Ухвала

від 20.02.2020 по справі 161/21349/19

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/21349/19

Провадження № 2/161/943/20

У Х В А Л А

20 лютого 2020 року Луцький міськрайонний суд Волинської області

в складі:

головуючого - судді Рудської С.М.

при секретарі - Ярмолюк В.С.

за участі:

представника позивачів - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у підготовчому засіданні в залі суду в м. Луцьку заяву представника позивачів ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовомОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення частки доходу від використання спільного нерухомого майна отриманого у спадщину

В С Т А Н О В И В:

26.12.2019 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 звернулися до суду з вищевказаною позовною заявою до ОСОБА_5 , в якій просять суд стягнути з останньої на свою користь не отриманий прибуток з використання нею спадкового майна у підприємницькій діяльності за 2019 року в сумі по 169853,5 грн. в користь кожного.

20.02.2020 року в підготовчому засіданні представником позивачів було подано заяву про забезпечення позову на обгрунтування якої він зазначив, що відповідачці на праві власності належить 1/6 частки незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , вартість якої становить 163565 грн., що є співрозмірним заявленим позовним вимогам. Зважаючи на те, що сторони у справі перебувають у неприязних стосунках, які виникли з приводу поділу спадкового майна, невжиття заходів забезпечення позову в частині стягнення з відповідачки грошових коштів може істотно ускладнити, а за певних дій відповідачки, унеможливити виконання рішення суду в даній справі. Так, накладення арешту на частку в нежитловій нерухомості не завдасть майнових збитків відповідачці, а лише частково та строково обмежить її право на розпорядження цим майном, а тому зустрічне забезпечення є недоцільним. На підставі викладеного, просить суд винести ухвалу про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/6 частку незавершеного будівництвом критого торгового центру зі стоянкою автомобілів готовністю 24% за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_5 (а.с. 56). Заяву про забезпечення позову підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідачки в судовому засіданні заперечував щодо задоволення заяви про забезпечення позову, суду пояснив, що дана заява не містить вмотивованих доказів щодо доцільності та необхідності забезпечення позову. Накладення арешту на належне відповідачці ОСОБА_5 майно буде порушувати її право власності.

Вислухавши думку представників сторін, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно до п. п. 1, 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК України, позов забезпечуються накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії.

Частиною 2 ст. 150 ЦПК України передбачено, що суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

Забезпечення позову, по своїй суті, застосовується з метою надання гарантії виконання в майбутньому прийнятого судового рішення та виключно в разі такої необхідності, при цьому, такі заходи мають бути співмірними заявленим позивачем вимогам.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову (далі - Постанова № 9), - забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою. Керуючись наведеними нормами процесуального законодавства та з урахуванням роз`яснень Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суди мають здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

При цьому відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов`язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 79, ч. 1 ст. 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Отже, зі змісту ст. ст. 149 та 151 ЦПК України вбачається, що до предмету доказування під час розгляду заяви про забезпечення позову, зокрема входять обставини, які свідчать про те, що невжиття цих заходів може істотно ускладнити чи унеможливити у майбутньому виконання рішення суду.

Суд вказує, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

У своїй заяві про забезпечення позову представник позивача зазначає, що невжиття заходів забезпечення позову в частині стягнення з відповідачки грошових коштів може істотно ускладнити, а за певних дій відповідачки, унеможливити виконання рішення суду в даній справі.

Однак, посилаючись на необхідність забезпечення позову, з метою унеможливлення відчуження спірного майна, заявник не надає жодних належних, достовірних та достатніх доказів для підтвердження доцільності, а відтак й необхідності в забезпеченні позову, а мотивація заяви ґрунтується виключно на припущеннях, що суперечить ч. 1 ст. 81 ЦПК України.

Також, суд приймає до уваги положення ст. 41 Конституції України, відповідно до якої кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Враховуючи вищезазначені положення ст. ст. 149, 150 ЦПК України, відповідні роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України, а також те, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб, суд вважає за необхідне у задоволенні заяви про застосування заходів забезпечення позову відмовити.

Керуючись ст. ст. 149-150, 153, 157, 353-354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволені заяви представника позивачів ОСОБА_1 про забезпечення позову в цивільній справі за позовомОСОБА_3 , ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення частки доходу від використання спільного нерухомого майна отриманого у спадщину - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у разі складення ухвали відповідно до ч. 6 ст. 259 ЦПК України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги на ухвалу суду. У разі подання апеляційної скарги, ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Ухвала у повному обсязі складена 25 лютого 2020 року.

Суддя Луцького міськрайонного

суду Волинської області С.М. Рудська