Постанова

від 19.02.2020 по справі 420/3773/19

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2020 р.м.ОдесаСправа № 420/3773/19

Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В. рішення суду першої інстанції прийнято у м. Одеса 04 жовтня 2019 року

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

судді-доповідача: Яковлєва О.В.,

суддів Градовського Ю.М., Крусяна А.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЮРІШ" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЮРІШ" до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень,-

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЮРІШ" звернулось до суду з позовом у якому заявлено вимоги Головному управлінню Держпраці в Одеській області, а саме: визнання протиправним та скасування припису № ОД606/1600/АВ/П від 08 травня 2019 року; визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 травня 2019 року № ОД606/1600/АВ/П/ТД.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, в частині вимог про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 23 травня 2019 року № ОД606/1600/АВ/П/ТД.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що є помилковим висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, так як у межах спірних правовідносин товариством не порушено вимог законодавства про працю.

При цьому, апелянт вважає, що на нього протиправно накладено спірні штрафні санкції, так як допуск спірних працівників до роботи був здійснений на підставі укладених цивільно-правових угод, які мали ознаки трудового договору.

Крім того, апелянт вважає, що у межах спірних правовідносин ним лише не повідомлено податковий орган про укладення трудового договору з виявленими працівниками, а тому застосовані до нього штрафні санкції не є співмірними з вчиненим порушенням.

В свою чергу, відповідачем подано відзив на вказану апеляційну скаргу з якого вбачається, що судом прийнято вірне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, так як на позивача правомірно накладено спірні штрафні санкції за порушенням трудового законодавства.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що подана апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що посадовими особами Головного управління Держпраці в Одеській області, у період з 15 квітня 2019 року по 25 квітня 2019 року, проведено інспекційне відвідування ТОВ ГЮРІШ .

За наслідками інспекційного відвідування складено акт інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю від 25 квітня 2019 року № ОД606/1600/АВ, яким встановлено що ТОВ ГЮРІШ використовує працю найманих працівників, зокрема, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , без належного оформлення трудових правовідносин, що призвело до порушення вимог ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України.

В свою чергу, у зв`язку з виявленням вищевказаних порушень, контролюючим органом 23 травня 2019 року винесено постанову № ОД606/1600/АВ/П/ТД про накладення штрафу уповноваженими особами, якою на ТОВ ГЮРІШ накладено штраф, у сумі 375 570,00 грн.

Не погоджуючись з отриманою постановою про накладення штрафу позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок про відмову у задоволенні позовних, так як укладені товариством цивільно-правові договори з фізичними особами приховували реально існуючі трудові відносини, а тому на товариство правомірно накладено оскаржувані штрафні санкції, з чим погоджується колегія суддів, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

При цьому, Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КЗпП України, працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою. Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки та на вирішення колективних трудових конфліктів (спорів) у встановленому законом порядку, на участь в управлінні підприємством, установою, організацією, на матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, а також у разі хвороби, повної або часткової втрати працездатності, на матеріальну допомогу в разі безробіття, на право звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади, крім випадків, передбачених законодавством, та інші права, встановлені законодавством.

Згідно ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення;

Колегією суддів встановлено, що у межах спірних правовідносин на товариство накладено штрафні санкції за наслідком виявлення контролюючим органом факту порушення товариством законодавства про працю та зайнятість населення.

В даному випадку, контролюючим органом встановлено, що правовідносини, які склалися за наслідком укладення товариством договорів про надання послуг з ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_3 мають ознаки трудових відносин, а тому товариством протиправно не укладено трудових договорів з відповідними фізичними особами.

В свою чергу, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що основною ознакою, яка відрізняє підрядні (цивільно-правові) відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація, а за цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, оскільки метою такого договору є отримання конкретного матеріального результату у визначеному сторонами обсязі.

При цьому, надання трудовому договору форми цивільно-правового договору перешкоджає реалізації працівником права на працю, а також права на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки.

В даному випадку, контролюючим органом встановлено, що послуги позивачу надавались вказаними працівниками на протязі тривалого часу та мали однотипний характер з системною оплатою праці.

Внаслідок чого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що договори, укладені позивачем з фізичними особами мають ознаки трудових відносин, а тому товариством у межах спірних правовідносин порушено законодавство про працю та зайнятість населення.

В свою чергу, товариством не заперечується той факт, що договори, укладені з відповідними фізичними особами мають ознаки трудових відносин.

Проте, товариство вважає, що ним лише не здійснено належного документального оформлення виниклих трудових відносин зі вказаними працівниками, а також не повідомлено у встановленому порядку фіскальний орган про працевлаштування вказаних осіб.

Крім того, товариством надано до суду докази, якими на його думку підтверджується факт сплати податкових зобов`язань із суми нарахованої працівникам винагороди, що не може свідчити про намагання ухилитись від сплати податків.

Внаслідок чого, товариство вважає, що воно не має нести, передбачену абз. 2 ч. 2 ст. 265 КЗпП України відповідальність, так як правовідносин між ним та виявленими працівниками фактично мали форму трудових.

В свою чергу, колегія суддів вважає помилковими вказані висновки позивача, так як укладені товариством цивільно-правові договори про надання певних послуг не можуть повноцінно заміняти трудові договори, які гарантують особі право на соціальний захист у випадку безробіття, при тимчасовій втраті працездатності у разі нещасного випадку на виробництві або внаслідок професійного захворювання, права на відпочинок, щорічну оплачувану відпустку, право на здорові і безпечні умови праці, на об`єднання в професійні спілки, тощо.

Більш того, саме роботодавець зобов`язаний правильно організувати працю працівників, створювати умови для зростання продуктивності праці, забезпечувати трудову і виробничу дисципліну, неухильно додержувати законодавства про працю і правил охорони праці, уважно ставитися до потреб і запитів працівників, поліпшувати умови їх праці та побуту, згідно вимог ст. 141 КЗпП України.

В свою чергу, щодо наданих товариством до суду апеляційної інстанції доказів, якими на його думку підтверджується факт сплати податкових зобов`язань із суми нарахованої виявленим особам винагороди, колегія суддів вважає за необхідне зазначати наступне.

Так, згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 8 ст. 79 КАС України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 308 КАС України, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В даному випадку, в обґрунтування вимог своєї апеляційної скарги товариством надано до суду апеляційної інстанції докази, якими, на його думку, підтверджується факт сплати податків і зборів з нарахованої виявленим працівникам винагороди.

Проте, товариством не зазначається чому такі докази не надано до суду першої інстанції.

Внаслідок чого, колегія суддів зазначає, що надання відповідних доказів лише до суду апеляційної інстанції свідчить про неналежне використання товариством наданих йому процесуальних прав при розгляді справи судом першої інстанції, а також про факт зловживання наданими йому процесуальними правами щодо подання доказів на стадії апеляційного провадження.

Більш того, колегія суддів вважає, що навіть за умови підтвердження факту нарахування товариством податкових зобов`язань зі сплаченої працівникам винагороди за укладеними цивільно-правовими договорами, останнє не може уникнути відповідальності за відсутність укладених трудових договорів.

Внаслідок чого, колегія суддів вважає, що контролюючим органом правомірно притягнуто товариство до відповідальності за наслідком виявлення фактів допуску працівників до роботи без оформлення трудових договорів (контракту).

При цьому, суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ГЮРІШ" - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2019 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "ГЮРІШ".

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий суддя Яковлєв О.В. Судді Градовський Ю.М. Крусян А.В.