Постанова

від 12.02.2020 по справі 357/4496/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 357/4496/18

провадження № 61-11794св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С., Погрібного С. О.,

Яремка В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2019 року у складі судді Орєхова О. І. та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Верланова С. М., Яворського М. А.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат (далі - ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат , товариство), третя особа - ОСОБА_2 , про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

На обґрунтування позову посилалася на таке. З 1999 року вона працювала у Дочірньому підприємстві акціонерного товариства Київхліб Білоцерківський хлібокомбінат (далі - ДП АТ Київхліб Білоцерківський хлібокомбінат ), правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат (далі - ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат ). З 03 вересня 2012 року переведена на посаду техніка-технолога на постійно. Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) від 23 січня 2018 року № 0770607 їй встановлено другу групу інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з впливом аварії на ЧАЕС, на строк до 01 лютого 2021 року. У цій довідці зазначено, що ОСОБА_1 може працювати у спеціально створених умовах. 07 березня 2018 року позивач звернулася із заявою до директора ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат , в якій просила встановити їй скорочений робочий день на посаді техніка-технолога та не залучати її до праці в нічні зміни. 26 березня 2018 року позивачу було запропоновано посади укладальника-пакувальника та підсобного робітника, однак у будь-яких медичних документах відсутні рекомендації щодо її працевлаштування саме на ці посади. 27 березня 2018 року відбулося засідання профспілкового комітету, надано згоду на звільнення ОСОБА_1 техніка-технолога 1 категорії за пунктом 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я. Того ж дня, 27 березня 2018 року, т.в.о. директора ОСОБА_3 підписав наказ про її звільнення. Посилаючись на відсутність висновку МСЕК, де було б зазначено, що її стан здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків та на порушення визначеного законом порядку звільнення, позивач просила скасувати наказ про звільнення від 27 березня 2018 року № 98-ос, поновити її на займаній посаді техніка-технолога у ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, мотивоване тим, що звільнення позивача із займаної посади відбулось відповідно до норм чинного законодавства.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин справи, які мають значення для справи та не надали належної правової оцінки обставинам, встановленим під час розгляду справи. Наявність інвалідності другої групи без медичного висновку про неможливість виконувати відповідну роботу сама по собі не може слугувати підставою для розірвання трудового договору та не має наслідком звільнення працівника з роботи на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Доказом невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я може бути тільки відповідний медичний висновок МСЕК, яким працівника визнано особою з інвалідністю і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує. В медичних документах, наявних у матеріалах справи, відсутні зафіксовані факти виявленої професійної невідповідності позивача, проте суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не оцінили зазначені медичні документи та не надали їм оцінки.

На думку заявника, суди неправильно застосовали частину третю статті 17 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , яка забороняє розривати трудовий договір з мотивів інвалідності.

Запропоновані позивачу вакантні посади не були пристосовані до потреб позивача з урахуванням його професії, спеціальності, освіти, кваліфікації та досвіду, а тому відповідач порушив норми частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

Також суди не перевірили наявності належного обсягу повноважень у третьої особи - ОСОБА_2 на звільнення позивача, а також не дослідили доводи позивача щодо порушення трудового законодавства під час отримання згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 .

У серпні 2019 року надійшов відзив ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат на касаційну скаргу, в якому товариство просило відхилити касаційну скаргу ОСОБА_1 , а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2020 року справу призначено до розгляду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ від 15 січня 2020 року №460-ІХ (далі - Закон №460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, а тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом №460-ІХ.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що з 1999 року ОСОБА_1 працювала у ДП АТ Київхліб Білоцерківський хлібокомбінат . Відповідно до записів у трудовій книжці з 03 вересня 2012 року ОСОБА_1 переведена на посаду техніка-технолога на постійно.

У 2015 році ДП АТ Київхліб Білоцерківський хлібокомбінат реорганізовано у ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат , про що зроблено відмітку в трудовій книжці ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 23-25).

Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією від 23 січня 2018 року № 0770607 ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним із впливом аварії на ЧАЕС, на строк до 01 лютого 2021 року. У цій довідці щодо умов та характеру праці зазначено, що ОСОБА_1 може працювати в спеціально створених умовах (т. 1, а. с. 11).

У пункті 13 Обмеження життєдіяльності Індивідуальної програми реабілітації від 23 січня 2018 року № 234 (далі - ІПР), яка видана ОСОБА_1 , вказано вид та ступінь обмежень життєдіяльності позивача, а саме: обмеження мають виражений характер до самообслуговування, до пересування, до орієнтації, до контролю за своєю поведінкою, до трудової діяльності.

Пункт 14 ІПР Реабілітаційні заходи та їх реалізація , розділ 5 Трудова реабілітація , передбачають докладний опис усіх чинників та елементів майбутньої трудової діяльності позивача. При заповненні цього пункту обов`язково вказується: протипоказання за станом здоров`я особи з інвалідністю до професійної діяльності; показані інваліду умови праці (важкість, напруженість, режим праці та відпочинку, форма організації праці, санітарно-гігієнічні чинники); у разі можливого продовження інвалідом роботи за своєю професією із зменшенням обсягу роботи - необхідні обмеження щодо виконання окремих посадових і функціональних обов`язків, планових завдань; у разі потреби - наводяться особливі вимоги до охорони праці і техніки безпеки (до роботи на висоті), біля механізмів, що рухаються, з енергоустаткуванням та інші; необхідні для виконання роботи за професією спеціальні пристосування (тифлотехнічні, сурдотехнічні та інші засоби) і спеціальні вимоги з організаційно-технічної та ергономічної адаптації робочого місця щодо особливості патології особи з інвалідністю; раціональне працевлаштування - указується перелік рекомендованих професій і видів праці (т. 1, а. с. 12).

За рекомендацією МСЕК майбутня трудова діяльність позивача згідно з інформацією в розділі Трудова реабілітація на період встановлення інвалідності: позивачу не визначено переліку робіт та професій, доступних за станом здоров`я, та зазначено, що позивач може працювати в спеціально створених умовах. Місцем проведення трудової реабілітації визначено ТЦЗ - територіальний центр зайнятості.

Відповідно до листа Комунального закладу Київської обласної ради Обласне бюро медико-соціальної експертизи від 05 березня 2018 року № 63/61 ІПР ОСОБА_1 від 23 січня 2018 року № 234 містить заповнені графи щодо видів та ступеня обмеження життєдіяльності, зокрема у пункті 13.6 ІПР зазначено ступінь обмеження до трудової діяльності у графі 11, тобто обмеження другого ступеня, зокрема і за професією техніка-технолога (т. 1, а. с. 13, 65).

ТОВ Білоцерківський хлібокомбінат надіслало позивачу пропозицію від 26 березня 2018 року № 01-4/98, в якій запропонувало ОСОБА_1. продовжити працювати у товаристві на інших посадах, а саме: укладальником-пакувальником ІІІ розряду з режимом неповного робочого дня з годинною тарифною ставкою 15,95 грн та підсобним робітником з режимом неповного робочого дня з окладом 2 493 грн (т. 1, а. с. 16).

Позивач від запропонованих професій та підпису в пропозиції відмовилась, про що свідчить акт від 26 березня 2018 року № 2 (т. 1, а. с. 17).

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету від 27 березня 2018 року № 96 профспілкова організація надала згоду на звільнення ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 18).

Наказом від 27 березня 2018 року за № 98-ос ОСОБА_1 звільнено з 27 березня 2018 року, у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я (т. 1, а. с. 19).

Статтею 43 Конституції України передбачено, що громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Стаття 21 КЗпП України закріплює рівність трудових прав громадян України.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню цієї роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці.

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

При розгляді справ про звільнення за пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України, суд може визнати правильним припинення трудового договору в тому разі, якщо встановить, що воно проведено на підставі фактичних даних, які підтверджують, що внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я (стійкого зниження працездатності) працівник не може належно виконувати покладених на нього трудових обов`язків чи їх виконання протипоказано за станом здоров`я або небезпечне для членів трудового колективу чи громадян, яких він обслуговує, і неможливо перевести, за його згодою, на іншу роботу.

Частиною першою статті 170 КЗпП України встановлено, що працівників, які потребують за станом здоров`я надання легшої роботи, власник або уповноважений ним орган повинен перевести, за їх згодою, на таку роботу відповідно з медичним висновком тимчасово або без обмеження строку.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України Про охорону праці працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров`я.

Згідно з частиною п`ятою статті 6 Закону України Про охорону праці працівника, який за станом здоров`я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Таким актом національного законодавства України є, зокрема, Конвенція Міжнародної Організації Праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3933-XII (далі - Конвенція).

Згідно із статтею 4 вказаної Конвенції трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби.

За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 цієї Конвенції, лежить на роботодавцеві.

Невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано інвалідом і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про те, що позивач за висновками медико-соціальної експертизи, характером та обсягом роботи на товаристві не може працювати техніком-технологом, оскільки стан її здоров`я перешкоджає виконанню таких професійних обов`язків.

Такого висновку суди дійшли, посилаючись на довідку до акта огляду МСЕК від 23 січня 2018 року, в якій ОСОБА_1 встановлено другу групу інвалідності, у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з впливом аварії на ЧАЕС, на строк до 01 лютого 2021 року, та зазначено, що позивач може працювати в спеціально створених умовах, а також на лист Комунального закладу Київської обласної ради Обласне бюро медико-соціальної експертизи від 05 березня 2018 року № 63/61, в якому зазначено, що ІПР ОСОБА_1 від 23 січня 2018 року № 234 містить заповнені графи щодо видів та ступеня обмеження життєдіяльності, зокрема у пункті 13.6 ІПР зазначено ступінь обмеження до трудової діяльності у графі 11, тобто обмеження другого ступеня, зокрема і за професією техніка-технолога.

При цьому суди не врахували, що невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі - це документально підтверджена неможливість продовжувати виконання роботи працівником за умови, що така робота потребує певної кваліфікації чи стану здоров`я.

Згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 року № 83 (з подальшими змінами та доповненнями), МСЕК Міністерства охорони здоров`я роблять експертизу тривалої або стійкої втрати працездатності, які в кожному конкретному випадку визначають ступінь і тяжкість порушення функцій організму, можливість особи з інвалідністю виконувати роботу за певною професією або роботу в звичайних чи спеціально створених умовах, за основною професією чи близькою для неї за кваліфікацією.

Ухвалюючи оскаржувані рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що доказами невідповідності працівника займаній посаді чи виконуваній роботі через стан здоров`я можуть бути відповідні медичні висновки МСЕК, якими працівника визнано особою з інвалідністю і йому рекомендовано роботу іншу, ніж та, яку він виконує. Однак висновок МСЕК про неможливість ОСОБА_1 за станом здоров`я виконувати роботу за професією техніка-технолога відсутній.

З огляду на зазначене, з урахуванням змісту наказу від 27 березня 2018 року № 98-ос Про звільнення ОСОБА_1 з посади техніка-технолога 1 категорії у зв`язку з виявленою невідповідністю займаній посаді за станом здоров`я, пункт 2 частини першої статті 40 КЗпП України , суди неправильно витлумачили застосовані до спірних правовідносин норми матеріального права та дійшли помилкового висновку, що звільнення ОСОБА_1 відбулося з дотриманням норм трудового законодавства.

Крім того, заслуговують на увагу доводи заявника щодо порушення трудового законодавства під час отримання згоди профспілкового органу на звільнення ОСОБА_1 , зокрема те, що одним із членів профспілкового комітету, який надав дозвіл на звільнення позивача, був ОСОБА_2 , який також підписав наказ про звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до статті 1 Закону України від 15 вересня 1999 року № 1045-XIV Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності (далі - Закон № 1045-XIV) роботодавець - власник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності, галузевої належності або уповноважений ним орган (керівник) чи фізична особа, яка відповідно до законодавства використовує найману працю.

Згідно зі статтею 7 Закону № 1045-XIV роботодавці не можуть бути членами виборних органів профспілки будь-якого рівня.

Таким чином, ОСОБА_2 в порушення вимог статті 7 Закону № 1045-XIV поєднував права та обов`язки роботодавця та члена профспілкового комітету.

Суди наведених норм права не врахували та дійшли помилкового висновку про відсутність порушень трудового законодавства під час отримання згоди профспілкового органу на звільнення позивача.

Отже, оскаржувані судові рішення не відповідають зазначеним вище нормам матеріального права, положенням процесуального права щодо законності й обґрунтованості, а також завданням цивільного судочинства, тому підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову щодо вимог позивача про скасування наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Згідно з частинами першою, другою статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України Про запобігання корупції іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Обчислення середньої заробітної плати працівника за час вимушеного прогулу здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок).

Відповідно до пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата обчислюється, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, які передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Верховний Суд виходить з того, що позивач звільнена 27 березня 2018 року згідно з наказом відповідача від 27 березня 2018 року за № 98-ос, а тому для обчислення середньомісячної заробітної плати позивача необхідно виходити з виплат за січень та лютий 2018 року.

Відповідно до довідки від 15 січня 2019 року № 01-4/6, виданої ОСОБА_1 за місцем роботи, заробітна плата ОСОБА_1 за січень та лютий 2018 року становила 6 730,12 грн та 6 842,48 грн відповідно (т. 1, а. с. 153). Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 - 212,13 грн.

Отже, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу з 27 березня 2018 року до 12 лютого 2020 року у розмірі 99 701,10 грн (212,13 грн х 470 день вимушеного прогулу) без урахування податків і зборів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини справи, однак докази оцінені з неправильним застосуванням норм матеріального права, тому наявні підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій щодо вимог позивача про скасування наказу про звільнення, поновлення її на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з ухваленням нового рішення про задоволення позову.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини шостою статті 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Заявник звільнена від сплати судового збору за подання позовної заяви, апеляційної та касаційних скарг.

Отже, сплату судового збору за розгляд справи необхідно покласти на відповідача: за подання позову у розмірі 1 409,60 грн (704,80 грн х 2 - як за одну вимогу немайнового характеру та за одну вимогу майнового характеру), за подання апеляційної скарги - 2 114,40 грн, касаційної скарги - 2 819,20 грн за подання касаційної скарги, а всього 6 343,20 грн.

Судовий збір в указаному розмірі підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2019 року скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати незаконним наказ від 27 березня 2018 року № 98-ос про звільнення ОСОБА_1 з посади техніка-технолога 1 категорії у Товаристві з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат .

Поновити ОСОБА_1 на посаді техніка-технолога 1 категорії Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат з 27 березня 2018 року.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 99 701,10 грн (дев`яносто дев`ять тисяч сімсот одна гривня 10 коп.)

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Білоцерківський хлібокомбінат у дохід держави судовий збір у розмірі 6 343,20 грн (шість тисяч триста сорок три гривні 20 коп.).

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді: І. Ю. Гулейков

А. С. Олійник

С. О. Погрібний

В. В. Яремко