Постанова

від 20.02.2020 по справі 606/2718/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 606/2718/18

провадження № 61-15589св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Дружбівська селищна рада Теребовлянського району Тернопільської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасишина Миколи Володимировича на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року у складі судді Марціцкої І. Б. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Хоми М. В.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Дружбівської селищної ради Теребовлянського району Тернопільської області про визнання незаконним і скасування рішення селищної ради та визнання права власності на земельну ділянку за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що він є власником житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1 .

Із зазначеним домогосподарством межує земельна ділянка площею 0,20 га, якою він відкрито, добросовісно та безперервно володіє та користується більше 20-ти років.

Вказану земельну ділянку він привів для придатного до ведення селянського господарства стану, а саме очистив від сміттєзвалища, чагарників, навіз ґрунту.

Він звернувся із заявою до Дружбівської селищної ради про передачу йому вказаної земельної ділянки у власність за набувальною давністю, однак на сесії селищної ради йому виділили у власність лише 0,05 га, а решту - 0,15 га залишили за селищною радою і перевели до земель запасу.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати рішення селищної ради № 565 двадцять четвертої сесії сьомого скликання від 20 грудня 2017 року та визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,20 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що оспорюване рішення Дружбівської селищної ради від 20 грудня 2017 року № 565 прийняте відповідно до ЗК України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , на пленарному засіданні відкритої сесії Дружбівської селищної ради, більшістю депутатів від загального складу ради, шляхом голосування на підставі вільного волевиявлення, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

ОСОБА_1 не доведено порушення його суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов. Відмовляючи позивачу в наданні земельної ділянки, яку він бажав отримати у власність додатково до земельної ділянки, якою він користується, селищна рада виходила з інтересів територіальної громади, а саме сесією при прийнятті рішення взято до уваги список громадян, які звернулися із заявами на виділення земельних ділянок та відповідно до якого ОСОБА_1 значиться під № 23, належність у дружини заявника земельної ділянки площею 0,25 га для ведення особистого селянського господарства, відсутність вільних земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства. Посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2019 року представника ОСОБА_1 - адвокат Стасишин М. В. подав касаційну скаргу на рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2017 року у справі № 606/377/17, якою позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо ненадання йому у власність земельної ділянки, яка знаходиться більше 22 років в його користуванні. Також місцевим судом не взято до уваги те, що позивач спірною земельною ділянкою з 1996 року до теперішнього часу користується відкрито, безперервно та добросовісно.

Судом умисно неповністю розкрито показання свідків.

Список громадян на виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, який було взято до уваги судом першої інстанції не має значення для вирішення цього спору.

Суд при вирішенні цього спору не встановив позивачу факту добросовісності володіння земельною ділянкою, хоча це було доведено в судових засіданнях та відображено у матеріалах справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У вересні 2020 року Дружбівська селищна рада Теребовлянського району Тернопільської області подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та такими, що ухвалені з додержанням вимог матеріального та процесуального права. Земельна ділянка, на яку претендує позивач, знаходиться у комунальній власності Дружбівської селищної ради, незалежно від того чи є виготовлені на вказану земельну ділянку нормативно-правові документи. Через земельну ділянку, на яку претендує ОСОБА_1 , проходять кабелі телефонного зв`язку, по яких організовано канали міжміського та міжнародного зв`язку, а також газопровід середнього тиску. Позивач стверджує про те, що 22 роки добросовісно користується земельною ділянкою, але у свою чергу здійснює земельні роботи без будь-яких дозволів на це, самовільно встановив металеву огорожу, частина земельної ділянки засаджена кущами та деревами, що свідчить про факт недобросовісного користування земельною ділянкою і може призвести до пошкодження кабелів та газопроводу. Факт виділення позивачу земельної ділянки площею 0,05 га пояснюється тим, що на цій частині ділянки немає обмежень пов`язаних із проходженням газопроводу середнього тиску і кабельних ліній телефонного зв`язку.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 12 листопада 2002 року.

06 лютого 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Дружбівської селищної ради із заявою в порядку статті 119 ЗК України, в якій просив надати йому дозвіл на виготовлення технічної документації для приватизації земельної ділянки, яка межує з його домогосподарством площею 0,20 га по АДРЕСА_1 .

Однак, заяву ОСОБА_1 не було розглянуто по суті.

Рішенням сесії від 17 лютого 2017 року було вирішено відкласти питання розгляду заяви ОСОБА_1 до розгляду спірних питань із суміжним землекористувачем.

Постановою Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2017 року у справі № 606/377/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо вирішення питання про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано Дружбівську селищну раду розглянути питання щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_1 на черговій сесії селищної ради.

Згідно із списком громадян на виділення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, що є додатком № 2 до рішення сесії № 277, ОСОБА_1 відповідно до черговості подання заяв на отримання земельних ділянок значиться в списку під № 23.

Вирішення по суті заяви ОСОБА_1 про передачу йому земельної ділянки за набувальною давністю відбулося на сесії Дружбівської селищної ради 20 грудня 2017 року.

Рішенням двадцять четвертої сесії Дружбівської селищної ради від 20 грудня 2017 року № 565 ОСОБА_1 виділено земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,05 га по АДРЕСА_1 , що межує з його земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , з подальшим виготовленням правовстановлюючих документів на неї.

Пунктом 2 вказаного рішення ОСОБА_1 встановлені застереження при виготовленні технічної документації, зазначено, що через ділянку проходять труби газопостачання, підземні кабелі електрозв`язку, по яких організовано канали міжнародного зв`язку, а тому забороняється проводити будь-які земляні роботи в межах охоронних зон, в тому числі заборонено саджати дерева чи будь-які інші роботи без дозволу селищної ради, газової служби та ПАТ Укртелеком .

Пунктом 3 рішення зазначеного рішення земельну ділянку площею 0,15 га залишено за селищною радою та передано до резервних земель, які можуть використовуватися для соціальної інфраструктури селища.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 серпня 2019 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали Теребовлянського районного суду Тернопільської області.

04 вересня 2019 року справа № 606/2718/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 ЦК України).

Статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень частини першої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналіз указаної норми дає підстави для висновку про те, що за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Отже, суду при вирішенні спору належить встановити саме факт добросовісності заявника на момент отримання ним майна, а саме, що у позивача, як володільця майна, не могло бути сумнівів у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

Аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Тобто саме на суд покладено обов`язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Тобто Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

За таких обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, належним чином оцінивши всі докази у їх сукупності, врахувавши показання свідків, принцип справедливості рішення суду, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, визначених статтею 344 ЦК України.

Крім того, відповідно до частини першої статті 119 ЗК України громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. Розмір цієї земельної ділянки встановлюється у межах норм, визначених цим Кодексом. Передача земельної ділянки у власність або у користування громадян на підставі набувальної давності здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом.

Аналіз статті 119 ЗК України дає підстави для висновку про те, що не передбачено жодних переваг для осіб, зазначених у частині першій цієї статті, оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування (статті 118, 123 ЗК України).

Ця норма надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам при дотриманні передбаченої законом процедури звернення та подання необхідних документів.

Аналогічний висновок висловлений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 квітня 2018 року у справі № 742/2916/15-ц та від 21 листопада 2018 року у справі № 569/10861/16-ц.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, до яких належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу, інформування населення щодо вилучення (викупу) та інші.

В силу положень статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що посилання позивача на давність користування спірною земельною ділянкою надає лише право звернення до органу державної влади або місцевого самоврядування з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування і не передбачає обов`язкової передачі земельної ділянки у власність.

На спірній земельній ділянці проходять труби газопостачання та підземні кабелі електрозв`язку, по яких організовано канали міжнародного зв`язку.

Таким чином, зважаючи на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства і дотриманням фундаментальних прав окремої людини, суди дійшли мотивованого висновку про те, що інтереси і права ОСОБА_1 не можуть вступати у конфлікт із законними правами та інтересами Дружбівської селищної ради, як власника спірної земельної ділянки, та жителів смт Дружба, які користуються системою газопостачання, підземними кабелями електрозв`язку, по яких організовано канали міжнародного зв`язку, тобто соціальною інфраструктурою селища.

Щодо визнання незаконним та скасування рішення Дружбівської селищної ради № 565, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 ЗК України.

За приписами наведеної норми держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Згідно з нормами частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до положень частини першої статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою Міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюване рішення Дружбівської селищної ради від 20 грудня 2017 року № 565 прийняте відповідно до ЗК України, Закону України Про місцеве самоврядування в Україні , на пленарному засіданні відкритої сесії Дружбівської селищної ради, більшістю депутатів від загального складу ради, шляхом голосування на підставі вільного волевиявлення, тобто на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги постанову Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2017 року у справі № 606/377/17, якою позов ОСОБА_1 задоволено та визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо ненадання йому у власність земельної ділянки, яка знаходиться більше 22 років в його користуванні, не заслуговують на увагу, оскільки зазначена постанова була предметом розгляду місцевого суду.

Разом з тим, Верховний Суд вважає за необхідне зазначити про те, що вказаним судовим рішенням визнано протиправною бездіяльність Дружбівської селищної ради щодо вирішення питання про передачу ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства та зобов`язано селищну раду розглянути питання щодо передачі земельної ділянки ОСОБА_1 на черговій сесії селищної ради.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, зокрема в тому контексті, який на думку позивача, свідчить про намір приховати договір купівлі-продажу та факт отримання дарувальником грошових коштів.

Доводи касаційної скарги є аналогічними аргументам апеляційної скарги, які суд апеляційної інстанції належним чином перевірив та, ухвалюючи рішення, спростував з наведенням відповідних обґрунтованих мотивів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів попередніх інстанцій.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стасишина Миколи Володимировича залишити без задоволення.

Рішення Теребовлянського районного суду Тернопільської області від 04 квітня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 18 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко В. С. Висоцька І. М. Фаловська