Постанова

від 19.02.2020 по справі 390/586/19

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року м. Кропивницький

справа № 390/586/19

провадження № 22-ц/4809/84/20

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Голованя А.М. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Кіселика С.А.,

за участю секретаря судового засідання Деменко О.І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи - приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу - Бєліський Ігор Дмитрович, ОСОБА_3 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року у складі судді Бойко І.А.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання недійсним договору міни земельних ділянок.

В обґрунтування позову зазначав, що 12.04.2017 між ОСОБА_3 і ним, з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 , укладено безоплатний договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу - Бєлінським І.Д. та зареєстровано в реєстрі за номером 269. Відповідно до умов договору ОСОБА_1 і ОСОБА_3 у власність ОСОБА_2 передана земельна ділянка площею 9,7848 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:0139, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області. У свою чергу позивачу і ОСОБА_3 передана земельна ділянка площею 0,0100 га, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка до укладення договору міни належала відповідачу на праві приватної власності.

Право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку кадастровий номер 3522580900:02:000:0139 зареєстровано в Державному реєстрі відповідно до Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 34756096 від 12.04.2017 приватним нотаріусом Бєлінським І.Д. Кропивницького міського нотаріального округу Кіровоградської області. Вищезазначена інформація підтверджується копією інформаційної довідки №103980853 від 16.11.2017.

Відповідно до умов договору міни, йому та ОСОБА_3 передано земельну ділянку площею 0,0100 га, розташовану на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, яка до укладання договору міни, на праві приватної власності, належала відповідачу.

Позивач вважає, що договір міни є недійсним та укладений з порушенням законодавства, яке регулює відчуження та порядок набуття права власності на земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зокрема зазначає, що його укладено з порушенням п.15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України, яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв). Крім того, зазначений договір порушує публічний порядок, оскільки правочином порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, що позивач вважає окремою підставою визнання зазначеного договору недійсним.

В заяві про застосування норм матеріального права позивач просив врахувати правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/1506/18 яким визначено, що договором міни (бартеру) може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, а Законом України № 2498-VIII від 10.07.2018 року встановлено обов`язкову умову рівноцінності земельних ділянок, які обмінюються, або різниця між нормативними грошовими оцінками яких становить не більше 10 відсотків. (а.с. 66-70)

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що позивачем не доведено недійсність договору міни (обміну), укладеного між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , та доводи позивача про порушення при укладенні договору міни пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) є необґрунтованими. Вказівки позивача про порушення публічного порядку не доведено належними, допустимими та достатніми доказами.

Аргументи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторонами добровільно визначено у договорі, що обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

В своїй апеляційній скарзі позивач зазначає, що рішення суду не відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України. Судом першої інстанції помилково визначено, що наведені ним правові висновки щодо правомірності оспорюваного правочину у даній справі, узгоджуються з правовими визначеннями постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року по справі №227/1506/18, у відповідності до яких, обмін земельними ділянками сільськогосподарського призначення визначається проведеним у відповідності до закону якщо договір міни укладено до 01.01.2019, а також без додержання раніше встановлених обмежень щодо: місця розташування ділянок, категорії сільськогосподарських земель, застережень щодо правовстановлюючого документу на право власності (земельний сертифікат або державний акт), співмірності площ та вартості обміняних ділянок за умови доплати різниці їх оціночної вартості, що передбачено ч.3 ст.715 ЦК України, а також повністю відповідає інтересам сторін правочину у зазначеній справі, на відміну від сторін по безоплатному договору міни у даній справі.

Позивач вважає, що застосовуючи у даній справі правові визначення наведені в постанові ВП ВС по справі № 227/1506/18, суд не врахував суттєві відмінності в наведених справах, як в обставинах, так і в наслідках для сторін договору міни при застосування реституції у разі визнання договору недійсним.

ОСОБА_1 зазначає, що на підставі правових визначень щодо застосування норм права наведених Верховним Судом з врахуванням обставини у справі № 227/1506/18, можливо стверджувати, що обмін земельними ділянками, який проведено не за схемою пай на пай відповідає закону (пункту 15 розділу X Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, та статей 715 і 716 ЦК України) лише у разі якщо такий обмін відбувся до 01.01.2019, а договором міни передбачена грошова доплата різниці вартості обміняних земельних ділянок, або такий обмін відбувся з рівною нормативно-грошовою оцінкою ділянок.

Суд першої інстанції неправильно визначив, що правозастосовні висновки Великої Палати ВС у справі № 227/1506/18, є дозволом на беззастережну легалізацію договорів міни земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Крім цього, сам зміст цієї постанови не містить посилань на допустимість обміну без доплати в різниці вартості обміняних ділянок, натомість постановою визначено критерії яким повинен відповідати дозволений законом договір міни. В даній справі обмін відбувся у співвідношенні площі та грошової оцінки обміняних земельних ділянок - 1:1000, що не відповідає вимогам статті 716 ЦК України, якою передбачено, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Укладений договір суперечить правовим визначенням наведених ч.3 ст.509 ЦК України, відповідно до яких зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Позивач вважає, що невірне трактування судом першої інстанції правових висновків Великої Палати Верховного Суду по справі №227/1506/18 щодо застосування норм матеріального права до подібних правовідносин, призвело до ухвалення незаконного рішення, яке також суперечить засадам рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, а тому просить скасувати його та постановити нове рішення про задоволення позову.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзивів на апеляційну скаргу не надходило, що згідно вимог ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду оскарженого судового рішення.

В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача та третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити. Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги і просив її відхилити.

Суд першої інстанції встановив такі обставини

12.04.2017 між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір міни (обміну), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І.Д. та зареєстрований в реєстрі за № 269 (а.с.13-16). Відповідно до договору ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 міняють (обмінюють), передають у власність один одному належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , - земельну ділянку площею 9,7848 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:2005, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_4 - земельну ділянку, площею 0,0100 га, що розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення якої: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , що є предметом цього договору, підтверджується свідоцтвами про право на спадщину, посвідчених 03.06.2015 державним нотаріусом Кіровоградської районної державної нотаріальної контори Узловою-Айзіме С.Ю., за реєстровими номерами 1-200, 1-201. Вказане право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з реєстру № 38489750 від 03.06.2015.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , що є предметом цього договору, підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 17.07.2015 № 40803602, зареєстрованого Реєстраційною службою Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області. Вказане право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджено витягом з реєстру № 40803951 від 17.07.2015.

Згідно договору міна (обмін), за домовленістю сторін, проводиться без доплати. Такий обмін земельними ділянками визначений сторонами за взаємним погодженням, за відсутності примусу як будь-якої із сторін, так і з боку третіх осіб, а також збігу будь-яких важких обставин. Експертна оцінка відчужуваної земельної ділянки, що належить ОСОБА_1 і ОСОБА_3 становить 150446,00 грн, експертна оцінка відчужуваної земельної ділянки, що належить ОСОБА_4 , становить 154,00 грн.

Інформація щодо укладення договору підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, номер запису про право власності: 19951587 від 12.04.2017 (а.с.11-12).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

За приписами ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч.ч.1, 6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими та позивачем не доведено недійсність договору міни (обміну).

Такий висновок суду ґрунтується на законі та відповідає обставинам справи.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується.

Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Порядок обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення шляхом їх обміну визначено нормами Цивільного кодексу (далі - ЦК) України, Земельного кодексу (далі - ЗК) України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) (далі - Закон).

Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них (ч. 2 ст. 78 ЗК України).

Земельне законодавство України базується на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (п. в ч. 1 ст. 5 ЗК України).

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Згідно ч. 1 ст. 131 ЗК України, громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Укладення таких угод здійснюється відповідно до ЦК України з урахуванням вимог ЗК України (ч. 2 ст. 131 ЗК України).

Відповідно до ст. 715 ЦК України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.

Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін.

Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості.

Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов`язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п.15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, у разі якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву.

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку (абзац 11 ч. 1 ст. 5 Закону).

Частина 1 ст. 14 Закону визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці 11 ч. 1 ст. 5 Закону повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку (з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22 травня 2018 року, що набуло статусу остаточного 22 серпня 2018 року, у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16), ЄСПЛ встановив порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (§ 149).

Суд вказав, що Законодавча заборона відчуження земельних ділянок становить втручання у мирне володіння майном заявників (§ 104).

Заборона відчуження та її продовження мали підґрунтя у національному законодавстві, яке ніколи не визнавалось неконституційним (§ 105).

Органи влади України послідовно протягом майже двох десятиліть визначали своєю метою кінцеве запровадження належним чином врегульованого ринку землі, розглядаючи заборону відчуження як проміжний етап на шляху до досягнення цієї мети.

Сам характер заборони відчуження, проголошена ціль її запровадження та продовження полягали по суті у наданні часу для розгляду можливих альтернатив абсолютній забороні продажу (§ 129).

Рішення ЄСПЛ від 22 травня 2018 року у справі Зеленчук і Цицюра проти України (Zelenchuk and Tsytsyura v. Ukraine, заяви № 846/16 і № 1075/16) не може трактуватися як спеціальний дозвіл на вільний обіг земельних ділянок сільськогосподарського призначення безвідносно до приписів нормативних актів України.

Такий висновок відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (касаційне провадження № 14-66цс19) (далі - Постанова), у якому Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 215 ЦК України передбачено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

У позовній заяві позивач, як на підставу для визнання договору недійсним, посилався на те, що оскаржуваний договір був укладений під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України, а також на те, що договір міни, укладений між сторонами, порушує публічний порядок, оскільки правочином порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, а відтак являється нікчемним.

Суд вважає, що наведені позивачем підстави для визнання договору недійсним є взаємовиключними і тому договір не може бути визнаний недійсним одночасно з цих двох підстав.

Помилковим є посилання позивача на приписи ст.228 ЦК України, якою визначені правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.

До правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем, як сторін оспорюваного договору міни земельними ділянками, не можуть бути застосовані положення ст.228 ЦК України, оскільки укладений між ними правочин не порушує публічний порядок, він не був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази й надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 81, 89 ЦПК України, суд приходить до висновку, що оскаржуваний договір відповідає приписам статей 203, 715 ЦК України та не суперечить підпункту б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній на час укладення договору міни, тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.

Твердження позивача про те, постановою Великої Палати ВС від 15 травня 2019 року не визначено дозвіл на обмін земельних ділянок без доплати в різниці їх вартості, що не врахував суд першої інстанції, є помилковим.

Зокрема, Велика Палата проаналізувавши ст. 715 ЦК України лише констатувала, що отримання доплати за договором міни не суперечить ч. 3 ст. 715 ЦК України, якою передбачено можливість встановлення доплати в договорі міни за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості (п. 43-44 Постанови).

Таким чином, доплата за договором міни не є критерієм законності чи незаконності укладеного договору міни земельних ділянок, а Постанова від 15 травня 2019 року не містить жодного висновку про обов`язковість такої доплати.

Оскільки доводи апеляційної скарги, що оспорюваний договір вчинено, або: під впливом помилки (ст.229 ЦК України), під впливом обману (ст.230 ЦК України), під впливом тяжкої обставини (ст.233 ЦК України), для приховання іншого правочину (удаваний правочин) (ст.233 ЦК України), тимчасової недієздатності, не були предметом дослідження в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції не входить в обговорення, щодо наявності визнання оспорюваного договору міни з зазначених підстав.

Позивач в апеляційній скарзі безпідставно посилався на ч. 2 ст. 37-1 ЗК України, якою передбачено, що обмін (міна) земельної ділянки державної або комунальної власності, розташованої у масиві земель сільськогосподарського призначення, на іншу земельну ділянку, розташовану у цьому ж масиві, здійснюється лише у разі, якщо обидві земельні ділянки мають однакову нормативну грошову оцінку або різниця між нормативними грошовими оцінками становить не більш як 10 відсотків.

Зокрема дана стаття регулює обмін земельними ділянками державної та комунальної власності та була введена в дію Законом № 2498-VIII від 10.07.2018, а тому не була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

З урахуванням того, що інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи позивача.

Відтак, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За таких обставин суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яке відповідно до положень ст. 375 ЦПК України зміні чи скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 21 лютого 2020 року.

Головуючий суддя А.М. Головань

Судді С.М. Єгорова

С.А. Кіселик