Про іпотеку , зокрема щодо визначення в іпотечному договорі умов про зміст, розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання. Судом не було взято до уваги зміст оспорюваного Іпотечного договору та Договору поставки, і як наслідок, неправильно визначено відповідно до встановлених судом обставин - правовідносини, оскільки позивач посилається на факт недотримання сторонами істотних умов при укладенні Договору іпотеки від 04.07.2009 року. Жодних заперечень чи доводів належного розуміння та ознайомлення Сторін іпотечного договору з умовами про його предмет та іншим положенням, що в ньому містяться не входило до обсягу обґрунтування позивачем своєї правової позиції. Адже факт розуміння сторонами умов Договору не тягне за собою визнання того, що такий договір містить усі істотні умови. Судом не встановлено, чи сторонами було дотримано необхідний обсяг умов та визначено необхідний зміст правовідносин задля того, щоб такий договір мав юридичну силу та міг породжувати юридично значимі наслідки.

Обґрунтування судом прийнятого рішення з підстав того, що оспорюваний договір не визнано недійсним, на думку апелянта, є грубим порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки саме суд першої інстанції був зобов`язаний встановити, чи є такий правочин дійсним та чи здатен він бути регулятором суспільних правовідносин.

Просить рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог повністю.

Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Відповідно до Указу Президента України №452/2017 від 29.12.2017 року Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах створено Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.

04 жовтня 2018 року у газеті Голос України опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.

А відтак, справа розглядається Львівським апеляційним судом у межах територіальної юрисдикції якого перебуває районний суд, який ухвалив рішення, що оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання суду апеляційної інстанції, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення . До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно п.п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суд України у п. 11 Постанови Про судове рішення у цивільній справі від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

Суд першої інстанції зазначених вимог закону дотримався.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимоги апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом встановлено, що 03 липня 2009 року укладено договір поставки № М-176/09 між ТОВ Міропласт та ТОВ Львіввікнобуд .

04 липня 2009 року між ТОВ "Міропласт" (Іпотекодержатель) та ОСОБА_3 (Іпотекодавець) укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Нощенко Н.М. Із змісту п. 1.1 цього договору вбачається, що за цим договором забезпечується виконання всіх зобов`язань ТОВ "Львіввікнобуд" перед Іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними договору поставки № М-176/09 від 03 липня 2009 року, згідно з яким Іпотекодержатель зобов`язувався в порядку та на умовах, передбачених договором, надавати шляхом багаторазових відвантажень товару, при цьому вартість несплаченого товару не повинна перевищувати суму, що еквівалентна 100 000 доларів США, а також сплатити на користь Іпотекодержателя штрафні санкції передбачені договором поставки (далі за текстом: основне зобов`язання ).

Відповідно до п.п. 1.2.1. п. 1.2. даного договору предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля корівник (літ.В-1) площею 805, 4 кв.м. та земельна ділянка площею 0, 3991 га, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

Державним реєстратором Лапаївської сільської ради Пустомитівського району 28 квітня 2017 року вилучено запис про заборону відчуження нерухомого майна - предмета іпотеки.

В подальшому нежитлова будівля та змелена ділянки були поділені на окремі об`єкти нерухомості, які згідно із договорами купівлі-продажу від 16 травня 2017 року були відчужені ОСОБА_3 позивачу у справі - ОСОБА_2 .

Звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_2 вказував на те, що договір іпотеки підлягає визнанню недійсним, оскільки не містить усіх необхідних істотних умов, зокрема, змісту та розміру основного зобов`язання, строку і порядку його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання, у такому, як і в договорі поставки, не визначено чітко встановленої суми основного зобов`язання, як і не встановлено жодних критеріїв, які дозволяють встановити розмір цих вимог на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання, а також не визначено строк виконання осново зобов`язання.

Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з статтею 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 573 Цивільного кодексу України передбачено, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Іпотека, згідно із ст. 575 Цивільного кодексу України, є одним із видів застави.

Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним законом «Про іпотеку» .

Відповідно до частини 4 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно із частиною 2 статті 7 цього ж Закону, якщо розмір вимоги за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Отже, чинним законодавством встановлено, що іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов`язання та вимоги, які можуть виникнути в майбутньому на підставі договорів, чинних на момент укладення іпотечного договору.

Законом України «Про іпотеку» визначено істотні умови договору іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.

Відповідно до правового висновку викладеного в постановах Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-7гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-8гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-9гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-10гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-15гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-18гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-21гс10; постанова Верховного Суду України від 15 листопада 2010 р. у справі N 3-29гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-16гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-17гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-20гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-26гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-31гс10; постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі N 3-32гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-33гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-34гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-36гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-37гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-39гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-42гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-43гс10; постанова Верховного Суду України від 29 листопада 2010 р. у справі N 3-44гс10; постанова Верховного Суду України від 6 грудня 2010 р. у справі N 3-49гс10), від якого на даний час Велика Палата Верховного Суду не відступала: укладення іпотечного договору на забезпечення грошового зобов`язання, в якому визначено зміст і розмір основного зобов`язання, встановленого на підставі генерального договору про здійснення кредитування, що набрав чинності, та кредитних договорів, укладених у межах цього генерального договору, не суперечить ч. 4 ст. 3, ч. 2 ст. 7, п. 2 ч. 1 ст. 18 Закону від 5 червня 2003 р. N 898-IV "Про іпотеку" .

Встановивши, що в оспорюваному договорі іпотеки сторони визначили такі умови, як зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання, такий містить усі істотні умови, передбачені статтею 18 Закону України «Про іпотеку» , та забезпечує вимогу за чинним (діючим) договором поставки від 03 липня 2009 року, з урахуванням його конкретних умов, який є дійсним основним зобов`язанням, що не суперечить вимогам частини 4 статті 3 вказаного Закону, суд першої інстанції прийшов до вірного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.

Також суд першої інстанції, з огляду на час придбання позивачем майна, яке виступає предметом іпотеки за оспорюваним договором, прийшов до правильного висновку, що такий не порушує прав позивача.

Встановивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про недійсність договору іпотеки, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог про скасування реєстраційних записів, які є похідними.

Інші докази та обставини, на які є посилання у апеляційній скарзі були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права

Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система (пункти 34-35). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дотримавшись норм матеріального та процесуального права, повно і всебічно з`ясувавши всі дійсні обставини спору сторін, вирішив дану справу згідно із законом і підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, не вбачає.

А відтак, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки у даній справі колегія суддів прийшла до висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України питання розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції,не вирішується.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 372, 374 ч.1 п.1, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,-

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Станько Тараса Романовича - залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст постанови складено 14 лютого 2020 року.

Головуюча Копняк С.М.

Судді: Бойко С.М.

Ніткевич А.В.