Рішення

від 18.02.2020 по справі 914/1958/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.02.2020 р. Справа № 914/1958/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В.,

за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б.

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за первісним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна", м. Київ

до відповідача-1: Львівської обласної ради, м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Периметр", м. Львів

до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина", м. Львів

про усунення перешкод в користуванні власністю

за зустрічним позовом Львівської обласної ради, м. Львів

до відповідача за зустрічним позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна", м. Київ

про: витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на користь Львівської обласної ради (вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506) нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101) та про скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на об' єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Представники сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Кіт Марія Стефанівна - адвокат,

від відповідача 1 за первісним позовом (позивача за зустрічним позовом): Мельник Андрій Ігорович - начальник юридичного відділу ЛОР

від відповідача 2: Бакалець В.А.-директор

від відповідача 3: не з"явився

Представникам сторін, що з`явились в судове засідання, роз`яснено права та обов`язки, передбачені ст. 46 ГПК України. Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу "Акорд".

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коміна" звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Периметр" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина" про усунення перешкод в користуванні власністю.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.09.2019 відкрито провадження по справі № 914/1958/19 за правилом загального позовного провадження. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Ухвалою суду від 07.11.2019 року прийнято зустрічну позовну заяву Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на користь Львівської обласної ради (вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506) нежитлового приміщення загальною площею 157,9 кв. м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101) та про скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на об' єкт нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Позивач за первісним позовом у судове засідання з`явився, позовні вимоги за первісним позовом підтримав, просить суд їх задоволити; щодо зустрічного позову заперечив. Просить суд відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Відповідач 1 за первісним позовом у судове засідання з"явився, подав пояснення з додатками для долучення до матеріалів справи, підтримав позовні вимоги зустрічного позову, просить їх задоволити, заперечує щодо задоволення первісного позову, просить суд відмовити у його задоволенні.

Відповідач 2 в судове засідання з`явився, пояснень по суті спору не надав.

Відповідач 3 за первісним позовом явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив .

ТзОВ Периметр подало через канцелярію суду повідомлення про те, що орендує спірне приміщення на підставі договору оренди у Львівської обласної ради, належним чином виконує умови договору оренди. Пояснень по суті спору не подає. Оскільки не володіє жодною інформацією щодо суті спору.

ТзОВ Модрина подало суду клопотання про розгляд справи у відсутності представника за наявними матеріалами.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 18.02.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН:

Аргументи позивача за первісним позовом:

Позивач за первісним позовом стверджує, що він являється власником нежитлових приміщень площею 157,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1. Право власності на зазначені приміщення виникло внаслідок внесення їх учасниками до статутного капіталу позивача 17.08.2018р.

Право власності позивача на зазначене приміщення було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101.

Разом з цим, позивачу стало відомо про те, що відповідач 1 передав спірні нежитлові приміщення в оренду відповідачу 2 та відповідачу 3.

За таких умов, позивач стверджує, що, враховуючи відсутність у Львівської обласної ради права власності на нежитлові приміщення площею 157,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, договори оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області № 27/16 від 01.04.2016р. та № 30/16 від 06.04.2016р., за якими спірні приміщення передано в оренду ТОВ Периметр та ТОВ Модрина є нікчемними.

Відтак, позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду із позовом до відповідача 1 про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме у користуванні нежитловим приміщенням 157,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 шляхом припинення використання нежитлового приміщення.

Аргументи позивача за зустрічним позовом:

Оскільки ТОВ Коміна подано позовну заяву до Львівської обласної ради про усунення перешкод у користуванні власністю, а саме нежитловими приміщеннями площею 157.9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, які незаконно вилучені у Львівської обласної ради, Львівська обласна рада вважає за необхідне подати зустрічний позов.

Так, згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 6958482 від 08.04.2005 року, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки право власності на будинок в цілому по АДРЕСА_1 зареєстровано за Львівською обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 року.

Відповідно до Реєстраційного посвідчення від 10.08.1992 р. № 191, виданого Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.01.2014 року № 16441966, виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В. Є, право власності на будинок в цілому по АДРЕСА_1 зареєстровано за Львівською обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів № 236 від 04.06.1992 (Витяг від 21.01.2014 № 16441966).

Всі нежитлові приміщення, що перебувають у власності Львівської обласної ради і знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 перебувають на балансі - комунального підприємства Львівської обласної ради Нерухомість та майно , і в т.ч. нежитлові приміщення загальною площею 157,9 кв.м., що знаходяться на третьому поверсі за цією адресою.

Позивач за зустрічним позовом стверджує, що належність спірних нежитлових приміщень Львівській обласній раді також підтверджується і договором поділу нерухомого майна від 05.11.2015 року, укладеним між управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради, ПГТ Фірма Магнолія , ПП Деміус , ТОВ ІВ Христина , ТОВ Речник та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В. Є.

Так, відповідно до умов згаданого договору (абзац п`ятий пункту 1.2) нежитлові приміщення третього поверху №106 (16,4 кв. м.), №107 (10,0 кв. м.), №108 (6,6 кв. м.), №109 (7,8 кв. м.), №110 (25,4 кв. м.), №111 (23,8 кв. м.), №112 (20,6 кв. м.), №113 (7,9 кв. м.), №114 (10,6 кв. м.), №115 (5,3 кв. м.), №116 (7,0 кв. м.), №117 (11,6 кв. м.), №118 (4,9 кв. м.) загальною площею 157,9 кв. м. на АДРЕСА_1 належать Львівській обласній раді.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.09.2018 року державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та на підставі протоколу загальних зборів № 1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 року зареєстровано за відповідачем за зустрічним позовом - ТОВ Коміна право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 157,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1010250846101.

Львівська обласна рада стверджує, що як власник майна не приймала жодного рішення про відчуження нежитлових приміщень загальною площею 157,9 кв.м., що знаходяться на третьому поверсі по АДРЕСА_1 .

Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, первинну державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 площа 157,9 кв. м. 26.08.2016 року здійснено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щуром О. І. за ОСОБА_3. на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації № 237 від 04.04.1996 року . В свою чергу позивач зазначає , що згідно з інформацією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 29.05.2018 року № 31-2918, згадане розпорядження в архівних матеріалах адміністрації відсутнє. В Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради зареєстроване розпорядження голови районної адміністрації № 237 від 11.03.1996 року Про підготовку і проведення призову громадян 1969-1978 років народження на строкову військову службу весною 1996 року .

Відтак, розпорядження Галицької районної адміністрації № 237 від 04.04.1996 року ніколи не існувало і жоден державний реєстратор (нотаріус) не мав права реєструвати відчуження права комунальної власності на підставі неіснуючого рішення органу влади.

Відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на підставі договору від 05.09.2016 року відчужено спірні приміщення ОСОБА_4 , який в подальшому 22.09.2016 року вніс нерухоме майно до статутного капіталу ТОВ ФМС Торг . 22.09.2016 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірний об`єкт нерухомого майна та які в подальшому на підставі протоколу загальних зборів № 1/170818 від 17.08.2018 року та акту приймання - передачі нерухомого майна від 17.08.2018 року передали до статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю Коміна .

З огляду на вищевикладене, за твердженням позивача за зустрічним позовом. ТОВ Коміна право власності на об`єкт нерухомого майна не набуло, оскільки згадане вище розпорядження Галицької районної адміністрації, яке стало підставою для здійснення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, не видавалося взагалі, а Львівською обласною радою як дійсним власником майна не приймалось жодного рішення про відчуження такого майна, відтак приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 157,9 кв. м. слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. А тому право власності Львівської обласної ради на нерухоме майно по АДРЕСА_1 загальною площею 157,9 кв. м. підлягає захисту, у зв`язку з чим Львівська обласна рада звернулася із відповідним позовом.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ .

Згідно із витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 6958482 від 08.04.2005, виданого обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" право власності на будинок в цілому по АДРЕСА_1 зареєстровано за Львівською обласною радою на підставі ухвали Львівської обласної ради народних депутатів №236 від 04.06.1992.

07.09.2018 року державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області прийнято рішення про державну реєстрацію права власності та на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 зареєстровано за ТОВ "Коміна" право власності на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1010250846101.

Згідно з відомостями, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, первинну державну реєстрацію об`єкта нерухомого майна по АДРЕСА_1 пл. 157,9 кв. м. 26.08.2016 здійснено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Щуром О. І. за ОСОБА_3 на підставі розпорядження Галицької районної державної адміністрації №237 від 04.04.1996.

Однак, згідно з інформацією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, згадане розпорядження в архівних матеріалах адміністрації відсутнє. Водночас, в районній адміністрації зареєстроване розпорядження голови районної адміністрації №237 від 11.03.1996 "Про підготовку і проведення призову громадян 1969-1978 років народження на строкову військову службу весною 1996 року".

Відповідно до інформації управління майном спільної власності Львівської обласної ради, Львівською обласною радою не приймалося жодного рішення про відчуження ОСОБА_3 нежитлових приміщень загальною площею 157,9 кв. м. по АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору №1/156 на оренду нерухомого майна Львівської обласної ради від 04.08.1999 та довідки-характеристики Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки №46968 нежитлові приміщення №№106-118 на третьому поверсі пл. 157,9 кв. м. на АДРЕСА_1 перебували в оренді у СП "Вольф-АЛМ".

Належність спірних нежитлових приміщень Львівській обласній раді також підтверджується і договором поділу нерухомого майна від 05.11.2015, укладеним між управлінням майном спільної власності Львівської обласної ради, ПП "Фірма "Магнолія", ПП "Деміус", ТОВ "ІВ Христина", ТОВ "Речник" та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Мандрощук В. Є.

Відповідно до умов згаданого договору (абзац п`ятий пункту 1.2) нежитлові приміщення третього поверху №106 (16,4 кв. м.), №107 (10,0 кв. м.), №108 (6,6 кв. м.), №109 (7,8 кв. м.), №110 (25,4 кв. м.), №111 (23,8 кв. м.), №112 (20,6 кв. м.), №113 (7,9 кв. м.), №114 (10,6 кв. м.), №115 (5,3 кв. м.), №116 (7,0 кв. м.), №117 (11,6 кв. м.), №118 (4,9 кв. м.) загальною площею 157,9 кв. м. на АДРЕСА_1 належать Львівській обласній раді.

Відповідно до договорів оренди нерухомого майна, що належить до спільної власності територіальних громад області №27/16 від 01.04.2016 та №30/16 від 06.04.2016 спірні приміщення комунальної власності перебувають в оренді ТОВ "Периметр" (№№

Відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на підставі договору від 05.09.2016 відчужено спірні приміщення ОСОБА_4 , який в подальшому 22.09.2016 вніс такі до статутного капіталу ТОВ "ФМС Торг".

22.09.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірний об`єкт нерухомого майна та які в подальшому на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 передали до статутного капіталу ТОВ "Коміна", яке на даний час і є власником спірних приміщень по АДРЕСА_1.

ОЦІНКА СУДУ.

Щодо зустрічного позову .

Згідно ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.ч. 2, 4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

У відповідності до вимог ч.2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст.387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною 1 ст.143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Правова позиція щодо можливості витребування нерухомого майна у добросовісного набувача в порядку ст.388 ЦК України відображена також у постанові Верховного Суду України від 18.01.2017р. у справі №6-277цс16.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України, саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Суд зазначає, що при вибутті майна поза волею власника право власності не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015р. у справі №6-1цс15.

Правова позиція про наявність підстав для задоволення позову про витребування об`єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності висловлена і в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.01.2018 по справі № 914/3366/16, якою залишено в силі рішення Господарського суду Львівської області та задоволено позов керівника Львівської місцевої прокуратури №1 в інтересах Львівської міської ради до суб`єкта господарювання.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно із пунктом 26 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

У пункті 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується. Окрім цього, така ж правова позиція висловлена і у постанові Верховного Суду України №6-1цс15 від 11.02.2015, у якій суд дійшов висновку, що дійсний власник, який не був стороною правочину, не був учасником судового розгляду і майно відчужено поза волею власника, то право власності на майно не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване.

Згідно з правовою позицією у справі №6-2776цс16 Верховним Судом України спростовано тривалі суперечності, щодо застосування практики Європейського Суду з прав людини, на предмет підставності втручання держави в право на мирне володіння своїм майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Статтею першою Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях (у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004) неодноразово вказував про наявність трьох критеріїв, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

За обставинами справи "Стретч проти Сполученого Королівства", на рішення Європейського суду з прав людини від 24.07.2003 заявник в 1969 році уклав договір оренди земельної ділянки строком на 22 роки. Відповідно до умов цього договору він за власні кошти побудував на цій земельній ділянці кілька будівель для легкої промисловості, які здав в суборенду. Договір оренди також надавав йому право в подальшому продовжити оренду ще на 21 рік. У 1990 році заявник повідомив місцеву владу про намір продовжити договір оренди, в процесі переговорів він погодився на збільшення орендної плати. Однак, орган місцевої влади повідомив заявника, що продовження договору оренди відбутися не може, оскільки, погодившись з умовою договору про можливість його пролонгації орган місцевої влади перевищив свої повноваження.

Застосовуючи положення статті першої Першого протоколу до Конвенції до обставин цієї справи Європейський сул з праві людини вказав на таке. Заявник погодився з умовами договору оренди з огляду на те, що надалі він зможе продовжити термін його дії, і жодна із сторін не знала, що існувала якась юридична перешкода цій умові. У ситуації, яка склалася, заявник мав право, принаймні, очікувати на законних підставах, що він зможе продовжити термін дії договору, і таке очікування можна вважати - в цілях застосування положень статті першої Першого протоколу до Конвенції - складовою частиною його права власності, наданого йому за договором оренди. Дії місцевої влади Європейський суд з прав людини розцінив як порушення права заявника на законне очікування виконання певних умов і, таким чином, вони утворювали акт втручання у реалізацію його права власності. Вирішуючи питання про те, чи був дотриманий сторонами справедливий баланс між інтересами суспільства та правами заявника Європейський суд з прав людини відзначив, що місцева влада отримала узгоджену з заявником орендну плату і не стояло питання про те, що дії органу влади були спрямовані проти інтересів суспільства чи що порушувалися інтереси якоїсь третьої сторони, або що продовження терміну оренди могло бути всупереч з якою-небудь передбаченою законом функцією органу влади. Оскільки сама місцева влада при укладенні договору вважала, що вона має право продовжити термін його дії, то заявник міг на розумних підставах сподіватися на виконання цих умов. Він не тільки мав право законного очікування отримання майбутніх доходів від зроблених ним капіталовкладень, але можливість продовження терміну дії договору оренди була важливим елементом його підприємницької діяльності з огляду на зобов`язання, взяті ним на себе у зв`язку з експлуатацією побудованих будівель, і взагалі періоду часу, що скоротився, за який він міг розраховувати на відшкодування своїх витрат.

Як вказав Верховний Суд України у постанові №6-2510ц15 від 16.12.2015, у практиці Європейського суду з прав людини напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

З огляду на те, що ТОВ "Коміна" право власності на об`єкт нерухомого майна не набуло, оскільки згадане вище розпорядження Галицької районної адміністрації, яке стало підставою для здійснення первинної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, не видавалося взагалі, а Львівською обласною радою як дійсним власником майна не прийнято жодного рішення про відчуження такого майна, то нерухоме приміщення по АДРЕСА_1 загальною площею 157,9 кв. м. слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, то наявні підстави для витребування майна з чужого незаконного володіння на користь Львівської міської ради.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації; державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", загальними засадами державної реєстрації прав є, серед іншого, гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження.

Відповідно до ч.5 ст.12 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", відомості Державного реєстру прав вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки їх не скасовано у порядку, передбаченому цим Законом.

Згідно ч.4 ст.18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Скасування державної реєстрації на підставі рішення суду передбачено ч.2 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та Порядком ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. №1141.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, державна реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_9 проведена з порушенням вимог ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якою встановлено підстави для державної реєстрації прав, що в свою чергу в подальшому потягло неправомірність передачі таких приміщень у власність ТзОВ Коміна . Зокрема, відповідно до відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_3 на підставі договору від 05.09.2016 відчужено спірні приміщення ОСОБА_4 , який в подальшому 22.09.2016 вніс такі до статутного капіталу ТОВ "ФМС Торг". Згодом, 22.09.2016 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та зареєстровано право спільної часткової власності за ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на спірний об`єкт нерухомого майна та які в подальшому на підставі протоколу загальних зборів №1/170818 від 17.08.2018 та акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.08.2018 передали до статутного капіталу ТОВ "Коміна", яке на даний час і є власником спірних приміщень по АДРЕСА_1. Так, скасування державної реєстрації на підставі рішення суду передбачено, зокрема, частиною другою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Суд зазначає, що державна реєстрація права власності на спірне майно за ТОВ "Коміна" проведена з порушенням вимог ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 04.04.1996р. №237 не видавалось взагалі.

Суд погоджується із твердженням Львівської обласної ради про те, що через неналежне виконання держреєстратором своїх обов`язків під час розгляду заяви ТОВ "Коміна" про державну реєстрацію права власності на спірне приміщення та прийняття оспорюваного рішення держреєстратор залишив поза увагою факт реєстрації права власності Львівської обласної ради на спірне приміщення по АДРЕСА_1 що призвело до подвійної державної реєстрації речового права.

Адже одночасне існування державної реєстрації кількох прав власності на один і той самий об`єкт нерухомого майна суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів позивача, за яким право власності на будинок зареєстровано первинно та не припинялося (наведену правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16, від 07.08.2019 у справі № 193/11/17 та від 02.10.2019 у справі № 587/2331/16-ц).

За таких обставин суд приходить до висновку щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на об' єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Зобов`язальні способи захисту права власності випливають із договорів та інших видів зобов`язань і мають конкретний характер.

До речових способів захисту права власності належать позови про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов), позови про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння, і позови про визнання права власності.

Право на пред`явлення позову про витребування майна з незаконного володіння, унормовано статтею 387 ЦК України, за приписами якої власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Позивачем за віндикаційним позовом є неволодіючий власник. Відповідачем за віндикаційним позовом виступає незаконний володілець майна, який може і не знати про неправомірність і незаконність свого володіння та утримання такого майна. Незаконним володільцем визнається така особа, яка здійснює володіння майном без належних правових підстав.

Предметом доказування у справах за позовами про витребування майна з чужого незаконного володіння становлять обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому індивідуально-визначеного майна з чужого незаконного володіння, як то факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та інше.

Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна із чужого незаконного володіння, зокрема факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, знаходження його в натурі у відповідача, які і становлять предмет доказування.

Згідно ст. 397 ЦК України - володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам. Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

У постанові від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правоможності власника. Факт володіння нерухомим майном (ро55Є55Іо) може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Враховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлове приміщення загальною площею 157.9 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ Коміна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101).

З огляду на вищевикладене, зважаючи, що факт володіння ТОВ Коміна спірними об`єктами підтверджується державною реєстрацією права власності на нерухоме майно, суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі те, що матеріалами справи підтверджується реєстрація за позивачем за зустрічним позовом права власності на будинок за адресою АДРЕСА_1, враховуючи те, що спірне майно вибуло з володіння позивача за зустрічним позовом поза його волею неправомірно, суд приходить до висновку, що доводи Львівської обласної ради підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відтак, зустрічні позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та підставними, позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Наведене узгоджується із позицією Великої Палати Верховного Суду про те, що відсутнісь спрямованого на відчуження майна рішення відповідного органу місцевого самоврядування (зокрема, його підроблення) означає, що власник волю на відчуження не виявляв (п.58 постанови ВП ВС, 17.10.2018 року № 362/44/17 села Іванковичі).

Щодо первісного позову .

Згідно ст. 391 ЦК України, згідно з якою власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, тобто має право звернутись до суду з негаторним позовом.

Як свідчить аналіз вказаних норм, позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю. Зміст негаторного позову становлять вимоги позивача (власника або іншої особи, уповноваженої законом, статутом чи договором) про усунення порушень, не пов`язаних з позбавленням права володіння. Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Характерними ознаками негаторного позову є відсутність спорів з приводу належності позивачу майна на праві власності чи іншому титулі, а також протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Отже, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові має чітко та конкретно визначитися дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Однак, як встановлено судом спірне приміщення належить Львівській обласній раді, відтак, звернення із вказаним позовом про усунення перешкод в користуванні майном є безпідставним.

Таким чином, встановленими судом обставинами підтверджено факт незаконного вибуття спірного приміщення з володіння відповідача 1 за первісним позовом, у зв`язку з чим вимоги позивача за первісним позовом про усунення перешкод в користуванні належним обласні раді майном, що не є на час подачі позову її власником або титульним володільцем, задоволенню не підлягають.

Щодо позовної давності .

Так, у відзиві відповідач за зустрічним позовом зазначає, що факт порушення прав шляхом вибуття з власності спірних приміщень Львівська обласна рада мала дізнатися у 1996 році, коли було прийняте розпорядження Галицької районної державної адміністрації № 237 від 04.04.1996. Відтак, відповідач стверджує, що Львівська обласна рада пропустила строк позовної давності. Проте, суд зауважує, що ТзОВ Коміна не подано доказів існування та наявності розпорядження Галицької районної адміністрації № 237 від 04.04.1996 року, відтак неможливим є дізнатися про порушення прав у 1996 році із неіснуючого документа.

Разом з цим, на території Львова існує виконавчий орган Львівської міської ради з назвою "Галицька районна адміністрація" (така назвала була і в 1996 році), а не "Галицька районна державна адміністрація". З відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Галицька районна адміністрація Львівської міської ради зареєстрована 16.09.1994 року, ню підтверджує існування у м. Львові органу з назвою Галицька районна адміністрація, а не Галицька районна державна адміністрація. Існування на території м. Львова з 1994 року районних адміністрацій, а не районних державних адміністрацій підтверджується також рішеннями Львівської міської ради від 22.12.1994, від 19.05.1994, 16.09.1994.

Згідно з інформацією Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 29.05.2018 № 31-2918, районна адміністрація не приймала і не видавала розпорядження № 237 від 04.04.1996. В Галицькій районній адміністрації Львівської міської ради зареєстроване розпорядження голови районної адміністрації № 237 від 11.03.1996 Про підготовку і проведення призову громадян 1969-1978 років народження на строкову військову службу весною 1996 року . Суд також критично ставиться до тверджень ТзОВ Коміна про неналежну схоронність документів в архіві, оскільки доказів наявності такого розпорядження судуд не подано.

Таким чином посилання відповідача за зустрічним позовом на неіснуюче розпорядження 1996 року є безпідставним, що в свою чергу нівелює позицію стосовно пропуску строку позовної давності .

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та частиною першою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Положеннями ч. 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно із ч.1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Враховуючи все вищезазначене, суд дійшов висновку про те, що позивачем за зустрічним позовом доведено вірогідними, достатніми та допустимими доказами наявність правових підстав для задоволення його позовних вимог, внаслідок чого суд вирішив в задоволити його позовні вимоги, а в задоволенні позовних вимог первісного позивача - відмовити.

Частинами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та обєктивного зясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача за зустрічним позовом, витрати по сплаті судового збору покладаються на ТзОВ Коміна відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 86, 129, 202, 233, 237, 240, 327 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1 . В задоволені первісного позову Товариство з обмеженою відповідальністю "Коміна" до Львівської обласної ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Периметр" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Модрина" про усунення перешкод в користуванні власністю - відмовити .

2 . Зустрічний позов Львівської обласної ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" про витребування у товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на користь Львівської обласної ради (вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506) нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101) та про скасування державної реєстрації права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268) на об' єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - задоволити.

3. Скасувати державну реєстрацію права власності товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268 ) на об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, здійснену державним реєстратором Солонківської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (номер запису про право власності 27856930 від 07.09.2018, форма власності: приватна) із закриттям відповідного розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

4 . Витребувати у товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268 ) на користь Львівської обласної ради (реквізити: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506 ) нежитлове приміщення загальною площею 157,9 кв. м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1010250846101).

Стягувач: Львівська обласна рада (реквізити: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506 )

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю "Коміна" (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268 )

5 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Коміна" (реквізити: вул. Бориспільська, 11а, м. Київ, 02093, ідентифікаційний код - 40986268 ) на користь Львівської обласної ради (реквізити: вул. Винниченка, 18, м. Львів, 79000, ідентифікаційний номер 22340506 ) - 55 215,00 грн . судового збору

6 . Накази видати в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 28.02.2020 року.

Суддя Горецька З. В.