Постанова

від 25.02.2020 по справі 199/3484/18

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/627/20 Справа № 199/3484/18 Суддя у 1-й інстанції - Подорець О. Б. Суддя у 2-й інстанції - Куценко Т. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2020 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого - Куценко Т.Р.

суддів: Демченко Е.Л., Макаров М.О.

за участю секретаря - Синенка Є.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 ,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності на квартиру в порядку спадкування за законом та усунення від права на спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , третя особа: Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 291 про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом, позовом третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, Житлово-будівельний кооператив № 291 про визнання права власності на 1/2 частину квартири як об`єкту спільного сумісного майна подружжя, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та просить визнати за ним право власності у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 та усунути ОСОБА_4 від права спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 /т.1 а.с. 1-6/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що 26 березня 1999 року між ним, ОСОБА_1 та ОСОБА_5 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, після її смерті відкрилася спадщина : квартира АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_5 за законом є чоловік ОСОБА_1 та донька спадкодавця ОСОБА_2 .

З метою прийняття спадщини ОСОБА_1 звернувся до Четвертої дніпровської нотаріальної контори, але постановою нотаріуса від 20 червня 2016 року йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру через відсутність правовстановлюючого документа на спадкове майно і роз`яснено право вирішення цього питання у суді.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований та проживав на момент смерті дружини у квартирі АДРЕСА_1 . Вказана квартира належала померлій ОСОБА_5 на підставі ордеру, за цю нерухомість був сплачений пайовий внесок і повністю сплачена вартість квартири в сумі 4969 руб. Оскільки спадкодавець повністю внесла пайовий внесок за вказане майно,вона включається до спадщини.

Також позивач посилається на те, що його дружина тяжко хворіла, а він за власні кошти лікував її у різних медичних закладах, піклувався про неї, надавав необхідну допомогу, тоді як її рідна донька ОСОБА_4 такої допомоги не надавала, а тому просить усунути її від спадкування.

ОСОБА_4 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 /т.1 а.с. 124-130/.

В обгрунтування своїх вимог посилається на те, що вона є донькою ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати. Вона є спадкоємицею першої черги, також спадкоємцем першої черги є чоловік її матері ОСОБА_1 .

За життя матері належала кооперативна квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку набуто шляхом сплати пайових внесків в повному обсязі.

12 листопада 2016 року державним нотаріусом Четвертої дніпропетровської нотаріальної контори на підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини, була відкрита спадкова справа.

21 грудня 2016 року, в межах строку прийняття спадщини, ОСОБА_4 звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті матері.

04 травня 2017 року постановою державного нотаріуса Шугаєвої Н.С. їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 , через відсутність правовстановлюючого документа та державної реєстрації на вказане спадкове майно.

Позивач вважає, що її мати ОСОБА_5 набула право власності на квартиру, так як з 1990 року була членом ЖБК № 291, як члену кооперативу їй було надано право на заняття квартири квартира АДРЕСА_1 . Сума пайового внеску сплачена ОСОБА_5 в повному обсязі 25 липня 1990 року, а тому вона набула право власності на цю квартиру.

Однак, через відсутність оформлених правовстановлюючих документів та реєстрації права власності, позивач не має змоги реалізувати своє право на отримання свідоцтва про право на спадщину у нотаріальному порядку.

У березні 2019 року до суду з позовом звернувся ОСОБА_3 , який просить визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 /т.1 а.с. 183-188/.

В обгрунутавання своїх вимог посилається на те, що він 25 червня 1981 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 , шлюб було розірвано 17 лютого 1999 року.

Його колишня дружина з 1990 року була членом ЖБК № 291 і їй, як члену кооперативу, було надано право на зайняття квартири АДРЕСА_1 , сума пайового внеску була сплачена у повному обсязі 25 липня 1990 року. На цей момент вони перебували у зареєстрованому шлюбі, кошти на внески витрачали із спільного сімейного бюджету, тому відповідно до норм чинного законодавства, яке діяло на час придбання квартири, вона належала подружжю на праві спільної сумісної власності. Отже частки померлої ОСОБА_5 та його частки на спірну квартиру є рівними.

04 травня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності на Ѕ частину у разі смерті одного з подружжя, однак постановою державного нотаріуса Четвертої дніпровської державної нотаріальної контори Шугаєвої Наталії Сергіївни йому було відмовлено у вчинені нотаріальної дії через відсутність правовстановлюючого документу на квартиру.

Рішенням АНД районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково, визнано, в порядку спадкування за законом після смерті померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , за ОСОБА_1 право власності на ј частину квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за нею, в порядку спадкування за законом, після смерті матері ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на ј квартири АДРЕСА_1 . В іншій частині відмовлено.

Позовні вимоги третьої особи ОСОБА_3 задоволено у повному обсязі. Визнано за ним право власності на Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , як об`єкта спільного майна подружжя.

Вирішено питання щодо судових витрат /т.2 а.с. 6-8/.

З рішенням суду не погодився ОСОБА_1 , який подав апеляційну скаргу, та просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права /т.2 а.с. 15-22/.

Апелянт вважає, що задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 суд першої інстанції не звернув уваги на те, що позивачем було пропущено трирічний строк звернення до суду з позовом про поділ майна подружжя, у судовому засіданні адвокат апелянта просив застосувати до вимог ОСОБА_3 строк позовної давності та відмовити у задоволенні позовних вимог. Також він не погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог про усунення ОСОБА_4 від спадкування.

ОСОБА_4 та ОСОБА_3 подали відзив на апеляційну скаргу, вважають що вона задоволенню не підлягає /т.2 а.с. 56-61, 67-71/.

Суд, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_3 з 25 червня 1981 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 17 лютого 1999 року /т.1 а.с. 190,191/.

Під час шлюбу, ОСОБА_5 була прийнята в члени ЖБК № 291 і їй, як члену кооперативу, було надано право на придбання квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки ЖБК № 291 від 12 жовтня 2018 року пайовий внесок за квартиру сплачено в повному обсязі 25 липня 1990 року /т.1 а.с. 137/.

Таким чином, оскільки була сплачена вартість квартири, ОСОБА_5 , як член кооперативу стала її власницею.

Відповідно до ч.3 ст. 384 ЦК України у разі викупу квартири член житлово-будівельного (житлового) кооперативу стає її власником.

Дана норма права кореспондується з положенням ст. 19-1 Закону України Про кооперацію , яка діяла на той час.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п. 11 своєї постанови № 20 від 22 грудня 1995 року Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності при вирішенні спорів про право власності на житловий будинок, на квартиру в житлово-будівельному або житловому кооперативі, на інші будівлі судам слід виходити з роз`яснень Пленуму Верховного Суду України у прийнятих ним постановах з цих питань. Крім того, слід враховувати, що при повному внесені пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, у особи, яка має право на частку в пайових, виникає право власності на відповідну частку квартири, дачі, гаража чи іншої будівлі.

З урахуванням вище викладеного, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що оскільки пай за квартиру АДРЕСА_1 було сплачено під час зареєстрованого шлюбу, то вона є спільною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а тому належить їм по Ѕ частині.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 1915 зроблено 31 жовтня 2016 року АНД районним у м. Дніпропетровську відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Дніпропетровської області /т.1 а.с. 11/.

Після її смерті відкрилася спадщина у вигляді Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 . Спадкоємцями першої черги є позивач за первісним позовом ОСОБА_1 , як чоловік померлої та ОСОБА_4 - донька померлої.

Як вбачається зі спадкової справи, яка знаходиться в матеріалах справи, з заявами про прийняття спадщини звернулися спадкоємці, однак їм було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за законом, оскільки згідно довідки КП "МБТІ" станом на 31 грудня 2012 року реєстрація права власності на квартиру за спадкодавцем ОСОБА_5 не проведено /т.1 а.с. 55, 56-81/.

Також в своїй позовній заяві ОСОБА_1 просить суд усунути ОСОБА_4 від спадщини.

Відповідно до ч.5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Проте застосування вказаної норми можливе лише при одночасному настанні цих обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності.

Під безпорадним станом слід розуміти безпомічність особи, неспроможність її своїми силами через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво фізично чи матеріально самостійно забезпечити умови свого життя, у зв`язку з чим ця особа потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій.

Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

З матеріалів справи вбачається, що факт ухилення ОСОБА_4 від надання допомоги матері під час її хвороби не знайшов свого підтвердження. Також не встановлено звернення спадкодавця про надання будь-якої допомоги та те, що спадкодавець потребував додаткового матеріального утримання зі сторони інших осіб, а саме ОСОБА_4 .

За таких обставин, суд першої інстанції правильно прийшов до висновку, що 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 є спадковою масою і належить в порядку спадкування за законом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 по 1/4 частині, як спадкоємцям першої черги.

Щодо посилань апелянта ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_3 було пропущено трирічний строк звернення до суду з позовом про поділ майна, про застосування якаго просив він та його адвокат, то з ними погодитися не можна з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 стала членом кооперативу ЖБК № 291 та сплатила пайові внески 25 липня 1990 року. На той час вона перебувала у шлюбі з ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 22 КпШС України, який діяв на той час, майно, нажите подружжям за час шлюбу є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Судом першої інстанції встановлено, що квартира є спільною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , а тому належить їм по Ѕ частині.

Звертаючись до суду ОСОБА_3 просить визнати за ним право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а не розподілити майно подружжя. Звертаючись з заявою до нотаріальної контори він також просить визнати за ним право власності на спільне майно подружжя, та отримує відмову тільки через відсутність правовстановлюючих документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним, Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

А тому до цих правовідносин строк позовної давності не застосовується.

Таким чином, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із мотивами судового рішення, які наведені в його обґрунтування, а також переоцінки доказів, проте відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 червня 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.Р. Куценко

Судді: Е.Л. Демченко

М.О. Макаров