Рішення

від 12.02.2020 по справі 522/13669/16-ц

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа №522/13669/16-ц

Провадження № 2/522/1658/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2020 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

за участю секретаря судового засідання - Вадуцкої В. І.,

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради за участі третіх осіб: Приватний нотаріус ОМНО Нікітюк Оксана Михайлівна, Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання недійсним свідоцтва про право власності, часткове скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради та визнання договору недійсним, зобов`язання усунути перешкоди,

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси 26 липня 2006 року надійшов позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , уточнений 02 липня 2018 року та пред`явлений до ОСОБА_5 , Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради за участі третіх осіб: Приватний нотаріус ОМНО Нікітюк Оксана Михайлівна, Департамент комунальної власності Одеської міської ради, за яким просили:

- скасувати рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року за №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси у частині оформлення та видачі Одеській міській раді свідоцтва про право власності на підвальне приміщення, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та реєстрації права власності на це підвальне приміщення за Одеською міською радою;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №299729 від 30 травня 2006 року на ім`я територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради на нежилі приміщення підвалу, заг. пл.. 103,9 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , видане виконавчим комітетом Одеської міської ради на підставі рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року за №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси ;

- визнати недійсним договір дарування від 04 вересня 2015 року серії та номер 1496, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Нікітюк Оксаною Михайлівною, на нежилі приміщення, заг.пл. 103,9 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_5 за власні кошти усунути перешкоди в користуванні майном, а саме нежилими підвальними приміщеннями, заг.пл. 103,9 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , фактично розташованими в будинку АДРЕСА_2 , шляхом надання ключів від нежитлових підвальних приміщень та забезпечення безперешкодного доступу.

В обґрунтування позову посилались на те, що вони, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , є власниками квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться на першому поверсі вказаного житлового будинку.

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 .

Під їх квартирами знаходяться нежитлові підвальні приміщення, які протягом тривалого періоду часу, ніким не використовувались. Після їх звернення у вересні 2015 року до начальника ЖЕКу з метою отримання допомоги в організації Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, в зазначеному підвальному приміщенні почалися ремонті будівельні роботи. Після звернення до поліції та виїзду співробітниками на місце з`ясувалось, що в приміщенні виконуються ремонтні роботи співробітниками ЖЕКу за заявою власниками приміщення, спільне підвальне приміщення має адресу: АДРЕСА_5 , взагалі не існує. Між тим позивачі вважають, що зазначене не відповідає дійсності, оскільки згідно відповіді Управління архітектури та містобудування виконкому Одеської міської ради №4150/0 від 15.12.2005 року наявна саме будівля за адресою: АДРЕСА_6 ).

Посилались на те, що з інформаційної довідки із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно їм стало відомо, що нежилі підвальні приміщення, заг.пл. 103,9 кв.м., що знаходяться у будинку АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_5 на підставі договору дарування серії та номер 1496, виданого 04 вересня 2015 року приватним нотаріусом ОМНО Нікітюк О.М..

Із відповіді КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради від 26.01.2018 року позивачам стало відомо, що рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 10 березня 2005 року за №123, а також виданого на підставі цього рішення свідоцтва про право власності на ім`я Одеської міської ради від 30 травня 2006 року, право власності на вказані нежилі підвальні приміщення було зареєстровано за Одеською міською радою.

Між тим, позивачі вказане рішенні виконкому Одеської міської ради №123 від 26.01.2018 року, свідоцтво про право власності серії ЯЯЯ №299729 від 30 травня 2006 року на ім`я територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також договір дарування від 04.09.2015 року, вважають незаконними та такими, що підлягають скасування, оскільки спірні приміщення підвалу є допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , у свою чергу, вони як мешканці будинку згоди на відчуження такого приміщення не надавали. З посиланням на ст. 205, 215, 216, 228, 369, 382, 388, 391, 393 ЦК України, а також положення Закону України Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , звернулись до суду з дійсним позовом.

Справа була розподілена до провадження судді Приморського районного суду м. Одеси Нікітіної С. ОСОБА_10 . У зв`язку з рішенням Вищої Ради Правосуддя від 22.08.2017 року №2503/0/15-17 про звільнення ОСОБА_11 з посади судді Приморського райо6нного суду м. Одеси було вирішено питання про повторний авторозподіл справи.

Після повторного авторозподілу вказана справа надійшла в провадження судді Домусчі Л.В. та ухвалою суду від 09.10.2017 року справу було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 06.11.2017 року.

Ухвалою суду від 06.11.2017 року справу призначено до розгляду в відкритому судовому засіданні на 18.01.2018 року.

Ухвалою суду від 18.01.2018 року було розглянуто та задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_2 : витребувано докази із комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради та з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради.

Розгляд справи відкладено на 20.02.2018 року.

На виконання ухвали суду 08.02.208 року до суду були надані документи із Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (т.1, а.с.150-318).

20.02.2018 року розгляд справи відкладено на 26.03.2018 року у зв`язку з зайнятістю судді в іншому цивільному процесі. 26.03.2018 року розгляд справи відкладено на 07.05.2018 року у зв`язку з перебуванням судді у відпустці.

На виконання вимог ухвали суду від 18.01.2018 року до суду були надані відомості з КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради (т.2, а.с.29-44).

До суду 07 травня 2018 року уточнена позовна заява ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , пред`явлена до ОСОБА_5 , Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа - приватний нотаріус ОМНО Нікітюк О.М. (т.2, а.с.45-49), яка була прийнята до розгляду протокольною ухвалою суду від 07.05.2018 року.

Розгляд справи відкладено на 25.06.2018 року.

У судовому засіданні 25.06.2018 року від представника виконавчого комітету Одеської міської ради - Дудніченко Д.О. (по довіреності від 20.02.2018 року), який також представляє інтереси Одеської міської ради (по довіреності від 20.02.2018 року) надійшла заява, згідно якої просив уточнений позов залишити без руху та вказана заява була задоволена судом ухвалою суду від 25.06.2018 року. Уточнену позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , Одеської міської ради, за участі третіх осіб: Товариство з обмеженою відповідальністю Обойма , Приватний нотаріус ОМНО Нікітюк Оксана Михайлівна, про визнання договору дарування недійсним від 07.05.2018 року - залишено без руху.

Розгляд справи відкладено на 12.07.2018 року.

Недоліки позову були усунуті позивачами 04.07.2018 року: надано до суду докази про сплату судового збору та оформлену належним чином позовну заяву (т.2, а.с.91-98).

12.07.2018р. розгляд справи було відкладено на 15.10.2018р. у зв`язку з неявкою сторін.

У зв`язку з тим, що 15.10.2018 року був вихідним святковим днем, розгляд справи був відкладений на 22.10.2018 року.

До суду 16.10.2018 року надійшов відзив на позов від представника виконавчого комітету Одеської міської ради (т.2, а.с.132-182), згідно якого заперечував проти вимог та просив відмовити. Зазначив, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" № 311 від 05.11.1991 р. рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області весь житловий і нежитловий фонд перейшов до комунальної власності. Підтвердженням приймання відповідного майна у власність територіальної громади м. Одеси є рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 року №104 Про приймання у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров`я, народної освіти та культури , яким затверджені відповідні акти приймання-передачі та перелік державного майна комунальної власності міста за галузями народного господарства. На виконання вищевказаної постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-ХХІ виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 10.03.2005 року №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , а у подальшому на спірний об`єкт нерухомого майна міській раді видано свідоцтво про право власності від 30 травня 2006 року серії ЯЯЯ №299729.

Вказував, що у подальшому Одеською міською радою прийнято рішення від 10.06.2015 року №6752-4 Про внесення змін до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в іншій спосіб у 2015 році, та до окремих рішень Одеської міської ради , якими доповнено Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в іншій спосіб у 2015 році, затв. рішенням Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6014-VІІ, пунктом 23 наступного змісту: нежитлові підвальні приміщення, пл.. 103,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 відчужуються шляхом викупу орендарем за грошові кошти. Таким чином, територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради як власник спірного об`єкта нерухомості реалізувала своє право щодо розпорядження майном та уклала з ФОП ОСОБА_12 договір купівлі-продажу від 26.08.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. та зареєстрований за №2566.

Окрім того, представник відповідача у відзиві посилався на те, що позивачами невірно обрано спосіб захисту своїх прав, оскільки рішення виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 року №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси , яке оскаржується позивачами в частині, як акт індивідуальної дії припинило свою дію шляхом його виконання.

Також вказував, що позивачами не надано до суду будь-яких доказів на підтвердження того, що спірні нежитлові приміщення підвалу пл.. 103,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 , є допоміжними приміщення підвалу та належать позивачам на праві спільної сумісної власності співвласникам квартир багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 .

Додатково посилався на пропуск позивачами строку звернення до суду з позовом про визнання незаконним правового акту органу місцевого самоврядування, оскільки п.п.3 п.5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства від 20.12.2011 року такий строк складав три роки. Окрім того, позивачами пропущені загальні строки позовної давності.

За викладених обставин просив відмовити у позові.

Ухвалою суду від 22.10.2018 року суд залучив до участі у справі в якості третьої особи на боці відповідача без самостійних вимог щодо предмета спору - Департамент комунальної власності ОМР. Закрив підготовче провадження та призначив до судового розгляду на 17.01.2019 року.

У зв`язку з неявкою сторін 17.01.2019р. розгляд справи було відкладено на 11.04.2019р..

11.04.2019 року розгляд справи був відкладений за клопотанням представника позивача та відповідача на 06.06.2019 року.

До суду 11.04.2019 року надійшли письмові пояснення від представника Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (т.3, а.с.5-25), згідно яких з позовними вимогами не погодились та просили відмовити у повному обсязі. Згідно пояснень наполягали на тому, що спірне підвальне приміщення було об`єктом комунальної власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради та право власності було оформлено згідно діючого на той час законодавства, на підставі рішення виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 року. У подальшому , 26.08.2015 року, між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради та ФОП ОСОБА_12 , який мав переважне право як наймач приміщення, було укладено договір купівлі-продажу та міською радою правомірно відчужене спірне приміщення підвалу.

06.06.2019 року розгляд справи відкладено на 12.09.2019 року у зв`язку з зайнятістю судді в іншому судовому процесі.

У судовому засіданні 12.09.2019 року був присутній позивач ОСОБА_1 та представник ОСОБА_13 , представник відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_14 .

Позивач та представник адвокат Холод О.М. у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили задовольнити із посиланням на те, що спірне приміщення підвалу є допоміжним приміщенням та позивачі як співвласники приміщення згоди на його відчуження не надавали. Вважають, що у виконкому Одеської міської ради не було законних підстав для видачі міській раді оскаржуваного свідоцтва про право власності, а позивачі неправомірно були позбавлені права спільної сумісної власності. Заперечували щодо посилань представника міської ради з приводу пропуску ними строків давності, посилаючись на те, що про викладені у позові обставини їм стало відомо лише в 2015 році при початку проведення будівельних робіт та з відповіді ОМБТІ 26.01.2018 року.

Представник відповідача - Якубовська А.І. у судовому засіданні заперечувала проти вимог та просила відмовити із посилання на те, що спірне приміщення є індивідуально визначеним майном у вигляді нежитлового підвального приміщення, заг. пл.. 103,9 кв.м., розташованим за відмінною адресою від тої, яку вказують позивачі. Окрім того, у даному підвалі відсутні комунікації, а тому посилання позивачів, що спірне приміщення є допоміжним вважає основаними на припущеннях.

Розгляд справи був відкладений на 26.11.2019 року.

У судовому засіданні 26.11.2019 року були присутні позивач ОСОБА_15 та адвокат Холод О.М., представник відповідача - Якубовська А.І., представник Департаменту комунальної власності ОМР - Діденко А.О..

Позивач та представник ОСОБА_13 підтримали позовні вимоги та просили задовольнити із урахуванням обставин, викладених у позові, та пояснень, наданих у минулому судовому засіданні.

Представник відповідача та представника Департаменту заперечували проти вимог та просили відмовити. При цьому представник Департаменту підтвердила, що спірне підвальне приміщення знаходить під квартирами позивачів, але фактично воно значиться за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яке ще в 2006 році набула Одеська міська рада. Спірне приміщення протягом тривалого періоду здавалось в оренду та в 2015 році було відчужене ОСОБА_12 , який мав переважне право як наймач приміщення. У подальшому, ОСОБА_12 згідно норм чинного законодавства відчужив приміщення на користь ОСОБА_5 ..

Після пояснень сторін по справі було оголошено перерву до 12.02.2020 року.

У судовому засіданні 12.02.2020 року були присутні представник позивача - ОСОБА_13 , представник відповідача - ОСОБА_14 та представник третьої особи - ОСОБА_16 ..

Інші учасники процесу позивачі ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , представники відповідачів - Одеської міської ради, Виконавчого комітету Одеської міської ради, третя особа - приватний нотаріус ОМНО Нікітюк О.М. у судове засідання не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. У матеріалах справи містяться заяви позивачів (т.1, а.с.49, 51), заява третьої особи (т.2, а.с.15), згідно яких просили справу розглядати за їх відсутності.

Представник ОСОБА_13 позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, посилаючись на те, що спірне приміщення фактично знаходиться в будинку, власниками квартир якого є позивачі, та документи на користь міської ради були видані незаконно. Спірне приміщення є допоміжними та позивачі є його співвласниками, однак згоди на його відчуження не надавали.

Представник відповідача - ОСОБА_14 у судовому засіданні позов не визнала та просила відмовити із посиланням на те, що спірне приміщення підвалу має окремий вхід в будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 АДРЕСА_8 по вказаній вулиці фактично не існує. Посилалась на те, що ОСОБА_5 правомірно набув право власності на спірне приміщення.

Представник третьої особи у судовому засіданні також заперечував проти позову та просив відмовити за обставин, викладених у поясненнях на позов.

Суд, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні осіб, дослідивши матеріали позову, прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову на підставі наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3 є власниками квартири АДРЕСА_3 , яка знаходиться на першому поверсі вказаного житлового будинку, на підставі свідоцтва про право власності на житло від 03 червня 2004 року (т.1, а.с.12).

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_4 на праві власності належить квартира АДРЕСА_4 згідно договору №97/0131 купівлі-продажу нерухомого майна від 31.03.1997 року (т.1, а.с.13-14).

Згідно позовних вимог та пояснень сторони позивача у судових засідань, під квартирами позивачів розташоване підвальне приміщення за адресою АДРЕСА_8 , співвласниками якого є саме позивач як власники квартир багатоквартирного будинку.

Між тим, за розглядом справи судом встановлено, що нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , фактично не існує, про що свідчить відповідь Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради (т.1, а.с.150) та відомості з КП Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради (т.2, а.с.29).

Із приводу нежитлового підвального приміщення, заг. пл.. 103,9 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , судом встановлено наступні фактичні обставини.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" № 311 від 05.11.1991 р. рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування та районів області весь житловий і нежитловий фонд перейшов до комунальної власності.

Підтвердженням приймання відповідного майна у власність територіальної громади м. Одеси є рішення виконкому Одеської міської ради народних депутатів від 06.04.1992 року №104 Про приймання у комунальну власність міста державного майна житлово-комунального господарства, охорони здоров`я, народної освіти та культури , яким затверджені відповідні акти приймання-передачі та перелік державного майна комунальної власності міста за галузями народного господарства (т.2, а.с.176-179).

На виконання вищевказаної постанови КМУ від 05.11.1991 року №311 та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 року №266-ХХІ виконавчим комітетом Одеської міської ради прийнято рішення від 10.03.2005 року №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси (в якому зазначено, у тому числі про підвальне приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_9 , а.с.32).

У подальшому 05 квітня 2005 року на замовлення Одеської міської ради було виготовлено технічний паспорт на вказане нежитлове підвальне приміщення в будинку АДРЕСА_1 (т.2, а.с.38-40).

На підставі вказаного рішення виконкому Одеської міської ради від 10.03.2005 року №123 Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси на підвальне приміщення Одеській міській раді видано свідоцтво про право власності від 30 травня 2006 року серії ЯЯЯ №299729 (т.2, а.с.44).

Відомості щодо права власності територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради 26 серпня 2015 року були внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, про що свідчить відповідний витяг (т.1, а.с.189).

Відповідно до п.12 Положення Про Департамент комунальної власності Одеської міської ради, затв. рішенням Одеської міської ради від 19.02.2013 року №2752-4, Департамент наділяється міською радою повноваженнями щодо управління комунальною власністю територіальної громадян міста та щодо реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин відповідно до чинного законодавства.

26 серпня 2015 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради, від імені якої діяв Департамент комунальної власності Одеської міської ради, та ФОП ОСОБА_12 було укладено договір купівлі-продажу, згідно якого на користь ФОП ОСОБА_12 було відчужено нежиле підвальне приміщення, заг. пл.. 103,9 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_10 , а.с.195-197).

Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н.Ю. та зареєстрований у реєстрі за №2566.

Суд вбачає, що відчуження об`єкта нерухомості було здійснено згідно рішення Одеської міської ради від 10.06.2015 року №6752-4 Про внесення змін до Переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в іншій спосіб у 2015 році, та до окремих рішень Одеської міської ради , якими доповнено Перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в іншій спосіб у 2015 році, затв. рішенням Одеської міської ради від 24.12.2014 року №6014-VІІ, пунктом 23 наступного змісту: нежитлові підвальні приміщення, пл.. 103,9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 відчужуються шляхом викупу орендарем за грошові кошти.

Таким чином, територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради як власник спірного об`єкта нерухомості реалізувала своє право щодо розпорядження майном та уклала з ФОП ОСОБА_12 договір купівлі-продажу від 26.08.2015 року, посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. та зареєстрований за №2566.

Право власності ОСОБА_12 на вказане приміщення підвалу було зареєстровано 26 серпня 2015 року, про що свідчить витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.08.2015 року (т.1, а.с.231).

04 вересня 2015 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування, згідно якого останній набув у дарунок нежилі підвальні приміщення, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 , заг.пл. 103,9 кв.м. (т.1, а.с.281-287).

Договір був посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Нікітюк О.М., зареєстрованого в реєстрах за №1496.

Право власності ОСОБА_5 було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державним реєстратором - приватним нотаріусом ОМНО Нікітюк О.М. 04.09.2015 року (номер про право власності 11041167).

Звертаючись до суду з відповідним позовом позивачі посилались на незаконність рішення виконкому Одеської міської ради №123 від 26.01.2018 року, свідоцтва про право власності серії ЯЯЯ №299729 від 30 травня 2006 року на ім`я територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, а також договору дарування від 04.09.2015 року, із тих підстав, що спірне приміщення підвалу є допоміжним приміщенням багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_2 , та вони у свою чергу як мешканці будинку згоди на відчуження такого приміщення не надавали.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У силу статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Статтею 355 Цивільного кодексу України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

За умовами частин першої, другої статті 368 Цивільного кодексу України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 369 Цивільного кодексу України унормовано, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління, регулюються Законом України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку".

У силу пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна.

Згідно з пунктами 5, 6 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

У пунктах 2, 3 частини першої статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна.

Частиною четвертою статті 4 Житлового кодексу УРСР унормовано, що до житлового фонду не входять нежилі приміщення в жилих будинках, призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру.

Згідно з положеннями Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затвердженими наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005, допоміжні приміщення житлового будинку- приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

У силу пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення вищезазначеної норми наведено у рішенні Конституційного Суду України №4-рп/2004 від 02.03.2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду України №14-рп/2011 від 09.11.2011.

Конституційний Суд України у Рішенні від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 у справі за конституційним зверненням ОСОБА_21 та інших громадян про офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 Закону України Про приватизацію державного житлового фонду та за конституційним поданням 60 народних депутатів України про офіційне тлумачення положень статей 1, 10 цього Закону (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) зазначив, що підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій , зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Таким чином, у багатоквартирних жилих будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежилими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, в жилий фонд не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу України) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх жителями право власності у останніх на ці приміщення не виникає.

Для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного жилого будинку, призначених для забезпечення його експлуатації і побутового обслуговування мешканців будинку та входять до жилого фонду, і нежилих приміщень, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, у жилий фонд не входять, необхідно виходити з місця їх розташування та з загальної характеристики властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Відповідно до положень статті 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстав, передбачених законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння порушується його право власності чи законного володіння.

Відповідно до статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

При вирішенні даного спору визначальним є визначення правового статусу спірного нежилого приміщення у багатоквартирному будинку, а саме встановлення того, чи належить таке приміщення до допоміжних чи є нежилим приміщенням у структурі жилого будинку.

Допоміжними приміщеннями є всі приміщення багатоквартирного жилого будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. Лише приміщення, що будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Відповідна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 06 листопада 2019 року по справі № 405/4884/15-ц.

Отже, для правильного вирішення даного спору суд повинен, зокрема, з`ясувати та визначити правовий статус спірних приміщень у багатоквартирному будинку, а саме встановити, чи належать спірні приміщення до числа допоміжних або чи є вказані приміщення нежитловими в структурі житлового будинку, з урахуванням характеристик таких приміщень за відповідними документами.

Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 25.06.2019 у справі №915/691/18.

Згідно зі ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Між тим, як встановлено за розглядом справи підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_8 , фактично не існує.

У свою чергу, з боку позивачів не доведено належними та допустимими доказами ті обставини, що вони як власники квартир у будинку АДРЕСА_2 є співвласниками підвального приміщення за іншою юридичною адресою: АДРЕСА_1 , а також того, що спірне приміщення є саме допоміжним приміщенням їх будинку.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, зважаючи на те, що позивачами не доведені обставини порушення їх права спільної сумісної власності відносно підвального приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , суд не приймає до уваги як підставу позову посилання позивачів із приводу того, що вони не надавали згоду на відчуження даного майна, а отже і не знаходить підстав для задоволення позовних вимог

Згідно з положеннями цивільного процесуального законодавства відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

У відповідності до абз.8 постанови пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 N 2 Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції , пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Таким чином, пред`явлення позову до неналежного відповідача є однією з підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.

Отже, неналежне визначення сторін у позові є самостійною підставою для відмови у позові.

Відповідна правова позиція викладена Верховним судом у постанові від 14 листопада 2019 року у справі № 307/2201/15-ц.

При вирішенні цього спору суд додатково вбачає, що сторону договору дарування від 04.09.2015 року, який оскаржувався позивачами, а саме ФОП ОСОБА_12 , залучено не було.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмовляє в їх задоволенні.

Суд також звертає увагу на наступне.

Частиною 1 статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Право власності ОСОБА_5 як добросовісного набувача на спірний об`єкт становить "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судом також розглянуто та досліджено заяву представника відповідача про застосування строку позовної давності. При цьому суд враховує наступне.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судове рішення №14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Між тим, із урахуванням викладеного, суд не застосовує наслідки пропуску строку позовної давності, про застосування яких було заявлено представником відповідача, оскільки в позові відмовлено за його недоведеністю.

Підстав для стягнення з відповідача на користь позивачів судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України судом також не встановлено.

Керуючись ст.ст.. 15,16, 203, 215, 256-258, 267, 316, 319, 321, 369, 382, 388, 391 ЦК України, Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку , ст.ст. 2, 4, 10-13, 30, 43, 49, 64, 76-81, 82, 89, 95, 209, 210, 223, 247, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання АДРЕСА_11 ), ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання АДРЕСА_11 ), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання АДРЕСА_11 ), ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_4 . Місце проживання АДРЕСА_11 ) до ОСОБА_5 (РНОКПП НОМЕР_5 , місце проживання АДРЕСА_1 ), Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 26597691, м. Одеса, пл.. Думська, 1), Виконавчого комітету Одеської міської ради (код ЄДРПОУ 04056919, м. Одеса, пл.. Думська, 1), за участі третіх осіб: Приватний нотаріус ОМНО Нікітюк Оксана Михайлівна (м. Одеса, вул. Преображенська, буд. 57), Департамент комунальної власності Одеської міської ради (м. Одеса, вул. Артилерійська вулиця, 1) про визнання недійсним свідоцтва про право власності, часткове скасування рішення виконавчого комітету Одеської міської ради та визнання договору недійсним, зобов`язання усунути перешкоди - відмовити .

Апеляційна скарга на рішення суду подається через Приморський районний суд м. Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Повний текст рішення суду складено 21.02.2020 року

Суддя Домусчі Л.В.