Постанова

від 13.02.2020 по справі 922/2805/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2020 р. Справа № 922/2805/19

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А. , суддя Пелипенко Н.М.

за участю секретаря судового засідання Полупан Ю.В.

за участю уповноважених представників:

позивача - Жилки С.Е. (довіреність № 08-21/4262/2-19 від 19.12.2019)

відповідача - Петракова В.О. (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №2102 від 14.06.2017, довіреність № 1 від 15.10.2019)

третіх осіб : 1) не з`явився, 2) не з`явився, 3) Амельченко С.О. (довіреність № 158 від 26.12.2019)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків (вх. № 30 Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 по справі № 922/2805/19 (суддя Лавренюк Т.А.; повне рішення складено 28.11.2019 )

за позовом Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243, адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7)

до Торговельної фірми Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14065121, адреса: 61001, м. Харків, м-н Повстання, 1)

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

1)Департамент реєстрації Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 40214227, адреса: 61003, м. Харків, м-н Конституції, 7);

2)Комунальне підприємство Харківське міське бюро технічної інвентаризації (код ЄДРПОУ 03355057, адреса: 61003, м. Харків, м-н Павлівський, 4);

3)Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області (код ЄДРПОУ 23148337, адреса: 61057, м. Харків, м-н Театральний, 1)

про скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2019 Харківська міська рада звернулась до Господарського суду Харківської області із позовом до Торговельної фірми Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю про визнання недійсною реєстрації права власності на нерухоме майно - будівлю літ. А-1 павільйону магазину, розташованого на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, зареєстрованого за Торгівельною фірмою Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю номер запису 973 від 17.01.1996.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на відсутність під час реєстрації правовстановлюючих документів на об`єкт нерухомості, доказів сплати вартості переданого за договором купівлі-продажу майна, акту приймання-передачі майна та відповідного висновку Комунального підприємства Харківське міське бюро технічної інвентаризації , в зв`язку з чим на думку позивача реєстрація КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно за вищезазначеною адресою була проведена з порушенням діючого на той час законодавства, здійснена незаконно та безпідставно. Крім того, позивач звертає увагу на те, що за договором купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, на підставі якого 19.12.1995 було видано Свідоцтво про право власності за реєст. № 367 та проведено спірну державну реєстрацію (номер запису 973 від 17.01.1996), ТФ Спортивний одяг ТОВ (відповідачу) не передавалося нерухоме майно, а саме: будівля (літ. А ) павільйону-магазину, розташованого на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, нежитлове приміщення магазину літ. А-1 № 2/52, розташоване за адресою: м. Харків, майдан Постання, 1 (Кінний ринок) та нежитлова будівля літ. А - магазин № 39, розташована на майдані Повстання, 1 у м. Харкові.

Ухвалою господарського суду від 29.08.2019 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент реєстрації Харківської міської ради; Комунальне підприємство Харківське міське бюро технічної інвентаризації та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області.

Господарський суд Харківської області рішенням від 21.11.2019 відмовив у задоволенні позовних вимог у справі № 922/2805/19.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що доводи, викладені позивачем у позовній заяві, повністю спростовуються матеріалами справи, а докази, надані учасниками справи, дають суду підстави вважати, що позивач, звертаючись до суду з відповідним позовом, фактично намагається переглянути судове рішення, яким з нього було стягнуто на користь відповідача спричинену останньому матеріальну шкоду за протиправне знищення позивачем нерухомого майна, яке належало відповідачу на праві приватної власності. Поряд із цим судом в обґрунтування рішення зазначено, що встановлені фактичні обставини в межах адміністративної справи № 641/13662/14-а та господарської справи № 922/1899/16, свідчать про законність реєстрації в установленому законом порядку приватної власності на нерухоме майно відповідача, мають преюдиційний характер та спростовують доводи позивача про зворотне.

Позивач із даним рішенням суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення у даній справі ухвалене при неповному встановленні обставин, які мають значення для справи, з неправильною оцінкою наданих доказів і встановлених юридичних фактів, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а отже є незаконним. Позивач просить рішення господарського суду Харківської області від 21.11.2019 у справі № 922/2805/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити; справу розглядати за участю представника Харківської міської ради; судові витрати покласти на відповідача.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач посилається зокрема на те, що:

-оскільки судами у справах № 641/13662/14-а та №922/1899/16 не досліджувалось питання щодо законності реєстрації права власності, тому висновки суду першої інстанції про преюдиційне значення цих рішень для вирішення даної справи № 922/2805/19 є безпідставними;

-ні у договорі купівлі-продажу № 335 від 24.10.1995, ні у свідоцтві про право власності від 19.12.1995 не зазначено, що до ТФ Спортивний одяг ТОВ перейшло у власність будь-яке нерухоме майно, проте суд першої інстанції безпідставно зазначив, що Свідоцтво про право власності №367 від 19.12.1995 є належним документом, який підтверджує право власності на спірне нерухоме майно, та підтверджує законність його реєстрації;

-судом першої інстанції не з`ясовувалися обставини стосовно того, що реєстрація права власності за відповідачем на нерухоме майно - будівлю (літ. А ) павільйону-магазину, розташованого на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, (номер запису 973 від 17.01.1996) була проведена з порушенням пунктів 7, 21, 22, 23 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 30.01.1966, а отже є незаконною та безпідставною, що є правовою підставою для визнання цієї реєстрації недійсною.

Поряд із цим позивач просив поновити строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, посилаючись на частину другу статті 256 Господарського процесуального кодексу України, оскільки повний текст оскаржуваного рішення було ним отримано 03.12.2019 за вх. № 24568/0/3-19, про що свідчить відповідний штамп вхідної кореспонденції Департаменту діловодства ХМР, а скарга подається протягом двадцяти днів з дня вручення повного тексту рішення скаржникові.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.01.2020 у справі № 922/2805/19 сформовано колегію суддів Східного апеляційного господарського суду у складі: головуючий (суддя-доповідач) Барбашова С.В., суддя Істоміна О.А., суддя Зубченко І.В.

Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 у зв`язку з відпусткою судді Зубченко І.В., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 922/2805/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.01.2020 для розгляду справи № 922/2805/19 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Істоміна О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 08.01.2020 поновлено Харківській міській раді строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 та відкрито апеляційне провадження по справі № 922/2805/19. Відповідачу та третім особам у справі встановлено строк до 22.01.2020 для подання до канцелярії Східного апеляційного господарського суду відзивів на апеляційну скаргу позивача з доказами його надсилання скаржнику та іншим учасникам справи листами з описами вкладень. Справу № 922/2805/19 призначено до апеляційного розгляду на 28.01.2020 об 11:30 год.

На виконання вимог ухвали суду від 08.01.2020 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області надало відзив на апеляційну скаргу (вх. № 602 від 22.01.2020), в якому третя особа наголошує на безпідставності доводів скаржника та необґрунтованості доводів апеляційної скарги, оскільки відповідач - ТФ Спортивний одяг ТОВ в установленому законом порядку набув право власності на частку державної власності у майні ТФ Спортивний одяг - ТОВ, пропорційну 8,30% Статутного фонду товариства, на підставі договору №335 від 24.10.1995, про що правомірно було зазначено судом першої інстанції в ухваленому рішенні по суті спору. Більш того, постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі №641/13662/14-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.09.2015 та постановою Верховного Суду від 04.10.2018, встановлено факт належності на праві приватної власності ТФ Спортивний одяг ТОВ нежитлової будівлі - павільйону-магазину, площею 135,20 кв.м., що розташована за адресою: Харків, м-н Повстання, 1. На підтвердження права приватної власності судом в означеній справі було зроблено посилання на Свідоцтво про право власності №367 від 19.12.1995 та зазначено про реєстрацію в установленому законом порядку приватної власності на нерухоме майно, про що є відповідні відомості в чинному на той час реєстрі права власності на нерухоме майно КП Харківське МБТІ від 17.01.1996, реєстровий номер 973. Крім того, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.08.2019, у справі №922/1899/16 було стягнуто з Харківської міської ради на користь ТФ Спортивний одяг ТОВ спричинену матеріальну шкоду в розмірі 3122912,00 грн. Отже, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області вважає, що висновок місцевого суду щодо встановлення під час розгляду справ №641/13662/14-а та №922/1899/16 преюдиційного факту правомірності реєстрації відповідачем в установленому законом порядку приватної власності на нерухоме майно, є цілком обґрунтованим із посиланням на частини четверту та п`яту статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Окремо Регіональне відділення Фонду державного майна України по Харківській області зазначило, що в даному випадку позивачем не доведено факт наявності порушення відповідачем його захищуваного права, шляхом реєстрації свого права власності, набутого на підставі чинного договору купівлі-продажу №335 від 24.10.1995, а також не представлено доказів на підтвердження факту невизнання або оспорювання відповідачем права або охоронюваного законом інтересу позивача.

Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду у визначений в ухвалі строк не надходили.

В судовому засіданні 28.01.2020 оголошено перерву до 12:00 год. 13.02.2020.

Уповноважений представник позивача у судовому засіданні 13.02.2020 підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити за наведених у ній підстав.

Поряд із цим, представник позивача заявив клопотання (вх. № 1435) про зупинення провадження у даній справі №922/2805/19 до прийняття Комінтернівським районним судом м. Харкова рішення у справі № 641/13662/14-а за наслідками розгляду заяви Харківської міської ради про перегляд постанови Комінтернівського районного суду міста Харкова від 03.07.2015 у справі № 641/13662/14-а за нововиявленими обставинами.

В обґрунтування зазначеного клопотання позивач послався на те, що факти, які будуть встановлені при розгляді Комінтернівським районним судом м. Харкова заяви Харківської міської ради про перегляд постанови Комінтернівського районного суду м. Харкова від 03.07.2015 у справі № 641/13662/14-а, мають істотне значення для вирішення справи №922/2805/19, адже в межах справи № 641/13662/14-а було встановлено наявність права власності у Товариства з обмеженою відповідальністю торгівельної фірми Спортивний одяг зареєстрованого права власності на нежитлову будівлю (павільйон-магазин), розташовану за адресою: м. Харків, м-н Повстання, 1, в той час як рішенням судів у справі № 922/1899/16 було встановлено зовсім інший факт, а саме те, що у власності Торговельної фірми Спортивний одяг ТОВ знаходилася нежитлова будівля (літера А ) павільйону-магазину за вказаною адресою.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

За змістом пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у випадках об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 229 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 5 частини 1 статті 227 цього Кодексу - до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи.

Пов`язаною із цією справою є така інша справа, в якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання та оцінку доказів у цій справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини четверта та шоста статті 75 Господарського процесуального кодексу України).

Як неможливість розгляду зазначеної справи потрібно розуміти неможливість для цього господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи цьому господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з`ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.

Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов`язаний з`ясовувати: 1) як саме справа, яка розглядається господарським судом, пов`язана зі справою, що розглядається іншим судом; 2) чим обумовлена неможливість розгляду справи.

Крім цього, варто зауважити, що зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі потрібно зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього .

Враховуючи приписи пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України, суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Колегія суддів з огляду на предмет спору в даній справі та обставини, що підлягають встановленню і дослідженню в межах даної справи, а також враховуючи зібрані докази, що стосуються предмету спору, не встановила обставин, які б підтверджували неможливість розгляду даної справи без вирішення справи № 641/13662/14-а за нововиявленими обставинами, оскільки заявником клопотання не було вказано які саме обставини, підстави, факти не можуть бути з`ясовані та встановлені при розгляді справи № 922/2805/19, однак будуть встановлені при перегляді справи №641/13662/14-а за нововиявленими обставинами, матимуть значення для цієї господарської справи (№ 922/2805/19) та суттєво вплинуть на результати її розгляду.

Отже, розгляд справи № 641/13662/14-а за нововиявленими обставинами не є перешкодою для встановлення та оцінки, з урахуванням вимог статті 74 Господарського процесуального кодексу України, суттєвих обставин у цій справі під час її розгляду.

Крім цього, необхідно зауважити, що необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Схожі висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі № 910/12694/18.

За вказаних обставин, клопотання позивача про зупинення провадження у справі № 922/2805/19 до прийняття Комінтернівським районним судом м. Харкова рішення у справі № 641/13662/14-а за наслідками розгляду заяви Харківської міської ради про перегляд постанови від 03.07.2015 у справі № 641/13662/14-а за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягає.

Уповноважений представник відповідача у судовому засіданні 13.02.2020 надав пояснення (вх. № 1436), оголосив їх зміст та зазначив, що позивачем не доведено факт наявності порушення його прав відповідачем, на захист яких подано позов, а посилання позивача на положення нечинної Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української РСР 30.01.1966, є безпідставними. Натомість, фактичні обставини справи в їх сукупності та правовий аналіз норм чинного законодавства (статей 8, 13, 19, 41 Конституції України, статті 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 346, 349, 1166 Цивільного кодексу України, статей 73, 77 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні ) свідчать про те, що ТФ Спортивний одяг ТОВ є належним та добросовісним власником єдиного об`єкта нерухомого майна - будівлі магазину на площі Повстання, 1 (Кінний ринок) в місті Харкові, яка за останніх 20 років добросовісного володіння відповідачем змінювала свої номери, оскільки на площі Повстання, 1 (Кінний ринок) здійснювалось спорудження нових та зміна старих об`єктів права власності. Упродовж тривалого періоду часу ТФ Спортивний одяг ТОВ за договором оренди користувалося земельною ділянкою, на якій перебував зазначений об`єкт нерухомості, та сплачував орендні платежі, що також підтверджує добросовісне володіння спірним майном. Право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано ТФ Спортивний одяг ТОВ в органах БТІ відповідно до законодавства на момент його набуття у 1995 році, що дає підстави стверджувати, що зазначене майно не віднесено до категорії малих архітектурних форм, а є об`єктом капітального будівництва, оскільки з техпаспорту будівлі вбачається, що вона стоїть на бетонному фундаменті та змурована із цегли. Також представник відповідача пояснив, що вважає за необхідне долучити разом із цими поясненнями до матеріалів справи Приватизаційне доручення від 16.11.1995 за №549/1, що також може підтвердити доводи ТФ Спортивний одяг ТОВ. Представник відповідача просив апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у даній справі - без змін.

Уповноважений представник третьої особи-3 підтримав доводи, що викладені РВ ФДМУ по Харківській області у відзиві на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Всі надані сторонами суду апеляційної інстанції пояснення та заперечення долучені до матеріалів справи.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Як вбачається з наявних у справі матеріалів, 24.10.1995 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (далі - Продавець; Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області) та Торговельною фірмою Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю (далі - Покупець; відповідач; ТФ Спортивний одяг ТОВ) було укладено Договір купівлі-продажу № 335 (том 1 аркуші справи 66-70), що зареєстрований Виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів Харківської області 04.11.1995 за № 1560.

Відповідно до пункту 1.1. Договору купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335 Продавець продав, а відповідач придбав частку державної власності у майні ТФ Спортивний одяг ТОВ, пропорційну 8,30% Статутного фонду Товариства.

Даний договір було посвідчено державним нотаріусом Другої Харківської Державної нотаріальної контори Мороз Г.І. 31.10.1995 та зареєстровано в реєстрі за № 2-13300.

У пункті 1.4. Договору купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335 передбачено, що право власності на об`єкт приватизації переходить до покупця з моменту повної оплати його вартості .

На виконання умов Договору купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335 04.12.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області та ТФ Спортивний одяг ТОВ складено акт передачі державного майна (том 1 аркуш справи 120), за яким Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області передало, а ТФ Спортивний одяг ТОВ прийняло продане 24 жовтня 1995 року майно, шляхом викупу долі державної власності у майні ТФ Спортивний одяг ТОВ вартістю 13238300,00 карбованців. Відповідно до пункту 2 цього договору склад та перелік майна наведені в інвентаризаційних описах та відомостях, які відображені в протоколі № 1 засідання інвентаризаційної комісії від 11.05.1994 станом на 01.05.1994.

У пункті 4 даного акту сторони засвідчили, що ТФ Спортивний одяг ТОВ сплатило, а Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області отримало повну вартість об`єкта приватизації.

В свою чергу, 19 грудня 1995 року Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області було видано Свідоцтво про право власності (реєстраційний номер 367), за яким ТФ Спортивний одяг ТОВ є власником цілісного майнового комплексу , що набуте покупцем на підставі договору купівлі-продажу № 335 від 31 жовтня 1995 року, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, за № 2-13300 (том 1 аркуші справи 63-65).

На зазначеному свідоцтві міститься відмітка про реєстрацію права власності у Харківському міському бюро технічної інвентаризації від 17 січня 1996 року за № 973.

Відповідно до технічного паспорту інвентарний № 75697 від 23 березня 1994 року, на будинок № 1 по м-ну Повстання в м. Харкові, власником зазначеної будівлі зазначено ДП ТФ Спортивний одяг (том 1 аркуші справи 128-132).

За запитом директора ТФ Спортивний одяг ТОВ Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області листом від 10.09.1999 № 08-3644 надавався перелік нерухомого майна, яке приватизоване у складі частки державної власності в майні ТФ Спортивний одяг ТОВ, пропорційній 8,3% статутного фонду товариства. З даного переліку вбачається, що згідно із Договором купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, посвідченого державним нотаріусом Другої Харківської Державної нотаріальної контори Мороз Г.І. 31.10.1995 за № 2-13300, Регіональне відділення ФДМУ по Харківській області передало покупцю - товариству покупців членів трудового колективу ТФ Спортивний одяг ТОВ об`єкт нерухомості - павільйон (інвентарний номер 10011) за адресою м. Харків-1, пл. Повстання, 1 (том 1 аркуш справи 126).

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 27.09.2019 № 1005792508, зареєстрованим місцезнаходженням юридичної особи - Торговельної фірми Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю (код ЄДРПОУ 14065121) є 61001, місто Харків, майдан Повстання, будинок 1; керівник Павлова І.О. (том 1 аркуші справи 185-190).

Звертаючись до суду із позовом у даній справі позивач зазначив, що реєстрація Комунальним підприємством Харківське міське бюро технічної інвентаризації права власності на нерухоме майно - будівлю (літ. А ) павільйону-магазину, розташованого на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, за відповідачем (номер запису 973 від 17.01.1996) була проведена з порушенням порядку, встановленого діючим на той час законодавством, зокрема пунктів 7, 21, 22, 23 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої заступником Міністра комунального господарства Української СРС 30.01.1966 (далі - Інструкція), тому наявні правові підстави для визнання цієї реєстрації недійсною.

Отже, з`ясуванню та перевірці доказами в межах даної справи підлягають обставини щодо правомірності здійснення зазначеної реєстрації права власності за відповідачем на нерухоме майно (номер запису 973 від 17.01.1996) згідно вимог Інструкції.

Доводи Харківської міської ради, що викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі стосовно незаконності здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно (номер запису 973 від 17.01.1996), фактично зводяться до того, що:

-в порушення вимог пункту 7 Інструкції для державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідачем не були подані оригінали правовстановлюючих документів та копії з них, засвідчені у встановленому порядку, які повинні були залишитися у справах бюро технічної інвентаризації, адже на переконання позивача свідоцтво про право власності від 19.12.1995 № 367 та договір купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335 не є правовстановлюючими документами на зареєстроване нерухоме майно, в них не зазначено що до ТФ Спортивний одяг ТОВ перейшло у власність будь-яке нерухоме майно та за якоюсь певною адресою;

-станом на час проведення оспорюваної реєстрації (17.01.1996) в порушення вимог пункту 21 Інструкції, в матеріалах інвентаризаційної справи № 75697 був відсутній відповідний письмовий висновок БТІ, який повинен складатися на підставі правовстановлюючих документів із зазначенням адреси будинку, площі земельної ділянки і кількості основних будівель, даних про власників (для установ, підприємств і організацій - повного їх найменування), детального переліку поданих документів, що встановлюють право теперішніх власників, виду власності (державна, кооперативна, громадська, особиста), тощо;

-оспорювана реєстрація була проведена з порушенням пункту 23 Інструкції, якою передбачено, що БТІ на підставі перевірених документів і свого висновку вносить відомості про право власності на будинок (домоволодіння) до реєстрової книги даного населеного пункту і проставляє на документі власника реєстраційний напис за встановленою формою. Позивач стверджує, що на момент реєстрації у БТІ були відсутні заява ТВ Спортивний одяг ТОВ щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, правовстановлюючі документи на об`єкт нерухомості, докази сплати вартості переданого за договором купівлі-продажу майна, акт приймання-передачі майна за договором купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, що посвідчує факт передачі-прийняття переліку майна, а також відповідний висновок КП Харківського МБТІ ;

-всупереч пункту 21 Інструкції, згідно з якою БТІ зобов`язане ознайомитись з документами, поданими установами, підприємствами, організаціями і окремими громадянами на підтвердження їх права власності на будинок (домоволодіння), а також з`ясовувати підстави виникнення і порядок переходу до установи, підприємства, організації чи громадянина права власності, правильність оформлення документів, тощо, договір купівлі-продажу № 335 від 24.10.1995 та свідоцтво про право власності від 19.12.1995 з`явилися в інвентаризаційній справі набагато пізніше, ніж була проведена реєстрація майна, а саме після 2010 року.

Проте колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що усі вищевказані доводи позивача підлягають відхиленню, зважаючи на таке.

Відповідно до абз. 3 частини другої статті 331 Цивільного кодексу України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як:

-Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, що затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року;

-Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Разом із цим, статтею 25 Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) (в редакції від 26.01.1994, чинній станом на момент проведення приватизації), було передбачено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації. Договір купівлі-продажу державного майна підлягає нотаріальному посвідченню . Договір включає: назву підприємства, його адресу; відомості про продавця та покупця; остаточну ціну продажу об`єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу; взаємні зобов`язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів. Договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок як плату за придбаний об`єкт приватизації . Покупець зобов`язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту переходу до нього права власності на об`єкт приватизації. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менше 50 відсотків ціни продажу. Після виплати повної ціни продажу об`єкта або передбаченого договором першочергового внеску уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі майна державного підприємства. Договір купівлі-продажу підлягає реєстрації місцевою Радою народних депутатів .

Матеріалами справи в їх сукупності достеменно підтверджено, що за результатами проведеної приватизації нерухомого майна, 17.01.1996 КП Харківським міським бюро технічної інвентаризації на свідоцтві від 19.12.1995 зроблено запис № 973 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, за яким ТФ Спортивний одяг ТОВ фактично є власником цілісного майнового комплексу (будівлі в цілому, що розташована за адресою: майдан Повстання, 1 у м. Харкові) , що набуте останнім на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31.10.1995 № 335, який є дійсним.

Водночас, колегія суддів зазначає, що станом на час вчинення оспорюваної позивачем реєстрації права власності на вказане нерухоме майно (17.01.1996), затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13.12.1995 № 56, тому посилання Харківської міської ради на недотримання її положень під час проведення оспорюваної реєстрації права власності є необґрунтованими та безпідставними.

З огляду на вказане, колегія суддів відхиляє необґрунтовані твердження позивача щодо порушення та недотримання під час здійснення оспорюваної реєстрації права власності на зазначене нерухоме майно положень Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР від 31 січня 1966 року.

Таким чином, наведені Харківською міською радою у позовній заяві та апеляційній скарзі аргументи, жодним чином не доводять того факту, що оспорювана реєстрація права власності на нерухоме майно була здійснена з порушенням вимог Інструкції, тобто незаконно та безпідставно.

Інші доводи позивача які стосуються того, що на його думку за договором купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності та проведено спірну державну реєстрацію, ТФ Спортивний одяг ТОВ не передавалося нерухоме майно, а саме: будівля (літ. А ) павільйону-магазину, розташованого на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, нежитлове приміщення магазину літ. А-1 № 2/52, розташоване за адресою: м. Харків, майдан Постання, 1 (Кінний ринок) та нежитлова будівля літ. А - магазин № 39, розташована на майдані Повстання, 1 у м. Харкові, колегією суддів відхиляються, оскільки отримання відповідачем в процесі приватизації правовстановлюючого документа про право власності на цілісний майновий комплекс не вимагає доведення відповідачем правомірності перебування у його власності окремих об`єктів нерухомого майна шляхом отримання окремих свідоцтв про право власності на таке нерухоме майно.

Із матеріалів справи вбачається, що нерухоме майно реєструвалося за відповідачем в органах БТІ відповідно до чинного на момент приватизації законодавства згідно Договору та Свідоцтва про право власності на цілісний майновий комплекс і у відповідності до переліків майна, яке входило до складу цілісного майнового комплексу і надавалось органам технічної інвентаризації відділеннями ФДМУ, які проводили приватизацію, тому колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що оспорювана позивачем державна реєстрація права власності проводилася за об`єктом нерухомості по майдану Повстання, 1 у місті Харкові в цілому, а не за якимось окремим об`єктом нерухомості за певною адресою.

Водночас колегія суддів погоджується із доводами Харківської міської ради про те, що судами у справах № 641/13662/14-а про визнання незаконними акта та дій органу місцевого самоврядування та №922/1899/16 про стягнення матеріальної шкоди, не досліджувалось питання щодо законності реєстрації права власності на нерухоме майно за відповідачем, тому висновки суду першої інстанції про преюдиційне значення цих рішень для вирішення даної справи № 922/2805/19 є помилковими.

Проте вказане не вплинуло на прийняття судом неправильного рішення по суті спору, оскільки виходячи з презумпції законного набуття відповідачем права власності на майно, а також враховуючи те, що позивачем не надано суду допустимих та належних доказів, які б підтверджували обставини, на які останній посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що заявлений Харківською міською радою позов є безпідставним, необґрунтованим та таким, що задоволенню не підлягає.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із положеннями частин першої та другої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. (Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21.10.2015 у справі № 3-670гс15).

З огляду на зазначене та беручи до уваги доводи ТФ Спортивний одяг ТОВ та Регіонального відділення ФДМУ по Харківській області, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивачем в даному випадку не доведено порушення своїх прав відповідачем, шляхом здійснення реєстрації останнім свого права власності, набутого на підставі чинного договору купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову у даній справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 Господарського процесуального кодексу України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною першою статті 8 зазначеного Закону передбачено, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Суд створює такі умови, за яких кожному учаснику судового процесу гарантується рівність у реалізації наданих процесуальних прав та у виконанні процесуальних обов`язків, визначених процесуальним законом (частина 2 статті 9 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Відповідно до частин першої-четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Як передбачено положеннями статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною другою статті 45 Господарського процесуального кодексу України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Згідно статей 76-78 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

За змістом статті 79 Господарського процесуального кодексу України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Проте позивачем не надано як суду першої, так і апеляційної інстанції жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, в розумінні статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту невизнання або оспорювання відповідачем права або охоронюваного законом інтересу позивача, в зв`язку з чим висновки суду першої інстанції про відмову в задоволенні заявленого позову визнаються судом апеляційної інстанції правильними.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2019 у справі № 922/1899/19, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 13.05.2019 та постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 01.08.2019, було стягнуто з Харківської міської ради на користь Торговельної фірми Спортивний одяг Товариство з обмеженою відповідальністю спричинену матеріальну шкоду в розмірі 3122912,00 грн. внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування, а саме її виконавчим органом - Виконавчим комітетом Харківської міської ради незаконного рішення, що призвело до знищення нерухомого майна - будівлі (літ. А ) павільйону-магазину розташованого за адресою: м. Харків, площа Повстання, 1 (Кінний ринок).

В межах справи № 922/1899/19 судами з`ясовано та перевірено дослідженими доказами, а Харківською міською радою не спростовано, що на виконання договору купівлі-продажу № 335, укладеного 24.10.1995 між Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області та ТФ Спортивний одяг ТОВ та посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою 31.10.1995 за № 2-13300), приватизаційним платіжним дорученням № 549/1 від 16.11.1995 товариством покупців членів трудового колективу торговельною фірмою Спортивний одяг ТОВ було перераховано Регіональному відділенню ДФМУ по Харківській області 12115000,00 карбованців за даним Договором, а 04.11.1995 на підставі Закону України Про приватизацію невеликих державних підприємств Виконавчим комітетом Харківської міської ради народних депутатів Харківської області прийнято розпорядження № 1560 від 04.11.1995 про реєстрацію вищезазначеного договору купівлі-продажу від 24.10.1995.

Відповідне приватизаційне платіжне доручення № 549/1 від 16.11.1995 надане відповідачем і суду апеляційної інстанції під час розгляду даної справи, яке долучене судом до справи разом із поясненнями відповідача, як таке що не впливає на вирішення спору у даній справі по суті, але додатково підтверджує правову позицію відповідача щодо належного оформлення ним договірних відносин з Регіональним відділенням ФДМУ по Харківській області у 2015-2016 роках, з огляду на особливості процесу приватизації частки державної власності.

Підсумовуючи все вищезазначене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що придбане відповідачем в процесі приватизації нерухоме майно, було зареєстроване згідно вимог чинного законодавства в компетентних органах, про що останнім отримане відповідне свідоцтво про право власності.

Відсутність в матеріалах інвентаризаційної справи КП Харківське міське бюро технічної інвентаризації заяви ТФ Спортивний одяг ТОВ щодо реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, а також доказів повної сплати його вартості, акта приймання передачі за договором купівлі-продажу від 24.10.1995 № 335, на що звертає увагу суду апеляційної інстанції Харківська міська рада, не доводять того факту, що реєстрація права власності на спірну нерухомість була здійснена незаконно та безпідставно.

В межах даної справи позивач не довів факту незаконності проведеної реєстрації (номер запису 973 від 17.01.1996) належного відповідачу нерухомого майна - цілісного майнового комплексу (будівлі в цілому по майдану Повстання, 1 у місті Харкові), що набуте ним на підставі договору купівлі-продажу № 335 від 31 жовтня 1995 року, посвідченого Другою Харківською державною нотаріальною конторою, за № 2-13300.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції щодо відсутності правих підстав для задоволення заявленого у даній справі позову, адже звертаючись до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, позивач не довів неправильного застосування Господарським судом Харківської області норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого у даній справі судового рішення.

Разом з тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника, які викладені ним в апеляційній скарзі та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні від 28.10.2010 у справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених під час апеляційного розгляду справи обставин колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 по справі № 922/2805/19 залишити без задоволення, а оскаржуване позивачем судове рішення у справі - без змін як таке, що відповідає вимогам норм матеріального та процесуального права.

Понесені позивачем у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції судові витрати згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу Харківської міської ради, м. Харків на рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 по справі № 922/2805/19 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 21.11.2019 по справі № 922/2805/19 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 18.02.2020.

Головуючий суддя С.В. Барбашова

Суддя О.А. Істоміна

Суддя Н.М. Пелипенко