Постанова

від 19.02.2020 по справі 819/94/16

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 819/94/16 пров. № 857/13603/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ільчишин Н.В.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.,

за участі секретаря судового засідання Федак С.Р.,

розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року (головуючого судді Баб`юка П.М. ухвалене у відкритому судовому засіданні в м. Тернопіль о 16 год. 22 хв. повний текст рішення складено 30.09.2019) у справі №819/94/16 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Монастириського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області про визнання незаконним і скасування наказу, поновлення на рівнозначній посаді, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 28.01.2016 звернувся в суд з позовом до Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області, Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Монастириського районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області в якому із врахуванням заяви про зміну позовних вимог просить визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Тернопільській області №323 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ, поновити капітана міліції ОСОБА_1 на роботі в органах внутрішніх справ на посаді, рівнозначній посаді дільничного інспектора сектору ДІМ МГБ Монастириського РВ УМВС України в Тернопільській області з 07.11.2015, зобов`язати ГУНП в Тернопільській області вирішити питання щодо прийняття ОСОБА_1 на службу до Національної поліції України відповідно до пункту 9 розділу ХІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Національну поліцію , стягнути з Монастириського РВ УМВС України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 07.11.2015 по дату поновлення на посаді, в сумі 188394,26 грн, стягнути з Монастириського РВ УМВС України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 10000,00 грн завданої моральної шкоди.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов повністю.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.01.2020 призначено справу №819/94/16 до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 05.02.2020.

05.02.2020 апеляційний розгляд відкладено до 19.02.2020, оскільки подано клопотання від представника позивача та представника відповідача.

Представником апелянта адвокатом Пасічнк А.З. подано до апеляційного суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю в інших судових засіданнях Бучацького районного суду, де засідання було узгоджене завчасно, суд апеляційної інстанції враховує, що доказів до клопотання представника позивача не подано про справи у вказаному районному суді, також виходячи із обґрунтувань клопотання фактично обставиною, що унеможливила участь представника позивача у судовому засіданні 19.02.2020 є надання адвокатом відповідно до його доводів переваги у інших справах, призначених на ту ж саму дату в іншому суді, такі обставини не можуть визнаватись судом поважними для відкладення розгляду справи, оскільки є суб`єктивними, колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, також з огляду на можливість забезпечення апелянтом участі у розгляді справи іншого представника.

Представником Головного управління Національної поліції України у Тернопільській області подано заяву про відкладення в зв`язку із перебуванням на лікуванні, однак не подано відповідних доказів на підтвердження знаходження її на лікуванні, та не обґрунтовано відсутність іншого представника відповідача для забезпечення представництва відповідача у апеляційному суді.

А тому, оскільки особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, хоча належним чином повідомленні про дату, час та місце розгляду справи, що відповідно до частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) не перешкоджає судовому розгляду.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо клопотань представника позивача доданих до апеляційної скарги про витребування доказів, а саме інформацію про загальну кількість посад у ГУНП в Тернопільській області станом на 07.11.2015, загальну кількість вакантних посад у ГУНП в Тернопільській області станом на 07.11.2015, загальну кількість посад у Монатириському ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області станом на 07.11.2015, загальну кількість вакантних посад у Монатириському ВП ТВП ГУНП в Тернопільській області станом на 07.11.2015 та щодо виклику свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такі не підлягають до задоволення, оскільки згідно частин 3-4 статті 308 КАС України Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, а докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно представник позивача та позивач не надали обґрунтувань щодо не можливості заявлення вказаних клопотань до суду першої інстанції та дослідження відповідних доказів у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 28.01.2016 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області, Головного управління Національної поліції в Тернопільській області в якому із врахуванням уточнень просив: визнати протиправними дії посадових осіб УМВС України в Тернопільській області за фактом втрати посадовими особами заяви, поданої ОСОБА_1 про бажання працювати в ГУНП в Тернопільській області; визнати незаконним та скасувати наказ УМВС України в Тернопільській області №323 о/с від 06.11.2015 в частині звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ; поновити ОСОБА_1 на роботі, зобов`язавши ГУНП в Тернопільській області призначити ОСОБА_1 на посаду, що заміщується поліцейськими, рівнозначну вищій або нижчій посаді, яку він обіймав під час проходження служби в міліції з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу; стягнути з ГУНП у Тернопільській області 10000,00 грн моральної шкоди.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 позовні вимоги задоволено частково: перенесено дату звільнення ОСОБА_1 з 06 листопада 2015 року на 11 листопада 2015 року та зобов`язано УМВС України в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за період із 06 листопада 2015 року по 11 листопада 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 задоволено частково апеляційні скарги ОСОБА_1 та УМВС України в Тернопільській області. Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 у справі №819/94/16 скасовано та прийнято нову постанову, відповідно до якої в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до УМВС України в Тернопільській області та ГУНП в Тернопільській області про визнання незаконним і скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено в повному обсязі.

Постановою Верховного Суду від 20.03.2019 задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 11.04.2016 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.07.2016 у справі №819/94/16 за позовом ОСОБА_1 до УМВС України в Тернопільській області, ГУНП в Тернопільській області про визнання протиправними дій, визнання незаконним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасовано і направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі, Верховний Суд зазначив, що за результатами розгляду касаційної скарги Верховний Суд дійшов до висновку, що вирішуючи справу, суди попередніх інстанцій послались на неподання скаржником заяви (рапорту) про призначення в органах поліції, але не встановили факту надання або ненадання скаржнику пропозиції щодо призначення на посаду в органах поліції. З огляду на те, що Верховний Суд як суд касаційної інстанції позбавлений можливості перевіряти правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права інакше, аніж на підставі та в межах встановлених ними фактичних обставин справи та/або самостійно їх встановлювати, оскаржувані судові рішення скасовано і направлено справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки та мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

Тому, визначаючись щодо позовних вимог, суд враховував позицію Верховного суду, оскільки, встановлення таких обставин та підтвердження їх відповідними доказами має значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, в даній справі встановлені фактичні обставини справи, ОСОБА_1 перебував на службі в органах внутрішніх справ з 21.09.2006.

Відповідно до наказу УМВС України в Тернопільській області від 20.03.2013 року № 66 о/с позивач призначений з 20.03.2013 на посаду дільничного інспектора міліції СДІМ МГБ Монастириського РВ (аркуш справи 32, том І).

Наказом УМВС в Тернопільській області від 06 листопада 2015 року №323 о/с згідно з пунктами 10 та 11 розділу XI Закону України Про Національну поліцію та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнено з 06 листопада 2015 року у запас Збройних Сил за пунктом 64 г (через скорочення штатів) капітана міліції ОСОБА_1 , дільничного інспектора міліції СДІМ МГБ Монастириського РВ УМВС України в Тернопільській області, з виплатою компенсації за 30 діб невикористаної чергової відпустки за фактично відпрацьований час у 2015 році (аркуш справи 7, том І).

Не погоджуючи із наказом УМВС в Тернопільській області, позивач звернувся до суду.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Законом, який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України є Закон України Про Національну поліцію від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII).

Відповідно до пункту 1 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII цей Закон набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім:

1) пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування;

2) частини сьомої статті 15 та частини п`ятої статті 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

Відповідно до пункту 4 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з пунктом 8 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

Відповідно до пункту 9 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

За правилами пункту 10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VIII працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Статтею 48 Закону №580-VIII визначено те, що призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Відповідно до статті 18 Закону України Про міліцію від 20.12.1990 №565-XII (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (далі - Положення №114 ).

Згідно з пунктом 8 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу, які досягли встановленого для них пунктом 7 цього Положення віку, підлягають звільненню в запас з постановкою на військовий облік або у відставку.

За правилами частини 5 пункту 8 Положення №114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться у зв`язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

Відповідно до підпункту г частини 64 Положення №114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2015 №730 Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ (далі - Постанова №730) постановлено:

1. Утворити як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції за переліком згідно з додатком 1.

2. Ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком 2.

Спірним у цій справі є питання встановлення факту надання або ненадання позивачу пропозиції щодо призначення на посаду в органах поліції, що впливає на прийнятий відповідачем 1 наказ про його звільнення зі служби в поліції.

Закон №580-VІІІ опублікований в газеті Голос України 06.08.2015 за №141-142, отже, він набрав чинності 07.11.2015 (окрім норм, визначених пунктом 1 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення ).

Із аналізу вказаних правових норм випливає, що тримісячний строк, протягом якого працівники міліції, що виявили бажання проходити службу в поліції, за умови їх відповідності вимогам до поліцейських, передбаченим Законом №580-VІІІ, могли бути прийняті на службу в поліцію, закінчився 06.11.2015.

Враховуючи приписи пунктів 9-10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VІІІ та підпункту г пункту 64 Положення №114, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

Також, відповідно до наведених норм Закону №580-VІІІ, працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських, або шляхом видання наказу про призначення за його згодою, або за результатами проходження конкурсу.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що в першому випадку формою волевиявлення особи слугувало надання згоди на призначення на посаду. При цьому, наданню згоди повинна була передувати пропозиція щодо призначення на відповідну посаду, тобто ініціатива керівництва, оскільки згода особи, по своїй суті, є відповіддю на цю ініціативу, а наслідком такої згоди є призначення особи на посаду у відповідності до узгодженої пропозиції. Отже, особа, попереджена про звільнення внаслідок скорочення штатів, у цьому випадку не має можливості виявити ініціативу і своє волевиявлення здійснює шляхом згоди на ініціативу керівництва. Така ініціатива є обов`язковою, оскільки без неї не може бути встановлено наявність чи відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту г пункту 64 Положення №114. Що стосується другого з наведених вище випадків, то необхідна ініціатива особи щодо участі в конкурсі. Спосіб виявлення такої ініціативи визначається порядком проведення конкурсу та може мати форму письмової заяви (рапорту).

В судовому засіданні суду першої інстанції 21.08.2019 допитано свідка ОСОБА_8 , який працював з позивачем в Монастириському РВ УВМС в Тернопільській області. Свідок повідомив суду, що 04.11.2015 проведено загальні збори працівників Монастириського РВ УВМС в Тернопільській області в актовому залі підрозділу. На зборах працівником відділу кадрів оголошено посади та запропоновано написати заяви за бажанням на переведення на посади, які відповідають штатному розпису, в Національну поліцію для подальшого проходження служби усім працівникам міліції. Свідок зазначив, що запізнився на збори та переписував у ОСОБА_1 , поруч з яким сидів, рапорт на звільнення. Після написання документи були передані по рядах лейтенанту Іваненко. На запитання, чи особисто вручено рапорти і заяви, свідок повідомив, що невідомо, оскільки, вони були передані по рядах.

Разом із тим, позивач в судовому засіданні суду першої інстанції підтвердив, що під час загальних зборів працівників Монастириського РВ УВМС в Тернопільській області, на яких він теж був присутній, було оголошено працівникам посади згідно штатного розпису та запропоновано написати відповідні заяви про намір продовжувати службу в органах поліції. Також, позивач повідомив, що він писав заяву про бажання продовжувати службу в органах Національної поліції на посаді інспектора, проте доказів того, що така заява чи рапорт ним була подана, позивач суду не надав.

З наведеного вище колегія суддів робить висновок, що позивачу була запропонована посада в органах поліції. Зазначене не заперечується також і самим позивачем, який вказує, що на посаду інспектора ним було написано відповідну заяву.

Однак, рапорт позивача про бажання подальшого проходження служби в Національній поліції не надходив, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою УМВС України в Тернопільській області від 08.02.2016 (аркуш справи 27, том І).

Також, із довідки ГУ Національної поліції в Тернопільській області від 08.02.2016 №172/1/05/2016 встановлено те, що заяви ОСОБА_1 з проханням прийняття на службу та призначенням на відповідну посаду до ГУНП в Тернопільській області не надходило (аркуш справи 25, том І).

Таким чином, в установленому порядку рапорт не був доведений позивачем до відома керівництва та не надходив до управління кадрового забезпечення УМВС України в Тернопільській області.

Крім того, слід зазначити, що ОСОБА_1 06.11.2016 підписав обхідний лист у відповідних підрозділах УМВС, отримав трудову книжку та військовий квиток, здав службове посвідчення, про що в особовій справі внесені відповідні відмітки та проставлений його підпис. Жодних зауважень з приводу незаконного звільнення позивач не заявляв (аркуші справи 28 - 29, том І).

Також, відповідно до наведених норм Закону №580-VІІІ, працівник міліції міг бути прийнятий на службу до поліції за умови його відповідності вимогам до поліцейських.

Підставою звільнення зі служби в органах внутрішніх справи є відсутність можливості подальшого використання особи на службі відповідно до підпункту г пункту 64 Положення №114.

Як встановлено судом, 23.10.2015 до УМВС України в Тернопільській області надійшла службова телеграма заступника Міністра - керівника апарата від 22.10.2015 №38576/Тх щодо проведення роз`яснювальної роботи серед особового складу ОВС Тернопільської області щодо проведення реформування міліції та переходу в Національну поліцію.

Як випливає із тексту висновку службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни посадовими особами Монастириського відділення поліції Теребовлянського ВП ГУНП в Тернопільській області та УКЗ ГУНП в області від 03.03.2016 (аркуші справи 58-62, том І) на виконання даної вказівки керівництвом УМВС зібрано усіх керівників галузевих служб та райвідділів міліції області з метою вирішення питання та надання пропозицій щодо кожного працівника міліції, який на їх бачення, із врахуванням об`єктивних причин не може проходити службу в Національній поліції.

Під час проведення даної наради, начальником Монастириського РВ УВМС України в Тернопільській області майором міліції ОСОБА_9 було висунуто на обговорення трьох його підлеглих працівників, в тому числі, капітана міліції ОСОБА_1 . Під час обговорення позивачу надано негативну характеристику, зазначено, що його дії в подальшому могли призвести до скоєння надзвичайних подій.

Також, відповідно до довідки-витягу з послужного списку по стягненнях та заохоченнях ОСОБА_1 (аркуші справи 30-31, том І) та висновку про звільнення з органів внутрішніх справ дільничного інспектора міліції Монастириського РВ УВМС України в Тернопільській області капітана міліції ОСОБА_1 від 06.11.2015 (аркуш справи 56, том І) позивач при виконанні вказівок може допускати недбалість, за що одинадцять разів притягався до дисциплінарної відповідальності.

У зв`язку із цим колегією УМВС України в Тернопільській області прийнято рішення щодо недоцільності прийняття 20 працівників міліції для подальшого проходження служби в Національній поліції, про що були складені відповідні списки та погоджені з начальником УМВС. До списку осіб, подальше проходження служби в поліції яким є недоцільним, включений також позивач.

Іншою підставою прийняття особи на службу в поліцію є прийняття за результатами проходження конкурсу, що передбачено статтями 52-56 Закону №580-VIII. Разом із тим, судом встановлено, що позивачем не подавались документи на проходження конкурсу на посаду поліцейського.

Також, як зазначено вище, відповідно до приписів пунктів 9-10 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення Закону №580-VІІІ та підпункту г пункту 64 Положення №114, працівник міліції міг бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи через скорочення штатів виключно у разі відмови від проходження служби в поліції та/або неприйняття на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

Таким чином, навіть у разі написання заяви (рапорту) про призначення на посаду в органах поліції, працівник міліції може бути звільнений зі служби в органах внутрішніх справи, - за умови відсутності можливості подальшого використання на службі.

Судом встановлено, що колегією УМВС України в Тернопільській області прийнято рішення щодо недоцільності прийняття 20 працівників міліції для подальшого проходження служби в Національній поліції, про що були складені відповідні списки та погоджені з начальником УМВС. До списку осіб, подальше проходження служби в поліції яким є недоцільним, включений також позивач.

Підсумовуючи неведене, суд встановив, що позивачу була запропонована посада в органах поліції, про призначення на яку ним була написана відповідна заява, однак, вказана заява за відсутності належного контролю з боку позивача (в тому числі збоку працівників Монастириського РВ УМВСУ в Тернопільській області) не була передана вищому керівництву.

Однак, сам факт написання вказаної заяви не є безумовою призначення на посаду в органах поліції, оскільки в будь-якому випадку перевірялась можливість подальшого використання особи на службі.

Разом з тим, як встановлено судом, колегією УМВС України в Тернопільській області прийнято рішення щодо недоцільності прийняття позивача на службу в поліції, що виключає можливість подальшого використання його на службі.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, в адміністративному процесі, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень тягар доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача - суб`єкта владних повноважень, який повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, що можуть бути використані як докази у справі.

З огляду на викладене, суд вважає, що звільнення ОСОБА_1 відбулось у спосіб, на підставі та в межах вимог чинного законодавства України.

В свою чергу, враховуючи, що вимоги про поновлення позивача на посаді, зобов`язання виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу та завданої моральної шкоди, є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, суд зазначає про відсутність підстав для їх задоволення у повному обсязі.

Отже, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню в повному обсязі, а судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із статтею 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2019 року у справі №819/94/16 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.В. Ільчишин

Судді В.В. Гуляк

Р.Й. Коваль

Повний текст постанови складено 24.02.2020