Постанова

від 10.02.2021 по справі 390/586/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

10 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 390/586/19-ц

провадження № 61-6204св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,

Шиповича В. В. (суддя - доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінський Ігор Дмитрович, ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області, у складі судді Бойко І. А., від 10 вересня

2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду, у складі колегії суддів: Голованя А. М., Єгорової С. М., Кіселика С. А., від 19 лютого

2020 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінський І. Д., ОСОБА_3 , про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги ОСОБА_1 мотивовані тим, що 12 квітня 2017 року між ним і ОСОБА_3 , з однієї сторони, та відповідачем ОСОБА_2 , з іншої сторони, був укладений безоплатний договір міни (обміну) земельних ділянок, який посвідчено приватним нотаріусом Кропивницького міського нотаріального округу Бєлінським І. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 269 (далі - договір міни). Відповідно до умов договору міни ОСОБА_1 і ОСОБА_3 передали у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 9,7848 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:0139, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, а ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 і ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,0100 га, кадастровий номер 3522580900:02:000:2791, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Позивач вважав, що договір міни укладено з порушенням пункту 15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України (далі - ЗК України), яким встановлено заборону відчуження земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних часток (паїв). Також стверджував, що договір міни порушує публічний порядок, оскільки ним порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, що є окремою підставою визнання зазначеного договору недійсним.

Звертав увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 227/1506/18 та положення статті 37-1 ЗК України.

Посилаючись на викладене, позивач просив суд визнати недійсним договір міни (обміну) від 12 квітня 2017 року, укладений між ним, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 10 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що наведені позивачем обставини не доводять наявність підстав для визнання недійсним договору міни від 12 квітня 2017 року. Доводи позивача про порушення, при укладенні договору міни, пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України та Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) суд визнав необґрунтованими, а посилання на порушення публічного порядку недоведеними. Крім того, суд звернув увагу, що Закон України № 2498-VIII

від 10 липня 2018 року набрав чинності 01 січня 2019 року та його норми не можуть бути застосовані при вирішенні питання про визнання недійсним договору, який укладено 12 квітня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня

2019 року залишено без змін.

Приймаючи постанову від 19 лютого 2020 року, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому апеляційний суд відхилив доводи

ОСОБА_1 про те, що оскаржене рішення суду суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2020 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 10 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 лютого 2020 року, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі та витребувано її матеріали із районного суду.

У липні 2020 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначив неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 та у постанові Верховного Суду від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 (пункт 1 частини другої

статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Вказує, що поза увагою судів залишилося те, що предметом договору міни є вилучені з цивільного обороту об`єкти цивільних прав, які не можуть бути предметом угод та переходити від одного до іншого власника в межах цивільно-правових правовідносин, отже, на підставі статті 111 ЗК України, щодо земельних паїв на час дії мораторію наявне обтяження.

Зазначає, що до договору міни застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу та зобов`язання має ґрунтуватися на засадах достовірності, розумності, справедливості, тоді як оспорюваний договір міни не відповідає таким засадам, оскільки за цим договором сторони обміняли земельну ділянку значно більшого розміру на земельну ділянку меншого розміру без отримання будь-яких доплат, що є підтвердженням укладення договору міни під впливом: помилки; обману, тяжкої обставини, кримінального злочину відносно позивача.

Стверджував, що недійсність (нікчемність) договору міни визначена підпунктом б пункту 15 Розділу Х Перехідних положень ЗК України,

частиною другою статті 228, статтями 509 та 716 ЦК України.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 квітня 2017 року між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір міни (обміну), посвідчений приватним нотаріусом Кіровоградського міського нотаріального округу Кіровоградської області Бєлінським І. Д. та зареєстрований в реєстрі за № 269.

Відповідно до договору ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 міняють (обмінюють), передають у власність один одному належне їм на праві власності нерухоме майно, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 - земельну ділянку площею 9,7848 га, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а ОСОБА_4 - земельну ділянку, площею 0,0100 га, яка розташована на території Бережинської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , що є предметом договору міни, підтверджено свідоцтвами про право на спадщину, виданими 03 червня 2015 року державним нотаріусом Кіровоградської районної державної нотаріальної контори та зареєстрованими за № 1-200,

№ 1-201.

Право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 , що є предметом договору міни, підтверджено свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 40803602 від 17 липня 2015 року, зареєстрованим Реєстраційною службою Кіровоградського районного управління юстиції Кіровоградської області.

Відповідно до пункту 5 договору, обмін земельних ділянок проводиться без грошової доплати.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої-другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до статей 177, 181 ЦК України, статті 79 ЗК України земельна ділянка є об`єктом цивільних прав.

Земельне законодавство базується зокрема на принципі невтручання держави у здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом (пункт в частини першої статті 5 ЗК України).

Згідно із частиною першою статті 81 ЗК України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

Пункт 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (у редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору міни), встановлював, що до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 01 січня 2018 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами а та б цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Встановлена пунктом 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення

(у редакції, чинній до 01 січня 2019 року), передбачала винятки, одним з яких була можливість обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону, а не земельної частки (паю) на іншу земельну частку (пай).

Відповідно до пункту а частини першої статті 81 ЗК Українигромадяни України набувають право власності на земельні ділянки, зокрема, на підставі їх придбання за договором міни.

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов`язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін (стаття 715 ЦК України).

У разі, якщо власник земельної ділянки, яка знаходиться всередині єдиного масиву, що використовується спільно власниками земельних ділянок чи іншими особами для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виявляє бажання використовувати належну йому земельну ділянку самостійно, він може обміняти її на іншу земельну ділянку на межі цього або іншого масиву (частина перша статті 14 Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) ) (далі - Закон № 899-IV).

Сільські, селищні, міські ради в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) оформляють матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку

(абзац одинадцятий частини першої статті 5 Закону № 899-IV).

Частина перша статті 14 Закону № 899-IV визначає один з випадків можливого обміну земельними ділянками, що використовуються їхніми власниками для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а не регулює обмін земельними частками (паями), права на які підтверджені сертифікатом, і розподіленими та визначеними у натурі земельними ділянками, які ще не зареєстровані за власниками земельних часток (паїв).

Стаття 14 Закону № 899-IV не забороняє можливість обміну земельними ділянками, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в інших випадках, ніж той, який визначений у частині першій цієї статті, як і не забороняє можливість обміну іншими, ніж призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельними ділянками сільськогосподарського призначення.

Заборона відчуження земельних ділянок сільськогосподарського призначення, визначена у підпункті б пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України у редакції, чинній до 01 січня 2019 року, та виключення з неї можливості обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону стосуються не тільки земельних ділянок, що використовуються для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, а й інших земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Наявність у сільських, селищних, міських рад і районних державних адміністрацій передбаченого в абзаці одинадцятому частини першої

статті 5 Закону № 899-IV повноваження оформляти матеріали обміну земельними частками (паями), проведеного за бажанням їх власників до моменту видачі державних актів на право власності на земельну ділянку

(з 01 січня 2019 року - до моменту державної реєстрації права власності на земельну ділянку), не виключає можливість обміну згідно з чинним законодавством земельними ділянками, на які вже були видані державні акти на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

За таких обставин укладення договору міни вказаних земельних ділянок після оформлення правовстановлюючих документів на них не суперечило пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України (в редакції, чинній на час укладення оспорюваного договору).

Відповідні висновки щодо застосування Закону України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у взаємному зв`язку з положеннями розділу Х Перехідні положення ЗК України викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18, у якій відступлено від висновків, викладених у постановах Верховного Суду України

від 05 листопада 2014 року у справі № 6-172цс14, від 11 лютого 2015 року у справі № 6-5цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-464цс16.

Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договору міни, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір укладено з порушенням пункту 15 розділу Х Перехідні положення ЗК України. Також стверджував, що договір міни порушує публічний порядок, оскільки ним порушено правовий режим обмежених в обігу об`єктів цивільного права, що є окремою підставою визнання зазначеного договору недійсним.

Натомість відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про недоведеність, зазначених позивачем правових підстав для визнання договору міни недійсним.

При цьому суди вказали, що доводи позивача про проведення обміну земельних ділянок без грошової доплати та нерівноцінність обміну є безпідставними, оскільки сторони добровільно вказали у договорі про обмін земельних ділянок без грошової доплати.

Положення статті 37-1 ЗК України не можуть бути застосовані при вирішенні розглядуваної справи, оскільки Земельний кодекс України доповнено

статтею 37-1 згідно із Законом України № 2498-VIII від 10 липня 2018 року, який набрав чинності 01 січня 2019 року, в той час як оспорюваний договір укладено 12 квітня 2017 року.

Верховний Суд погоджується із висновками судів про відсутність підстав вважати, що оспорюваний правочин суперечить публічному порядку.

Висновки судів у розглядуваній справі відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах: від 29 квітня 2020 року у справі

№ 390/1153/17, від 26 серпня 2020 року у справі № 390/233/18, від 01 жовтня 2020 року у справі № 390/1671/18, від 12 листопада 2020 року у справі

№ 398/1684/18, та не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року в справі № 227/1506/18.

Доводи касаційної скарги, про наявність правових підстав для визнання правочину недійсним, передбачених статтями 229, 230, 233 ЦК України, підлягають відхиленню, оскільки позовна заява не була обґрунтована наявністю цих підстав.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга статті 400 ЦПК України).

Посилання заявника на неврахування судами при ухвалення оскаржуваних судових рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду

від 09 січня 2019 року у справі № 759/2328/16 є безпідставним, оскільки вказана постанова прийнята за інших фактичних обставин справи.

Таким чином суди попередніх інстанцій розглядаючи справу в межах заявлених вимог правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, встановили обставини справи, які мають значення для її вирішення, не допустили порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскаржених судових рішень.

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400 , 402 , 409 , 410 , 416 , 419 ЦПК України , Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області

від 10 вересня 2019 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян С. Ф. Хопта В. В. Шипович