Постанова

від 08.06.2021 по справі 444/1802/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2021 року

м. Київ

справа № 444/1802/18

провадження № 61-5479св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , товариство з обмеженою відповідальністю Міропласт ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю Львіввікнобуд , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року у складі судді Зеліско Р. Й.та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року у складі колегії суддів: Копняк С. М., Бойко С. М., Ніткевича А. В.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , товариства з обмеженою відповідальністю Міропласт , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: товариство з обмеженою відповідальністю Львіввікнобуд , приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Нощенко Наталія Миколаївна, про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних записів.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ТОВ Міропласт про визнання недійсним правочину та скасування реєстраційних записів.

Позовні вимоги мотивував тим, що 16 травня 2017 року на підставі договорів купівлі-продажу позивач придбав у ОСОБА_2 нежитлову будівлю - корівник (літ В-1) площею 764,8 кв. м, нежитлову будівлю (літ Г-1) площею 40,6 кв. м, земельні ділянки площею 0,237 га та 0,1621 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначав, що на момент укладення договорів придбане майно було вільним від будь-яких обтяжень та прав третіх осіб, про що продавцем ОСОБА_2 було повідомлено покупцю та додатково визначено умовами вищевказаних договорів купівлі-продажу.

У травні 2018 року позивач дізнався про відкриття державним виконавцем Жовківського РВ ДВС виконавчого провадження та накладення арешту на його майно. З матеріалів цього виконавчого провадження позивачу стало відомо, що 30 серпня 2017 року ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області вжито заходів забезпечення позову шляхом встановлення заборони вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо державної реєстрації прав на нерухоме майно, а саме: щодо нежитлової будівлі корівника (літ В-1) площею 764,8 кв. м, нежитлової будівлі (літ Г-1) площею 40,6 кв. м, земельних ділянок площею 0,237 га та 0,1621 га. Також позивачу стало відомо, що придбані ним нежитлові будівлі (літ В-1, 764,8 кв. м) та (літ Г-1, 40,6 кв. м) перед укладенням договорів купівлі-продажу 16 травня 2017 року були поділені ОСОБА_2 з однієї будівлі - корівник (літ В-1) загальною площею 805,4 кв. м, земельні ділянки площею 0,237 га та 0,1621 га перед укладенням договорів купівлі-продажу 16 травня 2017 року були поділені ОСОБА_2 з однієї земельної ділянки площею 0,3991 га, кадастровий номер 4622755600:01:007:0001.

Окрім того, позивачу стало відомо, що 04 липня 2009 року між ТОВ Міропласт (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавцем) щодо цього нерухомого майна було укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М.

Згідно пункту 1.1 цього договору іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов`язань ТОВ Львіввікнобуд перед іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними договору поставки від 03 липня 2009 року № М-176/09, згідно з яким іпотекодержатель зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених договором, надавати шляхом багаторазових відвантажень товар, при цьому вартість несплаченого товару не повинна перевищувати суму, що еквівалентна 100 000,00 дол. США, а також сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції, передбачені договором поставки.

Зазначає, що укладаючи договір іпотеки, між сторонами не було дотримано вимог Закону України Про іпотеку , зокрема, щодо визначення в іпотечному договорі умов про зміст, розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання. Тобто, ні умови пункту 1.1 договору іпотеки, ні інші умови цього договору не надають можливості встановити обсяг зобов`язань, виконання яких забезпечується даною іпотекою. Посилання у пункті 1.1 договору іпотеки на договір поставки від 03 липня 2009 року № М-176/09, укладений між ТОВ Міропласт та ТОВ Львіввікнобуд та визначення такого договору як основне зобов`язання, виконання якого забезпечується іпотекою, не надає можливості встановити конкретний зміст зобов`язань, які виникають за цим договором. В цьому договорі поставки не визначено ні розмір зобов`язань за цим договором, ні строк та порядок їх виконання.

Вищенаведені доводи дають підстави для висновків про те, що зміст договору іпотеки від 04 липня 2009 року суперечить актам цивільного законодавства, зокрема, вимогами статей 7 та 18 Закону України Про іпотеку .

Зазначає, що ТОВ Міропласт (іпотекодержатель) в судовому порядку (справа № 450/2195/17, що перебуває на розгляді в Пустомитівському районному суді Львівської області) оскаржує реєстраційну дію державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району від 28 квітня 2017 року щодо вилучення запису про заборону відчуження нерухомого майна.

Отож, у випадку задоволення судом позову ТОВ Міропласт щодо скасування реєстраційної дії державного реєстратора Лапаївської сільської ради Пустомитівського району від 28 квітня 2017 року щодо вилучення запису про заборону відчуження нерухомого майна, ТОВ Міропласт отримає можливість та правові підстави для визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 16 травня 2017 року, за якими позивач придбав у ОСОБА_2 нежитлові приміщення та земельні ділянки, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

За таких обставин, договір іпотеки від 04 липня 2009 року та внесені до реєстрів відповідні записи: заборона на нерухоме майно та іпотека безпосередньо стосуються майнових прав та інтересів позивача ОСОБА_1 , який внаслідок вищезазначеного є заінтересованою особою у визнанні договору іпотеки від 04 липня 2009 року недійсним.

У зв`язку із наведеним вище просив суд:

- визнати недійсним договір іпотеки від 04 липня 2009 року, який укладено між ТОВ Міропласт та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М., зареєстрований в реєстрі за № 9474;

- скасувати реєстраційний запис заборона на нерухоме майно від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855146, щодо нежитлової будівлі корівник (літ В-1) площею 805,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційний запис заборона на нерухоме майно від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855158, щодо земельної ділянки площею 0,3991 га, кадастровий номер 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційний запис іпотека від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855161, щодо нежитлової будівлі корівник (літ В-1) площею 805,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати реєстраційний запис іпотека від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855162, щодо земельної ділянки площею 0,3991 га, кадастровий номер 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що в оспорюваному договорі іпотеки сторони визначили такі умови, як зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання, вказаний договір містить усі істотні умови, які передбачені статтею 18 Закону України Про іпотеку , та забезпечує вимогу за договором поставки від 03 липня 2009 року, з урахуванням його конкретних умов та який є основним зобов`язанням, що не суперечить вимогам частини четвертої статті 3 вказаного Закону.

Встановивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про недійсність договору іпотеки, суд першої інстанції відмовив в задоволенні позовних вимог про скасування реєстраційних записів, які є похідними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2020 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі, витребувано її з Жовківського районного суду Львівської області.

12 квітня 2021 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Литвиненко І. В.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 758/1660/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 2-2330/11, від 27 листопада 2019 року у справі № 522/7926/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 922/6545/15 та інших.

У касаційній скарзі зазначено, що сторони при укладенні оспорюваного договору іпотеки не дотрималися вимог Закону України Про іпотеку , зокрема щодо визначення в іпотечному договорі умов про зміст, розмір, строк і порядок виконання основного зобов`язання. Судами не було взято до уваги зміст оспорюваного іпотечного договору та договору поставки, і як наслідок, неправильно визначено відповідно до встановлених судом обставин правовідносини. Заперечення чи доводи щодо належного розуміння та ознайомлення сторін іпотечного договору з умовами про його предмет та іншими положеннями, що в ньому містяться, не входили до обсягу обґрунтування позивачем своєї правової позиції. Факт розуміння сторонами умов договору не тягне за собою визнання того, що такий договір містить усі істотні умови. Судами не встановлено, чи сторонами було дотримано необхідний обсяг умов та визначено необхідний зміст правовідносин задля того, щоб такий договір мав юридичну силу та міг породжувати юридично значимі наслідки.

Договір іпотеки від 04 липня 2009 року та внесені до реєстрів відповідні записи на підставі цього договору безпосередньо стосуються майнових прав та інтересів позивача, який є заінтересованою особою у визнанні вказаного договору іпотеки недійсним.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що 16 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (корівник), що позначене в технічному паспорті літерою В-1, загальною площею 764,8 кв. м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л. Д. (т. 1 а. с. 9-11).

16 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір-купівлі-продажу нежитлового приміщення, що позначене в технічному паспорті літ Г-1, загальною площею 40,6 кв. м., яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л. Д. (т. 1 а. с. 13-15).

16 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,237 га, переданої для іншого сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л. Д. (т. 1 а. с. 17-20).

16 травня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,1621 га, переданої для іншого сільськогосподарського призначення, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Максимів Л. Д. (т. 1 а. с. 22-25).

03 липня 2009 року між ТОВ Міропласт та ТОВ Львіввікнобуд укладений договір поставки від 03 липня 2009 року № М-176/09 (т. 1 а. с. 37-41).

04 липня 2009 року між ТОВ Міропласт (іпотекодержатель) та ОСОБА_2 (іпотекодавець) укладено договір іпотеки, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М. (т. 1 а. с. 28-36).

Із вказаного договору іпотеки від 04 липня 2009 року вбачається, що згідно пункту 1.1 іпотекою за цим договором забезпечується виконання всіх зобов`язань ТОВ Львіввікнобуд перед іпотекодержателем, що випливають з укладеного між ними договору поставки від 03 липня 2009 року № М-176/09, згідно з яким іпотекодержатель зобов`язався в порядку та на умовах, передбачених договором, надавати шляхом багаторазових відвантажень товар, при цьому вартість несплаченого товару не повинна перевищувати суму, що еквівалентна 100 000,00 дол. США, а також сплатити на користь іпотекодержателя штрафні санкції, передбачені договором поставки.

Згідно пункту 1.2.1 договору іпотеки предметом іпотеки за цим договором є нежитлова будівля корівник (літ В-1) площею 805,4 кв. м та земельна ділянка площею 0,3991 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто предметом іпотеки є майно, яке позивач придбав у відповідача ОСОБА_2 на підставі договорів купівлі-продажу від 16 травня 2017 року.

Внаслідок укладення цього договору іпотеки до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було внесено записи про обтяження нерухомого майна, а саме:

- реєстраційний запис заборона на нерухоме майно від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855146, щодо нежитлової будівлі корівник (літ В-1) площею 805,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- реєстраційний запис заборона на нерухоме майно від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855158 щодо земельної ділянки площею 0,3991 га, кадастровий номер 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, до державного реєстру іпотек на підставі вищевказаного договору іпотеки від 04 липня 2009 року було внесено записи про обтяження нерухомого майна, а саме:

- реєстраційний запис іпотека від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855161, щодо нежитлової будівлі корівник (літ В-1) площею 805,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- реєстраційний запис іпотека від 04 липня 2009 року, реєстраційний номер обтяження - 8855162, щодо земельної ділянки площею 0,3991 га, кадастровий номер 4622755600:01:007:0001, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Із довідок від 26 березня 2019 року (які надані представником ТОВ Львіввікнобуд ) вбачається, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2010 року по 01 лютого 2012 року працював в ТОВ Львіввікнобуд на посаді старшого менеджера, а з 15 квітня 2013 року по 01 липня 2013 року на посаді менеджера, ОСОБА_2 працював в ТОВ Львіввікнобуд на посаді заступника директора з 01 червня 2006 року по 04 жовтня 2009 року та на посаді директора з 05 жовтня 2009 року по 25 лютого 2013 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 573 ЦК України передбачено, що заставою може бути забезпечена вимога, яка може виникнути в майбутньому.

Згідно із статтею 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Іпотечні правовідносини регулюються спеціальним Законом України Про іпотеку .

Згідно із статтею 1 Закону України Про іпотеку іпотекою є вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України Про іпотеку іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов`язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Згідно із частиною другою статті 7 Закону України Про іпотеку , якщо розмір вимоги за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

Іпотекою забезпечуються виключно реально існуючі зобов`язання та вимоги, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання чи які можуть виникнути в майбутньому на підставі чинних договорів.

Зазначений висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах наведено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2019 року у справі № 910/4875/18.

Законом України Про іпотеку визначено істотні умови договору іпотеки, якими є, зокрема, зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання та/або посилання на правочин, у якому встановлено основне зобов`язання.

Згідно усталеної судової практики укладення іпотечного договору на забезпечення грошового зобов`язання, в якому визначено зміст і розмір основного зобов`язання, встановленого на підставі генерального договору про здійснення кредитування, що набрав чинності, та кредитних договорів, укладених у межах цього генерального договору, не суперечить частині четвертій статті 3, частині другій статті 7, пункту 2 частини першої статті 18 Закону України Про іпотеку .

Суди попередніх інстанцій встановили, що в оспорюваному договорі іпотеки сторони визначили такі умови, як зміст та розмір основного зобов`язання, строк і порядок його виконання, тобто містяться усі істотні умови, які передбачені статтею 18 Закону України Про іпотеку та забезпечують вимогу за договором поставки від 03 липня 2009 року (з урахуванням його конкретних умов) та який є дійсним основним зобов`язанням і не суперечить вимогам частини четвертої статті 3 вказаного Закону.

На час укладення договору іпотеки позивач не мав майнових прав на нерухомість, яка виступає предметом іпотеки за оспорюваним договором.

Враховуючи зазначене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та визнання недійсним оспорюваного договору іпотеки.

Крім того, встановивши відсутність підстав для задоволення позовних вимог про недійсність договору іпотеки, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позовних вимог про скасування реєстраційних записів, які є похідними.

Доводи касаційної скарги про те, що місцевим та апеляційним судом рішення у справі було ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема викладених у постановах Верховного Суду від 31 липня 2019 року у справі № 758/1660/16-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 2-2330/11, від 27 листопада 2019 року у справі № 522/7926/14-ц, від 12 листопада 2019 року у справі № 922/6545/15 та інших , колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку слід враховувати доведеність заявлених позовних вимог належними доказами.

Саме по собі посилання на неоднакове застосування положень ЦК України у різних справах хоч і у подібних правовідносинах, але з різними встановленими обставинами, не має правового значення для справи, яка є предметом перегляду, та не свідчить про різне застосування чи тлумачення норм матеріального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішень судів попередніх інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України , Рябих проти Російської Федерації , Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жовківського районного суду Львівської області від 23 липня 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду від 07 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький В. С. Висоцька І. В. Литвиненко