Постанова

від 18.02.2020 по справі 910/14008/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2020 р. Справа№ 910/14008/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Майданевича А.Г.

при секретарі судового засідання : Стаховській А.І.

за участю представників сторін:

від позивача: Даниленко Є.М. довіреність № КС№616183 від 29.07.2019 року;

від відповідача: не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 року (дата підписання повного тексту 18.12.2019 року)

у справі № 910/14008/19 (суддя: Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Мед"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс"

про стягнення 7 405,70 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Арт Мед" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 7 405,70 грн, з яких 3 639,80 грн основного боргу, 851,48 грн пені, 2 663,98 грн штрафу, 250,44 грн - 10% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення умов договору не сплатив вартість відпущених клієнтам відповідача медикаментів у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість та позивачем нараховані пеня, штраф та 10% річних.

Господарський суд міста Києва частково задовольнив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Мед" своїм рішенням від 18.12.2019 року та присудив до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Арт Мед" 3 639,80 грн основного боргу, 848,74 грн пені, 2 663, 98 грн штрафу, 250,44 грн - 10% річних, в іншій частині позовних вимог - відмовив.

Не погодившись з прийнятими рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у даній справі та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Так, за твердженням скаржника, суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін чим позбавив відповідача права на правову допомогу.

Крім того, скаржник вказав, що він хотів запропонувати позивачу укладення мирової угоди стосовно спору.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2020 року справу № 910/14008/19 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 у справі № 910/14008/19 своєю ухвалою від 27.01.2019 року.

18.02.2020 року представник позивача в судовому засіданні Північного апеляційного господарського суду заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення господарського суду - без змін.

Позивач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Представник відповідача у судове засідання 18.02.2020 року не з`явився. Про час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлявся належним чином, зокрема, надсиланням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 року.

Враховуючи те, що явка представників сторін судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, зважаючи на обмежений ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України строк для перегляду рішення місцевого господарського суду, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність здійснення перевірки рішення Господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 30.05.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Арт Мед" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" було укладено договір № 56-18 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов`язався в порядку та на умовах, визначених цим договором, здійснювати відпуск (реалізацію) необхідних медикаментів клієнтам відповідача, а відповідач - оплачувати вартість медикаментів, відпущених (реалізованих) її клієнтам.

Згідно з п. 1.3. договору під медикаментами, розуміються лікарські засоби та медичні вироби. А під клієнтом - особа, яка потребує надання медичної допомоги або послуг, має право користуватися послугами відповідача на території України на підставі діючого договору про медичне страхування або на підставі інших діючих договорів, що підтверджується одним із наступних документів: договір страхування, страховий поліс, страховий сертифікат або страхову картку (в подальшому - страховий поліс) та була направлена відповідачем до одного із закладів аптеки. Зазначена особа може бути як громадянином України, так і громадянином іншої держави (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 12.2 договору термін його дії - 1 рік з дати підписання. Дія договору автоматично щорічно продовжується після закінчення цього терміну на один рік на тих же умовах у випадку, якщо за місяць до закінчення строку дії договору жодна зі сторін письмо не сповістить іншу сторону про свій намір розірвати договір.

Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не подано, а отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, договір є продовженим.

Відповідно до п. 3.1.1 договору позивач зобов`язався надати клієнтам відповідача можливість отримання необхідних медикаментів в порядку, визначеному цим договором.

В свою чергу згідно з п. 3.2.1 договору відповідач зобов`язався забезпечити відшкодування витрат позивача, пов`язаних з видачею медикаментів та сплачувати інші платежі на користь позивача, передбачені цим договором.

Відповідно до положень п.п. 5.1 - 5.4 договору для отримання медикаментів клієнт називає своє прізвище та ініціали, надає представнику аптеки страховий поліс та рецепт в двох екземплярах, виписаних на рецептурних бланках, завірених підписом лікаря та печаткою клініки.

Представник закладу аптеки перевіряє наявність заявки на відпуск медикаментів за відповідним рецептом від відповідача на ім`я клієнта і, в разі її наявності, здійснює відпуск медикаментів на його користь. Один із екземплярів рецепту залишається у аптеки, інший передається відповідачу разом з іншими фінансовими документами, визначеними цим договором.

Аптека не перевіряє чинність та дійсність страхового полісу клієнта відповідача. Наявність страхового полісу, рецептів та заявки на відпуск медикаментів, отриманої від відповідача, є достатніми підставами для відпуску медикаментів клієнту та включення вартості цих медикаментів до звіту про видані медикаменти.

Медикаменти вважаються відпущеними (реалізованими) клієнту з дати їх фактичної передачі у власність клієнтам, факт реалізації медикаментів відображається у звіті про видані медикаменти, який складається та завіряється аптекою та щотижня направляється відповідачу.

Згідно з п. 6.2 договору звіт про видані медикаменти підписується уповноваженою особою позивача, завіряється печаткою позивача, сканується і його скан-копія направляється на електронну адресу відповідача, зазначену у цьому договорі, разом із скан-копіями рахунку-фактури та другим екземпляром (дублікатом) рецепту. Вказані документи вважаються отриманими в день їх відправлення на електронну адресу відповідача, зазначену у цьому договорі.

Відповідно до п. 6.1 договору щотижня, як правило, у перший робочий день тижня, що слідує за звітним, позивач складає звіт про видані медикаменти. У цьому звіті відображаються наступні дані: прізвище та ініціали клієнтів, яким були відпущені медикаменти, номери їхніх страхових полісів, дати відпуску (реалізації) медикаментів, перелік відпущених (реалізованих) медикаментів та їх вартість, загальна вартість відпущених (реалізованих) медикаментів.

Відповідно до п. 7.1 договору відповідач зобов`язується забезпечити покриття витрат аптеки, пов`язаних з видачею медикаментів клієнтам, шляхом оплати вартості таких медикаментів, вказаної у звіті про видані медикаменти.

У відповідності до п. 7.3 договору відповідач сплачує на розрахунковий рахунок позивача, зазначений у цьому договорі, вартість відпущених (реалізованих) клієнтам медикаментів, зазначену в рахунку-фактурі, виставленому позивачем відповідачу протягом 3 (трьох) робочих днів з дня отримання скан-копій фінансових документів, зазначених у п. 6.2 цього договору.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ст. 509 Цивільного кодексу України).

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач на виконання умов договору в період з 21.05.2019 року по 31.05.2019 року надав (здійснив відпуск) медикаментів згідно виданих відповідачем рецептів (знаходяться в матеріалах справи) на загальну суму в 26.639,80 грн, що також відображено в акті виконаних робіт від 31.05.2019 року. Даний акт виконує роль звіту про видані медикаменти, оскільки в ньому, як і передбачено п. 6.1 договору, відображено прізвище та ініціали клієнтів, яким були відпущені медикаменти, номери їхніх страхових полісів, дати відпуску (реалізації) медикаментів, перелік відпущених (реалізованих) медикаментів та їх вартість, загальна вартість відпущених (реалізованих) медикаментів.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 42 від 31.05.2019 року на суму 26.639,80 грн.

Матеріалами справи підтверджується, а скаржником не спростовано, що вказаний рахунок-фактура був надісланий позивачем на електрону адресу відповідача 06.06.2019 року.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем складено податкову накладну № 141 від 31.05.2019 року на суму 26.639,80 грн, яка зареєстрована в податковій службі 10.06.2019 року.

Вказані акт виконаних робіт від 31.05.2019 року, рахунок-фактура № 42 від 31.05.2019 року, податкова накладна № 141 від 31.05.2019 року та копії рецептів, виданих відповідачем у кількості 37 шт., було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією 24.07.2019 року, що підтверджується описом вкладення у цінний лист від 24.07.2019 року (наявний в матеріалах справи).

Відповідач частково розрахувався за відпущені медикаменти в загальному розмірі 23 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 3731 від 16.08.2019 року на суму 13.000,00 грн та платіжним дорученням № 3764 від 03.09.2019 року на суму 10 000,00 грн.

Крім цього, відповідачем надано позивачу гарантійний лист № 23/07-1 від 23.07.2019 року, відповідно до якого відповідач гарантував позивачу оплату рахунку № 42 від 31.05.2019 року на суму 26 639,80 грн шляхом щотижневої виплати по 3 000,00 грн в період з 02.09.2019 року до 08.11.2019 року.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав зобов`язання по сплаті відпущених медикаментів у повному обсязі, у зв`язку з чим виникла заборгованість, яка становить 3.639,80 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене та враховуючи, що матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів погашення заборгованості за спірним договором, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в розмірі 3 639,80 грн.

Щодо твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно відмовив в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін чим позбавив відповідача права на правову допомогу, колегія суддів відзначає наступне.

Згідно з частинами 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справи незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд відкриваючи провадження у даній справі, з огляду на ціну позову дійшов правомірного висновку, що справа є малозначною, а тому ухвалив здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. ч. 1-2 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частиною 3 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Частина 7 статті 250 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що частина друга-шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Переданий на вирішення суду спір входить до переліку, встановленому ч. 5 ст. 12 вказаного Кодексу для розгляду справи, що розглядаються виключно в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

З огляду на наявність обох умов, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо відмови в задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи № 910/14008/19 в судовому засіданні з повідомленням сторін.

При цьому, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, як на підставу для скасування оскаржуваного рішення, що він хотів запропонувати позивачу укладення мирової угоди стосовно спору, як безпідставне та таке, що не спростовує висновки суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені та штрафу, колегія суддів відзначає наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Так, матеріалами справи підтверджується та скаржником не заперечується, що останній, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за відпущені медикаменти не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Згідно п.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ч. 4 ст. 213 Господарського кодексу України штраф як різновид неустойки, може бути встановлений договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 8.2 договору в разі порушення відповідачем строків здійснення платежів на користь аптеки за цим договором, відповідач зобов`язаний сплатити аптеці пеню за весь строк затримки в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від заборгованої суми, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

В разі порушення відповідачем строків здійснення платежів на користь аптеки за цим договором більш як на 10 днів, відповідач зобов`язаний сплатити аптеці штраф у розмірі 10% від розміру заборгованості (п. 8.3 договору).

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати платежів за відпущені клієнтам відповідача медикаменти.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Колегія суддів перевіривши розрахунок пені та штрафу позивача, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 848,74 грн пені та 2 663,98 грн штрафу.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені слід відмовити, оскільки розрахунок позивача був здійснений з порушенням чинного законодавства України.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 250,44 грн 10% річних, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до п. 8.4 договору відповідач сплачує аптеці десять процентів річних від простроченої суми в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Тобто, п. 8.4 договору сторони узгодили інший розмір річних, сплата яких передбачена в порядку 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів перевіривши розрахунок 10% річних, погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача 250,44 грн 10 % річних.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог.

Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу, колегія суддів відзначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбчається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 25.07.2019 року між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Летрадо" був укладений договір про надання правничої допомоги № 25/07, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову допомогу з погоджених правових питань та у погоджених обсягах згідно з п. 5.ю1 цього договору. Клієнт зобов`язаний прийняти надану правову допомогу та оплатити гонорар за її надання на умова та в порядку, який визначений цим договором.

Згідно з п. 5.1.1 адвокатське об`єднання прийняло на себе зобов`язання зі здійснення аналізу законодавства, судової практики та документів, наданих клієнтом, в тому числі за запитом адвокатського об`єднання, підготовка та подання позовної заяви по справі за позовом клієнта до Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" про стягнення з останнього на користь клієнта заборгованості та штрафних санкцій за договором № 56-18 ввід 30.05.2018.

Відповідно до п. 3.1.1 договору за вказані у п. 5.1.1 договору послуги клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар у розмірі 6.000,00 грн протягом 3 ( трьох) робочих днів з дати укладення цього договору.

Так, позивачем на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу було надано суду першої інстанції договір про надання правничої допомоги від 25.07.2019 року № 25/07, ордер серії КС № 616183 на надання правової допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Арт Мед" у Господарському суді міста Києва, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія ВН № 000226 від 24.07.2018 року на ім`я Даниленко Є.М. та відомості, що містяться у Єдиному державному реєстрі адвокатів України, платіжне доручення № 51111007 від 26.07.2019 року на суму 6 000,00 грн.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.

За приписами ч.4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 22.11.2019 року №910/906/18.

Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивач не звертався до суду апеляційної інстанції з клопотанням про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу та не надав доказів неспівмірності витрат понесених відповідачем на професійну правничу допомогу.

З огляду на доведення позивачем понесення витрат на правничу допомогу для розгляду справи у суді першої інстанції, господарський суд дійшов правомірного висновку щодо покладення на відповідача витрати позивача на правову допомогу пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 5 997,78 грн.

Так, скаржник не надав суду мотивів та доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

Колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України no. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Смайл Асистанс" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 року залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2019 року у справі №910/14008/19 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/14008/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

А.Г. Майданевич

Дата складення повного тексту 21.02.2020 року.