Постанова

від 25.02.2020 по справі 260/1330/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 рокуЛьвівСправа № 260/1330/19 пров. № А/857/1321/20

Колегія суддів Восьмого апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Ніколіна В.В.

суддів Гінди О.М., Старунського Д.М.

за участі секретаря судового засідання Кітраль Х.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу члена релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області Бітляна Володимира Дмитровича на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року про закриття провадження (суддя - Скраль Т.В., м. Ужгород, повний текст судового рішення складено 29 грудня 2019 року) у справі за позовом члена релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області ОСОБА_1 до Закарпатської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Лендєл Маріанни Василівни Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійна організація Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Свято-Вознесенської парафії с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2019 року член релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області Бітлян В.Д. звернувся до суду з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, державного реєстратора Лендєл М.В. Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Релігійна організація Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Свято-Вознесенської парафії с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області , у якому просив: визнати протиправними дії Закарпатської обласної державної адміністрації щодо проведення реєстрації змін до статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області шляхом реєстрації Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Свято - Вознесенської парафії с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області , в новій редакції; визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 29.08.2019 №463 Про реєстрацію статутів релігійних громад стосовно реєстрації статуту релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенський храм, с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області шляхом реєстрації Релігійна громада Української Православної Церкви (Православної Церкви України) Свято - Вознесенської парафії с. Присліп Міжгірського району Закарпатської області в новій редакції.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року провадження у справі №260/1330/19 закрито. Судом першої інстанції роз`яснено, що дану справу належить розглядати в порядку господарського судочинства.

Не погодившись із постановленою ухвалою, її оскаржив позивач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить таку скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог апеляційної скарги покликається на те, що предметом спору є порушення відповідачами положень закону, якими регулюється порядок внесення змін і доповнень статутних документів юридичної особи - релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області, на підставі яких прийняте оскаржуване розпорядження. Зазначає, що фактичною підставою звернення до суду стали не порушення прав та інтересів учасників релігійної громади, а дії суб`єктів владних повноважень, що полягають у реєстрації змін до статуту, чим фактично ліквідовано юридичну особу. Тому, на думку апелянта, вказаний спір має публічно-правовий характер і має розглядатися за правилами адміністративного судочинства. Крім цього, наголошує, що правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №806/3462/14, на яку посилається суд першої інстанції, не можна застосовувати до спірних правовідносин, оскільки у даній справі інший предмет оскарження, а саме, недотримання суб`єктом владних повноважень порядку вчинення реєстраційних дій, передбачених Законом України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; та громадських формувань . Такі обставини, як зазначає скаржник, належать до сфери публічно-правових відносин, оскільки випливають зі змісту повноважень суб`єкта владних повноважень, прийнятих з порушенням чинного законодавства України.

Закарпатська обласна державна адміністрація у письмовому відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення суду першої інстанції обґрунтованим, прийнятим з врахуванням всіх обставини справи та таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін з огляду на таке.

З матеріалів справи видно, що підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом стали наступні обставини.

Як зазначає позивач у позові, йому стало відомо, що деякі мешканці с. Присліп, які не є членами релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області, звернулись до Православної Церкви України із заявою про перехід релігійної громади до названої релігійної структури.

В той же час, членами релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області відповідно до положень Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (далі - Закон №987-XII) та статуту Релігійної громади не проводились загальні збори членів релігійної громади - Парафіяльні збори щодо прийняття рішень про внесення змін до статуту Релігійної громади та відповідні рішення не приймалися.

Поряд із цим, 23.04.2019 Закарпатською обласною державною адміністрацією було ухвалено спірне розпорядження, яким, зокрема, зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції.

Зважаючи на те, що загальні збори членів Релігійної громади, членом якої є позивач, - Парафіяльні збори не проводились та жодні рішення про внесення змін до статуту Релігійної громади не приймались, у позивача існують підстави вважати, що оскаржуване розпорядження, яким і було зареєстровано статут Релігійної громади в новій редакції, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню в частині державної реєстрації змін до статуту.

При цьому, позивач вказує, що 06.03.2019 у відповідності до вимог чинного законодавства України та статуту Релігійної громади було проведено загальні збори членів релігійної громади - Парафіяльні збори, які оформлені протоколом Загальних зборів членів Релігійної громади - Парафіяльних зборів Релігійної громади. У вказаних зборах взяли участь 67 осіб зі складу прихожан Релігійної громади. На цих парафіяльних зборах було прийнято рішення про залишення Релігійної громади в лоні Української Православної Церкви та про підтримку Предстоятелю Блаженнішому Онуфрію Митрополиту Київському і всієї України (тобто про підтвердження підлеглості в канонічних та організаційних питаннях Українській Православній Церкві).

Додатково зазначає, що керівник Релігійної громади не підписував та не подавав будь-яких заяв про проведення державної реєстрації будь-яких змін щодо Релігійної громади до Закарпатської обласної державної адміністрації, тобто оскаржувані реєстраційні дії ініційовані не уповноваженим суб`єктом.

Позивач вважає, що внаслідок неправомірних дій відповідачів було порушено його право на свободу совісті та віросповідання, а протиправна зміна підлеглості Релігійної громади в організаційних та канонічних питаннях порушує його право на вільне волевиявлення членства у відповідній релігійній організації і на вільний вибір сповідування релігійного культу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів виходить з наступного.

Приписами пункту 4 частини першої статті 170 КАС України (в редакції, чинній на час подання позову та постановлення оскаржуваної ухвали) встановлено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо: позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України).

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктом 1 частини першої статті 4 КАС визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 4 КАС публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

За змістом частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття суд, встановлений законом включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Пунктами 3, 4, 15 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів; справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах; й інші справи у спорах між суб`єктами господарювання.

Спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи є корпоративними у розумінні пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України.

Натомість відповідно до положень статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ здійснюється в порядку іншого судочинства.

Статтею 55 ГК України визначено, що господарські організації - це юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Разом з тим, спір у цій справі стосується правовідносин щодо утворення, реєстрації, діяльності та припинення релігійної організації. Ці правовідносини врегульовано Законом №987-ХІІ (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

За змістом статті 7 Закону №987-ХІІ релігійні організації в України утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами. Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до статті 8 Закону №987-ХІІ релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням). Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 цього Закону. Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого статтею 18 цього Закону. Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Повідомлення державних органів про утворення релігійної громади не є обов`язковим

За правилами, визначеними статтею 12 Закону №987-ХІІ відомості, зокрема, про вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження повинні міститися у статуті (положенні) релігійної організації, який (як і зміни до нього) підлягає реєстрації в порядку, встановленому статтею 14 вказаного Закону.

Частина перша статті 14 Закону №987-ХІІ передбачає, що для реєстрації статуту (положення) релігійної громади громадяни в кількості не менше десяти чоловік, які утворили її і досягли 18-річного віку, подають заяву та статут (положення) на реєстрацію до обласної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону №987-ХІІ перевищення встановленого цим Законом терміну прийняття рішень про реєстрацію статутів (положень) релігійних організацій, як і рішення про відмову в реєстрації статуту (положення) релігійної організації може бути оскаржено до суду в порядку, передбаченому цивільним процесуальним законодавством України

Отже, законодавець висловився стосовно юрисдикції спорів, які виникають у зв`язку з бездіяльністю чи відмовою уповноваженого органу у прийнятті рішення щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації.

Спір, який виник у цій справі, також стосується правовідносин з прийняття уповноваженим органом рішення з реєстрації статуту релігійної організації. За змістом позовної заяви, доводів апеляційної скарги, вимог позивача про визнання дій відповідачів протиправними, визнання протиправними та скасування Розпорядження, такі спрямовані на захист релігійних прав позивача як учасника Релігійної громади. Отже, апеляційний суд вважає, що такі правовідносини є тісно пов`язаними з правовідносинами щодо реєстрації статуту (положення) релігійної організації, а юрисдикцію спорів, що виникають з таких правовідносин необхідно визначати відповідно до частини другої статті 15 Закону №987-ХІІ.

Таким чином, апеляційний суд, дійшов висновку про те, що вирішення цього спору має здійснюватися за нормами ЦПК України.

Аналогічну правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 910/8132/19 та Верховний Суд у постановівід 20 січня 2020 року у справі №140/1362/19, які в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.

Відповідно до частини 1 статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а тому дійшов помилкового висновку про підсудність цього спору господарським судам.

Згідно частини четвертої статті 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної або резолютивної частини.

Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність закриття провадження у цій справі, проте помилково вважав, що цей спір належить до розгляду за правилами господарського судочинства, то апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а ухвалу суду першої інстанції змінити в частині визначення підсудності, за якою вона повинна розглядатись.

Керуючись ч.3 ст.243, 308, 310, 312, 316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу члена релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Вознесенського храму Міжгірського району Закарпатської області Бітляна Володимира Дмитровича задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 грудня 2019 року про закриття провадження у справі №260/1330/19 змінити - з урахуванням мотивів наведених у цій постанові визначити, що даний спір належить розглядати у порядку цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Ніколін судді О. М. Гінда Д. М. Старунський Повне судове рішення складено 27 лютого 2020 року.